«Стратегії розвитку підприємства у конкурентному середовищі» (стр. 6 )

Стратегическое развитие отрасли животноводства должно быть основано на: развитие отраслей свиноводства и птицеводства за счет реконструкции существующих и создания комплексов нового типа обеспечивающих закрытый режим работы; приоритетное развитие молочного и мясного скотоводства. Здесь необходимо строительство новых комплексов животноводства и реконструкция существующих с обязательной заменой существующего низкопродуктивного поголовья на высокопродуктивное поголовье, а также внедрения современного технологического оборудования. Развитию отрасли будет способствовать государственная поддержка создания малых животноводческих ферм на базе крестьянских (фермерских) хозяйств.

Стратегическое развитие отраслей пищевой и перерабатывающей промышленности должно включать работу по созданию организационно-экономических условий для: реализации инвестиционных проектов по строительству новых предприятий, рациональному размещению мощностей на основе анализа имеющейся сырьевой базы и инфраструктуры; распространения опыта по созданию холдинговых компаний, замыкающих в себе полный цикл производственного процесса: производство сырья – переработка – реализация готовой продукции; проведения технической модернизации и перевооружения предприятий, обеспечения оптимальной загруженности мощностей; внедрения на предприятиях систем качества продукции на основе достижений фундаментальной науки, создания и внедрения новых эффективных технологий и инновационных процессов в производство.

Для устойчивого развития сельских территорий необходимо: увеличить средний размер заработной платы к 2020 году в 3,1 раза; с учетом организации новых рабочих мест в сельских районах продолжать практику обеспечения жильем работников агропромышленного комплекса. Акцент необходимо сделать на обеспечении жильем первичного строительного рынка за счет развития малоэтажного жилищного строительства; создать современную социальную, инженерную и транспортную инфраструктуру сельских территорий. Инженерная и транспортная инфраструктура, отвечающая современным технологическим требованиям производства и сферы услуг, использующая альтернативные, инновационные природосберегающие технологии повысит инвестиционную составляющую сельских территорий.

Литература:

1. Постановление Правительства Российской Федерации «О государственной программе развития сельского хозяйства и регулирования рынков сельскохозяйственной продукции, сырья и продовольствия на годы»//www.consultant.ru

2. Лысоченко -менеджмент в агропромышленном комплексе: выбор стратегии развития. М.: Вузовская книга, 2012. – 204 с.

І.

к. е.н., доцент

Онікієнко О. В.

к. е.н., доцент

к. е.н., доцент

Луганський національний аграрний університет

ПОКАЗНИКИ ТА ЧИННИКИ ОЦІНКИ БЕЗПЕКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Оцінка рівня безпеки потенціалу підприємства за всіма функціональними елементами складна. При визначенні рівня безпеки потенціалу підприємства доцільно звернути увагу на вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, їх структуру, характер впливу та прояву. Сукупність елементів зовнішнього середовища можна об'єднати в кілька груп: державне регулювання; товарні ринки; ринкова інфраструктура; природно-ресурсний потенціал; трудові ресурси й ін. Істотним завданням при формуванні безпеки є вивчення чинників, що найбільшою мірою впливають на підприємство, його діяльність і продукцію, усе те, на що звертає увагу суспільство. У сукупності чинників, що впливають на безпеку потенціалу підприємства, обумовлюють зміни на підприємстві, можна виділити кілька груп.

Сприяють розвитку безпеки потенціалу інноваційні процеси, що нажаль, недостатньо розвинуті на підприємствах, а також стандарти. Стандарти регламентують діяльність підприємств, склад і якість продукції, отже дозволяють виробникам показати відповідність їх продукції і процесів державним вимогам. Представлення звітів державним установам дозволяє вигідно висвітлити діяльність підприємства, як перед державними установами, так і перед суспільством. Забезпеченість економіки власними природними ресурсами дозволяє виробникам одержати конкурентні переваги, що безумовно здійснюють внесок у формування безпеки їх потенціалу. Високий освітній рівень населення обумовлює адекватну оцінку діяльності підприємства та його вплив і внесок у розвиток суспільства. Високий культурний рівень суспільства сприятиме підвищенню економічної безпеки через формування ґрунтованих вимог, запитів до продукції та підприємства з боку споживачів на підставі реального стану економіки, соціально-економічних та екологічних сценаріїв розвитку суспільства.

Між тим, необхідно пояснити і певні чинники, що стримують розвиток безпеки потенціалу підприємств. До таких слід віднести стійкість позицій лідерів, що означає наявність сформованого кола відомих виробників на ринкових нішах. У такому разі підприємству не просто залучити до себе споживачів, тим більше сформулювати коло постійних. Нерівномірний географічний розподіл населення також впливає на процеси формування економічної безпеки потенціалу підприємства через необхідність розробки додаткових маркетингових та інформаційних проектів. Швидкість оновлення асортименту; техніко-економічні характеристики нової і перспективної продукції; маркетингова діяльність конкурентів також не є чинниками, що стимулюють розвиток економічної безпеки потенціалу підприємства, адже підприємство в цих випадках змушене працювати постійно в напруженому режимі, витрачаючи значні ресурси на збереження та розвиток ринкових можливостей. Рівень розвитку технологій; наукові відкриття; науково-технічні прогнози розвитку й удосконалення виробництва також вимагають від підприємства великої уваги, витрат коштів з метою використання сучасних технологій, адже технічне відставання має несприятливі наслідки для економічної безпеки потенціалу підприємства.

Зовнішнє середовище, у якому функціонує підприємство, формує сукупність чинників, під впливом яких змінюються основні аспекти його діяльності. Види впливу як зовнішнього середовища, так і чинників на економічну безпеку підприємства різноманітні, у зв'язку з чим при їх розгляді є необхідним використання системного підходу, який дозволить певним чином їх упорядкувати.

Сукупність чинників, що мають вплив на підприємство, його діяльність та продукцію є умовою формування структурних елементів його потенціалу як реакцію на вплив зовнішніх чинників і необхідність розвитку внутрішніх можливостей під впливом розвитку ринку. Таким чином формується сукупність складових потенціалу підприємств, що відповідають сучасним вимогам ринку, адекватно реагують і протидіють чинникам впливу зовнішнього середовища, допомагаючи розвивати внутрішні можливості для підвищення економічної безпеки підприємства, стабільності функціонування в ринкових умовах і умовах світової конкуренції. У разі забезпечення безпеки підприємства вона може як стримувати вплив чинників впливу зовнішнього середовища, так і розвивати можливості та потенціал внутрішнього середовища.

аспірант

Уманський національний університет садівництва

МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ У МОЛОЧНОМУ СКОТАРСТВІ

Основною ознакою ринкової економіки, до якої перейшла наша держава, є конкурентна боротьба, суперництво підприємств за одержання максимальних прибутків. У сільськогосподарському виробництві конкуренції притаманні відповідні особливості. В умовах виникнення і дії конкуренції в аграрному виробництві важливого значення набуває досягнення балансу між постачальниками і споживачами сільськогосподарської продукції. Останнім часом в Україні внаслідок тривалої економічної кризи, що призвела до різкого зниження обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та зростання реалізаційних цін на більшість її видів, значно скоротилося споживання населенням м’ясних і молочних продуктів.

Важливе значення у зростанні ефективності агропромислового виробництва має подальше зростання підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.

Основними показниками, що характеризують рівень конкурентоспроможності продукції, є її якісні характеристики, собівартість, ціна реалізації.

Зростання конкуренції в умовах розвитку ринкової економіки ставить перед сільськогосподарськими товаровиробниками досить актуальне питання перегляду формування механізму виробничих витрат на сільськогосподарську продукцію.

Нинішні умови господарювання вимагають від виробника сільськогосподарської продукції збільшення виробництва якісної продукції за умови зменшення витрат на основі впровадження інтенсивних виробничих процесів та використання енергозберігаючих технологій.

Проблеми ефективності формування виробничих витрат постійно перебувають на розгляді та дослідженні економічної науки.

Вітчизняні вчені В. Андрійчук, З. Березівський, О. Богуцький, А. Бурик, М. Грещака, М. Дем’яненко, Ю. Коваленко, В. Панасюк, П. Саблук, О. Шпичак та інші в наукових працях розкривають проблеми формування виробничих витрат у різних за формами власності суб’єктів господарювання.

Комплексний підхід дослідження аспектів формування виробничих витрат сільського господарства, зокрема, галузі молочного скотарства забезпечить підвищення ефективності виробництва продукції, внесе обґрунтовані пропозиції щодо оперативного управління виробничими витратами.

Із сільськогосподарських галузей молочне скотарство найбільш трудомістке при цьому має важливий соціальний аспект.

Провідне місце в продовольчій безпеці посідає молоко-продуктивний підкомплекс. Особливі властивості молока і продуктів його переробки зумовлюють необхідність стабільного розвитку виробництва та збуту цих продуктів: безперебійного забезпечення населення молоком і молочними продуктами щоденного попиту, гарантованого надходження молочної сировини до переробних підприємств [1].

При цьому не завжди ціна на продукцію перевищує виробничі витрати сільгостоваровиробників, що призводить до збитковості галузі, а отже зниження виробництва продукції.

Постійне скорочення поголів’я корів (з 8,4 млн. голів у 1990 р. до 2,6 млн. голів на кінець 2011 р.) [2], відсутність системи договірних відносин між виробниками і переробниками молока, монополізація ланцюжків просування молочної продукції від виробника до споживача з відповідним впливом на цінову ситуацію, відсутність у попередні роки дієвої державної політики щодо створення рівноважних із суміжними галузями економічних умов для розвитку галузі вкрай негативно впливають на функціонування молочної галузі України.

За час реформування аграрного сектора виробництво молока з молочних товарних ферм і молочних комплексів із можливістю застосування найновітніших промислових технологій та зооветеринарного захисту змістилося на подвір'я населення з примітивними умовами утримання худоби, відсутністю санітарних і гігієнічних умов.

Для забезпечення виробництва визначених мінімальної і повної потреби населення України у молокопродуктах потрібно вирішити питання: підвищення рівня інтенсифікації, концентрації і спеціалізації виробництва; застосування прогресивних технологій, що сприятиме зростанню продуктивності тварин; підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції.

Аналізуючи собівартість продукції слід розглядати не лише суму грошових витрат, а як комплексний механізм витрат матеріальних ресурсів та витрати оплати праці на виробництво одиниці продукції.

Групування витрат за статтями є важливим чинником для системи управління даними витратами та прийняття оптимального рішення у господарській діяльності підприємства.

За класифікацією витрат їх можна розділити на змінні та постійні. До змінних витрат відносять прямі витрати на виробництво, а саме матеріальні витрати: оплата праці, корма, паливо, енергія інші матеріали пов’язані з безпосереднім виробничим процесом. На думку С. І.Дем’яненко: «за рахунок регулювання змінних витрат можливо приймати ефективні виробничі рішення тим самим досягти максимуму прибутку» [3].

До постійних витрат слід віднести орендна плата за землю та матеріальні цінності, страхові платежі, амортизаційні відрахування, інші накладні витрати постійного характеру.

На формування виробничих витрат в молочному скотарстві значно впливає технічно – організаційний рівень процесу виробництва, а саме масштаб виробництва, тобто виробничі потужності, форма технологічного процесу – вид і тип виробництва. Виробництво якісної продукції та її кількість є вагомими чинниками формування виробничих витрат.

На рівень витрат підприємства значною мірою впливають наявність власних фінансових ресурсів, залучення кредитів, оподаткування, процеси збуту продукції. Нестача власних капіталовкладень стає фактором не спроможності підприємства до модернізації виробництва, впровадження енергозберігаючих, інтенсивних процесів, а отже впливає на економічний результат виробництва.

Таким чином, економічний механізм формування виробничих витрат полягає у системному врахуванні впливу елементів виробництва та їх поєднання з метою виробництва продукції з мінімальними витратами для забезпечення максимального ефективного виробництва.

Систематизація витрат в залежності впливу їх на виробничий процес безпосередньо чи пов’язані вони з іншими видами діяльності дозволить прийняти підприємству економічно раціональне рішення.

Література:

1. Лакішик і перспективи експорту молока та молокопродуктів / ішик // Економіка АПК. – 2008. – № 3 . – С. 136 – 141.

2. Україна у цифрах 2011 [Статистичний збірник]. – Державний комітет статистики України – Київ, - 2012. – 251 с.

3. Дем’яненко С. І. Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві: Навч. посібник / С. І. Дем’яненко - К.: КНЕУ,1998. – 264с.

аспіранти

Луганський національний аграрний університет

ЧИННИКИ КОМПЛЕКСНОГО ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Підприємство, в умовах ринкової економіки, вільної та чесної конкуренції не може впливати на ринок, проте позитивно сприяє розвитку суспільства через внески у його розвиток. Комплексність впливу чинників на організаційний механізм маркетингової діяльності підприємств проявляється через сукупність політичних, економічних та соціальних чинників. Їх можна розглянути з різним ступенем спеціалізації та за внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Комплексний вплив політичних чинників має суттєве значення для організаційних підсистем підприємства, оскільки нерозривно пов’язаний з економічними та фінансовими аспектами діяльності.

До специфічних чинників внутрішнього середовища можна віднести особливості використання продукції, технологічну залежність, вузьку збутову мережу, нерозвиненість інвестиційних процесів. Внутрішні чинники є результатом протистояння впливу зовнішнім чинникам, вони розвивають економічні можливості підприємства, його конкурентоспроможність і стійкість.

Комплекс чинників впливає на підприємство, впливає на сукупність виробничо-фінансових, інтелектуальних і трудових можливостей підприємства, які забезпечують йому стійкі, маркетингові позиції на ринку в умовах впливу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Допомагають протистояти впливу елементів і деструктивних чинників зовнішнього середовища маркетингові інструменти формування і розвитку безпеки, до яких належить: оцінка стану потенціалу, визначення вартісної оцінки підприємства, управління якістю продукції, соціальна діяльність, екологічна діяльність.

Часні функціональні критерії маркетингового потенціалу підприємства за кожною складовою розраховуються на основі оцінки збитків безпеки потенціалу підприємства і ефективності заходів по їх запобіганню. Питома вага приватних функціональних критеріїв безпеки підприємства в сукупному критерії маркетингового потенціалу підприємства розраховується на основі оцінки сукупних збитків за функціональними складовими його безпеки. Аналіз рівня впливу чинників на діяльність підприємства проводиться на основі сукупного критерію організаційних заходів підприємства з набутими значеннями для підприємства. Порівнюються поточні і минулі оцінки часних функціональних критеріїв економічної безпеки підприємства і виявляються частки впливу зміни стану функціональних складових безпеки потенціалу підприємства на зміну значення сукупного критерію потенціалу підприємства. Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну сукупного критерію безпеки підприємства необхідно провести функціональний аналіз заходів по забезпеченню необхідного рівня функціональних складових безпеки підприємства.

Вивчення впливу чинників на організаційні аспекти маркетингової діяльності підприємства дає підприємству можливість своєчасної реакції на загрози для підприємства, що з'являються на ринку, і здатність до розробки заходів, які в змозі не тільки врахувати й запобігти цим загрозам, але і витягнути з ситуації нові вигідні можливості для зміцнення власних конкурентних позицій.

Різноманітність чинників, що впливають на організаційний механізм маркетингової діяльності підприємств, настільки велика, що підприємства, які не можуть реагувати на них, ризикують втратити не тільки свою безпеку, але й конкурентні позиції, що в умовах ринкової економіки може мати кризові наслідки.

асистент

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«Полтавський університет економіки і торгівлі»

РЕФОРМУВАННЯ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

Сьогодні споживча кооперація України продовжує відігравати важливу роль у економіці, забезпеченні населення продуктами харчування та іншими соціально орієнтованими товарами, а також є рушійною силою розвитку інфраструктури на селі, торговельного обслуговування і забезпечення зайнятості населення.

Упродовж більш ніж 70-річної радянської історії споживча кооперація України функціонувала як ефективна господарська система, що забезпечувала потреби в товарах і послугах не лише своїх пайовиків і працівників, а й значної частини населення УРСР та інших союзних республік.

Система споживчої кооперації України до цього періоду не зазнавала суттєвих змін і продовжувала діяти на організаційних засадах, напрацьованих протягом попередніх десятиліть. Такий підхід значною мірою захистив систему від ситуаційних та кон'юнктурних рішень і дозволив зберегти споживчу кооперацію України як цілісну та єдину організацію, її кооперативні цінності та соціальне призначення. [1].

Утім, з кожним роком кооперативним організаціям та підприємствам стає все важче конкурувати на ринку. Більше того, загострення конкурентної боротьби відбувається в умовах втрати споживчими товариствами, їх спілками та створеними ними підприємствами свого майна. За оцінками спеціалістів та працівників споживчої кооперації, за період незалежності система втратила понад 80 % свого майна, суттєво зменшилася її частка на ринку роздрібної торгівлі тощо. Це зумовлено насамперед тим, що система споживчої кооперації не повною мірою адаптувалася до нових умов господарювання та нового законодавства. Якщо такі тенденції збережуться й надалі, то існує ймовірність, що за кілька років споживчу кооперацію України очікуватиме системна криза, яка може призвести до її занепаду і припинення існування.

Таким чином, реформування системи споживчої кооперації, завершення її адаптації до умов ринкової економіки та сучасного законодавства наразі є нагальною потребою, від реалізації якої залежить подальша доля споживчої кооперації в Україні.

Реалізація подальшої реформи системи споживчої кооперації України повинна бути спрямована передусім на забезпечення:

цілісності та єдності системи на умовах економічного інтересу;

свободи у прийнятті господарських рішень;

додаткового захисту спілок споживчих товариств від тиску з боку місцевих органів влади та сторонніх осіб;

високої ефективності господарської діяльності;

узгодженості організаційно-правової форми системи споживчої кооперації з вимогами сучасного законодавства.

Указані концептуальні засади подальшої реформи орієнтують не лише на усунення проблем, з якими зараз стикаються споживчі товариства, їх спілки та створені ними підприємства і організації. Враховуючи роль та потенціал споживчої кооперації у кооперативному секторі економіки держави, подальша реформа сприятиме також вирішенню завдань перспективного розвитку споживчої кооперації України:

визначення пріоритетів економічного розвитку, розширення масштабів господарської діяльності, забезпечення споживчих потреб членів споживчих товариств і спілок, органічне поєднання особистих, колективних і суспільних інтересів;

активна реалізація соціальної місії споживчої кооперації, сприяння соціальній підтримці та соціальному захисту членів споживчих товариств та працівників споживчої кооперації;

участь у зміцненні демократичних засад держави, створенні підвалин для розвитку громадянського суспільства та національного кооперативного руху;

подальше розширення міжнародного кооперативного співробітництва, інтеграція у міжнародні кооперативні організації та об'єднання, розвиток зовнішньоекономічної діяльності кооперативних суб'єктів господарювання.

Більше того, подальша реформа стане закономірним та послідовним кроком з реалізації перспективної соціально орієнтованої моделі споживчої кооперації України, передбаченої Стратегією розвитку споживчої кооперації України (2рр.). Ця модель передбачає перетворення системи споживчої кооперації на сучасну економічно потужну організацію громадян з високим рівнем соціальної відповідальності, яка є ядром кооперативного сектору економіки та діє на ринкових засадах господарювання: а) активна участь споживчих товариств і спілок у створенні господарських товариств та господарських об'єднань; б) активне залучення інвестиційних коштів та їх вкладення в розвиток пріоритетних напрямів господарської діяльності (оптова та роздрібна торгівля, надання ринкових послуг тощо); в) організація господарської діяльності на основі комерційної концесії, створення вертикально інтегрованих і договірних кооперативних структур загальнодержавного рівня тощо; г) розвиток фінансово-економічної інфраструктури; д) здійснення господарської діяльності з використанням сучасних інформаційних технологій і можливостей мережі Інтернет. [2].

Література:

1. Про споживчу кооперацію : Закон України від 10.04.1992 . − www. zakon. rada. .

2. Про Програму подальшого реформування споживчої кооперації України : Постанова XXI (позачергового) з'їзду споживчої кооперації України від 04.10.2012 р. – www. coop. .

Павлик І. Л.

здобувач

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

АДАПТАЦІЯ ТОРГІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

У сучасних умовах відбувається посилення конкуренції. З метою здійснення ефективної діяльності, власники (керівники) торгівельних підприємств знаходяться у постійному пошуку нового інструментарію керування та важелів підвищення конкурентоспроможності підприємств на споживчому ринку. Створення і розвиток конкурентного середовища ми розглядаємо як сукупність зовнішніх чинників відносно конкретного підприємства, які впливають на можливості його подальшого існування на ринку.

Конкурентне середовище є динамічним за темпами, глибиною, масштабністю змін на ринку, наслідками для господарської діяльності підприємств. Конкурентне середовище – це результат і умови взаємодії значної кількості суб’єктів ринку, який визначає відповідний рівень економічного суперництва і можливість впливу окремих економічних агентів на ринкову ситуацію. У формуванні конкурентного середовища важливим аспектом є зіткнення економічних інтересів, загострення яких зумовлює виникнення конкуренції між економічними суб’єктами [1].

Перемога у конкурентній боротьбі є результатом реалізації власних сильних сторін кожного підприємства. Для забезпечення конкурентоспроможності підприємств торгівлі важливим є формування його стратегії розвитку. Рівень конкурентоспроможності підприємств торгівлі визначається станом його господарювання. Для виживання та розвитку підприємств важливим є формування ефективних механізмів управління їх конкурентоспроможністю.

Торгівельні підприємства мають постійно створювати конкурентні переваги, що забезпечують перемогу на ринку. Керівник (власник) має знати про усі переваги свого підприємства та ефективно їх використовувати для підвищення його конкурентоспроможності. Чинники, що впливають на формування конкурентних переваг підприємств торгівлі, поділяються на зовнішні, прояв яких частково залежить від самого підприємства, та внутрішні, які повністю залежать від керівництва. Значення кожної переваги можливо розрахувати кількісно і проаналізувати у динаміці. Чим більше підприємство має конкурентних переваг перед конкурентами, тим вище його конкурентоспроможність, ефективність та перспективи розвитку. Саме тут проявляється дія механізмів управління, що створені на підприємствах.

Власники (керівники) торгівельних підприємств мають своєчасно реагувати на будь – які зміни на ринку. Ключовими моментами у цій роботі є системний аналіз шляхів досягнення конкурентних переваг та розробка на цій основі конструктивних заходів для посилення конкурентної позиції підприємства. Метою будь – якого підприємства є задоволення потреб споживачів, що відбувається переважно в умовах конкурентної боротьби. Перемога у конкурентній боротьбі залежить від рівня конкурентоспроможності товарів та послуг, у порівнянні з іншими підприємствами – конкурентами.

Під конкурентоспроможністю товару розуміють таку характеристику, яка відображає його відмінності від товару конкурента, визначає основні його параметри привабливості для споживача. Покупець – головний оцінювач товару [2]. Неодмінною складовою конкурентоспроможності товару є його якість. Оцінка конкурентоспроможності торгівельних підприємств потребує комплексного аналізу усієї сукупності комерційних, організаційних та економічних показників власної діяльності, поведінки і можливостей конкурентів, стану і тенденцій розвитку довкілля тощо.

В умовах конкурентного середовища підвищення конкурентних переваг підприємства потребує постійного розширення та оновлення асортименту товарів. Кількість підприємств – конкурентів визначають не лише ступінь демонополізації підприємств торгівлі та насиченості ринку товарами, але й виступають як самостійні показники конкурентного середовища.

Оцінка сучасного стану і визначення основних тенденцій розвитку споживчого ринку (рівень конкуренції, цінова політика, асортимент, платоспроможний попит) є одним з найбільш важливих етапів формування конкурентного середовища підприємства. Торгівельні підприємства мають здійснювати постійний моніторинг конкурентного середовища, досліджувати чинники внутрішнього і зовнішнього впливу на діяльність, прогнозувати зміни економічної і соціальної кон’юнктури споживчого ринку.

Забезпечення стійкого розвитку торгівельних підприємств реалізується через відповідні механізми і концептуальні підходи до системи управління і регулювання торгової сфери. Їх впровадження дозволяє здійснити економічну діагностику результатів господарської діяльності торгівельних підприємств, виявляти недоліки і визначати резерви підвищення ефективності їх діяльності, а також опрацювати стратегію розвитку на перспективу.