и з міді, бурштину, сланцю, предмети озброєння (кам’яні бойові сокири, мідні кинджали, дротик тощо). Як за
class=Section92>свідчили дані радіовуглецевого аналізу, знаряддя праці та зброя виготовлені з кре
class=Section93>меню, добутого з родовищ Волині, що свідчить про існування у ті далекі часи товарообміну.
Дискусійною нині залишається
class=Section94>протоетнічна ідентифікація трипільських племен
class=Section95>. Більшість учених на підставі аналізу скелетних решток вважає, що трипільці були представниками
class=Section96>вірменоїдного антропологічного типу, поширеного серед давніх мешканців Сх
class=Section97>ідного Середземномор’я, Малої та Передньої Азії. Цей
class=Section98>факт є свідченням того, що ця територія з давніх-давен була на шляху великих міграційних потоків.
***
class=Section99>*
Перші писемні свідчення про територію, розташовану на протилежному березі Дніпра навпроти Києва, з’являються в часи давньо
class=Section100>руської держави.
Про події, які там сталися, літописці повідомляють не інакше як про такі, що відбулися «за Дн
class=Section101>іпром», уникаючи вживати
class=Section102>словосполучення «на лівому березі», тому територію сучасн
class=Section103>ого київського Лівобережжя в часи давньоруської держави прийнято було називати Зад
class=Section104>ніпров’ям.
Своїм виникненням Київ зобов’язаний, не в останню чергу, вигідному розташуванню на перетині давніх
class=Section105>торгівельних шляхів, що з’єдну
вали країни Заходу та Сходу. Через Задніпров’я пролягала сухопутна частина шляху «з варяг у греки». Його значення і важл
class=Section107>ивість для міста знайшли своє відображення в легенді про створення Києва: як відомо, його засновник – легендарний Кий був перевізником.
Біля перевозів на київському Задніпров’ї брав початок так званий Залозний[8]
class=Section108>торговий шлях – дорога, що у VIII–XII століттях проходила на відстані від п
class=Section109>лавнів уздовж Дніпрового берега й вела до південни
class=Section110>х степів та чорноморських портів. Цим шляхом також, як найзруч
class=Section111>нішим для кінного переходу, вирушали у далекі походи київські князі. І навпаки, це була дорога, якою прокочувалися орди войовничих степовиків – хозарів, печенігів та половців.
В Іпатіївському літописі від 1146 р. є згадка пр
class=Section112>о перевоз, який містився неподалік того місця, де Десна впадає у Дн
class=Section113>іпро. Під час битви Ізяслава з Ольговичами один з них – Святослав «бежа на устье Десны за Днепр», після чого переможці «идоша до них до Вышгорода, и до Днепра, до устья Десны, и до перевоза до киевского, секуще я»
class=Section114>[9].
Інший перевоз існував біля Видубецького монастиря. Сюди, як свідчить запис 1097 року, приїздить Василько, князь Теребовльський: «И пр
class=Section115>иде Василко в 4 ноямьбря, и перевезеся на Выдобычь»[10]. Тут, як вважав , знаходився наплавний
class=Section116>міст Мономаха через Дніпро, про який ідеться у повідомленні, датованому 1115
роком: «Того же лета устрои мост через Днепр Володимир»[11]. Очевидно, що це той самий перевоз, який з ХVI ст. відомий під назвою Либідськог
class=Section118>о.
Вважається, що один з найдавніших перевозів був навпрот
class=Section119>и місця, де на Печерських пагорбах міститься церква Спаса на Берестові. У Берестові була резиденція князя Володимира Великого. У
class=Section120>1051 р. призначений Ярославом Мудрим митрополит Іларіон «иде молитися з Б
class=Section121>ерестового на Днепр», тут кияни радо зустрічають Антонія – одного із засновників
class=Section122>Києво-Печерського монаст
class=Section123>иря[12]. Приблизно на цьому місці зараз розташований міст Метро.
Рі
class=Section124>внинний, пологий рельєф Лівобережжя був непридатний для зведення
class=Section125>фортифікаційних споруд, здатних витримати довготривалу облогу, що й визначило її функціона
class=Section126>льне використання для потреб міста, в яко
class=Section127>му проживало у період його розквіту щонайменше 50 тис. жителів.
Літописні джерел
class=Section128>а засвідчили існування на київському Задніпров’ї лише одного населеного пункту. Це містечко Городець, або Городець Пісочний, яке часто згадується у пам’ятках ХІ–ХІІІ століть.
Імовірно, воно виник
class=Section129>ло ще наприкінці Х ст., коли князь Володимир, заволодівши київським великокняжим престол
class=Section130>ом, з метою захисту Києва від набігів печенігів заснував на Лівобережжі удільне Переясл
авське князівство та побудував низку містечок, які мали бути форпостами на підступах до міста і у яких він посадив своїх дружинник
class=Section132>ів.
Як знакову, що мала благотворний вплив, описує Нестор Літо
class=Section133>писець подію, яка сталася у 1026 р., коли Ярослав Мудрий уклав мир зі своїм братом, чер
class=Section134>нігівським князем Мстиславом: «Яро
class=Section135>слав совокупи воя многы, и приде Кыеву, и сотвори мир с братом своим Мстиславом
class=Section136>у Городьца. И разделиста по Днепр Русьскую землю: Ярослав прия сю сторону, а Мстислав ону: и начаста жити мирно и в братолюбьствии, и уста
class=Section137>усобица и мятеж, и бысть тишина велика в земли»[13].
1097 р. Володимир Мономах прибув
class=Section138>у Городок і запросив князів, вів з ними перемовини у справі про осліплення князя Василька Ростиславовича,
class=Section139>звідси він рушив з військ
class=Section140>ом на Київ і уклав мир зі Святопо
class=Section141>лком Ізяславовичем[14].
У 1135 р. Всеволод Ол
class=Section142>егович, князь чернігівський, зі своїми братами під час війни з київським кня
class=Section143>зем
class=Section144>Ярополком Мстиславовичем спалює містечко: «Всеволод же с братью своею... поидоша, воюя села и городы... и до Киева придоша и
class=Section145>Городец зажгевша на святаго Андрея день»[15].
Звідси, на думку вчених, милувавсь «красою і величчю Києва» воє
class=Section146>вода Батия хан Менгу під час облоги міста у 1240 р. Вважається, Городець знаходився на піщаному остров
class=Section147>і річки Гнилуші, що витікала з Десни і впадала в старе русло Дніпра. Його назва – Чорторий, поч
class=Section148>инаючи з 1147 р., часто згадується у повідомленнях про воєнні дії уділь
class=Section149>них князів під час міжусобиць.
Багато важливих подій, описаних у
class=Section150>літописах, пов’язані з Долобським (Дулебським) озером. У 1103 р. біля нього перед походом на половці
class=Section151>в Володимир Мономах збирає князівський з’їзд: «Вложи Бог Володимеру в сердце и нача глаголити брату своему Святополку, понужая его на поганыя, на весну [...] и
class=Section152>прииде Володимер, и сретостася на Долобеске, и седоша в едином шатре, Святополк с своею дружиною, а Володиме
class=Section153>р с своею»[16].
Долобське озеро відоме ще й тим, що поблизу нього у 1158 р. зазнав поразки від киян кн
class=Section154>язь Юрій Долгорукий, а 1180 року – новгород-сіверський князь Ігор, головний ге
class=Section155>рой славетного «Слова о полку Ігоревім». Воно містилося на Трухановому острові, який уперше згадується у 1508 р., коли київський воєвода Юрій Монтович жалує Микільському Пустинському монастирю «озеро Долобеск на острове Тухонове»[17]. Труханів (Туханов, Тухонів) – ця назва, як вважається, походить від імені половецького князя Тугорхана, дочка якого була дружиною сина князя Святослава.
На острові, як припускають дослідники, знаходивсья заміський двір князя Юрія Долгорукого, який він називав «Раєм» і який кияни зруйнували після його смерті у травні
class=Section156>1158 року[18].
У 1149 р. у зв’яз
class=Section157>ку з переговорами київського князя
class=Section158>Ізяслава Мстиславовича з Ростислав
class=Section159>ом Юрійовичем згадується також острів навпроти Видубицького монастиря: «[...] и в то время стояше Изяслав противу святому Михаилу у Выдобыча, в острове, Ростис
class=Section160>лав же приеха ту»[19]. З літопису незрозуміло, чи був якийсь палац на острові, проте припущення про
class=Section161>його існування тут підтверджує стаття 1240 року. В ній ідеться, що післ
class=Section162>я розгрому міста Батиєм до Києва повертається князь Михайло й
class=Section163>оселяється не серед руїн та згарищ, а «живяше под Киевом во острове»[20] до 1243
class=Section164>року. Один з найавторитетніших сучасних дослі
class=Section165>дників Києва академік свого часу з цього приводу сл
class=Section166>ушно зауважив, що „не міг же князь жити два роки на острові просто неба, в шатрі[21]”.
class=Section167>І хоча літописні джерела не свідчать про нал
class=Section168>ежність території за Дніпром навпроти міста до Київс
class=Section169>ького князівства, вчені давно зійшли
class=Section170>ся на думці, що, зважаючи на стратегічне значення, київські князі не могли не залишити за собою хоч би вузької смуги цієї землі. Підсумовуючи дослідження щодо її функціонального призначенн
class=Section171>я, наприкінці ХІХ ст. зазначив, що територія Задніпров’я навпроти Києва входила до складу Київського к
class=Section172>нязівства і мала статус приграничної, а тому, як нейтральна, була зручною для проведення переговорів та нарад князів, перед т
class=Section173>им як прийняти доленосні для держави рішення, а в мирний час слугувала місцем р
class=Section174>озташування літніх резиденцій, що використовувалися для полювання та відпочинку[22].
***
*
Монгол
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 |
