Тема 2. Професійна етика: сутність, основні принципи та категорії (стр. 5 )

розумне і гуманне використання наданих законом працівнику правоохоронних органів прав у строгій відповідності з принципами соціальної справедливості, цивільного, службового і моральногообов'язку;

принциповість, мужність, безкомпромісність, самовідданість у боротьбі зі злочинністю, об'єктивність і неупередженість під час прийняття рішень;

бездоганність особистої поведінки на службі й у побуті, чесність, непідкупність, турбота про професійну честь, суспільну репутацію працівника правоохоронних органів;

свідома дисципліна, ретельність та ініціатива, професійна солідарність, взаємодопомога, підтримка, сміливість і морально-психологічна готовність до дій у складних ситуаціях, здатність до розумного ризику в екстремальних умовах;

постійне удосконалювання професійної майстерності, знань в області службової етики, етикету і такту, підвищення загальної культури, розширення світогляду, творче засвоєння необхідного для служби вітчизняного і закордонного досвіду

Перераховані вимоги дають досить чітке уявлення про ті моральні якості, якими повинен володіти працівник правоохоронних органів. Водночас на різних рівнях ці моральні якості розрізняються за пріоритетністю. Це можна відслідкувати за їхньою класифікацією по групах:

1. Відношення до оточення: скромність, гордість за свою професію, повага, почуття гідності та честі - стосовно себе самого й інших, совість, справедливість, вимогливість, правдивість, ввічливість, порядність, доброзичливість, постійна готовність прийти на допомогу.

2. Відношення до виконання службових обов'язків: мужність, витримка, стійкість, рішучість, дисциплінованість, принциповість, сміливість, ініціативність, чесність, безкорисливість, ретельність, самостійність, діловитість, творчий підхід.

3. Ставлення до власної країни, суспільства, держави, народу: патріотизм, відданість, вірність обов'язку, відповідальність, самовідданість.

Однією з головних вимог, що висівається до працівника правоохоронних органів, є вимога гуманності і терпимості. Співробітник органів повинний постійно пам'ятати, що його робота - це робота лікаря: його службова діяльність включає лікування і профілактику захворювань. Різниця лише в тім, що лікар лікує хвороби фізичні і психічні, а працівник органів - соціальні. Але так само, як і лікарю, йому приходиться мати справи з людьми, з якими трапилося лихо, людьми хворими, хоча вони не завжди це усвідомлюють. Звичайно, є злочинці і є потерпілі. Останні викликають співчуття і бажання надати їм допомогу і підтримку. А перші, зрозуміло, повинні понести покарання. Найпростіше приховатися рятівною фразою: «Сам винний». Але давайте продовжимо наше порівняння. Чи не так уже не винний хворий фізично? Насправді дуже багато хвороб породжуються з вини хворого: алкоголь, нікотин, безладний спосіб життя, недотримання режиму, інші «надмірності» — у результаті ослаблення імунітету організму. Можна, звичайно, сказати, що хворий карає сам себе, а злочинець - інших, але і це не зовсім правильно — і хворий карає інших: рідних і близьких, змушених страждати через його захворювання і доглядати за ним, генетичне своїх дітей, що народжуються ослабленими чи хворими, суспільство, що повинне витрачати засоби на його лікування тощо. І злочинець теж не народжується таким, він стає ним, причому чималу роль тут відіграють суспільні умови, навколишнє середовище. І карає він себе при цьому, як і хворий, тому що, прирікаючи себе на злочинний спосіб життя, неминуче буде змушений пережити чимало страждань. І йому, «соціальному хворому», попри все те обурення, а часом ненависть і відразу, що він викликає у пересічних людей, так само, як і звичайному хворому, потрібна людська доброта.

Доброта — теж ліки, і вона може лікувати часом навіть ефективніше, ніж найсуворіше покарання. Згадаємо роман Гюго «Знедолені». Головний герой — Жан Вальжан був закоренілим злочинцем, точніше, він став таким, оскільки з боку людей він зустрічав тільки несправедливість і жорстокість і платив їм тим же. І от одного разу він обікрав священика, що притулив його в себе — украв його єдину цінність: срібні свічники. Вальжана спіймали жандарми і привели до священика на упізнання. Яке ж було його потрясіння, коли священик завірив жандармів, що сам подарував йому ці свічники, і дійсно подарував їх йому! Доброта священика переродила Вальжана, і вся подальша дія роману - це величезний перелік добрих справ, зроблених Вальжаном, що характеризувалися найбільшою самовідданістю, часом самопожертвою і безкорисністю. Можна сказати, що приклад цей книжковий, що в житті все насправді не так «красиво і шляхетно», і це переважно буде правдою.

Але разом із тим у реальному житті існує чимало випадків, коли доброта робила з колишніх злочинців людей і людей чудових. Прочитайте «Педагогічну поему» . Там усе правда, це просто художній (надто цікавий) виклад процесу перевиховання колишніх злодіїв, повій, хуліганів у гідних людей. Макаренко «лікував» їх, причому лікував добротою. Доброта ця бувала суворою, часом надто твердою, але це була доброта і любов до людей! І вона дала прекрасні результати — у Макаренка практично не було невдач. І якщо ми говоримо, що лікар — гуманна професія, то не менш гуманною мусить вважатися професія працівника правоохоронних органів. Співробітник органів повинен бути гуманним, любити людей, без цієї якості, як і лікар, він не може стати повноцінним фахівцем. Так, часом йому приходиться бути твердим, навіть жорстоким, але в цій твердості - вища доброта!

На особливу увагу заслуговує така професійна якість як справедливість. Мабуть, ця якість, це почуття є найбільш важким — у тому розумінні, що, виносячи справедливе рішення, дуже непросто знайти єдине правильне. Власне кажучи, діяльність будь-якого працівника міліції базується на принципі справедливості, і в ім'я торжества цього принципу вона і створюється. Чому ж він представляється найбільш важким? Насамперед тому, що як діяння, так і його наслідки ніколи не мають однозначний характер, а завжди являють собою деяке сполучення злого і доброго. Працівник міліції, виносячи рішення, зобов'язаний точно розрахувати міру того й іншого, що часто буває дуже непростим завданням: недарма як слідство, так і судові процеси тривають часом місяцями.

Згадаємо фільм чудового американського режисера Стенлі Креймера «Нюрнберзький процес». Хоча він і художній, але майже буквально повторює всі перипетії реального судового процесу над членами верховного трибуналу гітлерівської Німеччини. На перший погляд, гітлерівські судді однозначно представлялися злочинцями: саме вони виносили жахливі вироки, за якими вбивали, знищували в газових камерах, піддавали катуванням багато тисяч людей. Але і самі судді, і їхні адвокати доводили абсолютну невинність підсудних! Так, затверджували вони, всі інкриміновані підсудним факти — правда. Але чи винні в них судді? Завжди, починаючи з найдавніших часів, суддя був лише служителем закону, він просто виконує те, що йому пропонують. Так, дійсно, закони були бандитськими, антилюдяними. Але не судді їх придумали. Вони просто, як і завжди, служили закону — у цьому священний обов'язок кожного судді. Винний тільки законодавець, саме він підлягає суду, а судді винні тільки тоді, коли вони псують закон. У даному випадку цього не було, і тому вони невинні. Цей процес тривав кілька тижнів, і зрештою суд виніс безумовно справедливий вирок: судді винні! Так, злочинний сам закон, але у суддів був моральний вибір: служити цьому закону чи ні. Вони вибрали перше, хоча і розуміли, що закон злочинний, а тому вони цілком розділяють провину разом із законодавцем. Судді були засуджені, але як непросто було перед світовим демократичним співтовариством довести, що цей вирок справедливий.

Питання 2. Вираження основних принципів моралі у професійній діяльності працівників органів внутрішніх справ:

а) справедливості;

б) законності;

в) гуманізму.

Важливою умовою здійснення правоохоронцямими професійних обов’язків є усвідомлення та використання ними у своїй діяльності основоположних ідей — принципів моралі, які є найбільш узагальненим вираженням вимог тієї чи іншої моралі. Моральні принципи становлять ядро моралі, визначають її соціально-історичну сутність, ідейну спрямованість. На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, є своєрідною програмою діяльності. Моральні принципи об’єднують та систематизують всю моральну діяльність, є фактором її стабільності, визначають головну лінію поведінки людини в різноманітних життєвих ситуаціях.

У професії юриста моральні принципи виконують специфічні функції. Вони допомагають орієнтуватися у найбільш складних, нормативно не ви­значених ситуаціях, що дає змогу приймати нестандартне рішення, яке не суперечить інтересам справи в цілому. Завдяки усвідомленню принципів моралі, що склалися в колективі службовців юридичної установи, виникає можливість програмування дій окремих співробітників, гарантування впев­неності щодо виконання ними професійного обов’язку на належному рівні. Моральні принципи також забезпечують стабільність мікроклімату в колек­тиві, а, отже, стабільність його роботи, що є необхідною умовою функціону­вання всіх правоохоронних органів. З іншого боку, дотримання принципів моралі у своїй професійній діяльності оберігає працівників юридичних служб від аморальних вчинків, вчинення яких породжує серед громадян недобро­зичливе ставлення, недовіру, а в окремих випадках — люту ненависть до слу­жителів Феміди.

Серед принципів моралі, які істотною мірою здійснюють позитивний вплив на сферу юридичної діяльності, слід назвати принципи гуманізму, демократизму, законності, справедливості, колективізму, чесності, порядності, гласності у роботі та деякі інші. У чому полягає сутність зазначених принципів стосовно професійного обов’язку правоохоронців? Для висвітлення цього питання необхідно звернутися до визначення змісту провідних моральних принципів.

Основними принципами професійної моралі та етики працівників міліції виступають, як вже зазначалося, справедливість, законність і гуманізм. Розглянемо кожен із цих принципів окремо.

а) справедливість