Тема № 1 «Поняття, предмет, метод і система трудового права. Трудові правовідносини» (стр. 8 )

· До питання про концепцію законодавства України про працю. Журнал “Державність”. № 1-2. С.78 – 79.

· Роль локальних норм у диференціації правового регулювання трудових відносин. Вісник ЛДУ. 1994. (у співавторстві). С.62 – 66.

· Проблеми диференціації правового регулювання праці на підприємствах різних форм власності. У збірнику: “На шляху до правової держави”. Л. 1992. С. 80 – 83.

· Особливості правового статусу працівників спільних підприємств. Вісник ЛДУ. 1993. С.100 – 102.

· До питання про захисну функцію профспілок (у співавторстві). У збірнику: Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції: “Проблеми радикальної реформи законодавства України”. Л.1991. С.

· Ефективність виробництва і соціально-правовий захист робітників і службовців. У збірнику “На шляху до правової держави” (Матеріали Львівської регіональної науково-практичної конференції. Л. 1991. С.80 – 82.

· Колективно-договірне регулювання оплати праці. У збірнику “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Матеріали ІІ регіональної наукової конференції). Л. 1996. С. 116 – 119.

· Діалектика загального і особливого – методологічна основа розробки проблем централізованого і децентралізованого правового регулювання. У збірнику “Філософські пошуки”. Випуск 1-2. Львів-Одеса 1997. С.181 – 184.

· Локальні нормативні акти у сфері трудових відносин. У збірнику “Держава і право” (Щорічник наукових праць молодих вчених). Київ . С. 251 – 257.

· Централізовані норми як засіб вираження єдності правового регулювання трудових відносин. // Вісник ЛДУ 1996., С. 28 – 31.

· Соціальне партнерство в Україні: проблеми становлення. У збірнику “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Матеріали ІІІ-ої регіональної наукової конференції). Л., 1997., С.184 – 187.

· Єдність правового регулювання заробітної плати як державна гарантія соціального захисту працівників.// Вісник ЛДУ 1997, Л.1999. С.114 – 119.

2. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. – 1999. - № 7.

3. Гордієнко М. Щодо визначення понятійного апарату інституту робочого часу працівників органів внутрішніх справ // Право і безпека. – 2004. - № 33.

4. Робочий час і час відпочинку у виробничих кооперативах: соціологічно-правові питання // Радянське право. – 1990. - № 10.

5. И. Рабочее время и рабочий день по советскому трудовому праву. – М.: Госюриздат, 1963.

6. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К.: А. С.К., 2000.

7. О правовом регулировании рабочего времени. – М., 1981.

8. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. вищ. навч. зал. / За ред. . – 3-те вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.

9. Реформа трудового законодательства: рабочее время // Социалистический труд. – 1989. - № 11.

Тема № 7 «Правове регулювання часу відпочинку»

1. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин робочого часу і часу відпочинку і заробітна плата на підприємствах: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1999.

http://librar. /sections_load. php? s=economy_legal_science&id=712&start=1

БУРАК ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВОВИЧ

«Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку і заробітної плат на підприємствах»

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського державного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: Кондратьєв Радомир Іванович, доктор юридичних наук,

професор, завідувач кафедри теорії та історії права і трудового

права Хмельницького інституту регіонального управління і права

Офіційні опоненти: Ротань Володимир Гаврилович, доктор юридичних наук,

професор Таврійського національного університету імені

В. І.Вернадського

Зуб Ігор Володимирович, кандидат юридичних наук, завідуючий

відділом з проблем соціального та господарського

законодавства Науково-експертного управління Секретаріату

Верховної Ради України

Провідна установа: Університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ

України, м. Харків.

Захист відбудеться “16” листопада 1999 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, (юридичний факультет).

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: в.

Актуальність теми дослідження. За Конституцією Україна проголошена незалежною, суверенною, демократичною, соціальною і правовою державою. Досягнення цього ідеалу неможливе без радикальних економічних так і правових реформ. Правовою базою економічних перетворень повинно стати законодавство, покликане по-новому врегулювати суспільні відносини.

Отже, на перше місце постає питання ролі держави у правовому регулюванні суспільних відносин, в т. ч. трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. Перехід до ринкової економіки вимагає звуження централізованого правового регулювання, для того, щоб враховувати особливості різних видів суспільних відносин.

Розширення сфери локального регулювання дає змогу максимально враховувати особливості трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин. Цим самим розширюється сфера диференціації правового регулювання.

Держава в централізованому порядку встановлює межі диференціації правового регулювання шляхом встановлення для працівників мінімального рівня їх трудових прав та гарантії їх захисту, регулює порядок виникнення і припинення трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, а також способи вирішення спорів, які виникають між суб’єктами трудових правовідносин.

Цим самим забезпечується єдність правового регулювання, єдині підходи регламентації різних видів трудових і тісно пов’язаних з ними відносин.

Розвиток законодавства про працю в сучасний період свідчить про наявність в ньому двох тенденцій. З одного боку - це усунення невиправданої диференціації правового регулювання окремих трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, тобто до розширення сфери єдності правового регулювання. З другого – це розширення сфери диференціації правового регулювання як окремих видів трудових і тісно пов’язаних з ними відносин. Це відбувається шляхом розширення кола відносин, що підлягають локальному регулюванню, і надання суб’єктам трудових правовідносин відповідних повноважень по встановленню умов праці. Розширено сферу локального регулювання відносин робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, нормування та матеріального стимулювання працівників.

В сучасних умовах назріла необхідність зміни підходів до правового статусу суб’єктів трудових правовідносин, їх компетенції по встановленню умов праці. Потребує додаткового дослідження питання про оптимальне співвідношення сфери єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати, причини порушення прав суб’єктів трудового права по встановленню умов праці, а також причини, за яких співвідношення єдності і диференціації правового регулювання не завжди відбувається на об’єктивній основі.

Актуальність цієї проблеми обумовила вибір теми дослідження, яка охоплює комплекс проблем, пов’язаних із вдосконаленням правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Питання єдності і диференціації правового регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин привертають велику увагу вчених та юристів-практиків.

Окремі питання централізованого і локального регулювання були предметом дослідження в теоретичних працях Алєксєєва С. С., Антонової Л. І., , Гінцбурга Л. Я., Рабіновича П. М., , Шмельової Г. Г.,

В науці трудового права ця проблема більш детально розглядалась в працях , Іванова С. А., Кондратьєва Р. І., Лівшиця Р. З., Нікітінського В. І., , І., І., , Тарасової В. А., Фатуєва А. А., Шебанової А. І.

Торкались цього питання в своїх роботах , , Дріжчана С. В., , Жигалкін П. І., Зуб І. В., І., , та інші.

Разом з тим потрібно зазначити, що в трудовому праві ще недостатньо досліджена проблема правильного співвідношення єдності і диференціації правового регулювання у таких інститутах як робочий час, час відпочинку та заробітна плата, для яких таке поєднання є найбільш характерним.

Об’єкт та предмет дослідження.

Об’єктом дисертаційного дослідження є правове регулювання трудових та пов’язаних з ними інших відносин в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є визначення правильного співвідношення єдності і диференціації правового регулювання відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати.

Мета та завдання дослідження.

Мета дисертаційного дослідження полягає у необхідності вироблення науково-обгрунтованих засад співвідношення єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати.

Комплексне дослідження цієї проблеми проводилось з метою розробки рекомендацій для вдосконалення чинного законодавства про працю в інтересах більш правильного, науково-обгрунтованого співвідношення централізованого і локального правового регулювання трудових відносин.

Для досягнення цієї мети дисертантом були поставлені такі завдання :

- визначити об’єктивні фактори, що обумовлюють необхідність забезпечити єдність правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати, в умовах ринкових перетворень;

- з’ясувати об’єктивні передумови, існування диференціації правового регулювання трудових відносин у сфері робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати;

- розробити пропозиції направлені на вдосконалення чинного трудового законодавства для забезпечення оптимального співвідношення централізованого і локального правового регулювання відносин робочого часу, часу відпочинку і заробітної плати в умовах переходу до ринку.

Методологічну основу дослідження становлять методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод. Дисертаційне дослідження проведено на підставі порівняльно-правового, логічного, системно-функціонального методів.

При написанні роботи вивчена і використана вітчизняна і зарубіжна література вчених-юристів із загальної теорії права, цивільного і трудового права, а також дослідження в галузі економіки і філософії права.

Емпіричну базу дослідження становить Конституція України, інше чинне законодавство України про працю, зарубіжне законодавство, конвенції і рекомендації МОП, генеральні угоди, практика застосування законодавства про працю суб’єктами господарської діяльності як Львівської області, так і за межами України.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в науці трудового права комплексно досліджувались теоретичні і практичні проблеми науково-обгрунтованого співвідношення єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати в умовах переходу до ринку.

Досліджуючи правові питання співвідношення єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати дисертантом сформульовано такі положення, які виносяться на захист:

- визначення поняття єдності правового регулювання трудових відносин - яка полягає в наявності загальних правових норм, які однаково регулюють трудові відносини, незалежно від їх характеру і виду самих відносин, а також особливостей умов праці;

- визначення поняття диференціації правового регулювання трудових відносин, яка полягає у різниці змісту і способів правового регулювання окремих видів трудових відносин, а також окремих категорій працівників. Ці відмінності зумовлені специфікою умов праці, а також особливостями суб’єктів трудових відносин;

- наявність об’єктивних передумов існування єдності, а також диференціації правового регулювання;

-обгрунтування доказів про забезпечення єдності правового регулювання централізованими правовими нормами, а при необхідності і правовими принципами;

-обгрунтування доказів про забезпечення диференціації правового регулювання централізованими правовими нормами, а на рівні підприємства локальними правовими нормами;

-обгрунтування доцільність внесення змін до чинного законодавства про працю для забезпечення правильного співвідношення централізованого і локального правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку і заробітної плати;

- докази в необхідності централізованого і однозначного правового регулювання тих відносин, які визначають мінімум трудових прав працівників;

-обгрунтування примату єдності правового регулювання над диференціацією, виходячи з того, що диференційоване регулювання не повинно суперечити основному змісту правових норм, які приймаються в централізованому порядку, а у випадку відсутності централізованих норм – правовим принципам.

- визначення з огляду на об’єктивні критерії сфери диференціації правового регулювання трудових відносин робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати та обґрунтування необхідності розширення її за рахунок включення до неї окремих відносин робочого часу, часу відпочинку і заробітної плати, які на сьогоднішній день охоплюються єдиним правовим регулюванням;

Теоретична і практична значимість дисертації полягає в подальшому вдосконаленні чинного законодавства, яке регулює відносини робочого часу, часу відпочинку та заробітної плати. Окремі висновки та пропозиції, що містяться в роботі можуть бути враховані при підготовці нової редакції Кодексу України про працю, при внесенні змін і доповнень до Законів України “Про колективні договори та угоди”, “Про оплату праці”, “Про відпустки”, а також підзаконних нормативних актів. Запропоновані рекомендації можуть бути використані при укладанні Генеральних угод, а також для вдосконалення практики локального регулювання трудових відносин на підприємствах.

Сформульовані в дисертації теоретичні положення можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу “Трудове право України”, а також слугувати матеріалом для подальших наукових досліджень з проблем поєднання єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин.

Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників і підручників з курсу “Трудове право України”.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського державного університету імені Івана Франка.

Основні висновки і положення дисертації доповідалися автором на наукових і науково-практичних конференціях:

-111 Всеукраїнська конференція “Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація”, м. Львів,1995р.

- міжнародна науково-практична конференція молодих юристів “Майбутнє правової системи України”, м. Київ,1996р.

-1,11,111,1У та У наукові регіональні конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини”, м. Львів,1995,1996,1997,1998 та 1999 р. р.

- перші філософсько-методологічні читання “Проблема методу в умовах пошуку нових філософських парадигм”, м. Львів,1993р.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують дев’ять параграфів, висновків і списку використаної літератури.

ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, визначається мета і завдання дисертаційного дослідження, формулюються основні положення, які виносяться на захист, а також розкривається практичне значення роботи.

Перший розділ “Об’єктивні передумови єдності і диференціації правового регулювання праці на підприємствах” присвячена дослідженню факторів, які обумовлюють існування єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин, а також правовій характеристиці цих явищ.

У дисертації відзначається, що єдність і диференціація правового регулювання притаманна всій системі права України, в тому числі трудовому праву, як складовій частині права України. Існування як єдності, так і диференціації обумовлене об’єктивними факторами і, в першу чергу, самою природою трудових відносин. Йдеться про динамізм трудових відносин, а також їх адекватність особливостям кожного підприємства.

У зв’язку з об’єктивними причинами окремі трудові відносини є більш стабільними, тобто певні зміни для них не є характерними. В той же час існують трудові відносини, що характеризуються певною динамікою, тобто вони швидко змінюються в залежності від умов праці, особливостей підприємства, де вони виникають. Відповідно, окремі елементи трудових відносин також змінюються по-різному, що впливає на їх зміст. Правове становище суб’єктів, їхні права і обов’язки або ж залишаються при цьому незмінними, або змінюються також у залежності від умов праці. Трудові відносини, або їх окремі елементи, які є більш стабільними вимагають єдності правового регулювання, а ті відносини, або їх окремі елементи, що перебувають під впливом специфіки умов праці, вимагають диференціації правового регулювання. Єдність і диференціація правового регулювання найбільш характерна для відносин робочого часу, часу відпочинку і заробітної плати.

Фактором, який об’єктивно обумовлює єдиний і диференційований підхід до правового регулювання трудових відносин є предмет трудового права. Різноманітність відносин, які складають предмет трудового права, обумовлює різне правове регулювання.

Ще одним фактором, який передбачає існування єдиного і диференційованого правового регулювання є сторони трудових відносин. Суб’єкти трудових правовідносин відрізняються за своїм правовим статусом, за віком, статтю, станом здоров’я та іншими ознаками. Вони вимагають різного правового регулювання, яке може здійснюватись на централізованому рівні, так і на локальному рівні безпосередньо на підприємствах.

Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин є однією з ознак методу трудового права.

Метод є визначальними для єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин, оскільки єдність правового регулювання здійснюється централізованими нормами, а диференціація забезпечується як централізованими, так і локальними нормами.

Єдність правового регулювання забезпечується прийняттям централізованих правових норм, які мають імперативний характер, і не можуть бути змінені учасниками конкретних трудових відносин. Єдність правового регулювання за допомогою імперативних норм може забезпечуватись кількома шляхами:

- закріплення нормою конкретних прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин;

- встановлення кола трудових відносин, які регулюються лише в централізованому порядку і не допускають диференційованого регулювання.

Ще одним правовим способом, який забезпечує єдність правового регулювання є прийняття рекомендаційних норм. Єдність тут забезпечується не державним імперативом, а вона полягає у побажанні держави стосовно певної поведінки суб’єкта.

Застосування правових норм з врахуванням як об’єктивних факторів, які характеризують місце і умови роботи працівника, так і властивостей особистого порядку, які стосуються самого працівника забезпечуються за допомогою диференціації правового регулювання трудових відносин.

Існування єдиного і диференційованого підходу до правового регулювання трудових відносин обумовлюється і завданнями трудового права.

Законодавство про працю переслідує дві мети: соціальну – захист інтересів і прав працівника і економічну – стимулювання розвитку виробництва. На перший погляд інтереси працівника і виробництва не співпадають, але насправді обумовлюють один одного. Тому для трудового права ідеальним варіантом є гармонійне поєднання цих двох завдань.

Соціальний захист інтересів працівника забезпечується шляхом державного втручання. Йдеться про те, що основний мінімум соціальних гарантій держава повинна встановлювати для всіх працівників. На локальному рівні ці гарантії не можуть знижуватись, а лише підвищуватись. Друга частина соціальних гарантій встановлюється на самому підприємстві. Їх рівень залежить від результатів роботи трудового колективу, від результатів праці окремих працівників і від багатьох інших факторів.

Основними рисами єдності правового регулювання трудових відносин є:

· всезагальність і універсальність єдності, як явища притаманного праву взагалі і, особливо, трудовому, зокрема;

2) закріплення її у Конституції України, КЗпП України та інших нормативно-правових актах;

3) поширення її на всі без винятку трудові відносини в тій чи іншій мірі і залежить від особливостей самих трудових відносин;

4) забезпечення єдності лише при дотриманні принципів правового регулювання трудових відносин.

Єдність правового регулювання трудових відносин безпосередньо пов’язана з уніфікацією законодавства про працю. Між ними існує діалектичний зв’язок. Оскільки уніфікація усуває невиправдані випадки диференціації, то при цьому вона забезпечує однакове застосування законодавства про працю.

Єдність правового регулювання забезпечується також принципами трудового права. Саме принципи забезпечують єдине правове регулювання трудових відносин, незалежно від їх особливостей. Імперативність принципів полягає у їх обов’язковості для кожної правової норми, яка повинна їм відповідати. Принципи права покликані служити основними критеріями законності і правомірності дій як працівників, так і роботодавців.

Завданням диференціації є конкретизація загальної правової норми щодо окремих категорій працівників, які працюють в різних умовах.

Завданням диференціації також є врахування особливостей окремих трудових відносин, окремих категорій працівників, а також врахування конкретних умов праці.

Під диференціацією правового регулювання трудових відносин слід розуміти різницю у змісті і способах правового регулювання окремих видів цих відносин, а також окремих категорій працівників, які обумовлені специфікою умов праці, а також особливостями трудових відносин.

Диференціація правового регулювання відображає фактичні відмінності в характері, змісті і умовах праці, що породжені суспільним поділом праці. В силу цих відмінностей неминучі відступлення від єдиних правових норм і прийняття додаткових норм, покликаних пристосовувати загальні правові приписи до специфічних умов праці, або до суб’єктів трудових відносин.

Усі фактори, які обумовлюють диференціацію мають об’єктивний характер і традиційно поділяються в літературі на дві групи:

· фактори, які характеризують суб’єктів трудових відносин (статево-вікові, фізіологічні);

· фактори, які обумовлені галузями економіки, умовами праці, природнокліматичними умовами, характером зв’язку між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Диференціація правового регулювання досягається завдяки:

· конкретизації загальних правових норм;

· встановленню додаткових пільг і переваг для працівників порівняно з чинним законодавством;