Проблеми тлумачення норм права (стр. 17 )

Ми вважаємо, що логіко-юридичне тлумачення не можна виділяти як окремий спосіб з'ясування.

Завданням тлумачення є з'ясування дійсного змісту норм права та його наступне обґрунтоване роз'яснення третім.

90

особам. З'ясування дійсного змісту передбачає, що сама нор­ма та її складові елементи вже встановлені. Виявлення струк­тури правової норми, її складових елементів є передумовою її тлумачення і не входить в його зміст, а тому не може бути способом тлумачення. Умови застосування норми права, її зміст та наслідки порушення охоплюються поняттям дійсно­го змісту та з'ясовуються за допомогою всієї сукупності спо­собів тлумачення.

Як ми визначили у першому підрозділі цього розділу, по­рівнюючи висновки з'ясування дійсного змісту норми права, отримані за допомогою всієї сукупності способів тлумачен­ня, з висновками, одержаними з безпосереднього з'ясуван­ня тексту відповідної норми, можна виділити три види порівняльних висновків про результат з'ясування норми права.

1. Адекватне тлумачення — висновки з'ясування дійсно­го змісту норми права, отримані в результаті застосування всіх способів тлумачення, збігаються з висновками, що безпосередньо випливають із буквального тексту право­вої норми.

2. РозЩирене тлумачення — висновки з'ясування дійсно­го змісту норми права, отримані в результаті застосування всіх способів тлумачення, є ширшими, ніж висновки, що безпосередньо випливають із буквального тексту право­вої норми.

3. Обмежене тлумачення — висновки з'ясування дійсного змісту норми права, отримані в результаті застосування всіх способів тлумачення, є вужчими за висновки, що безпосе­редньо випливають із буквального тексту правової норми.

Вважаємо за доцільне охарактеризувати причини, що призводять до неспівпадання дійсного змісту норми права з висновками, які безпосередньо випливають з її букваль­ного тексту. Тим більш, що в правовій науці нема єдиного погляду на підстави існування розширеного й обмеженого видів тлумачення норм права.

Наприклад A. C. Піголкін і A. C. Шабуров вважають, що причина розширеного та обмеженого тлумачення норм

91

права полягає в тому, що законодавець у виняткових випадках, в силу тих чи інших недоліків законодавчої техніки, не досить повно й чітко виражає дійсний зміст норми права, може припустити неточності, неясності, недогляди, помилки при формулюванні своєї волі.

На думку , розширене й обмежене тлумачення існує тоді, коли буквальний зміст норми права правильно виражає її дійсний зміст, але дія норми права при цьому розширюється або обмежується внаслідок зміни обставин.

, O. E. Лейст, вважають, що розширене чи обмежене тлумачення спостерігається, як правило, у випадку небездоганності форми нормативного акта. Воно може бути первинним, коли йдеться про недоліки законодавчої техніки, або вторинним, коли воля законодавця викладена так, що недостатньо враховує можливість виникнення нових фактів, які охоплює зміст норми права235.

ін причинами розширеного й обмеженого видів тлумачення називає "конструктивні особливості диспозиції". При цьому він не вказує цих особливостей, а лише говорить про причетність до них оціночних термінів236. P. C. Рез бачить причину появи розширеного та обмеженого тлумачення в надмірній або недостатній відповідності ознак фактичного складу ознакам відповідної норми права23. В Гранат указує на дві причини існування таких видів тлумачення. Перша збігається з тією, про яку пише A. C. Піголкін, а друга полягає в "існуванні інших, що уточнюють, або близьких за змістом норм права, які обмежують чи розширюють поняття норми права, що тлумачиться, в порівнянні з буквальним розумінням її тексту"238.

Перераховані вище думки є недостатньо точними, а дещо й неправильними за причин невиправданого розширення авторами змісту тлумачення і надання не властивих йому функцій. Так, не зовсім точними є твердження A. C. Піголкіна, , A. C. Шабурова, , оскільки далеко не всі недоліки законодавчої техніки ведуть до

92

розширеного чи обмеженого тлумачення. Вони можуть лише ускладнювати розуміння дійсного змісту норм права, вик­ликати необхідність використання ширшого кола прийомів та правил з'ясування. Так само певні труднощі для тлума­чення можуть становити використані законодавцем оціночні поняття, що, проте, знов-таки не веде до розширеного чи обме­женого тлумачення (як вважає ін).

Ми не погоджуємося з , єєвим і O. E. Лейстом, які зумовлюють існування розшире­ного й обмеженого видів тлумачення зміною обставин, ви­никненням нових фактів тощо. Як правильно зауважує , "норма права завжди має один дійсний зміст, який уклав у неї законодавець, а завдання тлумачення полягає в розкритті вираженої ній волі законодавця"239, а не в пристосуванні змісту правової норми до змін обста­вин, нових фактів тощо.

Щодо погляду P. C. Реза, то автор, мабуть, не враховує, що, за його розумінням, існування розширеного й обмеженого тлумачення залежить від фактичних обставин справи. Відпо­відно, одна норма права, в першому випадку, може тлумачи­тись адекватно, в другому — розширено, в третьому — обме­жено.

Більш вдалою, але недостатньо повною, є друга причина, викладена . З нею погоджується . Справді, розширене та обмежене тлумачення норм права випливають із системності права та його норм240. Є ще одна причина таких видів тлумачення, яка полягає в тому, Що іноді законодавець вживає термін або словосполучення, які означають поняття ширшого чи вужчого обсягу, по­рівняно з тими, які насправді мав на увазі законодавець при формулюванні відповідної норми права. Але при цьо­му необхідно, щоб обсяг цих понять випливав із правових або неправових зв'язків норми права, що тлумачиться.

Наведемо найтиповіші випадки розширеного й обмеже­ного видів тлумачення: й такі види тлумачення можуть ґрунтуватися на легаль­них дефініціях. Легальна дефініція може звузити або роз-

93

ширити зміст терміна, порівняно із повсякденним бо спеціальним його значенням в інших галузях знань

□ причиною обмеженого тлумачення може бути наявність спеціальних або виключних норм права, які можуть здійснювати вилучення з загальніших норм;

□ обмежене тлумачення може проводитися на основі норм права загальної частини певної галузі права;

□ обмежений вплив на деякі управомочні або зобов'зуючі норми здійснюють заборони, якщо вони покликані регулювати однакові суспільні відносини. Проте, якщо норма права, що встановлює заборону, є загальною, й існує виключна норма права, яка здійснює виключення з заборон, то така заборона обмеженої дії не чинить. Навпаки, в цьому разі сама заборона обмежується зазначеною нормою права;

□ розширене тлумачення дають незавершеним перелікам обставин, умов тощо, які передбачені в норах права.

На завершення розгляду цього питання вкажемо на найтиповіші випадки, коли розширений й обмежений види тлумачення не припустимі:

□ розширене тлумачення вичерпних переліків, що передбачені в нормах права;

□ обмежене тлумачення незавершених переліків, що передбачені в нормах права;

□ розширене тлумачення санкцій;

□ розширене тлумачення положень, які є винятком із загального правила;

□ розширене чи обмежене тлумачення термінів, які визначені легальною дефініцією, якщо таке тлумачення виходить за межі цієї дефініції.

94

Наприкінці характеристики з'ясування норм права вва­жаємо за потрібне визначити критерії адекватності резуль­тату тлумачення норм права. Як ми вже зазначали, кри­терієм адекватності результату з'ясування дійсного змісту норми права волі законодавця, вираженій у цій нормі, треба вважати загальнолюдську практику, яка виявляється безпо­середньо або в опосередкованих формах (тобто юридична практика, логічна правильність, досвід мовного спілкування тощо).

Юридична практика, яка включає в себе практику тлу­мачення норм права. Найбільше значення як критерій адекватності результатів тлумачення має загальнодержав­на практика тлумачення норм права, в якій відбиваються загальні риси в діяльності державних суб'єктів щодо тлу­мачення правових норм. Практика не завжди є безпосе­реднім критерієм істини. Це має відношення і до юри­дичної практики. Загальнодержавна практика знаходить свій вираз передусім у документах вищих інстанцій, у тому числі судових.

Логічна правильність має важливе значення при оцінці адекватності результатів тлумачення норм права. В логіч­них формах опосередковано фіксуються предметні зв'язки, з якими людина має справу на практиці241. Зв'язок знання з практикою часто є опосередкованим довгим ланцюгом логічних висновків. Логічна правильність набуває особли­вої ваги як критерій істинності суджень суб'єкта тлума­чення норм права, бо тут йдеться про пізнання думок зако­нодавця, вкладених у мовну форму. Якщо судження суб'єкта чітко відповідає законам і правилам логіки, їх результат можна розцінювати як адекватний. Але щоб результат з'я­сування відповідав дійсності, крім правильності мислення, потрібна істинність передумов. Логічна правильність не є критерієм істинності передумов. Щоб вирішити питання про їх істинність, необхідно звернутися до практики.

Практика мовного спілкування. Похідними посилан­нями при тлумаченні є окремі змістовні елементи (понят­тя) правової норми, які позначаються словами та виразами.

95

Кожне поняття є скороченим, згорнутим судженням. Для того щоб здійснити в процесі тлумачення логічні операції з поняттями, треба встановити, що певним словом, термі­ном або групою слів у нормі права визначено саме таке поняття, тобто похідним має бути встановлення значення слова терміна чи виразу. Критерієм правильності вибору значення слів слід вважати норми і правила відповідної мови. Норми мови є результатом не лише мовної практи­ки, а й людської практики загалом, опосередкованої мо­вою Застосування правил мови як критерію правильності розуміння змісту слів, термінів, виразів є опосередкованим використанням як такого критерію всієї людської практики.

Юридичною наукою і практикою напрацьована ціла низ­ка прийомів й правил тлумачення, в яких знаходять відобра­ження особливості норм права та переломлюються вимоги загальнонаукових методів пізнання в розрізі їх застосуван­ня у з'ясуванні змісту правових норм. По суті, прийоми правила тлумачення також є опосередкованою формою людської практики і, відповідно, критерієм адекватності результатів тлумачення норм права.