Лікувальна фізкультура і сучасні напрямки медичної реабілітації (стр. 6 )

4. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ

Докладно вивчивши цю проблему , і (2000) зазначають, що заклади ходу медичної реабілітації займають одне з провідних місць у сучасній охороні здоров'я населення України. У її практичному становленні і науковому розвитку істотну роль зіграли на визначених етапах соціальні, економічні і демографічні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Початок широкого проведення заходів медичної реабілітації варто віднести до середини 40-х років, коли виникла гостра необхідність у реабілітації багатотисячного контингенту поранених, контужених, що одержали змішані поранення в Другій світовій війні. У цей період відкривалися реабілітаційні госпіталі, санаторії й ін. Однак слід зазначити, що застосування фізичних лікувальних засобів у той період носило багато в чому емпіричний характер.

Істотним поштовхом у розвитку медичної реабілітації на науковій основі з'явилося відкриття наприкінці 70-х років мережі реабілітаційних відділень у здравницях профспілок для хворих, які перенесли інфаркт міокарда. У цей період формувалася методологія медичної реабілітації, проведеної на основі широкого використання фізичних природних і зреформованих лікувальних засобів. Отримано нові дані про механізми дії фізичних лікувальних факторів, розроблені численні методи і методики їхнього застосування при різних найбільш розповсюджених захворюваннях, що у першу чергу дають високі показники тимчасової і, стійкої втрати працездатності.

Наступний етап у розвитку медичної реабілітації охарактеризувався обґрунтуванням можливості і доцільності проведення санаторно-курортної реабілітації в ранній відновний період. Були виявлені нові, раніше невідомі, можливості медичної реабілітації, що зажадали ламання устояних підходів до використання санаторно-курортного лікування в ранній термін після перенесеного захворювання. Була доведена можливість і показана висока ефективність проведення санаторно-курортної реабілітації хворих, які перенесли вірусний гепатит, відразу ж після виписки зі стаціонару, хворих з наслідками опіків після перебування в стаціонарі, які перенесли оперативні втручання на магістральних судинах серця, органах травлення, суглобах, при переломах довгих трубчастих кісток і ін. Установлено, що після проведення курсу відновного лікування в умовах санаторію хворих, які перенесли вірусний гепатит, більш ніж у 12 разів зменшується частота розвитку цирозу печінки, а у хворих після оперативних втручань скорочується період функціонального відновлення.

Розроблено концепцію відновного лікування, в основі якої лежать докази, що фізичні фактори роблять терапевтичний ефект, що визначається притаманним їм стимулюючим впливом на адаптивно-пристосовні і захисні сили організму, протизапальною і десенсибілізуючою дією. Вони сприяють запобіганню хронізаціі або стабілізації патологічного процесу, усуненню функціональних розладів і наслідків перенесених захворювань. Істотним висновком є те, що вони можуть застосовуватися у осіб будь-якого віку і статі при різних захворюваннях.

Чорнобильська катастрофа поставила перед медичною наукою і практичною охороною здоров'я багато проблем. Виникла необхідність реабілітації багатотисячних контингентів, які зазнали впливу факторів аварії на ЧАЕС (учасники ліквідації наслідків аварії, жителі забруднених територій, евакуйовані, у тому числі діти). Це зажадало наукового обґрунтування можливості застосування в лікувальних цілях фізичних факторів в облич цієї категорії (раніше подібного досвіду не було). На основі експериментальних досліджень, спрямованих на вивчення механізмів дії фізичних лікувальних засобів в умовах впливу радіаційних факторів, були вироблені диференційовані технології відновного лікування. Більш ніж десятилітній досвід підтвердив правомірність і ефективність обраних методичних підходів.

Багаторічними дослідженнями і клінічними спостереженнями, проведеними НДІ і кадровими інститутами разом із практичними установами ряду відомств, відпрацьована методологія здійснення заходів медичної реабілітації з урахуванням широкого використання природних курортних факторів і преформованих фізичних лікувальних засобів на всіх етапах – лікарняному, амбулаторно-поліклінічному, санаторному.

Мережа установ, що здійснюють заходи медичної реабілітації в Україні в даний час, функціонує в різних відомствах: у системі Міністерства охорони здоров'я, “Укрпрофздравниця”, Корпорації лікувально-оздоровчих установ “Селъхозздравниця”, Міністерства внутрішніх справ, оборони й ін.

Однак методичний і організаційний рівень проведення у відомствах медичної реабілітації істотно відрізняється. Найбільш оптимальний він у системі “Укрпрофздравниця”, що має гарну лікувально-діагностичну базу і спеціально підготовлені кадри. Функціонують 58 спеціалізованих відділень реабілітації на 4 тис. ліжок по 15 профільних напрямках. Курс відновного лікування хворі проходять по путівках, оплаченим Фондом соціального страхування, з видачею листка тимчасової непрацездатності. Істотним є те, що посилання хворих у санаторій здійснюється спеціальними видбірковими комісіями, до складу яких входять представники клінік, обласних, міських органів охорони здоров'я, за показниками, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України.

У системі Міністерства охорони здоров'я України сформована мережа установ медичної реабілітації, що представляє собою багато - і монопрофільні центри, лікарні, відділення в лікарнях, санаторіях, поліклініках, диспансерах. В останні роки діють 17 моно - і багатопрофільних спеціалізованих лікарень, більш 90 відділень в обласних, міських і районних лікарнях.

Забезпеченість ліжковим фондом відновного лікування в адміністративних областях України істотно відрізняється. Це величина коливається від 15 до 365 ліжок, а показник забезпеченості ліжками на 10 тис. населення коливається від 0,07 до 1,49. Причому, більш висока забезпеченністъ ліжками припадає на області з більш низькими показниками тимчасової непрацездатності. У Чернівецькій області показник забезпеченості ліжками складає 1,49, а величина тимчасової непрацездатності на 100 працюючих – 23,5 випадків і 375 календарних днів. У Луганській області ці показники відповідно складають: 0,26; 7,53; 1032,0.

За даними показників захворюваності і тимчасової непрацездатності встановлено, що й в інших областях України формування ліжкового фонду відновного лікування здійснюється без обліку показників захворюваності і тимчасової непрацездатності.

Діяльність установ відновного лікування системи охорони здоров'я в кожній області характеризується своїми особливостями як в організаційному, так і методичному плані. У Тернопілъскій області діють 3 лікарні відновного лікування, денні стаціонари в обласному центрі на 120 ліжок різних профілів для дорослих і дітей.

У Донецькій області функціонують 7 лікарень відбудовного лікування більш ніж на 600 ліжок. На базі Донецької міської лікарні відкритий центр реабілітації, який нараховує 6 відділень, де проходять курс відновного лікування хворі з наслідками травм, хворобами опорно-рухової і нервової систем, які перенесли мозковий інсульт і ін.

Поряд з цим, аналіз профілъності відділень відновного лікування показав, що вони часом відкриваються без обліку даних про захворюванність і потреби в ліжках відновного лікування.

Звертає на себе увагу невідповідність числа реабілітаційних ліжок величині захворюваності окремими нозологічними формами. Питома вага захворювань органів дихання серед усіх зареєстрованих захворювань в Україні складає 25,4%, а ліжковий фонд для цих хворих усього лише 6,5 % від загальної кількості ліжок відновного лікування.

Однією з основних задач відновного лікування є відновлення функціональних порушень, чи стабілізація запобігання хронізації процесу і стійкої втрати працездатності. Реалізація цього залежить від індивідуальних програм реабілітації, розроблених для конкретного хворого. При складанні програм і для проведення лікувально-реабілітаційних заходів необхідно визначити наявність і виразність залишкових явищ: перенесеного гострого захворювання чи загострення хронічного процесу; оперативного втручання, травми; виявити можливості організму у відновленні функцій органів і систем, установити резерви розвитку компенсаторних пристосувань і прийомів самообслуговування.

Ефект відновного лікування залежить від двох складових: від того, наскільки програма лікувальних заходів відповідає особливостям стану хворого і від її реалізації. Звідси стає зрозумілим, що в зіставленні і виконанні програми реабілітації необхідна участь не тільки лікаря-реабілітолога, але і представників інших спеціальностей. Накопичено досвід роботи реабілітаційних комісій в амбулаторно-поліклінічній мережі. У розробці програм реабілітації беруть участь кваліфіковані лікарі: терапевт, хірург, невропатолог, кардіолог, фізіотерапевт, лікар ЛФК. При необхідності в роботі комісії беруть участь дієтолог, психотерапевт, фахівець МСЕК. Розробляються індивідуальні програми. Після завершення курсу лікування профільним фахівцем разом із лікарем-реабілітологом здійснюється контрольна оцінка з наступним переводом хворого, при необхідності, на диспансерне спостереження. Лікарю-реабілітологу приділяється роль організатора реабілітаційного процесу.

Тим часом питання про необхідність спеціальності “лікар-реабілітолог” дотепер залишається дискусійним. із співавт. (2000) вважають, що наявність такого фахівця в лікувально-профілактичній установі, що здійснює заходи медичної реабілітації, необхідно. Він повинний інтегрувати багато аспектів медичної реабілітації. Слід зазначити, що в ряді областей України в окремих лікувальних установах були введені посади лікарів-реабілітологів, однак відсутність Положення про лікарів-реабілітологів не дозволило позитивно використовувати цей досвід. При оцінці ефективності реабілітації хворих, які перенесли інфаркт міокарда, показано, що показники соціальної реабілітації більш низькі, чим медичної. Це залежить від повноти й індивідуальності програм реабілітації, а останнє, у свою чергу, від участі в ній лікаря-реабілітолога. Для усунення цього розходження, мабуть, необхідне проведення ряду послідовних заходів: здійснення системного підходу, розробка диференційованих програм, введення в штатний розклад ЛПУ, МСЕК посади лікаря-реабілітолога, затвердження “Положення про лікаря-реабілітолога”.