Тема 2. Професійна етика: сутність, основні принципи та категорії (стр. 1 )

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра філософії права та юридичної логіки

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни “Професійна етика”

ТЕМА 2. Професійна етика: сутність, основні принципи та категорії

Для здобувачів вищої освіти

навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Київ – 2015

Вид лекції: вступна

Дидактичні цілі:

1.  Навчальні: ознайомити здобувачів вищої освіти зі специфікою професійної етики та основними принципами професійної етики, розкрити зміст основних категорій.

2.  Розвиваючі: продемонструвати відмінність між професійною етикою та професійною мораллю, розвести категорії «помста» та «справедливе покарання», показати взаємозв’язок та прямий вплив політики на змістовне наповнення принципів справедливості, законності та гуманізму.

3.  Виховні: допомогти здобувачам вищої освіти усвідомити зміст вищих моральних цінностей, відображених у категоріях етики, сприяти виробленню морально-ціннісних пріоритетів професійної діяльності.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: логіка (юридична логіка), юридична деонтологія, історія української культури, філософія.

Забезпечувані дисципліни: релігієзнавство, кримінологія, соціальна психологія, соціологія, конфліктологія, політологія, міжнародне право, сімейне право, філософія права.

Навчально-методичне забезпечення лекції: програма навчальної дисципліни “Професійна етика”, робоча програма навчальної дисципліни “Професійна етика”, навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “Професійна етика”.

Наочність: малюнки та схеми

Технічні засоби навчання: мультимедійні засоби

План ЛЕКЦІЇ:

1.  Специфіка професійної етики працівників органів внутрішніх справ.

2.  Вираження основних принципів моралі у професійній діяльності працівників органів внутрішніх справ:

а) справедливості;

б) законності;

в) гуманізму.

Рекомендована література:

1.  Андрос Є. І. Бівалентність людського єства та проблема метафізичного зла.// Грані людського буття: Позитивні та негативні виміри антропо-культурного. – К.: Науково-виробниче підприємство «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2010. – С.6-86.

2.  , , та ін. Словник основних термінів з філософських дисциплін. – К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2006. – 120 с.

3.  Исход. Проблемы гуманизма. – К.: Стилос, 2009. – 462 с.

4.  Ресоціалізація депривованої особи: Монографія. – Дрогобич: Коло, 2008. – 480 с.

5.  Закон України “Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ” від 22.02.2006 р. № 000-ІV.

6.  Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 р. ІІ зі змінами та доповненнями.

7.  Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України (схвалений колегією ВС України 5 жовтня 2000 року № 7 км/8).

8.  Юридическая этика: Учебник для вузов. – М.: Изд-во НОРМА, 2009. – С.22 – 63.

9.  Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України (Додаток до наказу МВС України від 11 січня 1996 р. № 18).

10.  , Державна служба в Україні: навч. посіб. / Львівський регіональний ін-т держ. управління Національної академії держ. управління при Президентові України. — Вид. 3-тє, доп. і переробл. — К.: Дакор, 2009. — 560 с.

11.  Маргінальність у людському бутті.// Грані людського буття: Позитивні та негативні виміри антропо-культурного. – К.: Науково-виробниче підприємство «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2010. – С.217-233.

12.  Ортинський В. Л., Бліхар В. С., , І., Й. Професійна етика та культура поведінки працівника органів внутрішніх справ України: метод. посіб. для працівників ОВС / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. — Л.: ЛьвДУВС, 2009. — 128 с.

13.  Основи професійної етики та естетичної культури: до проведення масових заходів та спортивних змагань: Навч. пос./ За заг. ред. Петрової Г. М., Кумеди Т. А. – К.: КНТ, 2012. – 192 с.

14.  Соціальна справедливість як чинник соціокультурної ідентифікації суспільства// Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральнісної особистості: Матеріали XXVІІ Міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2010. – С. 114-116.

15.  Етика: підручник / . — Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. — 448 с.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Вступ. Сучасні соціальні, економічні, політичні, правові і духовні перетворення, розширення демократичних засад у житті нашого суспільства супроводжуються розширенням різних форм власності, появою капіталів, грошових і майнових накопичень, які ведуть за собою радикальні зміни криміногенної обстановки, різкий ріст злочинності й інших правопорушень, занепад духовності серед значної частини громадян, зростання проявів правового і морального нігілізму, неповаги до законів, що в кінцевому рахунку привело до загострення соціальної напруженості.

Злочинне середовище в цих умовах одержало сприятливу можливість для акумуляції ресурсного і функціонального потенціалу. Зростає її масштабність, організованість і професіоналізм. Злочинні дії здобувають характер виняткової суспільної небезпеки і цинізму. Усе це висуває перед правоохоронними органами нові завдання, що породжують, у свою чергу, необхідність вибору інших пріоритетних напрямків як у службово-оперативній діяльності, так і в підготовці кадрів, забезпечення готовності до прийняття нестандартних рішень. Зокрема, це відноситься і до проблеми підвищення моральних якостей і культурного рівня співробітників, що у сучасних умовах стають найважливішими елементами їхньої професійної компетентності.

Питання 1. Специфіка професійної етики працівників органів внутрішніх справ. Етичні вчення XIX-XX ст. за всіх нових акцентах мали щось спільне з класичними вченнями Нового часу, що в них не було суворих виходів в область моральних вчинків. Вони, в цілому, залишалися філософсько-теоретичними. Так, наприклад, розглянуті в попередньому параграфі найбільш дискутовані до теперішнього часу нормативні альтернативи, пов'язані з утилітаризмом, деонтологією і перфекціонізмом, мають між собою те спільне, що жодна з них не має в собі однозначної морально зобов'язує змісту, не трансформується в адекватну моральну практику.

Починаючи приблизно з 60-х років XX ст., теоретична етика стала істотно видозмінюватися - купувати конкретний, практично орієнтований характер, усередині неї виявилася особлива лінія розвитку, що одержала назву прикладної етики. Безпосередньо це було пов'язано з розвитком нових - перш за все біомедичних - технологій, застосування яких породило суто практичні ситуації, що вимагали певних, емпірично фіксуються і перевіряються відповідей на філософсько-етичні питання про межі життя і смерті, цінності життя, межах автономії особистості. Прикладна етика, власне, і є така область знання і поведінки, яка має справу з практичними моральними проблемами, що носять прикордонний та відкритий характер. Найяскравіші показові приклади таких проблем - евтаназія, трансплантація органів, аборти та ін Вони прикордонних, так як стосуються фундаментальних моральних принципів, цінності самого життя. Вони відкриті, тому що мають форму дилеми, кожне з взаємовиключних рішень якої піддається моральної аргументації. Щодо них в суспільній свідомості відсутній нормативне згоду. І ще питання, а чи можливе воно взагалі?

Більше конкретно етико-прикладні проблеми характеризуються наступними ознаками. По-перше, вони виникають у публічних сферах життя, що припускають і вимагають кодифікованого (юридичного, адміністративного, професійного) регулювання та контролю, в зонах інституційного поведінки, де вчинки за визначенням мають усвідомлений і суспільно нормальний характер. Це - такі проблеми, доля яких вирішальним чином залежить від свідомо вираженої волі суспільства, втіленої у відповідній інституційної організації життя. Наприклад, в результаті страти гине значно менше людей, ніж від сімейних сварок і вуличних бійок, проте саме вона, а не сімейні сварки і вуличні бійки є предметом прикладної етики, тому що в цьому випадку мова йде про свідомої дефінітивного вираженої волі суспільства, цілеспрямованому акті держави. По-друге, для вирішення цих проблем недостатньо однієї доброї волі, моральної рішучості. Потрібно ще професійна строгість суджень. Тут моральна обгрунтованість вибору найтіснішим чином пов'язана з адекватним знанням предмета вибору. Не можна, наприклад, виробити морально зважене ставлення до трансплантації органів без відповіді на питання про медичні критерії людського життя. По-третє, з питання моральної кваліфікації цих проблем серед фахівців і в громадській думці панують протилежні по суті, але співмірні за питомою вагою і громадському статусу позиції. Так, точки зору на користь евтаназії і проти неї однаково апелюють до етичної категорії милосердя, претендують на істинність і легальність. По-четверте, вони не можуть бути вирішені в рамках казуїстичній методи, хоча і мають казусний характер, вони є відкритими не тому, що не знайдено логічно бездоганного їх обгрунтування, а тому, що вони не мають його, вони завжди одиничні і вимагають щоразу приватних, одноразових рішень. Тут доречна аналогія з юридичною практикою, де найдосконаліші закони не звільняють від суду, покликаного спеціально засвідчувати, конкретно досліджувати кожен випадок їх порушення. І, нарешті, по-п'яте, спосіб прийняття рішень тут також (продовжуючи аналогію з судом) є публічним, процесуально оформленим, частіше за все він здійснюється через особливі етичні комітети, в яких представлена вся сукупність що відносяться до справи інтересів і компетенцій. У разі етико-прикладних проблем як би виноситься назовні, назовні той виявлений ще Аристотелем внутрішньоособистісний механізм раціонального зважування і боротьби мотивів, який передує прийняттю морально осудного рішення.