Тема 4 «Злочин і його види» (стр. 7 )

Визнаючи діяння малозначним, потрібно враховувати не тільки фактично заподіяну ним шкоду, але й те, на що воно бу­ло направлено, до яких втрат могло призвести.

Частина 2 статті 11 КК установлює, що при малозначності дії або бездіяльності, діяння не є злочином. Таким чином, виключається злочинність, а не лише караність діяння. Тому у випадку застосування ч. 2 ст. 11 КК до судового розгляду справа припиняється на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю в діянні складу злочину. Якщо ж до ви­сновку про застосування ч. 2 ст. 11 КК суд дійде в стадії судо­вого розгляду, то він має винести виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину (ч. 2 ст. 6 КПК України).

Дія або бездіяльність, яка на підставі ч. 2 ст. 11 КК ви­знається малозначною і тому не є злочином, може бути адмі­ністративним чи дисциплінарним проступком. В таких випадках ці діяння тягнуть за собою адміністративну або дисциплінарну відпові­дальність.

В судово-слідчій практиці виникають іноді проблеми при визначенні малозначності діяння.

Так є спірною постанова суду про відмову у порушенні кримінальної справи, за заявою гр. Ч. про заподіяння тілесних ушкоджень громадянином С., за малозначністю вчиненого. За матеріалами справи встановлено, що С. штовхав Ч., хапав за руки і давив руки. За актом судово-медичного дослідження гр. Ч. були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я. Суд, враховуючи що між Ч. і С. виникли непорозуміння щодо спадщини і вчинені дії С. не є суспільно небезпечними відмовив у порушенні кримінальної справи за малозначністю вчиненого.

В іншій ситуації суд правильно визначив малозначність діяння. Так, за вироком суду, з урахуванням змін, внесених касаційною інстанцією, С. визнано винною і засуджено за те, що вона, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства закритого типу „Київська торговельна компанія” (далі - АТЗТ) та будучи службовою собою, використала своє службове становище всупереч інтересам служби – з особистої заінтересованості за відсутності генерального директора АТЗТ протягом 29 червня - 22 липня 2009 р. підробила його підписи у 38 платіжних дорученнях і направила останні до Залізничного відділення „Укрсоцбанку” в м. Києві, який здійснив за ними перерахування відповідних коштів.

Як вбачається зі справи, внаслідок підроблення С. підпису керівника у платіжних документах матеріальної або іншої шкоди інтересам АТЗТ чи інших підприємств, установ або окремим громадянам спричинено не було і не могло бути спричинено, оскільки за платіжними дорученнями було здійснено платежі, які були обов'язковими для підприємства і випливали з договірних правовідносин та законів. Жодних обставин, обтяжуючих відповідальність С., у справі не встановлено, а посилання суду на наявність особистої її заінтересованості не конкретизовано. Характеризується С. виключно позитивно, має на утриманні батька похилого віку – інваліда III групи, учасника Великої Вітчизняної війни. Трудовий колектив просив про передачу С. на поруки. Виходячи з наведеного слід визнати, що хоча дії С. формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч.1 ст.366 КК 2001 р., але через малозначність не являють суспільної небезпеки, а тому відповідно до ч. 2 ст. не є злочинними. Верховний Суд України клопотання С. та подання суддів задовольнив, вирок Залізничного районного суду м. Києва від 26 жовтня 2009р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 3 грудня 2009 р. щодо С. в частині її засудження за ч. 1 ст. 366 КК скасував, а справу закрив на підставі п. 2 ст. 6 КПК – за відсутністю в діях складу злочину.

В той же час вважається неточним вжитий законодавцем в ч.2 ст.11 КК термін „істотна шкода”, так як цей термін вживається в окремих кримінально-правових нормах Особливої частини КК, що призводе до колізії між нормами. Так, якщо розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації не заподіяло істотну шкоду дії винної особи слід кваліфікувати за ч.1 ст.361 КК, якщо була загроза завдання істотної шкоди – за ч.2 ст.15 і ч.2 ст.361 КК, а якщо істотна шкода завдана – за ч.2 ст.361 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч.1 ст.361 КК можуть визнаватися малозначними, згідно ч.2. ст.11 КК не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Головним моментом, який може розкрити зміст малозначності діяння, є з’ясування його ознак, тобто як ознак самого малозначного діяння, так і ознак його складу.

Поняття “склад злочину” можна віднести тільки до поняття “злочину”, бо не може бути “складу” малозначного діяння. Склад злочину – це сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак (елементів), які, відповідно кримінальному закону України, визначають конкретне суспільно-небезпечне діяння як злочин.

Таким чином, малозначне діяння повинно формально містити ознаки складу злочину, але коли вони встановлюються і ми робимо висновок про малозначність діяння, цей склад “скасовується”, бо малозначне діяння не може мати складу злочину, а склад злочину, в свою чергу, не може бути наділений ознаками малозначності.

Малозначне діяння може мати лише формальний склад, який міститься в сукупності об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як малозначне.

Об’єкт злочину в значній мірі характеризує соціально-політичний зміст злочину, ступінь його суспільної небезпеки, тому сам по собі об’єкт посягання малозначним бути не може. Об’єкт малозначного діяння визначається не малозначністю, а порівняльною цінністю, яка і враховується при застосуванні ч. 2 ст. 11 КК.

При визначенні малозначного діяння, головним чином, оцінюється шкода, що заподіяна об’єкту, але у випадках, коли предмету діяння також заподіяна шкода в вигляді пошкодження або знищення, до уваги також приймаються кількісні та якісні властивості предмета.

Враховуючи те, що об’єкт злочину – це суспільні відносини, можна зробити висновок, що там, де немає посягання на суспільні відносини або таке посягання носить малозначний характер, в результаті чого суспільним відносинам не завдається шкода, немає злочину. Розрізнення злочину і не злочину – дуже важлива мета, бо від її правильного чи неправильного вирішення залежить, перш за все, доля людини, її права та законні інтереси, а також рівень та стан законності в суспільстві.

Діяння може визнаватися малозначним не лише за властивостями об’єкту, а й за характером способу дії або бездіяльності.

Основною ознакою, що відрізняє кримінально-правову дію або бездіяльність, яка не носить протиправного характеру, є суспільна небезпечність.

Суспільна небезпечність, як ознака кримінально-правового діяння, значить, що дія або бездіяльність завдає або може завдати значну шкоду суспільним відносинам, тому відсутність суспільної небезпечності дії або бездіяльності або її мізерний характер може призвести лише до настання незначної шкоди, яка заподіюється не будь-якими діями, а тільки тими, характер яких визначає властивість самого об’єкту.

Спосіб дії – це певний порядок, метод, послідовність рухів, що застосовує особа. Спосіб – об’єктивна характеристика дії, що не залежить від того, з якою формою вини вона вчинена. Від способу дії залежить характер і тяжкість наслідків, тому він надає дії або бездіяльності якісну визначеність. Це значить, що якщо спосіб дії за змістом не являє великої суспільної небезпеки або, взагалі, є мізерним, може носити незначний характер, та в сукупності з іншими ознаками діяння може бути визначене як малозначне.

Малозначність діяння та відсутність шкідливих наслідків – ознаки, нерозривно пов’язані між собою. Без малозначності не можуть бути відсутні шкідливі наслідки, а при наявності тяжких наслідків не можна говорити про малозначність діяння.

Під злочинними наслідками треба розуміти передбачені кримінальним законом зміни, які мають місце під впливом дії або бездіяльності. Такі наслідки можуть носити матеріальний або нематеріальний характер, де до нематеріальних відносяться : моральні, фізичні та політичні наслідки.

Значність матеріальних наслідків визначається в грошовому еквіваленті за діючим законодавством, а нематеріальних – в кожному конкретному випадку, залежно від багатьох факторів, які можуть виражатися, наприклад, в ступені та тяжкості заподіяних тілесних пошкоджень, в визначенні розміру моральної шкоди, в наслідках тієї чи іншої злочинної діяльності службових осіб тощо.

Суб’єктивна сторона злочину характеризує психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. Тому, в будь-якому випадку, при аналізі об’єктивних ознак діяння, які мають вирішальне значення при малозначності діяння, треба враховувати і особливості суб’єктивної сторони.

Малозначне діяння може бути таким лише тоді, коли і за умислом особа бажала вчинити незначні дії, які тягнуть малозначні наслідки. Якщо умисел та характер дій не збігаються, не можна говорити про малозначність діяння.

4. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпечності, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєн­ня, суб'єкт правопорушення.

Вперше на законодавчому рівні проблема співвідношення понять злочину й адміністративного правопорушення визначилася після при­йняття в 1791 р. КК Франції. Цей законодавчий акт пропонує такий розподіл правопорушень: злочин, проступок, порушення. Ознакою, кот­ру законодавець поклав у основу такого поділу, є тяжкість покарання, встановленого за відповідне правопорушення.

Критерієм для виокремлення злочину з-поміж інших правопорушень є формальна ознака.

Тож злочин відрізняється від інших правопорушень характером і ступенем суспільної небезпечності.

Так, за характером суспільної небезпечності, вбивство, розбій, терористичний акт відрізняються від будь-якого іншого правопорушення. За ступенем суспільно) небезпечності вирізняються правопору­шення, що посягають на один родовий об'єкт, але мають різні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін правопорушення. Так, адміністра­тивне правопорушення дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП) за ступенем суспільної небезпечності (відсутність таких ознак, як особлива зу­хвалість або винятковий цинізм) відрізняється від злочину хуліганство (ст. 296 КК).

Отже, ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежу­вальна ознака між злочинами й іншими правопорушеннями визнача­ється всіма його ознаками формою та видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння та його наслідками. Законодавець, найчастіше, здійснює розмежування за наслідками вчинення діяння і, насамперед, за розміром заподіяної шкоди Від цивіль­них правопорушень злочин відрізняється переважно ступенем суспіль­ної небезпечності, який, зазвичай, також визначається розміром заподія­ної шкоди. Так, умисне знищення чи пошкодження чужого майна стає злочином лише тоді, коли завдало шкоди у великому розмірі (ч.1 ст. 194), а якщо такої шкоди не було завдано, то винна особа несе лише цивіль­но-правову відповідальність, якщо дії зі знищення майна не містять за об'єктом посягання інших ознак, наприклад, хуліганства (ст. 296).

Відмінність полягає також у суб'єкті юрисдикції. Закон про кримі­нальну відповідальність приймає тільки парламент України, інші ж види відповідальності можуть визначати інші державні органи.

Тільки суд може призначати покарання за вчинений злочин, за інші правопорушення (наприклад, адміністративне) – й інші представники влади можуть визначати розмір стягнення.

Злочин тягне покарання, що має обов'язковий наслідок – судимість особи, а інші правопорушення тягнуть різні види стягнення за відсут­ності вказаного наслідку.

Ще одним критерієм розмежування адміністративного правопо­рушення та злочину є тяжкість і вид стягнення. Такі покарання, як до­вічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмежен­ня волі, громадські роботи, арешт, передбачені лише за злочини.

Злочин обов'язково вчиняється з виною (умисел або необережність), а інші правопорушення можуть тягнути відповідальність і без вини. Так, якщо 18-річний син на підставі довіреності взяв у батька автомобіль і на ньому збив людину із необережності (потерпілий загинув) – син буде притягнутий до кримінальної відповідальності за ч 2 ст. 286 КК, а батько до цивільної за ч 2 ст. 1187 ЦК (хоча його вини немає), бо шкода, завда­на джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, котра на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку.

За суб'єктом правопорушення кримінальні і інші правопорушення можуть бути також розмежовані. Цивільну відповідальність нестимуть як фізичні, так і юридичні особи, відповідальність за злочин – лише фізичні особи.

Висновок

Підводячи підсумок усього сказаного, потрібно зазначити, що чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи злочин (ст. 11), виділяє у його понятті три головні ознаки злочину – суспільну небезпечність, винність та протиправність.

Статті 1 та 2 Кримінального кодексу України виділяють ще одну важливу ознаку злочину – караність злочину.

Із законодавчого визначення злочину витікають його головні ознаки:

1) суспільна небезпечність;

2) протиправність;

3) винність;

4) караність.

Класифікацію злочинів кримінальне законодавство України проводить залежно від ступеня тяжкості і поділяє злочини на: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Від інших правопорушень та антигромадських вчинків злочини відрізняються ступенем суспільної небезпечності. У злочинів цей ступінь найвищий. Крім цього кримінальний закон передбачає, що не можна визнати злочином діяння, яке хоча формально і містить ознаки будь-якого злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло кримінально-караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають його об'єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування злочину від інших правопорушень.

Законодавче визначення поняття злочину, по-перше, утворює в громадській свідомості образ і характер забороненого кримінальним законом діяння і, таким чином, виконує інформаційну, запобіжну роль.

По-друге, воно дає правозастосовникам знання про злочин, уявлення про його головні ознаки, найсуттєвіші особливості, завдяки чому забезпечується можливість відмежування його від дій незлочинних. Розмежування злочину і дій не злочинних дуже важливе практичне завдання, бо від того, як воно буде виконане, залежить доля громадянина, його волі, прав і законних інтересів, а також стан і рівень законності в суспільстві.

З урахуванням усіх ознак злочину його поняття можна визначити таким чином. Злочин – це заборонене кримінальним законом суспільно небезпечне, винне та протиправне посягання на суспільні відносини, яке спричинює у їх сфері суспільно небезпечну шкоду або утворює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.