«Стратегії розвитку підприємства у конкурентному середовищі» (стр. 1 )

«Стратегії розвитку підприємства у конкурентному середовищі»

к. пед. н.доцент,

І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

АСПЕКТИ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА У КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Нами поділяється думка Л. І. Донець, яка зазначає, що підприємство – це невід’ємна складова ринкової економіки, яка постачає споживача товарами та послугами, сприяє розквіту економіки та конкурентоспроможності держави, а для ефективної діяльності необхідно розробити прогресивну стратегію розвитку підприємства. Стратегія – загальний, недеталізований план певної діяльності, який охоплює тривалий період, спосіб досягнення складної цілі [1]. Тобто це проект, метою якого є подальше планування діяльності підприємства задля досягнення його успіху. Стратегічний план розглядає такі питання: в якій галузі або на яких ринках повинно функціонувати підприємство; як раціонально розподілити обмежені ресурси; як вести конкурентну боротьбу. Розгляд останнього питання є досить важливим, оскільки з розвитком ринкової економіки України водночас зростає конкуренція. Конкуренція – це суперництво, боротьба між виробниками товарів і послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту [2]. Стратегія має врахувати та передбачити входження на ринок нових конкурентів, адже дана ситуація призведе до перерозподілу, а саме – до зменшення підприємств. Тому дуже важливим для планування є своєрідне страхування підприємства від можливого занепаду шляхом розширення ринків збуту, ведення більш гнучкої цінової політики, введення інновацій та оновлення продукції й послуг.

Отже, можна виділити чотири основних стратегії підприємства: корпоративна, конкурентна, функціональна, операційна.

Корпоративна визначає загальний напрямок діяльності підприємства. Це може бути або стратегія зростання, або стабілізації, або скорочення.

Конкурентна стратегія підпорядковується корпоративній, вказує шляхи досягнення вибраного нею напрямку в кожній стратегічній одиниці бізнесу та являє собою план завоювання сильних довгострокових конкурентних позицій (переваг). Конкурентна стратегія детально вивчає конкурентне середовище (взаємодія великої кількості суб’єктів ринку). Для виходу на державний рівень підприємство повинне мати високу конкурентоспроможність. Для цього необхідно володіти інформацією про дане конкурентне середовище, в яке воно прагне інтегрувати.

Функціональна стратегія конкретизує, доводить корпоративну і конкурентну стратегії до функціональних служб господарства.

Операційна – це вузька стратегія для основних структурних підрозділів підприємства, що не є самостійними: заводів, що входять до складу підприємства, цехів, бригад, відділів, дилерів тощо [3].

Сам процес розробки стратегій проходить у декілька етапів.

На першому етапі здійснюється дослідження конкурентоспроможності підприємства та середовища, у якому воно існує.

На другому – формулюється мета та ціль даного підприємства.

На третьому етапі розробляється альтернативна стратегія, в основі якої лежить порівняння підприємства та середовища його існування.

На четвертому – досліджується вплив можливих стратегій на розвиток підприємства.

На п’ятому етапі обирається найбільш вдала, із запропонованих альтернативних, стратегія.

На шостому – розробляється остаточний варіант обраної стратегії.

Сьомий етап характеризується подальшою розробкою тактики підприємства.

І, нарешті, восьмий етап здійснює повну реалізацію обраного і розробленого плану. Він передбачає не лише організацію реалізації стратегії (9-й етап) але й її практичне оцінювання, контроль за виконанням (10-й етап).

Ми поділяємо думку американського вченого Ігоря Ансоффа про необхідність розробки стратегії підприємства «...компанії, за відсутності планованої і керованої стратегії, приречені на вимирання, за винятком хіба що монополій і субсидованих компаній» [3].

Отже, можна зробити висновок про те, що правильно обрана стратегія є важливим кроком для будь-якого вітчизняного підприємства, адже українські підприємці постійно ризикують через несприятливі умови, а саме: недосконалість законодавчої бази України, інфляція на ринках, ріст цін на сировину та матеріали, непідконтрольність монополій, відставання від іноземних конкурентів, існуючий дисбаланс між якістю продукції (послуг) та цінами на них. Оскільки підприємство здійснює свою діяльність в конкурентному середовищі, то воно повинно визначати свої конкурентні стратегії. Ці стратегії уточнюють за рахунок яких заходів підприємство може створити свої конкурентні переваги та бути лідером або постійно триматися на конкурентному ринку. Конкурентні стратегії за своєю сутністю та змістом залежать від сфери (галузі), де підприємство має наміри конкурувати з іншими суб’єктами ринкових відносин.

Література:

1. І. Економічні ризики та методи їх вимірювання / І. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

2. Основи економічної теорії : підручник / , , [та ін.] ; за заг. ред. . – К. : Юрінком інтер, 2003. –104 с.

3. Саєнко М. Г. Стратегія підприємства: навч. пос. / Саєнко М. Г. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. –13–14 с.

к. э.н., професор

ДонНУЭТ имени Михаила Туган-Барановского

ВНЕДРЕНИЕ ИННОВАЦИЙ НА ПРЕДПРИЯТИЯ РЫНКА МЕТАЛЛОКОНСТРУКЦИЙ УКРАИНЫ

Одной из центральных задач в экономике Украины можно назвать повышение глобальной конкурентоспособности страны, обязательным условием которой является переход экономики на инновационный путь развития. Инновации выступают одним из основных факторов устойчивого социально-экономического роста. Именно инновации существенно влияют на конкурентоспособность, как отдельного предприятия, так и экономики страны в целом.

Целью данной работы является рассмотрение инвестирования в инновационное развитие предприятий рынка металлоконструкций Украины.

Исследованию тенденций инновационного развития предприятий уделяется достаточно большое внимание как зарубежных, так и отечественных ученых, таких как: А. Бойко, И. Балабанов, Т. Брайтан, В. Василенко, А. Загородный, В. Гросул, М. ДЖ. Ептштейн, С. Илляшенко, В. Ландик, А. Лапко, Ф. Никсон, И. Павленко, А. Садеков, Б. Санто, Р. Фатхутдинов, Л. Федулова, Р. Шелтон, А. Шубин, Й. Шумпетер и др. В работах, посвященных инновациям, обосновываются пути, источники и механизмы достижения стабильного развития предприятий и страны в целом за счет использования инновационного подхода в управлении, анализируются проблемные аспекты развития механизмов разработки нововведений, применения инноваций и инвестирования инновационной деятельности [1, с.5].

Одним из наиболее привлекательных рынков Украины для инвестирования инновационного развития деятельности является рынок металлоконструкций.

По подсчетам специалистов, необходимо заменить около 50 % всех существующих металлоконструкций в стране. А это составит более 300 млн. тонн различных видов металлопродукции. По минимальным подсчетам, Украине на сегодняшний день нужно ежегодно обновлять не менее 10 млн. тонн металлоконструкций при том, что средняя цена металлоконструкций начинается от 11 тыс. грн [2]. Торговые и логистические комплексы, предприятия пищевой, легкой, фармацевтической и стекольной промышленности будут предоставлять наибольший спрос на металлоконструкции. Также увеличение спроса будет наблюдаться и в аграрном секторе на металлоконструкции для быстровозводимых зданий (ангаров, ферм, складов, птицефабрик, элеваторов, овощехранилищ и пр.).

Однако, рынок металлоконструкций на данный момент насыщен и насчитывает порядка 500 производителей металлоконструкций, 100 из которых являются наиболее крупными. Большинство из этих предприятий имеет устаревшую технико-технологическую базу и внедрение инноваций является практически единственным способом повышения конкурентоспособности и выхода предприятий на мировые рынки.

Для проведения реконструкции старого и покупки нового оборудования, разработки и внедрения новых технологий предприятию необходимо инвестирование значительного объема денежных средств, которое предприятию, чаще всего, недоступно по причине отсутствия свободного капитала. Для привлечения необходимых средств предприятие должно проводить агрессивную инвестиционную политику.

Позитивным примером привлечения иностранного инвестора является строительство воздухораспределительной установки французской компанией Air Liquide на территории ПАО "Енакиевский металлургический завод".  Инвестиции в проект составляют 100 миллионов евро [3]. Установка будет построена и введена в работу с учетом самых высоких международных требований по безопасности. Внедрение инновационных технологий существенно сократит объем выбросов загрязняющих веществ и снизит энергетические затраты промышленных предприятий до 30%, что позволит сократить себестоимость готовых изделий и повысить конкурентоспособность предприятий как на отечественном, так и на зарубежных рынках.

Инвестирование в инновации может осуществляться и за счет внутренних источников. Так, ПАО «АЗМК» самофинансировал инвестиционный проект по производству многогранных и конических гнутых стоек в полном цикле. На данный момент в цехах установлено и отлажено оборудование, которое соответствует европейским требованиям по показателям экологичности, производительности, качеству продукции и уровня автоматизации. Таким образом, ПАО "АВДЕЕВСКИЙ ЗАВОД МЕТАЛЛИЧЕСКИХ КОНСТРУКЦИЙ" является первым и единственным предприятием на территории Украины производящим данный вид продукции [4].

В целом, инвестиционная деятельность предприятий должна регулироваться и поддерживаться государством, должен быть создан привлекательный инвестиционный климат и защищены права и интересы инвесторов. С этой целью 6 июня 2011 года была принята Инвестиционная реформа, направленная на привлечение прямых иностранных инвестиций в экономику, формирование позитивного инвестиционного имиджа Украины. Для достижения указанных целей в Инвестиционной реформе поставлены такие ключевые задачи:

- радикальное увеличение объема привлеченного в национальную экономику капитала;

- реализация стратегически важных направлений развития экономики;

- модернизация механизма управления бюджетными средствами развития;

- внедрение новых принципов государственного управления - проектного менеджмента и персональной ответственности;

- ликвидация неэффективного и коррупционного механизма государственных целевых программ (ДЦП);

- создание инвестиционной инфраструктуры;

- создание эффективного механизма для разработки инвестиционных предложений (проектов), соответствующих международным стандартам;

- осуществление комплексного планирования развития регионов на основе инвестиционных планов и т. д.

Данная реформа направлена на достижение таких результатов:

- увеличение объема инвестиций до $ 80 млрд. в течение следующих 3-х лет;

- улучшение инвестиционных рейтингов Украины:

- уменьшение ежегодного оттока ПИИ с 15% до 10% [5].

Таким образом, для повышения конкурентоспособности предприятий рынка металлоконструкций, им необходимо выходить на инновационный путь развития, и как следствие проводить агрессивную инвестиционную политику. Государству целесообразно поддерживать и регулировать эту политику, так как повышение конкурентоспособности предприятий в конечном итоге приводит к повышению конкурентоспособности страны в целом.

Литература:

1. Управління інноваційним розвитком торговельного підприємства: монографія / , ; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, ДонНУЕТ. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 212с.

2. Рынок металлоконструкций: направления роста: [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www. /articles/rynok-metallokonstruktsii-napravleniya-rosta. html

3. Инновации ПАО «ЕМЗ»: [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://panaceja. *****/news/janukovich_prinjal_uchastie_v_ceremonii_zakladki_fundamenta_vozdushno_raspredelitelnoj_ustanovki/1065

4. Инновации ПАО «АЗМК»: [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://azmk. /actions/9_02_2

5. Инвестиционная реформа: [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://intellectronics. /index. php/news/82-investreform

Березін О. В.

д. е.н., професор

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Березіна Л. М.

к. е.н., доцент

Полтавська державна аграрна академія

АГРОПРОДОВОЛЬЧИЙ РИНОК З ПОЗИЦІЙ ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПІДПРИЄМСТВ АПК

Вагомою складовою ринку як системи економічних зв’язків у їх динамічному розвитку, що охоплюють усі стадії відтворювального процесу, є взаємовідносини між підприємствами АПК, засновані на поєднанні інтересів суб’єктів ринку, отриманні ними власних економічних вигод у сфері виробництва, подальшого розподілу [1]. Суттєве значення в удосконаленні відносин підприємств АПК має розвиток не лише господарського (економічного), але і соціального середовища їх існування, підпорядкований закономірностям та свідомій діяльності членів суспільства, задіяних як у сфері виробництва, так і споживання.

Роль підприємств АПК у формуванні продовольчого ринку України зумовлюються низкою чинників та умов, а саме: досягнутим рівнем матеріальних можливостей суспільства; ефективністю елементів як виробничої, так і соціальної інфраструктури; адекватністю адміністративно-правового регулювання процесів виробництва, розподілу виготовлених продуктів і товарів, їх перерозподілу (за необхідності); ментальним сприйняттям населенням усіх змін щодо функціонування ринку; розвитком інформаційно-комунікаційних систем тощо.

Сукупність ринкових комунікативних явищ і процесів на агропродовольчому ринку варто розуміти як важіль ефективного регулювання взаємовідносин виробників і споживачів сільськогосподарської продукції і сировини в умовах постійно змінюваного зовнішнього середовища, що забезпечують збалансованість попиту і пропозиції завдяки ефективній ціновій політиці операторів ринку і спрямовані на задоволення потреб будь-яких споживачів у суспільстві [2].

Ефективне функціонування агропродовольчого ринку можливе завдяки формуванню дієвого економічного механізму, який здатен оптимізувати взаємодію та інтегрувати усі ринкові компоненти. Потребують наукового обґрунтування методичні підходи щодо створення елементів ринкової інфраструктури, де чільне місце має належати підприємствам гуртової і роздрібної торгівлі; крім того, потребують уваги і проблеми удосконалення податкової та фінансово-кредитної сфери функціонування ринкового механізму; не варто залишати без уваги проблеми удосконалення транспортно-експедиційних та складських операцій тощо [3].

Важливим результатом удосконалення взаємовідносин підприємств АПК є формування та підтримання належного рівня продовольчої безпеки країни. Нині занадто хиткими уявляються умови, за яких можливим є досягнення високої прибутковості тих підприємств АПК, що належать до сфери харчової та переробної промисловості. Зростання отримуваних підприємствами АПК власних економічних вигод стане запорукою забезпечення розширеного відтворення, яке за своєю сутністю і змістом, економічною природою, є зорієнтованим на підвищення життєвого ріння населення. На тлі загальнодержавних інтересів, оптимізація взаємовідносин підприємств АПК стане підґрунтям для формування та зміцнення єдиного економічного простору країни та виходу її операторів ринку на нові економічні горизонти в інших країнах світу.

Наголосимо, що підприємства АПК є утворювачами певних специфічних особливостей, які у сукупності зумовлюють склад та функціональну спрямованість окремих регіональних ринків продовольства, а саме [4]: сукупність та структура підприємств АПК визначають місце певного регіону у загальнодержавному поділі праці; оригінальність продукції та можливості її реалізації поза місцями безпосереднього виробництва зумовлюють зміст і характер міжрегіональних зв’язків на продовольчому ринку; рівень розвитку підприємств АПК, система взаємовідносин між ними формують територіально-галузеву структуру підприємництва будь-якого регіону; з позицій споживачів функціонування господарських суб’єктів агропромислового комплексу зумовлюють його відповідність рівню задоволення потреб населення регіону; ефективність функціонування підприємств АПК, розвиток господарських відносин між ними визначають потенціальні можливості залучення у той чи інший регіон інвестицій як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел; потреби розвитку (чи згортання) обсягів діяльності підприємств АПК регіону та їх присутності на ринку впливають на рівень забезпечення зайнятості населення, достатності трудових ресурсів для суб’єктів господарювання.

Автори дійшли висновку, що найдоцільнішою для подальшого розвитку взаємовідносин підприємств АПК є схема взаємодії суб’єктів сфери виробництва та доведення до кінцевих споживачів продуктів харчування шляхом створення та підтримки розвитку гуртових структур з функціями торгово-посередницьких кооперативів, як можуть самостійно діяти на регіональних продовольчих ринках [5].

Причинами низького рівня ефективності взаємовідносин підприємств АПК в Україні є:

підсвідоме ставлення до ринкових відносин як примітивної схеми організації купівлі-продажу, та ігнорування того, що ці механізми є автоматичним регулятором низки важливих соціально-економічних процесів у державі. Як наслідок, у практиці господарювання маємо значні (а часто незворотні) порушення налагоджених взаємозв’язків підприємств АПК, неадекватну зміну пропорцій, що призводить до втрати власних економічних вигод підприємствами АПК;

ігнорування вимог об’єктивних економічних законів та принципів функціонування ринку, що швидко та закономірно формує процеси руйнації аграрних підприємств, гальмує функціонування ефективного аграрного сектору;

покладання надмірних надій на господарства населення, систему виробництва в яких вважаємо низькопродуктивною, така категорія виробників практично вичерпала можливості зростання;

задекларований урядом шлях на інтеграцію аграрного виробництва з переробними підприємствами, що могло б гіпотетично зміцнити взаємозв’язки підприємств АПК, не був підкріплений дієвими практичними заходами;

доцільно оцінювати як помилковий розподіл пріоритетів щодо реформування аграрного виробництва та пов’язаних з ним сфер: інституціональні зміни не забезпечили формування сучасної техніко-технологічної бази підприємств, відсутність інноваційних процесів призвела практично до деградації існуючого потенціалу, посиленої незадовільним рівнем інвестиційної діяльності, відставанням українського аграрного виробництва порівняно з країнами світу;

неадекватна соціальна політика держави (скоріше її відсутність) зумовила різке зниження платоспроможного попиту населення України; занепад соціальної інфраструктури на тлі падіння життєвого рівня мешканців сільських поселень; значна залежність товарного забезпечення національного ринку від імпорту; згортання фундаментальних наукових досліджень у сфері аграрного виробництва та просування продукції підприємств АПК до кінцевого споживача.

Література:

1. Березіна відносин підприємств АПК у контексті формування продовольчого ринку України / іна // Зб. наук. праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. – Вип. 26. – У 2 част. – Част. І. – Том 2. – Черкаси: ЧДТУ, 2010. – С. 126-130.

2. Березіна і аспекти формування взаємовідносин підприємств АПК у контексті функціонування національного агропродовольчого ринку України / іна // Економіка і управління в умовах глобалізації: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (1-7 грудня 2010 р.). – Донецьк: ДонНУЕТ, 2010. – С. 32-35.

3. Березіна ізаційно-економічні аспекти формування відносин підприємств АПК: монографія / іна. – Полтава: ІнтерГрафіка, 2012. – 280 с.

4. Березін ємозв’язок соціально-економічної та продовольчої безпеки у формуванні відносин підприємств АПК / ін, іна // Економіка АПК. – 2011. – № 7. – С. 104-109.

5. Березіна ії та шляхи розвитку відносин підприємств АПК: монографія / іна. – Полтава: ТОВ НВП “Укрпромторгсервіс”, 2012. – 222 с.

І.

к. е.н., доцент

Дніпродзержинський державний технічний університет

АДАПТАЦІЙНІ РИНКОВІ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА У

КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

Реформування української економіки викликало перехід від діяльності підприємств в стабільному регламентованому зверху середовищі до функціонування в динамічно мінливих умовах і вільному виборі напрямів господарської діяльності, тобто в конкурентному середовищі.

Підприємство є важливою складовою сучасної економіки, яка сприяє функціонуванню здорової конкуренції на ринку, постачає на ринок товари і послуги і цим самим задовольняє різноманітні потреби і інтереси споживачів.

Діяльність підприємства базується на самостійній, ініціативній, систематично повторюваній на власний ризик діяльності по виробництву продукції, наданні послуг і має на меті отримання максимально можливого прибутку. В умовах конкурентного середовища керівництво підприємства змушено самостійно приймати довгострокові стратегічні рішення і нести за них повну відповідальність. Звідси виник неабиякий практичний інтерес до стратегічного управління розвитком підприємства в нових економічних умовах.

Слово «стратегія» походить від грецького «strategia» (stratos– військо, аgo – веду), тобто за походженням це військовий термін [1]. Він означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та характер війни, теоретичні основи планування, підготовки і проведення крупних військових операцій із заздалегідь сформульованими стратегічними завданнями. Діяльність окремо взятої компанії впливає як на прибутковість галузі в цілому, так і на її конкурентну позицію, і тому вибір конкурентної стратегії є одночасно складною і практично важливою проблемою. Не дивлячись на те, що прибутковість діяльності в певній мірі може залежати від ринкових чинників, а не від конкретних зусиль самої компанії, про те, вибрана компанією стратегія може істотно позначатися на її привабливості, іміджі, та отриманні конкретних результатів. Вибравши ту або іншу конкурентну стратегію, компанія може тим самим укріпити або, навпаки, підірвати свою позицію серед конкурентів і на ринку взагалі. Таким чином, вибір конкурентної стратегії не тільки визначається умовами галузі, але також є інструментом впливу на ці умови на користь компанії.

Поведінка фірми на ринку характеризується деякою тільки їй одній властивою комбінацією стратегічних ідей, тому існує безліч шляхів досягнення успіху в конкурентній боротьбі, тобто безліч маркетингових конкурентних стратегій фірм.

Американський маркетолог А. Літл називає такі основні різновиди конкурентних позицій фірми на ринку: лідируюча, сильна, сприятлива, задовільна, слабка позиція та виділяє конкурентні стратегії залежно від цих конкурентних позицій і можливостей їх поліпшення.[2]

Головним критерієм вибору стратегії компанії є діагностика можливостей і їх адаптація до ринкового конкурентного середовища, а також визначення власної ринкової позиції і ринкової ніші, від яких залежать конкурентні переваги фірми. Адаптаційні ринкові стратегії пов’язані з такими складовими: «strengths» - сили, «weaknesses» - слабкості, «opportunities» - можливості, «treats» - погрози. В залежності від їх комбінацій виділяють такі ринкові стратегії рисунок 1.