Тема № 1 «Поняття, предмет, метод і система трудового права. Трудові правовідносини» (стр. 12 )

Не можна не звернути увагу ще на один, досить вагомий, на нашу думку, аргумент, який вказує на важливість узгодження умови про оплату праці з працівником у трудовому договорі. Це – порядок зміни умов трудового договору. Ще наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Є. Ф. Голеня, характеризуючи зміст трудового договору, наголошував на тому, що практика виходить з необхідності погодження з працівником розміру оплати його праці, адже змінити розмір заробітної плати без згоди працівника роботодавець не може.

У чинному трудовому законодавстві про необхідність отримання згоди працівника на зміну умови про оплату праці можна зробити висновок на підставі змісту ч. 3 ст. 32 КЗпП. У ній зазначається, що з працівником, який не погоджується на продовження роботи в нових умовах (зокрема при зміні систем та розмірів оплати праці), трудовий договір буде припинено за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Узагальнюючи, відзначимо, що умова про оплату праці працівника як істотна умова трудового договору є стимулюючим чинником, який впливає на підвищення його активності до трудової діяльності, досягнення найвищих результатів у своїй праці, що, у свою чергу, сприятливо відображається і на фінансовому становищі роботодавця.

20. , Жулан І. Оплата праці: точка зору професіоналів // Профспілки України. – 2003. - № 6.

21. Удержания из заработной платы: налоги, сборы, взносы, взыскания. – Х.: Изд. дом «Фактор», 2003.

22. Соціально-економічні умови та принципи державного реформування організації заробітної плати // Людина і праця. – 1995. - № 2-3.

23. Труд и заработная плата на предприятии / Сост. И др. – Х., 1997.

24. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. / ін та ін. / За ред. . – К.: А. С.К., 2004.

25. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. вищ. навч. зал. / За ред. . – 3-те вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.

26. Організація оплати праці: реформа чи удосконалення? // Людина і праця. – 1994. - № 9-10.

27. Фурик І. Я. Мотиваційна роль заробітної плати у трудових правовідносинах // Вісник Львівського ун-ту: Серія юридична. – Львів, 2002. - № 37.

І. Фурик©

Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна,

У статті розглядаються питання підвищення продуктивності праці. Звертається увага на деякі проблеми правового регулювання оплати праці найманих працівників і пропоновані шляхи їх вирішення.

Наведені також способи обмеження грошових стягнень із заробітної плати працівників.

Ключові слова: продуктивність праці, мотивація праці, стягнення.

Регулюючи зовнішню поведінку учасників правових відносин, норми права, крім регулятивних функцій, здійснюють також соціально-психологічний вплив на самих учасників. Особливості такого впливу полягають, зокрема, і у спонуканні чи стримуванні в особи мотивів у процесі праці, а тому виділяють мотиваційну дію права [1, с. 67].

Складність розгляду категорії мотивації пояснюється тим, що у науковій літературі концепції різняться не лише теоретичними і термінологічними аспектами, але й тим, що не завжди правильно обирається об’єкт дослідження. Найбільш традиційним вважається визначення мотивації як пояснення внутрішніх чинників чи психологічного стану і ставлення особи до того, що повинно бути зроблено чи досягнуто як мета поведінки [2, с. 277]. Щоправда, є думка, за якою зміст цього поняття становить сукупність внутрішніх та зовнішніх рушійних сил, які спонукають особу до певних дій. Ці сили є або суб’єктивними, тобто такими, що виходять від людини, або об’єктивними, які впливають ззовні [3, с. 9-10]. Важливо зазначити, що і норми трудового права, опосередковуючи вплив економічних, соціальних та інших чинників суспільного розвитку, самостійно впливають на мотивацію поведінки працівника, притім як зовнішні впливи, так і внутрішні мотиви поведінки невіддільні від свідомості особи. Проте навіть якщо особа не розуміє чи не усвідомлює, що спонукає її вчиняти ті чи інші дії, вони знаходять своє психологічне відображення у формі емоційного забарвлення поведінки. Отже, мотивацію поведінки особи з погляду права можна визначити як сукупність усвідомлених та неусвідомлених спонукань (мотивів), які формуються під впливом норм права та внутрішніх інтересів, і потреб самої особи.

У сучасних умовах переходу до ринкової економіки механізм дії норм трудового права має будуватися так, щоб це викликало відповідну поведінку працівника (всупереч навіть протидії індивідуальних, внутрішніх чинників), стимулювало його зацікавленість результатами праці. Це один із чинників підвищення продуктивності праці. Тому правове регулювання трудових відносин передбачає вдосконалення окремих правових норм, що регулюють оплату праці і передусім її гарантований мінімальний розмір.

Чинна сьогодні ст. 95 КЗпП України не гарантує працівнику, який відпрацював встановлену норму робочого часу і виконав свої трудові обов’язки (норми праці), місячну мінімальну заробітну плату з урахуванням прожиткового мінімуму. Розмір мінімальної заробітної плати, згідно із ст. 9 Закону України про оплату праці, прив’язується до вартісної межі малозабезпеченості і визначається з урахуванням величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни. Однак фактично ця норма (в частині, що стосується мінімального споживчого бюджету) не застосовується. Розмір вартісної величини мінімального споживчого бюджету на законодавчому рівні жодного разу не встановлювався. А із введенням у 1999 р. нового соціального нормативу – прожиткового мінімуму, мінімальний споживчий бюджет ще більше втратив своє соціальне значення. При цьому, як уже наголошувалось, норми КЗпП України та Закону України про оплату праці не пов’язують розмір мінімальної заробітної плати із прожитковим мінімумом. І хоч у Концепції дальшого реформування оплати праці в Україні підкреслюється необхідність поступового збільшення розміру мінімальної заробітної плати із врахуванням запровадження прожиткового мінімуму, однак на практиці поки що нічого не зроблено. Відтак важливим завданням державної політики слід визнати зближення мінімальної заробітної плати із прожитковим мінімумом, який визначається як показник об’єму і структури споживання найважливіших матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує умови активного фізичного стану дорослих та неповнолітніх осіб.

Методика розрахунку прожиткового мінімуму ґрунтується на нормативах споживання. На сьогодні прожитковий мінімум обчислюється відповідно до Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, що затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17.05.2000 року № 000/95/157. Розмір прожиткового мінімуму визначається законом і складає 342 грн. на одну особу в місяць [4].

Мінімальна заробітна плата на сьогодні встановлена у розмірі 165 грн. Такий розмір оплати праці працівників, зайнятих простою, некваліфікованою працею, не забезпечує нормальних умов для відновлення їх фізичних та емоційних сил. Ще на початку XX ст. відомий вчений – юрист зазначав: "Не із почуття жалю, а в силу самої природи правової організації при нормальному суспільному устрої кожній людині повинно бути гарантоване право на гідне людське існування, яке буде слугувати підставою для ряду правових вимог особи." [5, с. 587-588]. На жаль, правове регулювання мінімального розміру оплати праці державою не тільки не стимулює працю найнижчої складності, але й не забезпечує відповідного відновлюючого рівня життя працівника і його сім’ї. Обмежуються у правах найперше працівники збиткових, таких що не дають прибутку, але суспільно-корисних та необхідних підприємств, установ, організацій (охорони здоров’я, освіти та ін.).

У свою чергу рівень життя впливає не тільки на ціннісні орієнтації у роботі, але й на працездатність працівника. Аналіз продуктивності праці за різних норм харчування показав, що зменшення необхідної кількості продуктів харчування всього на 10-20% призводить до зниження продуктивність праці працівників на 25-55%, і, як результат – до подорожчання одиниці виготовлення продукту на 25-27% [1, с. 69]. Зрозуміло, що низький рівень мінімальної заробітної плати не відповідає інтересам не тільки працівника, але й суспільства загалом. Тому одним із правових чинників, що впливають на підвищення продуктивності праці і обмежують зниження рівня життя працівника та його сім’ї, треба вважати наближення розміру мінімальної заробітної плати до реальної вартості робочої сили.

Однак підвищенням гарантованої частини заробітної плати можна домогтися лише тимчасового зростання продуктивності праці. Проведені Науково-дослідним інститутом праці (кінець 1980-х – початок 1990-х років) дослідження виявили наявність певної групи працівників, для яких прагнення високої оплати праці тісно пов’язане з бажанням мати роботу з низькою інтенсивністю [6, с. 14]. Ще у другій половині 1950-х років було доведено, що такі чинники, як просування по службі, високий заробіток, примушують особу працювати інтенсивніше, а відтак робота без значних зусиль і стресів вважається привабливішою [7, с. 373]. Тому додаткові заохочувальні виплати мають на меті стимулювання працівників до більш активної і напруженої праці. Законодавче ж обмеження щодо застосування санкцій матеріального характеру виступає не менш перспективним способом підвищення винагороди працівника, аніж підвищення мінімального розміру заробітної плати. У цьому досить легко можна переконатись на прикладі деяких норм трудового законодавства.

Так, згідно із ст. 97 КЗпП України підприємствам надано право самостійно встановлювати різні системи преміювання та інші форми матеріального заохочення працівників. Вибір показників і умов при затвердженні положень про виплату премій, винагород за підсумками роботи за рік визначаються у колективному договорі за погодженням сторін. Зрозуміло, що у разі невиконання конкретних показників і умов у працівника не виникає право на додаткові заохочувальні виплати. Більше того, у випадку застосування до працівника дисциплінарного стягнення йому може бути зменшено або зовсім не виплачено відповідні заохочувальні виплати. Отже, відсутність у ст. 147 КЗпП України вказівки на грошові відрахування як покарання за порушення трудової дисципліни не заперечує застосування до працівника санкцій матеріального характеру. Цьому сприяє і ст. 151 КЗпП України, яка передбачає, що упродовж строку дії дисциплінарного стягнення, тобто протягом року з дня його накладення, якщо воно не буде зняте раніше, заходів заохочення до працівника не застосовують.

Якщо враховувати, що розмір додаткових заохочувальних виплат не обмежується законодавством, то їх зменшення чи позбавлення у деяких випадках може зачіпати суттєві матеріальні інтереси працівника. І хоча стаття 127 КЗпП України не передбачає яких-небудь обмежень на відрахування із заробітної плати працівника у випадку вчинення ним дисциплінарного проступку, все ж видається, що позбавлення працівника премії, інших додаткових матеріальних виплат, коли формально право на їх одержання вже виникло, є фактично прихованою формою грошового стягнення чи штрафу. Тому доцільно було б, у проекті нового Трудового кодексу України передбачити застосування штрафу як виду дисциплінарного стягнення. Такий варіант дисциплінарної відповідальності був би направлений на обмеження існуючих грошових відрахувань із заробітної плати найманого працівника. Водночас на законодавчому рівні необхідно встановити порядок застосування та розміри штрафів для обмеження використання таких заходів відповідальності на практиці.

Отже, державне регулювання мінімальної заробітної плати, наближення її розміру до розміру прожиткового мінімуму, обмеження відрахувань із заробітної плати працівника виступають важливими правовими способами формування нової трудової мотивації поведінки особи. Повною мірою це буде відповідати і діючим міжнародним нормам. Зокрема, ст. 2 Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 000 "Про основні цілі і норми соціальної політики" (1964р.) розглядає підвищення життєвого рівня населення як головну мету при плануванні економічного розвитку. Встановлюючи прожитковий мінімум, згідно з п. 2 ст. 5 цієї Конвенції, слід брати до уваги такі головні потреби сімей працівників, як продукти харчування та їх калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування і освіта [8]. Відрахування із заробітної плати працівників, згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції МОП №95 "Про охорону заробітної плати" (1952р.), дозволяються лише в разі дотримання умов і у розмірах, які визначаються законодавством відповідної країни чи встановлюються колективними договорами або судовими рішеннями [9]. Рекомендацією МОП №85 "Про охорону заробітної плати" (1949р.) передбачається, що повинні залишити всі необхідні заходи з метою обмежити відрахування із заробітної плати до межі, яка вважається необхідною для забезпечення утримання працівника і його сім’ї [8].

Важливо відзначити, що практично всі норми трудового права більшою чи меншою мірою впливають на психологію поведінки людини у процесі праці. Створити ж правові умови, які б забезпечували належний рівень життя і вільний розвиток особи, покликана така оплата праці, яка б гарантувала не тільки мінімальні матеріальні, але й культурні потреби працівників.

––––––––––––––––––––

1. Соболев законодательство и мотивация поведения человека. // Государство и право. – 1995. – №1.

2. Краткая философская энциклопедия. – М., 1994.

3.  Система оплаты труда и компенсаций на предприятии. – СПб, 2001.

4. Закон України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік" від 15 листопада 2001 року // Урядовий кур’єр. – 2001. – 6 груд. – № 000.

5. Кистяковский науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М., 1916.

6. , , Молоканова труда и его последствия. // Изменения в мотивации труда в новых условиях. – М., 1992.

7. , Основы менеджмента. – М., 1992.

8. Конвенции и рекомендации МОТ – Женева, 1991 год.

9. Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации:Официальный перевод. – №5 – 1995.

28. Гарантии получения заработной платы при несостоятельности работодателя // Государство и право. – 2002. - № 11.

Тема № 9 «Правове регулювання охорони праці»

1. Контрольно-наглядова діяльність у сфері охорони праці: окремі питання // Право України. – 2000. - № 10.

2. Ветухова І. Право матерів на поінформованість про умови праці // Право України. – 2000. - № 8. – С. 87.

3. Навчання і перевірка знань з охорони праці посадових осіб та фахівців // Праця і закон. – 2003. - № 8. – С. 10-12; http://*****/_ld/0/28_Exh. ppt#270,1,Державне підприємство Головний навчально-методичний центр

4. Право працівника на охорону праці та його гарантії // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. – 1999. – Вип.. 70;

http://lawreview. chnu. /article. php? lang=ua&visnuk=2&article=65

5. Гогіташвілі Г. Система управління охороню праці на підприємстві // Охорона праці. – 1998. - № 3. – С. 14.

6. Правовые вопросы охраны труда в СССР. – М.: Юрид. лит., 1982.

7. , , Бородін В. Ф. Шляхи усунення розбіжностей між вимогами законодавства України в сфері охорони праці та вимогами конвенцій Міжнародної організації праці // Інформаційний бюлетень з охорони праці. – 2000. - № 1. – С. 13-17.

8. Правове регулювання охорони праці: Навч. посіб. Для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Львів, 2003. – 168 с.

9. Про деякі аспекти адаптації національного законодавство ЄС з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища // Охорона праці. – 2000. - № 8. – С. 11-14.

10. Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». – К.: Основа, 1997. – 528 с; http://www. budinfo. /doc/1305052.jsp

11. Охорона праці як правова форма забезпечення здорових і безпечних умов праці // Проблеми права: науково-практичний збірник. Випуск 2. / За ред. к. ю.н., доцентів Я. І. Безуглої, Т. І. Ковальчук. – Чернігів: Юрист, 1998. – С. 17-21.

12. Законодавство про охорону здоров’я жінок та дітей потребує вдосконалення // Право України. – 1997. - № 10. – С. 28.

13. Полікарпов І. Вплив міжнародних стандартів на стан охорони праці // Охорона праці. – 2000. - № 9.

14. Реус Є. Вікові межі працездатності неповнолітніх: адаптація українського законодавства до міжнародних угод // Право України. – 1998. - № 5.

15. Праця дітей, які не досягли 16-річного віку, потребує правового регулювання // Право України. – 1998. - № 4. – С. 88.

16. , Управление охраной труда на предприятии. – Одеса: Друк, 2001. – 210 с.

17. Концепція побудови системи управління охороною праці підприємства // Охорона праці. – 2001. - № 3. – С. 22-24.

18. Шамшина І. Щодо концепції законодавства України про охорону праці // Право України. – 1998. - № 4.

Тема № 10 «Трудова дисципліна. Дисциплінарна відповідальність»

1. , Трудовая дисципліна. – М., 1984.

2. Ответственность за нарушение трудовой дисциплины. – К., 1977.

3. Перебудова і деякі питання трудового права // Радянське право. – 1988. – № 2.

4. Бородін І. Дисциплінарна відповідальність та дисциплінарне провадження // Право України. – 2006. - № 12. – С. 93.

5. Поняття «систематичне порушення трудових обов’язків»: розбіжності у теорії та практиці // Радянське право. – 1990. - № 9.

6. Зарубіжний досвід притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності // Право України. – 2006. - № 2. – С. 131.

7. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Харьков: Консул, 1996.

8. Юридична відповідальність в науці і практиці трудового права // Право України. – 1992. - № 1.

9. А. Правовое государство и дисциплина / Под ред. . – Минск, 1991.

10. Правовые средства укрепления трудовой дисциплины. – М., 1985.

11. І. Відповідальність за порушення дисципліни праці. – К., 1980.

12. Внутренний трудовой распорядок на предприятии. – М., 1974.

13. З. Право на материальное стимулирование труда. – М., 1976.

14. Н. Внутренний трудовой распорядок на предприятии. – Л., 1980.

15. Стимулы добросовестного труда и ответственность за его результаты / Под ред. . – М., 1991.

16. , Зуб І. В., Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К: А. С.К., 2000.

17. Ответственность за нарушение трудового законодательства. – М., 1990.

18. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. . – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.

19. Дисципліна праці: розвиток та удосконалення інституту // Право України. -2006. - № 1. – С. 40.

20. Проблеми відповідальності в трудовому праві // Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Під ред. . – К.: Ін Юре, 1999.

21. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність. – К.: Атіка, 2003.

22. Предупреждение нарушений трудовой дисциплины. – К., 1992.

23. І. Теоретичні проблеми охоронної функції трудового права в умовах ринкових відносин. – Дніпропетровськ, 2004.

Тема № 11 «Матеріальна відповідальність сторін трудового договору»

1. Васильєв С. Співучасть у справах про відшкодування шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов’язків // Право України. – 1996. - № 4.

2. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Харьков: Консул, 1996.

3. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз’яснення, коментарі: Станом на 1 січня 2001 р. / Верховний Суд України / П. І. Шевчук (відп. ред.), (уклад.) – К.: Хрінком Інтер, 2001. – 624 с.

4. Іоннікова І. А. Матеріальна відповідальність роботодавця за незаконне звільнення з роботи // Держава і право: Збірник наукових праць. – Вип. 5. – К., 2000. – С. 271 – 279.

5. Правове регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору: Методична розробка до вивчення дисципліни «Трудове право» / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К.: МАУП, 2000. – 50 с.

6. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності // Право України. – 2002. - № 9, С. 148 – 149.

7. Вдосконалення порядку визначення розміру збитків // Вісник Прокуратури. – 2003. - № 8 (26). – С. 106-110.

8. Підстава і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом України // Право і безпека. – 2002. - № 2. – С. 74-76.

9. Удосконалення процесуального порядку відшкодування шкоди // Право і безпека. – 2002. - № 4. – С. 73-76.

10. Невалінний М. Критерії визначення моральної шкоди у зв’язку з трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я // Право України. – 1996. - № 4.

11. Нікітченко В. Цивільно-правова і матеріальна відповідальність за радянським законодавством // Радянське право. – 1990. - № 11.

12. Правове регулювання застосування штрафів до працівників // Право України. – 2006. - № 8. – С. 44.

13. , Зуб І. В., Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К: А. С.К., 2000.

14. І. Проблеми єдиного правового регулювання матеріальної відповідальності працівників недержавних підприємств // Держава та право: Зб. наук. праць. – К., 1999. - № 3. – С. 149-154.

15. І. Юридичні гарантії при притягненні працівників до матеріальної відповідальності // Укр. Право. – 1999. - № 2. – С. 91-96.

16. Матеріальна відповідальність власника перед працівником // Право України. – 1993. - № 3.

17. Міжнародно-правове регулювання матеріальної відповідальності суб’єктів трудового права // Правова держава. – Вип. 12. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2001. – С. 79-89.

18. Правове регулювання матеріальної відповідальності працедавця перед працівником у новому Кодексі України про працю // Правова держава. – Вип. 11. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2000. – С. 301-309.

19. Проблеми галузевої належності матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну сторонами трудового договору // Правова держава. – К.: Інститут держави і права ім. НАН України, 2002. – Вип. 13. – С. 168-181.

20. Проблеми матеріальної відповідальності сторін трудового договору // Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / За ред. . – К.: Ін Юре, 1999.

21. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин: Монографія – К.: Інститут держави і права ім. НАН України, 2002. – 264 с.; http://disser. /content/33808.html

22. До питання про поняття моральної шкоди // Право України. – 2001. – № 2. – С. 105-107;

http://jurinfo. /index. php? option=com_content&view=article&id=171:&catid=3:2&Itemid=4

23. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти // Право України. – 2000. - № 3. – С. 106.

24. Яковлєв В. Договір про повну матеріальну відповідальність – юридична підстава матеріальної відповідальності працівників // Право України . – 2001. - № 12. – С. 87.

25. Яковлєв В. В. Взаємозумовленість трудової функції працівника і договору про повну матеріальну відповідальність // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 6. – К.: Інститут держави і права ім. НАН України; Спілка юристів України; Видавничий дім «Юридична книга». – 2000. – С. 249-257.

26. Яковлєв В. В. Фактична підстава матеріальної відповідальності в трудовому праві // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 3. – К.: Інститут держави і права ім.. В. М, Корецького НАН України; Спілка юристів України; Видавничий дім «Юридична книга», 1999. – С. 1

Тема № 12 «Індивідуальні трудові спори»

1. Чи потребують судового захисту трудові спри до виникнення трудових правовідносин // Право України. – 1996. - № 5. – С. 63.

2. Я. Правове регулювання вирішення трудових спорів в Україні. – Львів, 2000.

3. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых споров. – М., 1980.

4. Грузінова Л. П., , Щотова Ю М. Трудові спори: Навч. посіб. / Академія адвокатури України. – К.: Магістр 21 сторіччя, 2005. – 272 с.

5. Дріжчана С. Відмова у прийнятті на роботу: проблеми і пропозиції // Право України. – 1991. - № 6. – С. 34.

6. Регулювання строків позовної давності при вирішенні індивідуальних трудових спорів // Право України. – 2003. - № 8. – С. 78-80; http://pravoznavec. /period/chapter/2/29/1066

7. Позовна форма захисту інтересів працівників у спорах, що випливають з укладення трудового договору // Право України. – 2002. - № 8. – С. 54-58.

8. Правове регулювання трудових спорів, конфліктів і порядок їх вирішення на сучасному етапі: Монографія. – Луганськ: Вид-во «Література», 2004. – 352 с.

9. Судове вирішення індивідуальних трудових спорів: шляхи вдосконалення // Право України. – 2003. - № 7. – С. 53-55; http://pravoznavec. /period/chapter/2/28/1009

10. , Трудовое право в вопросах и ответах. – К., 1988.

11. , Зуб І. В., Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К: А. С.К., 2000.

12. КТС – це «виробниче народовладдя» // Право України. – 1996. - № 12. – С. 78.

13. Порядок рассмотрения трудовых споров и исполнения решений по ним. – М., 1980.

14. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упорядники: , М. І. Федишин. – К., 2000.

15. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика: Законодавство наводить станом на 15 січня 2000р. / (упоряд.), М. І. Федишин (упоряд.). – К.: Істина, 2000. – 432 с.

16. Фадєєнко А. Розгляд судами справ у спорах, що виникають з трудових правовідносин // Право України. – 1998. - № 8. – С. 58.

17. Судове рішення про негайне поновлення на роботі незаконно звільненого працівника: яким йому бути // Право України. – 1997. - № 12. – С. 99.

18. Вирішення трудових спорів, що виникають у зв’язку зі змінами і припиненням трудового договору // Радянське право. – 1990. - № 8.

19. Доцільність функціонування комісії з трудових спорів // Право України. – 1998. - № 4. – С. 53-55.

20. Поліпшення механізму розгляду індивідуальних трудових спорів // Право України. – 2000. - № 10. – С. 67.

ЗМІСТ

Тема № 1

Поняття, предмет, метод і система трудового права. Трудові правовідносини ________________________________________________1

Тема № 2

Правові засади соціального партнерства. Колективні договори та угоди. Колективні трудові спори________________________________________6

Тема № 3

Поняття трудового договору та порядок прийому на роботу. Особливості укладення окремих видів трудових договорів_______________________24

Тема № 4

Зміна умов трудового договору___________________________________42

Тема № 5

Припинення трудового договору _________________________________48

Тема № 6

Правове регулювання робочого часу ______________________________49

7. Тема № 7

Правове регулювання часу відпочинку ____________________________63

8. Тема № 8

Правове регулювання оплати праці___________________________77

9. Тема № 9

Правове регулювання охорони праці______________________________98

10. Тема № 10

Трудова дисципліна. Дисциплінарна відповідальність_______________100

11. Тема № 11

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору____________102

12. Тема № 12

Індивідуальні трудові спори ____________________________________104

Ó 2003

Ó 2003

© 2002

© 2002

© Фурик І., 2002