Предмет та основні завдання курсу «Регіональна економіка» (стр. 3 )

o  кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);

o  інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;

o  організаційно-управлінську підсистему — планування НДДКР; фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР;

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків.

В Україні функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо.

У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на роз-міщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв’язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів.

Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в централь-них районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об’єднань.

Важливу роль у розміщенні об’єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани.

32. Міжгалузеві комплекси, їх суть, структура та об’єктивний характер формування

Міжгалузевий комплекс – система взаємопов’язаних галузей народного господарства, інтеграційна діяльність яких спрямована на досягнення певної метти і зокрема на виробництво кінцевої продукції.

До найважливіших міжгалузевих комплексів належать:

ПЕК

Металургійний

Машинобудування

Хімічний

ЛПК

АПК

Соціальний комплекс

Будівельний – будівництво й виробництво будівельних матеріалів.

Основними первісними ланками міжгалузевих комплексів є підприємства і установи.

В умовах ринкової економіки створюються нові форми об'єднань підприємств - концерни, асоціації, консорціуми, акціонерні товариства, союзи та інші спільні підприємства галузевого чи міжгалузевого характеру, регіональні чи міжрегіональні.

Оскільки МК - територіальне утворення, то важливою ознакою МК є їх територіальна структура. У ній відображаються різні форми просторових формувань - міжгалузеві пункти, центри, вузли, райони, зони.

1. Міжгалузевий пункт - промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому.

2. Міжгалузевий центр - місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю.

3. Міжгалузевий вузол - зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується. Підприємства промислового вузла об’єднані між собою економічними і виробничими зв’язками, єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективне використання економічних і природних ресурсів. В Україні формуються понад 70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько-Макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський.

4. Міжгалузевий район – інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров’я та ін.). В Україні чітко визначились вугільно-металургійний, металургійний, залізорудний, нафтогазоносний та інші райони.

5. Міжгалузеві зони - поєднують у собі всі вище перераховані компоненти. Її поясне простягання часто зумовлюється дією закону зональності, котрий особливо впливає на розміщення лісових ресурсів та спеціалізацію сільського господарства. Наприклад, Поліська лісопромислова зона.

Галузеву структуру міжгалузевого комплексу можна розглядати на підставі концепції функціонально-компонентної структури комплексів:

- галузі спеціалізації, які визначають місце району у ТПП і беруть участь у міжрайонному обміні продукцією чи послугами;

- допоміжні галузі забезпечують напівфабрикатами, виробничими послугами, головними засобами, в тому числі будівництвом галузі першої групи;

- обслуговуючі галузі забезпечують населення регіону, а також суспільне невиробниче споживання продуктами і послугами.

33. ПЕК, його структура та значення

ПЕК – сукупність галузей, які спільно здійснюють видобуток та переробку різних видів палива, виробництво та доставку до споживача тепла та електроенергії. Цей комплекс є базовим в структурі господарства. Особливо великий вплив ПЕК здійснює на розвиток і розміщення тепло - та енергомістких галузей вир-ва.

Структура ПЕК:

1) Галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, сланцева, торфяна). Паливна промисловість здійснює видобуток мінеральних джерел енергії. Паливно-енергетичний баланс – співвідношення між видобутком і споживанням різних видів палива в країні. Структура видобутку палива визначається структурою його запасів, а також потребами країни в різних видах палива. Структура споживання визначається структурою видобутку палива, а також здатністю держави імпортувати той чи інший вид палива, якщо його не вистачає.

2) Спеціальні види транспорту для передачі палива з районів видобутку до районів споживання (нафто-, газо - та продуктопроводи).

3) Електроенергетика (АЕС, ТЕС, ТЕЦ, ГЕС, АТЕЦ, електростанції, які використовують альтернативні джерела енргії). Здійснює вир-во електроенергії, вливає на спеціалізацію, комплексний розвиток господарства і територіальну організацію продуктивних сил, визначає розміщення тепло - та енергомістких галузей і виробництв.

4) Електронний транспорт – здійснює передачу великих об’ємів електроенергії на велику відстань (лінії високовольтних електропередач).

Значення ПЕК.

Широке застосування енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галузей народного господарства.

Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формуються ТВК Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці.

Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв’язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комплексного підходу до розміщення цих галузей і обгрунтування оптимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподарської загальнодержавної ефективності.

34. Вугільна промисловість України, її значення, особливості розміщення, сучасний стан та особливості розвитку

Значення вугільної промисловості.

Вагома частка вугілля у зведеному паливно-енергетичному балансі країни, значний внесок вугільної промисловості у забезпечення сталих темпів економічного зростання країни та зниження ступеню її енергозалежності, визначає фундаментальне значення галузі для забезпечення енергетичної та національної безпеки України.

На сьогодні питома вага вугільної продукції в структурі споживання первинних енергоресурсів становить понад 20%, у 2030 р. цей показник перевищить 30%, що відбиває об’єктивне збільшення потреби у енергоресурсах власного виробництва для досягнення запланованих обсягів ВВП і посилення макроекономічної конкурентоспроможності України. А також скорочення неприпустимо високої залежності нашої держави від імпортованих енергоресурсів (60-65%).

Причому в найближчі роки потреба національної економіки у нарощенні видобутку та споживання вугілля лише зростатиме. Це обумовлено наближенням цін на імпортований Україною природний газ до середньоєвропейського рівня, та інтенсивним розвитком вітчизняної металургії та електроенергетики, який ініціює зростання попиту відповідно на коксівне вугілля та вугілля для енергетичних потреб.

Україна, одна з небагатьох країн світу, має розвідані запаси вугілля обсягом 57 млрд. тонн і повністю може забезпечити власну щорічну потребу на рівні 110-120 млн тонн на довгі роки.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах:

·  Донецькому – 87% загальних запасів,

·  Львівсько-Волинському – 2%,

·  Дніпровському – 3,5%.

Загальні запаси: 117,1 млрд. т.

Крім того, запаси вугілля є на території

·  Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т

·  Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т.

Сучасний стан вуг. промисловості.

В Україні 90% діючих шахт характеризуються високим ризиком видобутку вугілля через підвищений вміст метану. На 60% шахт існують високі ризики вибухів вугільного пилу. Приблизно половина вітчизняних шахт є високоризикованими при веденні гірничих робіт через можливі раптові викиди та гірничі удари.

Стан шахтного фонду ускладнюється ще й значною моральною та фізичною зношеністю основних фондів вугледобувних підприємств. Адже приблизно дві третини вітчизняних шахт працюють понад 30 років, ще чверть - понад 50 років, а 20% шахт - взагалі понад 70 років.

Перспективи розвитку.

Незважаючи на значну складність ведення гірничих робіт в Україні, вугілля є єдиним власним енергоносієм, на базі якого наша держава може гарантувати свою енергетичну незалежність та безпеку. Альтернативи розвитку власної вугільної промисловості не існує.

Враховуючи це, Енергетичною стратегією України на період до 2030 року і дальшу перспективу передбачено (за базовим сценарієм розвитку галузі) збільшення обсягів видобутку вугілля у 2010 році до 90,9 млн тонн,

у 2015 році - до 110,3 млн тонн, у 2030 році - відповідно до 130,0 млн тонн.

Державне регулювання у вугільній галузі та стратегічні орієнтири її розвитку на перспективу. Протягом поточного року Міністерство вугільної промисловості Українирозробляє та реалізує державну політику у вугільній галузі згідно звідповідними положеннями Програми дій Уряду "Український прорив: для людей, а не політиків". У якості пріоритетних, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.02.08р. , на 2008 рік затверджено наступні напрями діяльності Мінвуглепрому:

1) Підвищення престижності та безпеки шахтарської праці;

2) Залучення у вугільну галузь недержавних інвестицій;

3) Удосконалення ринку вугільної продукції;

4) Оптимізація структури вугільної промисловості;

5) Законодавче забезпечення розв’язання вищевказаних завдань.

Додатково.

Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% стано-вить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану та Польщі.

Перспективи розвитку: завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт; слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію.

35. Нафтова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку 17 ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславсько-го нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із засто-суванням глибокого буріння свердловин.

Найбільшими нафтогазовидобувними компаніями України є ДК «Укргазвидобуток», ВАТ «Укрнафта» і ДАТ «Чорноморнафтогаз», що входять у структуру НАК «Нафтогаз України».

ВАТ "Укрнафта" скоротило видобуток нафти з газовим конденсатом в січні-лютому 2009 р. в порівнянні з відповідним періодом 2008 р. на 6,5%.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіо­ні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон­ський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно нови­ми і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичансь­кий.

Сучасний стан нафтової промисловості.

§  Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000—4000 м.

§  Застарілий основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фон­дів по АТ «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

§  Глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених наф­топродуктів припадає на паливний мазут.

§  Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруд­нення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо.

Перспективи розвитку.

=> Пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також більша потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.

У нафтовидобувній промисловості країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

Зовнішні поставки нафти здійснюються головним чином з Російської Федерації. Разом з тим готова продукція імпортується з Росії, Білорусі та інших країн. Але орієнтація на масовий імпорт готових нафтопродуктів є марнотратною для будь-якої країни, тим більше для України в період кризи її економіки.

Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної промис­ловості є забезпечення істотного зростання технічного рівня виробництва. Насамперед слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010 р. Поглиблення переробки нафти для України має зараз першорядне значення, бо дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи виробництва світлих нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних — автомобільного бензину, дизельного палива, авіаційного гасу.

36. Газова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку

Найбільшими нафтогазовидобувними компаніями України є ДК «Укргазвидобуток», ВАТ «Укрнафта» і ДАТ «Чорноморнафтогаз», що входять у структуру НАК «Нафтогаз України».

Газові родовища: Шебелинське, Радченківське, з 1956 р. Шебелинське (Хар. обл.), в подальшому Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).

У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтога-зоносні регіони:

·  Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область;

·  Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська області;

·  Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська області.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22%. До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану.

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони — відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на по-треби енергетики, 18% — в комунально-побутовому секторі.

Для вирішення сезонної нерівномірності газоспоживання Україні зараз експлуатуються 13 газосховищ з проектним обсягом 62,4 млрд. м3. При цьому питома вага ПГС, розміщених на сході України, становить 17,3%, на заході — 76,3%, на півдні — 6,4%.

Нерівномірність розміщення ПГС, а також відсутність гарантій стабільного постачання газу в Україну викликає необхідність збільшення обсягів резервування газу на сході та півдні України.

До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як:

o  Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка;

o  Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізма-їл;

o  Шебелинка — Полтава — Київ;

o  Дашава — Київ; «Союз» та ряд ін. Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати до-сягнення НТП, зокрема новітніх технологій і техніки.

37. Нафтопереробна промисловість України, особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон­ський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно нови­ми і надпотужними заводами є Кременчуцький (потужність з первинної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік) та Лисичансь­кий (потужність 16,0 млн. т за рік). Решта заводів (крім Дрогобицького, 1964) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність.

Глибина переробки нафти в Україні низька — до 60% (Зх Європа - 80%, США — понад 90%). => Значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів, що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки.

Сучасний стан:

·  Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості;

·  недосконалість технологічних схем НПЗ,

·  випуск неякісних нафтопродуктів викликають

·  інтенсивне забруднення навколишнього середовища (основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа).

Зовнішні поставки нафти здійснюються головним чином з Російської Федерації. Разом з тим готова продукція імпортується з Росії, Білорусі та інших країн. Але орієнтація на масовий імпорт готових нафтопродуктів є марнотратною для будь-якої країни, тим більше для України в період кризи її економіки.

Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної промис­ловості є забезпечення істотного зростання технічного рівня виробництва. Насамперед слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010 р. Поглиблення переробки нафти для України має зараз першорядне значення, бо дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи виробництва світлих нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних — автомобільного бензину, дизельного палива, авіаційного гасу.

38. Електроенергетика України, її значення, структура вир-ва та споживання електроенергії.

Типи електростанцій

Електроенергетика здійснює вир-во електроенергії, вливає на спеціалізацію, комплексний розвиток господарства і територіальну організацію продуктивних сил, визначає розміщення тепло - та енергомістких галузей і виробництв.

Принципи розвитку електроенергетики:

o  переважне створення великиї електростанцій (ДРЕС);

o  комбінування вир-ва електричної та теплової енергії на ТЕЦ;

o  створення на річках каскадів ГЕС-й, що дає можливість повністю засвоїти гідроресурси і вирішує проблему річкового транспорту;

o  доцільність розміщення АЕС в негустонаселених районах; необхідність створення шахт для миттєвого захоронення реакторів у випадку аварії; надійність реакторів повинна відповідати міжнародним стандартам;

o  об’єднання всіх ЕС в енергосистеми з метою раціоналізації використання електроенергії.

Значення. Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов’язаний з використанням енергії.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості, а використання її продукції — електричної енергії — забезпечує підвищення технічної озброєності і зростання продуктивності праці.

Великий економічний ефект дає електрифікація транспорту і сільського господарства. Перехід на електротягу дозволяє збільшити вагу та швидкість руху поїздів. В сільському господарстві електрифікація є основою його комплексної механізації, покращання умов праці і побуту.

Типи електростанцій: ТЕС, ТЕЦ, ГЕС, ГАЕС => гідроакумулятивні, АЕС, АТЕЦ (атомні тепло-електро централі).

39. Теплова електроенергетика України, її місце у вир-ві електроенергії, основні ТЕС та принципи розміщення

ТЕС є найпоширенішими з-поміж усіх ЕС в Україні. Вони виробляють майже 2/3 всієї електричної енергії (67%). За останні 30 років потужність ТЕС зросла у 5 разів. Частка вугілля у структурі палива велика.

Переваги ТЕС: відносно вільне розміщення (менша порівняно з ГЕС прив’язаність до дж. енергії), більш швидке спорудження, значно дешевша вартість буд-ва порівняно з ГЕС.

Недоліки: ТЕС використовують вичерпні джерела енергії та забруднюють навк. середовище.

Основні ТЕС України:

а) Ті, що діють на вугіллі Донбасу:

§  Донецько-Макіївська

§  Вуглегірська

§  Луганська

§  Слов’янська

§  Придніпровська

§  Запорізька

§  Зміївська ДРЕС

§  Криворізька 2

§  Сєверодонецька

б) Ті, що діють на вугіллі Донбасу та імпортованому газі:

§  Трипільська

§  Ладижинська

в) Ті, що діють на вугіллі Львівсько-Волинського басейну:

§  Бурштинська

§  Добротвірська

Принципи розміщення. ТЕС розміщуються, як правило, з орієнтацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача.

Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог:

• максимальне наближення до джерел палива і водопостачання, споживача енергії і під’їзних шляхів;

• рівень грунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами;

• не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках;

• ухил площадки розміщення не повинен перевищувати — 0,5°—1°;

• електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони;

• шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції.

40. Атомна електроенергетика України, її значення, принципи розміщення, сучасний стан та проблеми еколого безпечного розвитку

Переваги АЕС: за характером використовуваного палива не пов'язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий маневр їх розміщення; АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії. АЕС дають дешеву електроенергію.

Недоліки: Підвищені вимоги до безпеки та проблема поховання відходів.

В Україні працюють 5 потужних АЕС — Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська.

Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ.

АЕС виробляють 29% енергії. Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, який виробляють наші збагачувальні фабрики Придніпров'я та Прикарпаття. Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки.

41. Гідроенергетика України, значення, місце в енергетичному балансі країни, особливості розміщення. Каскад ГЕС на Дніпрі

Переваги ГЕС: екологічно чисті; спорудження на гірських річках дуже швидко себе окупає і дає дешеву енергію.

Недоліки: тривале та дороге спорудження; будівництво ГЕС на рівнинах пов’язане з утворенням великих водосховищ, які виводять великі території з господарського обігу; низька потужність.

ГЕС – 4%.

Головні ГЕС України:

а) Каскад ГЕС на Дніпрі:

Київська

Канівська

Кременчуцька

Дніпродзержинська

Дніпрогес-1,2

Каховська

б) На Дністрі:

Дністровська

в) В зх. Укр.

Тереблерікська.

42. Металургійний комплекс, його структура та районоутворююча роль

Включає галузі, які здійснюють видобуток рудних корисних копалин та виплавку з них металів. Він є базою для розвитку машинобудування, будівельного комплексу (арматура, залізо-бетонні конструкції).

Структура:

1) Чорна металургія, виробничий цикл якої включає:

§  видобуток і збагачення руд, заліза, марганцю, хрому;

§  коксування вугілля;

§  виплавку чорних металів на металургійних підприємствах;

§  вир-во чавуну-сталі-прокату; дляя вир-ва 1 тонни чавуну потрібно: 1,5-2 т руди, 600 кг коксу, 200 м3 води для охолодження металу;

§  переробка металобрухту

§  виробництво феросплавів – сплавів чорних та кольорових металів.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

=> Основні принципи розміщення п-в чорної металургії:

1. орієнтація на видобуток коксівного вугілля (Донбас)

2. орієнтація на видобуток руди

3. орієнтація на місцеві водні ресурси та близькість до р-в руди та палива

4. орієнтація на морські порти

2) Кольорова металургія. Кольорові метали є незамінною сировиною для точних наукомістких галузей машинобудування, електроенергетики, військово-промислового комплексу завдяки таким властивостям як ерозостійкість (золото, нікель, цинк, платина), термостійкість (тітан, вольфрам, молібден), велика електропровідність (мідь, алюміній). => орієнтація на прісну воду електроенергію в районах ГЕС, а також р-ни видобутку сировини (важкі метали: свинець, олово).

43. Чорна металургія України, значення, сучасний стан і проблеми розвитку

Виробничий цикл чорної металургії включає в себе:

§  видобуток і збагачення руд, заліза, марганцю, хрому;

§  коксування вугілля;

§  виплавку чорних металів на металургійних підприємствах;

§  вир-во чавуну-сталі-прокату; дляя вир-ва 1 тонни чавуну потрібно: 1,5-2 т руди, 600 кг коксу, 200 м3 води для охолодження металу;

§  переробку металобрухту

§  виробництво феросплавів – сплавів чорних та кольорових металів.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

=> Основні принципи розміщення п-в чорної металургії:

1. орієнтація на видобуток коксівного вугілля (Донбас)

2. орієнтація на видобуток руди

3. орієнтація на місцеві водні ресурси та близькість до р-в руди та палива

4. орієнтація на морські порти

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і розширення старих заводів середня потужність одного металургійного заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі на рік.

Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств України являє собою потужні комбінати.

Металургійні комбінати України є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування виробництва — технологічний зв’язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

44. Підрайони чорної металургії України, природні передумови їх розвитку та основні металургійні центри

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

1. Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і лівого берегів Дніпра — від Кременчука до півдня Дні-пропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних металургійних промвузли:

·  Дніпропетровсько-Дніпродзержинський,

·  Запорізько-Нікопольський

·  Криворізький.

У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі металургійні заводи, трубопрокатний, коксохімічний, завод металоконструкцій, металургійний комбінат, трубний завод.

В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт, об’єднаних рудоуправліннями.

В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжі — металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь», коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі — південно-трубний і феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольський, Великотокмакський підрайони Придніпровського марганцеворудного басейну з підприємствами, які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується переважно по Дніпру.

2. Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу і чавуну. На його території сформувалися три вузли:

а) Донецько-Макіївський вузол: Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський коксохімзавод, Єнакїівський металургійний комбінат, Єнакіївський і Горлівський коксохім-заводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське, Ново-Троїцьке та ін.).

б) Приторецький вузол у складі Краматорського металургійного і коксо-хімічного заводів, Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу цих заводів знаходяться крупні центри видобутку сировини і виробництва вогнетривких матеріалів — Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське.