Лікувальна фізкультура і сучасні напрямки медичної реабілітації (стр. 5 )

Які характерні риси усіх проаналізованих навчальних планів? Насамперед, усі вони складені з урахуванням того, що люди, які розпочинають спеціалізацію, вже отримали базову вищу освіту медичного, біологічного або фізкультурного напрямку. Тому в них наявні лише дисципліни, безпосередньо пов'язані з майбутньою практичною діяльністю студентів, починаючи від анатомії, закінчуючи менеджментом у галузі реабілітації.

У всіх навчальних установах значна кількість години відведена на вивчення анатомії (від 264 до 312 годин), фізіології (від 102 до 278 годин), фізіотерапії (від 87 до 104 годин), біомеханіки (від 60 до 130 годин), навичок проведення обстеження пацієнтів (від 130 до 165 годин), психології (від 164 до 225 годин). Окремо слід виділити і таку дисципліну, як “вступ до спеціальності”, на яку припадає 60-142 години.

Надзвичайно важливе значення надається практичній роботі: різні види практики складають у середньому 30% усіх навчальних годин, наприклад, в університеті Квіна з 4114 годин навчального плану на практику припадає 1400 годин.

Ще однією характерною особливістю є наявність кількох чітко окреслених блоків реабілітаційних дисциплін – це “фізична реабілітація в неврології”, “фізична реабілітація в ортопедії”, “фізична реабілітація в геронтології”, “фізична реабілітація в педіатрії” та “фізична реабілітація при порушеннях діяльності кардіореспіраторної системи”.

В університетах Канади дуже важливим вважається також навчання студентів навичок проведення наукових досліджень. Вони знайомляться з методами наукових досліджень у галузі фізичної реабілітації, готують і захищають літературний науковий огляд, а також проводять самостійні наукові дослідження на визначені тими (на зразок підготовки і захисту дипломних робіт).

При розробці навчального плану спеціалізації “фізична реабілітація” намагалися врахувати згадані вище особливості, оскільки ставили собі за позначку, щоб він відповідав вимогам “International Physiotherapists Association”, що забезпечило б у майбутньому визнання нашого диплому на міжнародному рівні. Впровадження запропонованого навчального плану стало можливим завдяки тому, що в ЛДІФК діє ступенева система освіти. Після завершення дворічної загальноосвітньої підготовки студенти, які виявили бажання спеціалізуватися з фізичної реабілітації, два наступних роки вивчають додаткові дисципліни реабілітаційного спрямування (“вступ у спеціальність”, “фізична реабілітація при порушеннях діяльності опорно-рухового апарату”, “фізична реабілітація при порушеннях діяльності кардіореспіраторної системи”, “фізична реабілітація при неврологічних порушеннях”, “фізична реабілітація в педіатрії”) загальним обсягом 620 годин та проходять клінічну практику 410 годин. Склавши після цього Державний випускний екзамен “теоретико-методичні основи фізичної реабілітації”, вони отримують кваліфікацію “бакалавр фізичної реабілітації”. Після закінчення п'ятого курсу, навчання на якому здійснюється за оплату, де студенти проходять курс “фізична реабілітація при множинних порушеннях діяльності організму” (160 годин), клінічну практику (360 годин) та підготовки (240 годин) і захисту дипломної роботи, випускнику присвоюється кваліфікація “спеціаліст фізичної реабілітації”.

КВАЛІФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПЕЦІАЛІСТА

З ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Посадові обов'язки:

Спеціаліст з фізичної реабілітації займається фізичною реабілітацією осіб – дітей та дорослих:

- з порушеннями опорно-рухового апарату,

- ортопедичними вадами,

- побутовими, спортивними та професійними травмами,

- наслідками неврологічних, серцево-судинних, респіраторних та

інших захворювань,

-  старших людей з геронтологічними проблеми

1. Проводить обстеження, визначає рівень фізичного розвитку, виявляє проблеми і складає індивідуальну програму реабілітації.

2. Розробляє і впроваджує комплекс вправ і дій, спрямованих на покращення діяльності опорно-м'язової системи та організму в цілому, координації, збільшення сили м'язів і вправності рухів, відновлення або компенсацію функцій.

3. Навчає способів досягнення самостійності в побуті, навичок самообслуговування, пересування, утримання фізичної кондиції та здоров'я.

4. Консультує щодо влаштування оптимального середовища вдома, на роботі та загалом в оточенні неповнодійних осіб.

5. Аналізує хід виконання реабілітаційної програми та вносить корективи на кожному з етапів;

6. Веде відповідні записи і документацію.

7. Співпрацює з лікарями, педагогами, логопедами, психологами, соціальними працівниками;

8. Консультує родичів та опікунів щодо проблем та шляхів досягнення неповнодійними особами максимальної незалежності і рівня здоров'я, залучає їх до планування і проведення реабілітаційної програми та надання необхідної неповнодійній особі допомоги.

Виконує ці обов'язки при роботі в реабілітаційних центрах, медичних, освітніх, санаторно-курортних установах, соціальних службах державного, громадського та приватного секторів, а також проводить самостійну практику в межах своєї компетенції.

Знання та вміння:

Спеціаліст з фізичної реабілітації повинен знати:

• Основи психології, соціології, антропології та валеології.

• Анатомію і фізіологію людини.

• Володіти методами профілактики і корекції м'язово-скелетних дисфункцій на підставі анатомічних, фізіологічних, патологічних і психосоціальних знань.

• Мати фундаментальні теоретичні знання щодо фізичних вправ, спорту, фізіології праці, біомеханіки, моторного контролю, розвитку людини, а також кінезіології та патокінезіології.

• Уміти проводити функціонально-орієнтовані, спрямовані на досягнення кінцевої мети заняття з особами з порушеннями центральної і периферичної нервової системи в співпраці з іншими спеціалістами, самим пацієнтом, його родиною і соціальним оточенням.

• Мати відповідний досвід, вміння і здатність застосувати заходи корекції рухових дисфункцій в осіб різного віку, зокрема при неврологічних, опорно-рухових, серцево-судинних і респіраторних захворюваннях.

• Могти самостійно вибирати, ставити завдання і вирішувати проблеми з авторитетом і впевненістю, набутими в поєднанні теоретичних знань і клінічної практики.

• Розуміти закономірності організації і розвитку систем фізичного виховання, охорони здоров'я, освіти і соціального захисту населення України, знати основи національного і міжнародного законодавства в цих галузях.

• Знати основи наукових досліджень, планування і виконання експериментальних робіт, основи організації праці, адміністрації і менеджменту в державному і приватному секторах.

Кваліфікаційні вимоги.

• Спеціаліст з фізичної реабілітації (без категорії): вища освіта (спеціаліст або бакалавр) без вимог до стажу роботи.

• Спеціаліст з фізичної реабілітації 2-ї категорії: вища освіта (спеціаліст або бакалавр) і стаж роботи на посаді спеціаліста з фізичної реабілітації для спеціаліста не менше 2 років, для бакалавра - не менше 3 років.

• Спеціаліст з фізичної реабілітації 1-ї категорії: вища освіта (магістр або спеціаліст) для магістра без вимог до стажу роботи і стаж роботи на посаді спеціаліста з фізичної реабілітації 2-ї категорії для спеціаліста - не менше З років.

• Спеціаліст з фізичної реабілітації вищої категорії: вища освіта (магістр або спеціаліст) і стаж роботи на посаді спеціаліста з фізичної реабілітації 1-ї категорії для магістра - не менше 2 років, для спеціаліста - не менше 3 років.

Як видно з викладеного, фізкультурними закладами вищої професійної освіти проведена велика робота з розробки навчальних планів і програм для спеціальності “фізична реабілітація”. Але, розглядаючи питання щодо правового статусу спеціалістів з фізичної реабілітації, які мають фізкультурну освіту, вважаємо доцільним зазначити наступне.

Рекреація, як і реабілітація - це відновлення. Однак рекреація переважно здіснюється педагогічними засобами активного відпочинку і стосується практично здорових осіб, а реабілітація - медичними засобами (зокрема фізичними, де провідною є лікувальна фізкультура) і стосується хворих. Тобто в будинках відпочинку, профілакторіях, туристичних базах, центрах здоров’я тощо проводять рекреацію, а в стаціонарах лікувальних установ, медичних реабілітаційних центрах, санаторіях - реабілітацію.

Дотримуючись такої точки зору, можливо вирішити питання про правове поле діяльності фахівців з фізкультурною та медичною освітою, а саме: в установах відпочинку можуть працювати особи з фізкультурною та медичною освітою, а в медичних лікувальних установах - тільки особи з медичною освітою. Тому в вищих фізкультурних закладах освіти доцільно готувати рекреологів, а в медичних - реабілітологів.

Заслуговує на увагу той факт, що в Росії з 1996р. була відкрита і внесена до Класіфікатору напрямків і спеціальностей вищої професіональної освіти нова спеціальність - “Фізична культура для осіб з відхиленнями у стані здоров’я (Адаптивна фізична культура)”, а з 2000 року доповнено Класіфікатор спеціальностей середньої професійної освіти спеціальністю “Адаптивна фізична культура”. В навчальному посібнику “Адаптивна фізична культура” С. П.Євсєєв та (2000) зазначають, що адаптивна фізична культура є не тільки і навіть не стільки засобом лікування чи профілактики конкретних захворювань, скільки однією із форм, які складають повноцінне життя людини в її новому стані, що виник внаслідок травми чи хвороби. Ці автори підкреслюють, що адаптивний спорт, адаптивна рухова рекреація та інші види адаптивної фізичної культури як раз і ставлять завдання максимального відволікання від своїх хвороб та проблем в процесі змагальної рекреаційної діяльності, що передбачає спілкування, розваги, активний відпочинок та інші форми нормального людського життя.

Слід зазначити, що адаптивну фізичну культуру російські фахівці не зводять тільки до лікування і медичної реабілітації. Але погоджуючись з ними щодо поняття “адаптивної рухової рекреації” і не завжди – щодо її змісту, ми вважаємо, що тут мова також іде ще про одну спробу проникнути в медичну практику тих, що не мають медичної освіти. Якщо в майбутньому це питання вирішиться позитивно, то тільки в межах виконання лікарських призначень і після того, як їх правовий статус визначить Міністерство охорони здоров’я України.