Модель ведення сільськогосподарського виробництва в умовах Полісся на радіоактивно забруднених землях (стр. 8 )

позитивної частини балансу відповідно 73, 16 та 43 кг. При інтенсивності балансу відповідно по елементах 105, 141 і 130% потреба у мінеральних добривах складатиме 17, 19 та 39 кг д. р. на гектар сівозмінної площі. В прифермській ділянці кукурудзи на силос застосування гною майже повністю перекриває виніс елементів живлення з урожаєм. Потреба в мінеральних добривах може обмежуватися тільки припосівним внесенням добрив в дозі N10P10K10. На ділянці кормових буряків в межах прифермської ділянки в разі застосування намічених обсягів органічних добрив мінеральні добрива можна взагалі не вносити. В середньому на гектар ріллі в 2003 р. рекомендується застосувати N13P16K32, а на всіх сільськогосподарських угіддях – N15P16K34, тобто в межах 60-65 кг/га діючої речовини азоту, фосфору і калію.

У 2005 р. при продуктивності орних земель 26,9 ц к. о./га потреба в мінеральних туках в середньому на гектар ріллі складе N10P17K39, в т. ч. в польовій сівозміні необхідно буде внести N13P18K45, під кукурудзу на силос – P13K22, під кормові буряки мінеральні добрива також можна не вностити.

У разі застосування торфу на підстилку відпаде необхідність транспортування побічної продукції з польової сівозміни. При її використанні на добриво в кількості близько 500 т в ґрунт додатково надійде азоту 32 кг/га, фосфору 8 кг/га, калію 22 кг/га в результаті баланс азоту стане позитивним (+19кг/га) і для підтримки бездефіцитного балансу фосфору і калію з мінеральними добривами необхідно буде внести P10K23. В такому випадку забезпечується бездефіцитний баланс гумусу без застосування гною, що дозволить відмовитися від його транспортування в кількості майже 1600 т з ферми на поля віддаленої польової сівозміни. Це призведе з одного боку до підвищення доз мінеральних добрив в польовій сівозміні до N4P20K48, з іншого – додаткова кількість гною надійде в прифермську ділянку вирощування кукурудзи на силос і кормових буряків, що забезпечить баланс всіх елементів живлення значно позитивним і надасть можливість відмовитись від мінеральних туків.

Таким чином, після переходу до запланованої системи землекористування система застосування добрив для польової сівозміни буде базуватися на внесенні в ґрунт всієї побічної продукції урожаю (виключаючи потреби тваринництва на корм) в кількості 930 т або 2,7 т/га. Зважаючи на те, що солому необхідно вносити в поєднанні з N10 на кожну її тону, мінеральні добрива в цій сівозміні необхідно застосовувати у дозах N31P20K48. В прифермській ділянці передбачається застосовувати органічну систему удобрення – близько 40 т/га торфогнойового компосту. На природних кормових угіддях для підтримки бездефіцитного балансу біогенних елементів потрібно щорічно проводити підживлення в дозі N13P16K40.

Контрзаходи, що зменшують забруднення рослинницької продукції радіонуклідами. Згідно чинного законодавства України с.-г. виробництво дозволяється вести на землях зі щільністю забруднення не більше 15 Кі/км2 за цезієм-137, а на територіях, які характеризуються підвищеним переходом радіонуклідів з ґрунту в рослини (торфово-болотні, піщані та перезволожені землі) – 5 Кі/км2. За результатами наших досліджень рівень забруднення землекористування ДГ “Куповате” за цезієм-137 на орних землях знаходиться в межах 1-4 Кі/км2, на природних кормових угіддях 1-3 Кі/км2. Тобто, як зазначалося, земельні угіддя господарства придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур, окрім люпину. Враховуючи, високу строкатість розподілу радіозабруднення по території для максимального зниження коефіцієнтів переходу радіонуклідів з ґрунту в рослини доцільно застосовувати всі можливі контрзаходи, тим більше, що вони, як правило, сприяють підвищенню продуктивності посівів.

Застосування органічних і мінеральних добрив та меліорантів. За результатами чисельних досліджень, застосування лише азотних добрив у дозі 120 кг/га приводить до збільшення нагромадження радіоцезію в урожаї в 1,5-2 рази. Фосфорні добрива в тій же дозі практично не впливають на коефіцієнт переходу радіонуклідів в рослини. Калійні добрива в дозі 120 кг/га навпаки сприяють зниженню рівнів забруднення врожаю всіх культур майже в 2 рази. При цьому важливо, що на дерново-підзолистих глеюватих піщаних ґрунтах з калійних добрив найкращим є хлористий калій, який знижує вміст радіоцезію в зерні вівса в 3,3 рази, а застосування фосфорних у формі боратизованого суперфосфату в 1,5 рази. Однією з умов ефективного зниження забрудненості рослинницької продукції є застосування мінеральних добрив у співвідношенні N:Р:К= 1:1,5:2

Основну масу органічних добрив у вигляді торфо-гнойових компостів в господарстві планується застосовувати в прифермській ділянці кукурудзи на силос і кормових буряків. Їх внесення знижує накопичення радіонуклідів в урожаї в 2-5 разів.

Одним з ефективних заходів щодо зменшення переходу цезію-137 у рослини на кислих і слабокислих ґрунтах є вапнування з розрахунку 1-1,5 норми гідролітичної кислотності (3-6 т/га), що дозволяє знизити коефіцієнт переходу радіоцезію в 1,5-3 рази, а в сполученні з органічними і мінеральними добривами – у 2,5-5 разів.

Вапнування є також важливим агромеліоративним заходом для ефективного використання всіх інших засобів хімізації. Його потрібно диференціювати залежно від типу і особливо гранулометричного складу ґрунту та його кислотності (табл.8.39).

Необхідно відмітити, що перевищувати дозу вапна небажано і навіть шкідливо. При цьому обмежується надходження в рослини магнію, знижується рухомість заліза, марганцю, бору, цинку і міді. У зв’язку з цим, вапнування необхідно проводити з доведенням показника рН не вище 6,5 у поєднанні з внесенням підвищених (на 20-25%) доз калію та мікроелементів.

Кращою формою меліоранта для легких ґрунтів є доломіт, який крім кальцію містить ще магній. Він усуває негативну дію алюмінію та надлишку кальцію у випадку перевапнування. При внесенні однієї дози СаСОз за гідролітичною кислотністю без добрив його дія триває до 5 років, на фоні гною та мінеральних добрив дія вапна згасає на 6-7 рік, а при заміні вапна доломітом вона продовжується до 8-9 років.

При поєднанні вапна з мінеральними добривами необхідно уникати контакту між ними. Для цього спочатку вносять вапно перед лущенням стерні, а гній та мінеральні добрива – під оранку. При контакті вапна з аміачною селітрою втрачається азот, а при змішуванні з суперфосфатом зв’язується фосфор.

Таблиця 8.39 – Доза вапна залежно від рН сол. та

гранулометричного складу ґрунтів

Гранулометричний склад ґрунту	Доза СаСО3 залежно від рН сол., т/га
до 4	4,1-4,5	4,6	4,7-4,8	4,9-5,0	5,1-5,5	5,6-5,7
Піщані та глинисто-піщані	4,0	3,0	2,5	2,0	1,5	1,0	0,5
Супіщані	4,5	3,5	3,0	2,5	2,0	1,5	1,0
Легкосуглинкові	5,5	4,5	4,0	3,5	3,0	2,5	2,0
Середньосуглинкові	6,0	6,0	5,5	5,0	4,5	4,0	3,0

З викладеного вище витікає, що попередньо розраховані дози мінеральних добрив N31P20K48 для польової сівозміни повинні бути відкоректовані відносно азоту. Так, без вапнування на фоні N31 фосфору необхідно внести 47 кг/га, калію – 62 кг/га, а при застосуванні вапна дозу калію доцільно довести до 80 кг/га. Таким чином, на гектар сівозмінної площі польової сівозміни мінеральні добрива рекомендується вносити в дозі N31P47K62, а при вапнуванні N31P47K80. На природних кормових угіддях доза розрахована балансовим методом N13P16K40, а з урахуванням співвідношення N:Р:К= 1:1,5:2 - N13P20K40.

На земельному масиві біля с. Опачичи рН ґрунтового розчину в контурі №1 (табл.8.28) складає 4,5, відповідно доза вапна повинна складати 3 т/га. Контури № 2, 4,5 характеризуються невисокою кислотністю і не потребують вапнування. На контурах № 3 і 6 потрібно внести вапнякових матеріалів по 1 т/га. На легких піщаних і супіщаних ґрунтах на площі, відведеній під прифермську ділянку, відмічається рН 4,1-5,0, що потребує застосування по контурам від 1,5 до 3 т/га вапна. Оскільки середня потреба у вапні по польовій сівозміні незначна і складає 0,8 т/га то розрахунок валової кількості мінеральних добривах буде зроблено на варіант без вапнування – N31P47K62. В той же час, потреба у вапні для нейтралізації кислотності в польовій сівозміні буде врахована в загальногосподарській забезпеченості вапняковими матеріалами.

Таким чином, стосовно показників виробничої діяльності тваринництва і рослинництва при умові забезпечення відповідних контрзаходів в 2005 році в господарстві необхідно застосувати аміачної селітри 37 т, суперфосфату боратизованого 92 т, колію хлористого 43 т, заготовити і внести гною 2600 т і торфу близько 2500 т, доломітового борошна – 1560 т.

Ввикористання природних кормових угідь. Особливості їх використання пов’язані з тим, що на сіножатях і пасовищах основна частина радіоцезію (70-98% в залежності від типу ґрунту) знаходиться в дернині. Крім того, міграція радіонуклідів на луках зв’язана з періодичним затопленням угідь паводковими водами. Ця обставина сприяє не тільки інтенсивному пересуванню радіонуклідів в ґрунтовому профілі, а і підсиленню засвоювання цезія-137 лучними рослинами. Тому в умовах ДГ “Куповате” особливе значення має диференційна заготівля і складування відносно чистих, отриманих на орних землях і забруднених кормів, головним чином, сіна, заготовленого на природних кормових угіддях. При чому більш чисті корми слід використовувати тільки в заключній фазі відгодівлі (табл. 8.40).

Таблиця 8.40 – Допустима щільність забруднення ґрунтів цезієм-137 при вирощуванні кормових культур, що використовуються на заключній стадії відгодівлі ВРХ, Кі/км2]

Культура	Тип ґрунту
Торф’яно-глейовий	Дерново-підзолистий піщаний
Сіяні трави:
Злакові (зелена маса)	2	20
Бобові (зелена маса)	1	10
Овес (зелена маса)	2	40
Кукурудза на силос	5	40
Буряк (коренеплоди)	3	20

Ефективність вирощування кормових культур може бути значно підвищена шляхом застосування мінеральних добрив, гною і вапна. Технологія застосування і дія меліорантів на орних ґрунтах і природних кормових угіддях мають суттєві відмінності. Ефективність хімічних меліорантів на лучних ґрунтах значно вища ніж на ріллі. Це пояснюється тим, що при корінному покрашенні луків, шар, що містить радіонукліди, переміщується нижче коренемістного, а меліоранти заробляються в верхній шар ґрунту, створюючи сприятливі умови для розвитку коренів, відволікаючи їх таким чином від проникнення в забруднені шари. Якість обернення пласту в більшості визначає ефект від внесення меліорантів. Корінне поліпшення є одним із найбільш ефективних засобів підвищення продуктивності природних кормових угідь і дозволяє знизити надходження радіонуклідів із ґрунту в лучні трави до 16 разів. У виробничій практиці ефективність зниження не перевищує 2-4 разів, що визначається, насамперед, якістю обороту шару дернини.