Формування комунікативної особистості в умовах акмеологічного простору уроку (стр. 7 )

Хлопець. В похилій хаті край села,

Що над ставком прозорим,

З біди й нестатків побивалась

Кріпачка, вбита горем.

Інсценізація « Малий Тарас»

Входять мати і син Тарасик.

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово - і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди - з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьований, сльозами злитий.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжалісна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарасику, сину мій, де ти подінешся у світі?

Тарас. Піду у найми, світ за очі.

Тебе, матусю, не забуду,

Де я не буду.

Мати. Дитино моя!

Життя наше нестерпне.

Страждання і мука висушують душу.

Ох, як же важко жити у світі!

А жити хочеться.

Мати співає сумну-сумну пісню « Летіла зозуля та й стала кувати». Після пісні - поцілувала Тараса і пішла. Тарасик дивиться їй у слід, потім переводить погляд у зал.

Ведуча. Пройшов час...

Тарас ( повільно підходить вперед і говорить ).

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

Як важко сироті! Що робити? До кого притулитись?

Тільки тринадцятий минув, а світу Божого, світу красного, сонечка ясного я не бачу.

(Сідає на колодку.)

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?.

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога.........

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур'яні Молюся Богу...

І не знаю, Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Входить Оксана у віночку, втирає Тарасові сльози і цілує.

Тарас. Оксаночко, ти у вінку - найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі Ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана. Справді, із срібними?

Тарас. Так, і ще й із золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана. Ще ні в кого таких не було!

Тарас. А в тебе - будуть!

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб'ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках вгадаю, що це ти ідеш, Оксаночко.

Оксана. Я без тебе, Тарасе, - нікуди не піду.

Тарас. А я втечу до тебе, Оксаночко, звідки завгодно.

Оксана. А як закують? А як у кайдани закують тебе, Тарасе? Мій вінок до тебе припливе? (Знімає віночок і дає Тарасові.)

Тарас. Оксано, не кажи цього, Може, й річки туди не буде.

Оксана. Якщо річки не буде, все одно віночок цей докотиться до тебе через гори, байраки, долини.

Тарас і Оксана сідають на землю.

Оксана.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх.

Тарас.

Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись.

Разом. Та вже сходились ніколи.

Інсценізація « Тарасові шляхи»

Мачуха. Ти, Ярино, з малою пограйся, поськай голівку, а ти, Тарасе, - годі тобі ледащом ганяти та по чужих садках лазити, - візьми лопату та прибери на дворі. Куди не глянь - скрізь тут у вас смітник.

(До Микити) Чого стовбичиш?

(До Марійки) А ти тильки дарма хліб переводиш!

(Степан краде хліб у марійки. Вона плаче, той кривиться.)

Батько Григорій. Ет! ( виходить з хати)

Мачуха. Йому аби з хати. Не діждеш, щоб твої діти верх над моїми брали!!

Дід. Ото вже грім-баба! З пекла десь родом.

(Діти обступили дідуся)

Чумацький спів. Тарас кидається туди.

Солдат. Вечір добрий! А чи приймете на ніч?

Дід. Якби моя воля, то я не проти.

Тарас. Ночуйте, дядьку, ночуйте.

Мати ( замахується кулаком, відвертає руку). А гроші є?

Солдат. Є, 45 копійок.

Дід. То йдіть у клуню і переночуйте.

Тарас. Дядьку, розкажіть, як ви воювали?

Солдат. Бодай його не згадувати, хлопче, виростеш - сам узнаєш, як у солдати підеш.

Тарас. Е ні, не хочу солдатом, не хочу, а ви розкажіть тільки

Солдат. Ну, добре, ходи я спочиватиму, а ти слухатимеш.

Ведучий. До пізньої ночі розповідав солдат і про муштру в казармах, і про важке життя солдатське, пізно полягали спати. А вранці став, глянув у гаманець - нема трьох золотих, що ніс у подарунок своїм.

Заходить мачуха з відром.

Солдат. Гроші, хазяюшко, пропали, цілих 45 копійок.

Мачуха. Не інакше, як Тарас украв. Він усе й крутився коло вас, бо вже, мабуть, побачив ці гроші.

Тарас. Не брав я! Я слухав тільки, шо дядько розповідають.

Степан(єхидно). Тарас і спав коло них (облизує губи)

Тарас. Сам, мабуть, украв! Я от тобі дам, будеш знати, як набріхувати! Ти ж їхню одежу в комору переносив.

Степан. А ти з ним сидів

Мачуха. А, так ти, щеня на мого Степанка! (Зарепетувала і посипалися кулаки на Тараса.) Щоби мені були гроші, бо я душу з тебе виб'ю, ти в мене живий не будеш, якщо грошей не віддаси. (Тарас тікає.) Чуєш, розбишако?!

Завіса.

Мачуха. Господи, що з тобою!

Степан. А я знаю, де Тарас, до нього Яринка бігає і їсти йому носить!

Мачуха. Ой, чи чуєте ви, добрі люди, об'явився злодій, об'явився. ( Тарасик ховається за курінь.) Якби він не крав, то й не тікав би і не ховавсь. А ну, поможіть зловити цього розбишаку.

Солдат. Та киньте його, хай уже мені недоля.

Мачуха. І що ви кажете, щоб на мою хату та така неслава! (До Тараса) Признавайся: ти взяв гроші? А то всю шкуру здеру.

Тарасик. Я.............

Марійка. Тарасику! Це неправда!

Мачуха. А, признався!

Степан. Признався! Признався!

Ярина. Це неправда! (Степанові показує кулак)

Степан. Злодій, злодій.

Ярина. Паршивець!

Марійка. Яринко, а правда, Тарасик грошей не брав?

Ярина. Не брав, Марійцю, не брав.

Марійка. Так за що ж його, бідного, побили?

Ярина. Така вже сирітська доля.

Дід. Бідні сироти мої! Нікому за вас заступитися. Григоре! Узяв би цього разу Тараса. Замордує його ця сатана в плахті.

Григорій. Хіба не знаєте, батьку, що й чумачка - не весілля. Адже не хазяїном їдем, а для пана. У дорозі всього трапляється, а наймитам найгірше припада.

Дід. Та воно то так, та краще вже людям робити, ніж мачусі годити.

Григорій. То хай буде так.

Тарас. Ой, ви діду!

Дід. Дивись мені там. До волів поштивим будь. Стривай!

Який же ти чумак без шапки! Ач, яка сива! Як твого діда голова (дає шапку).

Григорій. Ну, рушаймо, синку. Бувайте здорові.

Марійка. Тарасику, хоч від валки не відбийся.

Ярина. Бережіть його, тату!

Дід. Щасливо, синку!

Завіса.

Ведучий.

Пройшли роки, підріс Тарасик.

І врода вже не та.

Помер татусь, і наш хлопчина -

Вже круглий сирота.

Ведуча.

Сонце ще доволі височенько,

Вітряки розп'яті стоять.

Он малий Григорія Шевченка

За селом пасе чужих ягнят.

Ведучий.

Давно стежки позаростали,

Де ти малим ягнята пас,

І бур’янів отих не стало,

В яких сльозами обливавсь

Немає пана-супостата

І пекла в тихому гаю,

Лиш нагада дякова хата

Стару Кирилівку твою.

Ведуча.

Ти живеш у наші дні,

Ти з нами в праці, і в борні,

Ти правди й вольності пророк,

Приймаєш росяний вінок

Із рук українського народу.

Ведучий. Тебе, Тарасе не забудем,

Твої пісні в серцях у нас,

Спокійно дишуть вільні груди

В омріяний тобою час.

Пісня „Шлях до Тараса” у виконанні В. Зінкевича