Проблеми тлумачення норм права (стр. 18 )

Практика як критерій адекватності результатів тлума­чення виступає не тільки в опосередкованих формах, а и безпосередньо. В процесі тлумачення проводять аналіз по­нять, виявляють їхні ознаки, обсяг тощо. Все це виражаєть­ся у судженнях суб'єкта тлумачення норм права. Істинність таких суджень може бути підтверджена або спростована практикою. Особливо це виявляється при тлумаченні оці­ночних юридичних понять.

Водночас при використанні практики як критерію адек­ватності результату тлумачення норм права слід урахо­вувати що, по-перше, практика є настільки абсолютною, наскільки відносною242. Наприклад, загальнодержавна прак­тика тлумачення норм права сама може бути оцінена з точки зору правильності, а її результати, що знайшли ви­раз у відповідних документах, - з точки зору адекватності. По-друге, в зв'язку з тим, що норми права регулюють не

96

тільки існуючі суспільні відносини, а й іноді мають виперед­жувальний характер і є спрямованими на сприяння виник­ненню і розвитку нових відносин, не завжди можливо вико­ристання певних форм практики як критеріїв адекватності результатів тлумачення норм права.

2.3. Роз'яснення норм права. Види, акти

тлумачення та їх дія

Як було зазначено в першому підрозділі цього роз­ділу, процес роз'яснення дійсного змісту норм права под­іляється на два головних види — офіційне і неофіційне тлу­мачення. В свою чергу, кожний із цих видів можна поділити на нормативне і казуальне тлумачення.

Офіційне тлумачення норм права. Розглядаючи офіцій­не тлумачення, насамперед необхідно виявити та схарак­теризувати його суттєві ознаки. Першою ознакою офіційного тлумачення, яка вирізняє його від інших видів роз'яснення, є його обов'язковий характер. Йдеться про формальну обо­в'язковість.

У науці існують різні погляди на підстави, що нада­ють офіційному тлумаченню обов'язкового характеру. Так, , В. M. Хропанюк, вважають, що обов'язковий характер офіційного тлумачення зумовлений компетентністю державного органу, який видає відповідне роз'яснення норми права243. , та ін. пояснюють обов'язковий характер офіційного тлумачення його самостійністю в системі юридичної прак­тики та правотворчим походженням244. пояснює такий характер наявністю контрольно-наглядових повноважень у органів, які здійснюють роз'яснення дійсного змісту норм права.

Наведені вище висловлювання потребують певного уточ­нення. Справді, офіційне тлумачення повинні давати упов­новажені на такі дії суб'єкти. Саме в цьому змісті ми розу­міємо зазначену авторами компетентність суб'єктів тлума­чення. Але не це в першу чергу зумовлює обов'язковий

97

характер офіційного тлумачення. Адже суб'єкт може мати відповідні повноваження, але надане ним роз'яснення не буде обов'язковим. Наприклад, через необов'язковість — за різних причин — самої норми права, що тлумачиться. Обов'язковий характер офіційного тлумачення не може бути також зумовлений його самостійністю у системі юридичної практики та правотворчим походженням. У цьому разі потрібно було б визнати правотворчий характер актів тлумачення норм права, виданих суб'єктами, які не мають повноважень на правотворчу діяльність. Не зовсім правильно пояснювати обов'язковий характер офіційного тлумачення наявністю контрольно-наглядових повноважень у його суб'єктів. Суб'єкт може надавати обов'язкове для виконання роз'яснення норм права, але при цьому не мати контрольно-наглядових повноважень.

Обов'язковий характер офіційного тлумачення випливає з юридичних властивостей самих норм права, що тлумачаться. Акти офіційного тлумачення мають обов'язковий характер лише у зв'язку з дією норм права, зміст яких вони роз'яснюють. Тут можна дещо погодитися з , який вважав, що обов'язковий характер є наслідком системоутворюючих зв'язків офіційного тлумачення з нормою права, що роз’яснюється.

Проте однієї цієї ознаки недостатньо, щоб офіційне тлумачення мало обов'язковий характер. Друга його ознака полягає в тому, що офіційне роз'яснення норм права здійснюється уповноваженим на це суб'єктом. Повноваження мають походити з його права на правотворчість або бути делеговані йому суб'єктом, який видав норму права, що тлумачиться.

Повноваження суб'єкта, який видав норму права на її офіційне роз'яснення, випливають із логічного умовиводу, що саме цей суб'єкт адекватніше розуміє власну волю, ви­ражену в правовій нормі. Делеговані повноваження на офі­ційне тлумачення мають закріплюватися у відповідних правових нормах, які можуть бути в нормативному акті, що регулює відносини тлумачення норм права; норматив-

98

ному акті, норми права якого тлумачаться; нормативному акті, що регламентує відносини суб'єкта, якому делеговані повноваження на офіційне роз'яснення. Наведені ознаки є головними рисами офіційного тлумачення, бо саме вони на­дають йому обов'язкового характеру.

Варто визначити ще одну ознаку, яка полягає в наяв­ності особливого порядку роз'яснення дійсного змісту норм права. Деякі автори, наприклад , розгляда­ючи особливий порядок роз'яснення дійсного змісту норм права, використовують термін "правороз'яснювальний про­цес"247. Це не дуже коректно, оскільки, по-перше, тлума­чення — це діяльність, у процесі якої норму права спочат­ку з'ясовують, а вже потім роз'яснюють248; по-друге, в особливий порядок роз'яснення норм права включений також результат цього процесу. З іншого боку, цей термін правильно відбиває цільове призначення тлумачення, ме­тою якого є роз'яснення дійсного змісту норм права, і є придатним для використання.

Процес роз'яснення норм права можна визначити як си­стему пов'язаних між собою в логічній послідовності відносно відокремлених інтелектуально-вольових дій суб'єкта тлумачення, які спрямовані на розкриття дійсного змісту правових норм шляхом його з’ясування і наступного роз'яс­нення третім особам. Інтелектуально-вольові дії, врахову­ючи послідовний характер їх здійснення, можна поділити на стадії офіційного тлумачення.

Першою стадією є: правороз’яснювальна ініціатива, з якою суб'єкти суспільних відносин звертаються до уповноваже­ного на офіційне тлумачення суб'єкта за роз'ясненням дійсного змісту норм права. Уповноважений суб'єкт теж має право започаткувати процес роз'яснення за власною ініціативою. В цьому разі перила стадія починається з уза­гальнення існуючої юридичної практики та з'ясування необхідності в наданні роз'яснень.

Друга стадія — ще узагальнення суб'єктом тлумачення існуючої юридичної практики та перевірка необхідності в наданні роз'яснення дійсного змісту норм права.

99

Розділ 2. ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ;Ш

Третя стадія правороз’яснювального процесу полягає у з'ясуванні суб'єктом офіційного тлумачення дійсного змісту норми права, отриманні результату з'ясування, його перевірці на адекватність волі законодавця, вираженій у нормі права, що роз'яснюється.

Четверта стадія складається з розробки й обговорення суб'єктом тлумачення проекту роз'яснення дійсного змісту норм права. На цій стадії викладають результат з'ясування дійсного змісту норми права, відзначають випадки неправильного її розуміння й реалізації.

П'ята стадія полягає в прийнятті або затвердженні суб'єктом тлумачення проекту роз'яснення дійсного змісту г правової норми.

І, нарешті, шоста стадія правороз’яснювального процесу — опублікування акта роз'яснення норм права.

Треба зазначити, що вказані стадії ясно виявляються лише тоді, коли існує спеціальна мета на роз'яснення. В інших випадках, наприклад, коли тлумачення суб'єкт здійснює в ході правозастосовчої діяльності, чітко окреслити стадії правороз'яснювального процесу майже неможливо.

Отже, офіційне тлумачення норм права — це процес роз'яснення дійсного змісту норм права третім особам, який здійснюється уповноваженим на це суб'єктом, та має обов'язковий характер.

У свою чергу, офіційне тлумачення можна поділити на види. В науці загальноприйнятим є його поділ на нормативне і казуальне роз'яснення. На нашу думку, термін "нормативне тлумачення" не зовсім точно відбиває сутність цього поняття. Нормативне тлумачення не призводить до виникнення нових норм права, внесення в них змін чи доповнень. Його сутність полягає в тому, що воно має загальний характер і поширюється на необмежену кількість суспільних відносин, врегульованих нормою права, що тлумачиться. Тому нормативне тлумачення треба чітко відокремлювати від інших видів правової діяльності, коли, наприклад, під виглядом надання офіційного роз'яснення

100

здійснюється юридична конкретизація відповідних право­вих норм або видаються нові норми. Тут частково можна погодитися з точкою зору : "Нормативне офі­ційне тлумачення не призводить до утворення правових норм, воно тільки з'ясовує та роз'яснює зміст існуючих, тому не належить до тлумачення видання положень, наказів чи інструкцій про застосування будь-якого закону або указу, оскільки останні є нормативними актами і самі створюють правові правила поведінки"249.

Отже, термін "нормативне тлумачення" є не зовсім адек­ватним змісту цього поняття, правильніше говорити про загальне офіційне тлумачення норм права.

Деякі вчені, наприклад , указують на ви­щий ступінь державної обов'язковості нормативного офіцій­ного тлумачення норм права250. З наведеною властивістю важко погодитися через те, що обов'язковість офіційного роз'яснення норм права не має ніяких ступенів. Не можна змішувати поняття юридичної сили офіційного роз'яснен­ня з його обов'язковістю. Як правильно пише , "розрізнення в юридичній силі не означає різного ступеня обов'язковості. Юридична сила є релятивна (відносна) вла­стивість того чи іншого акта, вона виявляється, особливо, при зіткненні з іншими актами. Обов'язковість же є абсо­лютна якість будь-якого правового акта, що виявляється безвідносно до інших актів. Юридична сила може бути меншою або більшою, вона може мати той чи інший ступінь, обов'язковість же не має ступенів. Неможливо уявити ступінь обов'язковості, не руйнуючи її самої"251.