Тема 4 «Злочин і його види» (стр. 2 )

Захист особи за петровським законодавством здійснювався також шляхом жорстоких покарань. Ілюстрацією до цього може служити Арт. 143: “Ежели кто с кем ножами порежется, одного надлежит, взяв под виселицу, пробить ему руки гвоздем или тем же ножом на єдиний час, а потом гонять шпиц-рутен”. Те ж саме і в Арт. 144: “Кто пистолет или шпагу на кого подимет в сердцах, в намерении, чтоб кого тем повредить, одному рука отсечена да будет”, або з Арт. 146: “Кто с сердцем и злости кого тростью или иным чем ударит и побьет, оный руки своея лишится”.

Кримінальне законодавство Петра І взагалі дуже пильно захищало приватну власність. Крадіжка, вчинена в поході, тягла за собою відрізання вух і носа (Арт. 18Б). За крадіжку на суму до 20 крб. злодія шість разів проганяли крізь стрій і карали шпіцрутенами. За крадіжку, вчинену вдруге, винного проганяли крізь стрій двадцять разів, карали шпіцрутенами. Крадіжка, вчинена втретє, тягла за собою повішення (Арт. 192). За крадіжку, вчинену в церкві, винний карався смертною карою через колесування (Арт. 186). За привласнення чи втрату державних грошей винний страчувався через повішення. Такому ж покаранню підлягали й особи, які не донесли про злочин (Арт. 194). Фальшивомонетництво тягло за собою смертну кару через спалювання (Арт. 199).

Законодавство Петра І передбачало найжорстокіші види смертної кари: розстріл, повішення, колесування, четвертування, спалювання, відрубання голови та ін. Серед калічних покарань кримінальне законодавство передбачало виривання ніздрів і язика, відрізання носа і вух, клеймування тощо.

Після реформ Петра І на формування поняття злочину вплинув бурхливий розвиток західної кримінально-правової думки.

Ч. Беккаріа називає злочином таке порушення закону, яке завдає шкоди суспільству. Англійський правник XVIII ст. Блекстон визначав злочин у своєму “Коментарі до законів Англії” (1782) як порушення права з точки зору шкоди суспільству взагалі.

Р. Гарофало вважав, що злочин – це “оскорбление той доли нравственного чувства, которая состоит из основных альтруистических чувств – жалости й честности в их средней мере, присущей всему обществу”.

Ієринг визначив злочин так: “Преступление єсть констатированное законодательством вредоносное посягательство на жизненные условия общества”.

А. Феєрбах писав: “Преступление – это посягательство на право, существующее от санкции государства, в то время как нарушение предписаний государства, не связанных с этой областью права, образует лишь проступок, полицейское нарушение”.

А. Бернер злочином називав “такой вид безнравственных деяний, в которых единичная воля нарушает всеобщую, единичная воля направляется против права”.

Під впливом німецької школи кримінального права (Біндінг, Лист) було створено класичне визначення поняття злочину як порушення кримінально-правової норми під загрозою покарання.

Вперше поняття злочину було сформульоване в кодексі Франції 1791 р. та Кодексі Наполеона 1810 р. У статті 1 Кримінального кодексу Франції 1810 р. злочином називалося діяння, за яке призначалося покарання, що завдавало муки чи ганьби.

У XVIII ст. феодально-кріпосницьке право Росії вже не відповідало відносинам, які складалися в суспільстві. Тому питання створення нового кодексу загострилось і піднімалося неодноразово. Протягом 1700-1832 рр. для складання зібрання законів було створено і працювало, як стверджують історики, десять урядових комісій.

Особливо потрібно відзначити комісію, яка була створена у 1728 р. для перекладу прав, за якими судиться малоросійський народ на великоросійську мову і потім з’єднати їх в одне ціле. Комісія працювала протягом п’ятнадцяти років і в 1743 р. свою роботу закінчила. Вона звела до одного окремого самостійного законодавчого акту найбільш досконалі норми з кількох законодавчих збірників: Статуту Литовського, Зерцяла Саксонського, Магдебурзького права, польського “Порядка”, українських звичаєвих норм. Цей зведений закон отримав назву – “Права, по которым судится малороссийский народ”.

Створений українськими законодавцями Звід законів і сьогодні може бути визнаний як законодавчий акт дуже високого юридичного рівня, який повно і детально регламентував усі сторони суспільного життя свого часу. На жаль цей закон не був затверджений, а згодом про нього зовсім забули.

І тільки останній комісії, в роботі якої безпосередню й активну участь брав іщев, пощастило підготувати декілька проектів Уголовного Уложення, виданих у 1812, 1813, 1816 рр. У кожному проекті давалося визначення поняття злочину. “Преступление, – йшлося в §1 проекту Уголовного Уложення 1812 р., – суть произвольные, противозаконные деяния, нарушающие безопасность права”. Практично аналогічне за змістом, але дещо в іншій редакції визначення поняття злочину було сформульовано й в інших проектах названого документу.

Злочин, на думку іщева, є діяння, спрямоване проти природної недоторканності і прав людини. Визначення злочину міститься також у проекті цивільного уложення, де Радіщев визнає злочин діянням, яке спрямоване проти громадського правопорядку, прав і обов'язків громадян.

Серед юридичних документів XVIII ст. вирізняється “Наказ” Катерини II, який вона склала для комісії, скликаної у 1767 р. (робота комісії була перервана в 1767 р. через війну з Туреччиною) для підготовки Уложення,. Широко використовуючи ідеї передових російських і західноєвропейських мислителів – філософів і юристів, – вона сформулювала визначення поняття злочину як “деяние вредное как для всего общества, так и для отдельных лиц и потому запрещенное законом”. У ньому об'єкт кримінально-правової охорони на відміну від визначення поняття злочину, сформульованого Петром І, наведений значно ширше. Якщо в дефініції згаданого Указу від 17 березня 1714 р. об'єктом злочину названі лише державні інтереси, то тут також вказуються інтереси суспільства і конкретних осіб. “Равенство всех ґраждан, – зазначається у ст. 34 “Наказу”, – состоится в том, чтобы все подвержены были тем же законам”.

Російське право у вигляді Зведення законів Російської імперії було кодифіковано у 1832 р. Кримінальне законодавство склало XV том.

Новий кримінальний кодекс одержав назву “Уложение о наказаниях уголовных и исправительных”. У статті 1 Уложення злочин визначався як “само противозаконное деяние, так и неисполнение, что под страхом наказания законом предписано”.

Кримінальний закон під назвою “Уложение о наказаниях уголовньых и исправительных 1845” визнає злочином “всякое нарушение закона, через которое посягается на неприкосновенность прав власти верховной и установленных ею властей или же на права или безопасность общества или частных лиц” (ст. 1).

Аналогічне за змістом поняття злочину 1832 р. сформульовано і в Уложенні 1885 р. Більш лаконічно, але так само чітко, формально воно викладено в Уголовному Уложенні 1903 р. Стаття 1 цього документу говорить: “Преступлением признается деяние воспрещенное, во время его учинення, законом под страхом наказания”.

Неважко помітити, що у визначенні поняття злочину, яке сформульовано в законодавчих актах післяпетровського періоду, спостерігається певний прогрес.

Відомий російський криміналіст у своїх лекціях з кримінального права зазначав, що злочином є кримінально-карана неправда, діяння, яке посягає на кримінально-правову норму.

Л. Є. Владимиров вважав: “Преступлениями должны считаться только действия, представляющие “безусловное зло”, при всех условиях”.

Початок ХХ століття відзначається спробою українців побудувати власну державу у 1917–1921 роках. Хоча в цей період і було видано багато кримінальних законів, змінено деякі кримінально-правові норми, які регламентували тогочасні суспільні відносини, ці зміни не торкалися поняття злочину. Злочином, як і раніше, визнавалося діяння, яке під час його вчинення було заборонене законом під страхом покарання.

Вперше визначення поняття злочину в радянському кримінальному праві було сформульовано в “Руководящих началах по уголовному праву РСФСР” 1919 р. Виходячи зі змісту ст. 6 “Руководящих начал”, злочином за радянським правом визнавалися дія або бездіяльність, небезпечні для системи суспільних відносин, які відповідають інтересам трудящих мас, “организовавшихся в господствующий класс в переходный от капитализма к коммунизму период диктатуры пролетариата”.

Визначення поняття злочину також давалося в ст. 6 першого радянського Кримінального кодексу РРФСР 1922 р. у такій редакції: “Преступлением называется всякое общественно опасное действие или бездействие, угрожающее основам советского строя и правопорядку, установленному рабоче-крестьянской властью на переходный к коммунистическому строю период времени”. Спочатку проект Кримінального кодексу РРФСР не знав такого визначення поняття злочину. Воно було внесено під час обговорення проекту на IV Всеросій­ському з'їзді діячів радянської юстиції в січні 1922 р. Неабияку роль у цьому процесі відіграли українські вчені.

Визначення злочину, яке міститься в “Руководящих началах”, було розвинуто і конкретизовано в Кримінальному кодексі УРСР 1922 р.

Основні начала кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1924 р. не містили визначення злочину, але у вступній статті вказувалися найголовніші елементи цього поняття. Злочином вважалося суспільно небезпечне діяння, яке підривало владу трудящих чи порушувало встановлений нею правопорядок.

У частині 3 статті 3 Основних начал 1924 р. встановлювалося, що, прямо не передбачені кримінальним законодавством будь-які суспільно небезпечні діяння, розглядаються за аналогією: підстави і межі відповідальності, а також міри покарання визначаються судом за тими статтями Кримінального кодексу, які передбачають тотожні за родом і важливістю злочини.

У Кримінальному кодексі РРФСР 1926 р. редакція поняття злочину була дещо іншою в порівнянні з Кримінальним кодексом РРФСР 1922 р. Стаття 6 проголошувала: “Общественно опасным признается всякое действие или бездействие, направленное против советского строя или нарушающее правопорядок, установленный рабоче-крестьянской властью на переходный к коммунистическому строю период времени”.

Стаття 6 Кримінального кодексу УРСР 1927 р. визначала, що “общественно опасным признается всякое действие или бездействие, направленное против советского строя или нарушающее правопорядок, установленный рабоче-крестьянской властью на переходный к коммунизму период времени”.