Тема 4 «Злочин і його види» (стр. 4 )

У частині 3 статті 3 Основних начал 1924 р. встановлюва­лося, що, прямо не передбачені кримінальним законодавством будь-які суспільно небезпечні діяння, розглядаються за аналогі­єю: підстави і межі відповідальності, а також міри покарання визначаються судом за тими статтями Кримінального кодексу, які передбачають тотожні за родом і важливістю злочини.

У Кримінальному кодексі РРФСР 1926 р. редакція по­няття злочину була дещо іншою в порівнянні з Кримінальним кодексом РРФСР 1922 р. Стаття б проголошувала: "Общественно опасным признаетея всякое действие или бездействие, направленное против советского строя или нарушающее правопорядок, установленими рабоче-крестьянской властью на переходный к коммуиистическому строю период времени".

Стаття 6 Кримінального кодексу УРСР 1927 р. визнача­ла, що "общественно опасным признается всякое действие или бездействие, направленное против советского строя или нарушающее правопорядок, установленный рабоче-крестьянской властью на переходный к коммунизму период времени".

Злочином, за чинним до прийняття Основ кримінальним законодавством на загальних підставах також визнавалося ді­яння, передбачене кримінальним законом. З цього виходила й судова практика, хоча допускалися винятки при застосуванні кримінального закону за аналогією.

У статтях кримінальних кодексів союзних республік 1926-1928 рр. (наприклад, ст. 16 КК УРСР) зміст ч. 3 ст. 3 Основних начал відтворювався або буквально, або з незначни­ми змінами.

Більш ґрунтовно поняття злочину було викладено в Ос­новах кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1958 р. У статті 7 Основ, як і в ст. 7 КК УРСР 1960 р., злочи­ном визнавалося передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке посягає на суспі­льний лад СРСР, його політичну і економічну системи, соціа­лістичну власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше посягання на соціалі­стичний правопорядок, суспільно небезпечне діяння, передба­чене кримінальним законом.

У проектах нового Кримінального кодексу України по­няття злочину визначалося як суспільно небезпечне, винне ді­яння (дія або бездіяльність), заборонене кримінальним законом.

Взагалі, законодавче визначення поняття злочину має важливе наукове і практичне значення для усвідомлення гро­мадянами держави того, що є злочином., для попередження злочинності та правильного застосування кримінального зако­ну, практики посилення боротьби із злочинністю.

Злочин  – центральне поняття кримінального права, своїм змістом відображає соціальну суть законодавства, його головні інститути, а також кримінальну політику держави у боротьбі зі злочинністю.

Відповідно до ч.1 ст. 11 КК України злочин – це передбачене цим Кодексом суспільно небез­печне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст. 11 КК).

Згідно ст. 11 КК, поняття злочину включає такі основні ознаки: протиправність, суспільна небезпечність діяння, винність, діяння, вчинення діяння суб’єктом злочину.

Злочин має місце лише тоді, коли особою вчинене певне діяння. Ст. 11 КК тлумачить термін діяння, як дію або бездіяльність. Виступаючи формами різного прояву активності людини, дія і бездіяльність у соціальному змісті мають ознаки подібності. Загальне для них є те, що вони порушують чи ставлять у небезпеку порушення суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом від злочинних посягань. Очевидно, це і є насамперед підставою для об'єднання дії і бездіяльності в загальному понятті „діяння”, яке зазначено в ст. 11 КК.

Дія як ознака злочину є активною, усвідомленою та цілеспрямованою суспільно небезпечною поведінкою людини, що заподіює або ставить під загрозу заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам.

Першою злочинною дією людини був такий вчинок, про який згадується в Книзі Старого Заповіту, тобто найперший гріх людини, коли Єва не послухалася Бога, піддалась на спокуси змія і зірвала з дерева знання, добра й зла 2 плоди, які разом з Адамом з'їла. Здійснити такий вчинок Єві не завадила навіть пересторога Бога: „Не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти, напевно, помреш!”. Цю, певно, першу дію людини можна, у певній мірі, назвати крадіжкою і, безумовно, що вона стала тим першопочатком усіх злочинів, які скоюють люди протягом всього розвитку нашої цивілізації.

З фізичної, виконавчої сторони злочинна дія може характеризуватися різними аспектами. В одних випадках вона містить у собі прості, елементарні акти поведінки, в інших – складається з декількох актів, кожний з яких при відповідних умовах може бути визнаний самостійною дією. Виходячи з цього злочинну дія можна поділити на просту і складну.

Проста дія характеризується тим, що вона складається з одного чи декількох рухів тіла чоловіка, спрямованих на досягнення визначеної мети, на рішення обмеженої, конкретної задачі.

Виконання простої дії за загальним правилом означає одночасне заподіяння шкоди об'єкту, тому що між ним і дією немає ніяких посередніх ланок, тому немає необхідності здійснювати які-небудь додаткові дії для здійснення злочину. Наприклад, навмисне нанесення удару вже утворює склад побоїв та мордування (ст. 126 КК).

Складна дія характеризується тим, що вона складається з декількох актів поведінки людини, кожний з яких, узятий окремо, ізольовано, може бути визнаний як проста дія. Однак на відміну від останньої, акти поведінки, що входять у складну дію в якості складених його елементів, у силу їхньої внутрішньої єдності і нерозривного зв'язку самостійного значення в межах цієї дії не мають. Наприклад, розбій (ст.187 КК). Тут усі дії – напад з метою заволодіння чужим майном і насильство над особою – об'єднані в складній дії єдиною злочинною метою, спрямовані в кінцевому рахунку на заподіяння шкоди основному безпосередньому об'єкту – відносинам власності. Заподіяння ж шкоди додатковому безпосередньому об'єкту – здоров’ю особи – є лише етапом для здійснення посягання на основний об'єкт. Злочини з такого роду складними діями прийнято називати складеними злочинами.

Складна дія іноді містить у собі ряд тотожних актів поведінки, кожний з який може бути визнаний як проста дія. Ці тотожні акти в складній дії об'єднані єдністю наміру, спрямовані на досягнення загальної їм злочинної мети, заподіюють шкоду одній і тій же групі суспільних відносин. У цьому випадку має місце „смуга дій”, між якими може бути навіть значний розрив у часі. Ознаки продовжуваного злочину визначені у ч.2 ст.32 КК: „…при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром”.

Тобто для продовжуваного злочину характерна наявність трьох основних ознак: 1) тотожність дій; 2) єдність умислу; 3) наявність загальної мети. Останні дві ознаки передбачають, що винний від початку вчинення першої дії має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення певного кінцевого результату. Як приклад такого злочину можна навести наступну ситуацію: таємне викрадення радіоприймача по частинам (ч.1 ст.185 КК).

Із кількох частин складається і триваючий злочин, для якого характерне вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан. Наприклад, триваючим злочином є незаконне зберігання зброї, наркотичних засобів (ч.1 ст.263, ч.1 ст.307 КК).

Особливістю складеного злочину є те, що його утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійні злочини. Наприклад, такі дії, як напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильст­вом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, характерні для розбою — злочину, передбаченого ст. 187 КК. Але, якщо такі дії вчиняються під час нападу банди, вони підпадають під ознаки бандитизму. Оскільки дії, що утворюють об'єктивну сторону бандитизму, ширші за змістом (вони можуть полягати і в заволодінні майном, і в спричиненні тілесних ушкоджень, і в насильницькому статевому акті тощо), то вони не потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Тому в наведеному вище прикладі все вчинене охоплюється ознаками складу злочину, передбаченого ст.257 КК.

Злочинна бездіяльність як форма суспільно небезпечної поведінки людини істотно відрізняється від дії по зовнішній, фізичній, виконавчій сфері. Так, при бездіяльності особа не робить у конкретних обставинах обстановки, місця і часу конкретних дії, що необхідні для запобігання небезпеки, що загрожує об'єкту кримінально-правової охорони. Дії ж, що суб'єкт фактично робить у період злочинної бездіяльності (або не робить) за загальним правилом не мають правового значення. Отже, бездіяльність може бути охарактеризоване як стан фізичного спокою стосовно тих дій, що особа повинна була і могла вчинити. Тому вона позбавлена виконавчої, фізичної сфери.

Обов'язок діяти може мати такі підстави:

1. Відповідно до закону чи іншого нормативного акту. Наприклад, кримінальний закон зобов'язує надати допомогу особі, що перебуває в небезпечному для життя становищі (ст. 136 КК); а сімейне законодавство сплачувати кошти на утримання дітей (ст. 164 КК);

2. Відповідно зі службовими чи іншими фаховими обов’язками. Наприклад, міліціонер, як представник влади, зобов'язаний затримувати злочинців – невиконання цього обов'язку без поважних причин тягне відповідальність за ст. 367 КК.

3. Відповідно з прийнятих на себе обов'язків за угодою. Наприклад за договором довічного утримання (ст.744 ЦК) набувач житла зобов’язаний піклуватися про відчужувача, зокрема забезпечувати його продуктами харчування – невиконання цього обов'язку без поважних причин, якщо це призвело до смерті особи тягне відповідальність за ст.135 КК.

4. Внаслідок попередніх дій особи, яка сама поставила в небезпеку іншу особу. Наприклад, гр. В. 11.09.2009 р. приблизно о 21 год., внаслідок порушення Правил дорожнього руху України, керуючи автомобілем, на трасі Київ-Варшава в районі вул. Варшавська в м. Ковель, скоїв наїзд на С., спричинивши останній тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров¢я, (тобто, допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження – вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 286 КК) після чого втік з місця ДТП, залишивши потерпілу С. без допомоги в небезпечному для її життя стані. Тобто своїми умисними діями, В., завідомо залишив без допомоги особу, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів для самозбереження, поставивши потерпілого в небезпечний для життя стан, тобто вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 135 КК.