Проблеми тлумачення норм права (стр. 7 )

Я. Янєв вказує на залежність способів тлумачення норм права від предмета тлумачення, яким виступає структура права, а саме: система права, джерела, правова норма. Структура права включає в себе мовну і логічну форми, гно­сеологічний зміст, їм відповідають мовний, логічний, сис­тематичний та історичний способи тлумачення.

інд виходить не з розрізнення об'єкта тлума­чення, а з особливостей можливих методів, способів тлума­чення, виділяючи на підставі цього граматичний, логічний, систематичний та історичний способи82. Як бачимо, більшість авторів не подає обґрунтованих підстав для визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання у способи тлумачення. При цьому вони, крім перелічених вище способів тлумачення, запропонованих у різних комбі­націях, називають додаткові способи. Так, A. C. Шабуров, B. B. Лазарев, , виділяють як самостійний телеологічний спосіб83. І. Є. Фарбер, заперечуючи проти са-

36

постійного існування граматичного і логічного способів тлумачення, виокремлює, в свою чергу, термінологічний84. ). Е. Лейст як самостійний спосіб тлумачення називає логіко-юридичний прийом, який він вважає головним способом85. А. І. Денісов виділяє політичний спосіб тлумачення юрм права86.

Таке становище в юридичній науці щодо визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання способи тлумачення призводить до того, що, з одного боку, необхідні прийоми і правила з'ясування правових норм не находять свого відображення в способах та процесі тлумачення, а з іншого — частина прийомів і правил дублюють Ідин одного, оскільки використовуються у різних способах тлумачення, що не йде на користь ані теорії, ані практиці.

Ми вважаємо, що при визначенні прийомів і правил з’ясування норм права потрібно виходити насамперед із завдань та об'єкта тлумачення. Завданням тлумачення правових норм, як ми вже зазначили, є правильне, глибоке розуміння дійсного змісту норм права та наступне його розгорнуте, обґрунтоване пояснення. При цьому дійсним містом норми права й одночасно об'єктом тлумачення виступає воля законодавця, виражена в правовій нормі.

Розглядаючи суспільні відносини, які, на думку законодавця, вимагають правового регулювання, він формулює свою волю й ухвалює відповідну норму. При цьому він мислить логічно, використовуючи відповідні прийоми і правила. Його воля, як правильно відзначає , матеріалізуючись у нормі права, надає їй певну логічну структуру87. Отже, при тлумаченні норми права треба використовувати логічні прийоми і правила для з'ясування волі законодавця, вира­женої в цій нормі.

Щоб воля законодавця могла регулювати суспільні відносини, вона повинна отримати зовнішній вираз, який виявляється у мові. Формулюючи норму права, законодавець використовує правила тієї мови, якою він видає норму права. Отже, за допомогою мови воля законодавця матеріалізується в нормі права, і це є другою ознакою об'єкта тлума-

37

чення. Відповідно, при тлумаченні необхідно використову­вати мовні правила. Тут варто додати, що мова є однією з головних сфер буття права, тому можна дещо погодитися з думкою щодо визначення прийомів і правил з'ясування правових норм відповідно до головних сфер бут­тя права88.

Суспільні відносини є досить складним, системним і бага­тогранним явищем суспільного життя, і законодавець, здійснюючи їх системне регулювання, створює тим самим систему права. Як правильно зазначає І. Н. Сенякін, "ха­рактеризуючи систему права, необхідно пам'ятати, що вона є явищем об'єктивним, яке складається не довільно, а в зв'язку з системою існуючих суспільних відносин... Зако­нодавець... за допомогою правових приписів лише юриично оформлює потреби суспільного розвитку"89. Отже, при врегулюванні суспільних відносин законодавець мислить "системно", враховуючи при ухваленні правових норм ба­гатогранність суспільних відносин. За рахунок цього воля законодавця набуває системного характеру. Тобто при тлу­маченні норм права треба використовувати відповідні прийоми і правила. Існуючі думки, що підставами визна­чення прийомів і правил системного тлумачення є взає­мозв'язки норм права, їх системний характер чи система права, мають вторинне значення. Першоосновою є багатогранність, взаємозв'язаність та системність суспільних відносин і, як наслідок, системний характер волі законодавця.

Під час розвитку суспільства з'являються нові відноси­ни, відживають старі. Цей постійний рух зумовлює розви­ток і самого права. Законодавець, регулюючи суспільні відносини, ухвалює нові правові норми, змінює чи доповнює існуючі, скасовує застарілі. Таким чином, як суспільство, так і право мають свою історію. Більше того, законодавець при формуванні своєї волі, спрямованої на урегулювання суспільних відносин, часто застосовує прийоми і правила, що досліджують генезис права. Як вивчення існування сус­пільства має велике значення для розуміння та усвідом­лення його рис, властивостей, шляхів розвитку, так і дослід-

38

ження волі законодавця в розрізі її генетичного існування та розвитку має важливе значення для з'ясування дійсного змісту норм права. Тому при тлумаченні правових норм слід використовувати історичні прийоми і правила.

Отже, ми обґрунтували підстави визначення необхідних прийомів і правил з'ясування норм права. Для наступного їх об'єднання у способи тлумачення потрібно визначити підстави такого об'єднання. В цьому аспекті можна пого­дитися з думкою інда, який пише: "Але об'єкт усіх прийомів тлумачення один: це — державна воля, яка міститься в нормативних актах. Методи ж, способи з'ясу­вання цієї волі різні. При розмежуванні прийомів тлума­чення треба виходити не з розбіжностей об'єкта тлумачення, а з особливостей можливих методів, способів тлумачення"90. Справді, підставами об'єднання прийомів і правил з'ясу­вання норм права у способи тлумачення є певний бік об'єкта тлумачення, що досліджується цими прийомами й правилами, та властиві їм спільні риси й ознаки.

З указаних вище підстав можна визначити способи тлу­мачення норм права, а саме логічний, мовний, системний та історичний. Саме їх застосування необхідно для глибо­кого й правильного з'ясування дійсного змісту правових норм.

Використовуючи ці способи тлумачення, суб'єкт прихо­дить до певних результатів з'ясування норм права. В те­орії існують різні характеристики результату з'ясування норм права. вважає, що результат з'ясуван­ня дійсного змісту норми права повинен мати такі харак­теристики, як ясність і визначеність91. на­полягав на такій характеристиці результату з'ясування, як правильність. Цієї думки дотримується й A. C. Піголкін92. Л. Д. Воєводін зазначає, що результат з'ясування повинен бути істинним, що і є його характеристикою93. Очевидно, всі вказані характеристики мають бути властиві результа­ту з'ясування норм права. Водночас терміни, якими автори характеризують результат з'ясування, самі по собі є досить невизначеними і суб'єктивними. Скажімо, така характери­стика, як ясність результату з'ясування, заснована на впевненості

39

конкретного інтерпретатора в тому, що він ясно з ясував зміст норми права. Таке означення має вторин­ний суб'єктивний характер94.

Узагальнюючи наведені думки, можна констатувати, що результат з’ясування має бути адекватним дійсному змісту правової норми тоді він буде правильним і істинним, яс­ним і визначеним. Щоб переконатися, що результат з'ясу­вання норми права адекватний дійсному її змісту, суб'єкт тлумачення повинен перевірити його за допомогою певних критеріїв. V теорії їх називають критеріями істинності і правильності результатів тлумачення. Це визначення можна визнати гідним для використання, хоча точніше буде ска­зати: "Критерії адекватності результату з'ясування дійсно­му змісту норми права".

Отже, результат з'ясування норми права можна визна­чити як висновки, до яких дійшов суб'єкт тлумачення в процесі з’ясування норми права за допомогою всієї сукуп­ності способів тлумачення, адекватних дійсному змісту нор­ми права та таких, що відповідають критеріям істинності і правильності результату тлумачення.

Результант з'ясування норм права повинен задовольня­ти дві голоцені вимоги: бути адекватним дійсному змісту норми права Та відповідати критеріям істинності і пра­вильності результату тлумачення.

В правовій літературі загальноприйнятою є класифіка­ція тлумачення норм права за обсягом. При цьому, як правило, Розрізняють такі види: буквальне, розширене та обмежене тчлумачення95. На нашу думку, вказані види є ре­зультатом з'ясування дійсного змісту норм права, тому що до їх виділення суб'єкт приходить, аналізуючи саме резуль­тат з’ясування норми права. Однак не всі автори погоджу­ються з цією точкою зору. Чимало вчених (A. C. Шабуров, В. M. Хропанюк, A. B. Осипов та ін.) відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до результату тлума­чення норіцд права96. Інші автори, наприклад , вважають, щ0 буквальне, розширене й обмежене тлумачен­ня становлять окрему частину тлумачення нарівні із з'ясуванням

40

і роз’ясненням, і називають її інтерпретацією. Є й такі, скажімо , що відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до процесу роз'яснення дійсного змісту норм права.

Наведені думки здаються нам не зовсім точними. Справді, можна розглядати буквальне, розширене й обмежене тлу­мачення як його результат, але точнішим буде вважати їх результатом саме з'ясування з наведених вище причин. Не можна погодитись і з , бо поняття "інтер­претація" має значно ширший зміст, ніж вкладає в нього автор. Крім того, слід наголосити, що за змістом частини тлумачення — це певні види діяльності, а зазначені види є результатами цієї діяльності і не можуть бути об'єднані в окрему частину тлумачення норм права. Ще більше запе­речень викликає точка зору із приводу відне­сення буквального, розширеного й обмеженого тлумачення до роз'яснення норм права. Роз'яснювати можна тільки дійсний зміст норми права, який завжди має бути адекват­ним волі законодавця, і ні про яке розширене чи обмежене роз'яснення дійсного змісту норми права не може бути і мови. Наведені погляди, особливо останній, зумовлюють існу­вання різних думок щодо змісту результату з'ясування норм права.