Тема 2. Професійна етика: сутність, основні принципи та категорії (стр. 4 )

При цьому особливого значення набуває чітка постановка суспільством завдань, що стоять перед правоохоронними органами, визначення їхніх функцій і повноважень, можливих і припустимих засобів боротьби з правопорушеннями. Надання суспільством співробітникам правоохоронних органів не тільки правовий, але і моральної санкції на проведення відповідної діяльності по охороні і захисту прав громадян з використанням владних повноважень накладає на цих співробітників високу відповідальність за строге і точне дотримання законності, з одного боку, і, з іншого боку — меж припустимості дій, пов'язаних з виконанням службових обов'язків. І в тім, і в іншому випадку йдеться про моральні вимоги до поводження працівників міліції, інакше кажучи, про професійну етику.

Особливості професійної етики працівника правоохоронних органів визначаються основною сутністю їхньої діяльності, визначеною Конституцією України: людина є вищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина — обов'язок держави. Саме виконання цього обов'язку і здійснюється в першу чергу правоохоронними органами, що визначається директивними державними і відомчими документами. Моральні і гуманістичні аспекти діяльності міліції визначені також Законом «Про міліцію».

У цьому контексті слід зазначити: уже сьогодні наше суспільство досягло такого рівня демократичності і цивілізованості, що й у таких строго регламентованих структурах, як правоохоронні органи, гуманізм, моральність і культура (ці поняття у світоглядних установках особистості є взаємозалежними) співробітників набули величезної значущості. Як показують соціологічні дослідження і як це відзначається в цілому ряді документів керівництва, дотримання законності і службової дисципліни визначається насамперед не тільки і, напевно, не стільки вимогливістю керівників, скільки моральними установками і культурною вихованістю працівників.

У багатьох випадках ці якості впливають на ефективність службової діяльності більше і відіграють значнішу роль, чим професійна компетентність (що, звичайно ж не зменшує необхідності постійного підвищення професіоналізму). Не випадково сьогодні настійно висувається вимога проводити докладний аналіз моральних якостей і культури працівників під час їхньої атестації чи переатестації у висуванні на більш високу посаду. Іншими словами, моральність і культура співробітника розглядаються як найважливіші професійні якості, що визначають його готовність до забезпечення будь-яких службових задач, бажання їх виконувати, почуття відповідальності за їхнє виконання з найбільшим результативним ефектом.

Недооцінка цих факторів породжується досить розповсюдженою думкою, що службова діяльність працівників міліції настільки суворо регламентована законами, підзаконними актами, статутними положеннями, інструкціями, вимогами службової дисципліни, що при належному рівні вимогливості керівництва будь-який працівник буде успішно виконувати свої функціональні обов'язки. Думка ця є хибною через ряд причин.

По-перше, сучасне суспільство, у тому числі і діяльність міліції, знаходиться в умовах постійної зміни, причому ця динаміка носить винятково інтенсивний, часом навіть непередбачений характер, через що адміністративно-правові документи і накази можуть визначити діяльність працівника тільки загалом, їхню інтерпретацію стосовно тієї чи іншої конкретної ситуації найчастіше визначає керівник службового колективу (де не останню роль грає моральний компонент), а часом і сам виконавець.

По-друге, усі документи службово-правового характеру (у тому числі накази) не містять чітко визначених рішень для будь-якої ситуації, але лише передбачають рамки, у яких ці рішення повинні прийматися. Рамки ці бувають здебільшого настільки широкі, що в залежності від рівня моральної культури і вихованості працівника поставлена задача може бути вирішена як формально, бюрократично, так і творчо - максимально результативно і з «людським обличчям».

По-третє, функціональні обов'язки можна виконувати по-різному. Можна в мінімально припустимому обсязі, тобто, «від і до», компенсуючи це створенням видимості кипучої діяльності, а можна працювати з максимальною віддачею, викликаючи «вогонь на себе», самовіддано перетворюючи інтереси служби в сенс свого життя. Визначає характер виконання службового обов'язку в цьому випадку лише моральність працівника, його совість.

По-четверте, у діяльності будь-якого співробітника правоохоронних органів обов'язково є в наявності елемент таємності, конспіративності, причому, як уже зазначалося, у багатьох ситуаціях немає рішення, яке чітко б визначалося службовими документами, нормами права (особливо це характерно для оперативно-розшукових служб). Тому в багатьох випадках він змушений діяти у відповідності зі своїми моральними поняттями добра і зла, справедливості, обов'язку, честі тощо. І тут існує важлива відмінність діяльності працівника міліції від усіх інших сфер соціальної життєдіяльності: відсутність морального контролю з боку суспільної думки. Таким чином, у даному випадку єдиним суддею правильності, тобто справжньої моральності його дій, є його культура і його моральність, його совість.

І, нарешті, по-п'яте, загальновідомо, що між право слухняною і злочинною поведінкою лежить досить широка «прикордонна смуга», яку неодмінно проходить особистість, і де вона духовно деформується, перш ніж починає чинити злочинні діяння.

Підсумовуючи сказане, можна дати визначення такого поняття, як «професійна етика». Професійна етика — галузь етичної науки, що вивчає систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємин людей у сфері визначеної професії; ця специфічна дія як загальноетичних норм, так і особливих норм професійної моралі, що носять аналітично-рекомендаційний характер, виникають і існують у даній професійній групі.

Перед сучасною юридичною етикою стоїть ціла низка завдань, які випливають із основоположних принципів етичного і професійного характеру. Зупинимося детальніше на цьому питанні. Хоча в нашій літературі воно не досить розроблено, все ж можна виділити завдання юридичної етики:

— дати теоретичне обґрунтування таким принципам загальнолюдської моралі, як гуманізм, справедливість, патріотизм, солідарність, які є першоосновою аналогічних принципів права, базисом правосвідомості;

— з'ясувати моральний зміст таких принципів правосуддя, як законність, презумпція невинуватості, гласність, прилюдність, незалежність суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів-захисників і підкорення їх тільки закону;

— дати оцінку доказів за внутрішнім переконанням об'єктивній істині, забезпечити обвинуваченому права на захист тощо;

— обґрунтувати моральні засади діяльності юриста взагалі й зокрема прокурора, слідчого, судді, адвоката-захисника, працівника органів МВС;

— виробити рекомендації стосовно формування розвинутої моральної свідомості прокурора, слідчого, судді, адвоката-захисника, працівника органів МВС з метою усунення деформацій морально-професійної свідомості у юридичній практиці;

— обґрунтувати шляхи підвищення правової і моральної культури у кримінальному і цивільному судочинстві;

— вивчити моральні стосунки учасників кримінального і цивільного судочинства з метою розробки рекомендацій для їх оптимізації, розв'язання суперечностей і конфліктів, які виникають у процесі тривалої юридичної практики;

— з'ясувати методологічне значення діалектики моральної і правової свідомості й розв'язати проблему ефективності морального виховання учасників юридичного процесу, співвідношення суспільних і особистих інтересів у ньому.

Усі вищезгадані завдання юридичної етики випливають з наступних положень:

— цінності людської особистості й гуманного ставлення до неї;

— полегшення стану підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, турбота про потерпілого та інших учасників процесу;

— необхідності боротьби щодо захисту прав людини, забезпечення їх гарантій, за торжество добра, справедливості, виключення зла в міжособових стосунках, у стосунках особистості та суспільства;

— правильного поєднання особистих і суспільних інтересів, правової і моральної самосвідомості;

— глибокого розуміння необхідності застосування в юридичній практиці механізмів морального і правового регулювання суспільних відносин і забезпечення на цій основі суспільного і морального прогресу, морального оновлення сучасного суспільства.

У цілому всі вказані проблеми юридичної етики і її основоположні завдання знаходять своє відображення у низці законів, зокрема, законах України «Про прокуратуру», «Про адвокатуру», «Про статус суддів», «Про нотаріат», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а також у відповідних їм положеннях і наказах.

При цьому професійна етика працівників міліції принципово відрізняється від етики абсолютної більшості інших професій (виключення складають військовослужбовці, медики, моряки, льотчики, фахівці деяких інших професій, що працюють в умовах чи то ризику, чи то пов'язаних зі здоров'ям і життям людей) своїм переважно деонтологічним характером (від греч. deon — належне). Одне з основних відмінностей моралі від інших форм суспільної свідомості полягає в тім, що її норми не є суворообов'язковими, надають право широкого вибору і санкціонуються винятково силою впливу суспільної думки. Але щодо вимог, які висуваються до працівників міліції, ці умови виявляються в багатьох випадках недостатніми, і етичні норми здобувають тут виключно обов'язкового характеру і забезпечуються адміністративними санкціями.

Перед працівником міліції висувається ряд специфічних моральних вимог. Частково вони містяться в службових нормативних документах - таких, як, наприклад, уже згадуваний Кодекс честі, і тоді вони носять деонтологічний характер, а частково виробляються в процесі набуття службового досвіду і утворення службових традицій морально-психологічним кліматом колективу працівників тієї чи іншої служби правоохоронних органів. В узагальненому вигляді моральні вимоги до працівника міліції полягають у наступному:

відношення до людини як до вищої цінності, повага і захист прав, свобод і людської гідності відповідно до міжнародних і вітчизняних правових норм і загальнолюдських принципів моралі;

глибоке розуміння соціальної значущості своєї ролі і високого професіоналізму, своєї відповідальності перед суспільством і державою як працівника правоохоронної системи, від якого значною мірою залежать суспільна безпека, охорона життя, здоров'я, правової захищеності багатьох людей;