Про туризм (стр. 2 )

10. Можуть бути передбачені інші види туризму, такі як сімейний, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, спортивний, релігійний, автомобільний, пригодницький, мисливський тощо. Особливості їх здійснення встановлюються законодавством.

Стаття 3. Туристичні ресурси України

1. Туристичні ресурси є загальним надбанням людства, спільноти, на території яких вони розташовані, користуються по відношенню до них особливими правами і обов'язками. Туристична політика і туристична діяльність здійснюються на основі поваги художньої, археологічної та культурної спадщини з метою їх захисту і збереження для майбутніх поколінь; особлива увага при цьому приділяється охороні і піклуванню про пам'ятки та музеї, які повинні бути широко відкриті для відвідування туристами; різними способами заохочувати доступ туристів до культурних цінностей і пам'ятників, що знаходяться в приватному володінні, з повагою до прав їх власників, а також в будівлі релігійного характеру, без шкоди для культових потреб.

2. Виявлення, облік, класифікація, оцінка та моніторинг туристичних ресурсів, режим їх охорони, відтворення та розвитку, а також порядок раціонального використання в цілях туризму з урахуванням гранично допустимих навантажень на навколишнє природне середовище визначаються законодавством. Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів визначаються і регулюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до загальнонаціональних, регіональних та місцевих програмам розвитку туризму і туристичної індустрії.

3. Визнання природних, природно-кліматичних та інших (у тому числі лікувальних), історичних, соціокультурних та інших об'єктів туристичними ресурсами загальнодержавного значення здійснюється Кабінетом Міністрів України.

4. Визнання природних, природно-кліматичних та інших (у тому числі лікувальних), історичних, соціокультурних та інших об'єктів, розташованих на території адміністративно-територіальних одиниць, туристичними ресурсами місцевого значення здійснюється органами місцевого самоврядування.

5. Визнання природних, природно-кліматичних та інших (у тому числі лікувальних), історичних, соціокультурних та інших об'єктів, розташованих на території двох або більше суміжних держав, туристичними транскордонними ресурсами міждержавного значення здійснюється урядом України та урядами держав за належністю суміжних (прикордонних) територій.

6. Використання туристичних ресурсів здійснюється всіма учасниками туризму і туристичної галузі на основі рівного доступу до ресурсів і принципів концепції сталого розвитку туризму. Сталий розвиток туризму є контрольованим і регульованим процесом, який передбачає глобальне управління туристичними ресурсами з метою забезпечення їх життєздатності та розвитку, з забезпеченням можливості збереження природної та культурної спадщини і самих ресурсів для майбутніх поколінь.

7. Всі учасники туристичного процесу зобов'язані охороняти природне середовище і ресурси з метою забезпечення поступового та сталого економічного зростання на благо рівноправного задоволення потреб та інтересів сьогоднішніх і майбутніх поколінь.

8. Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму. Центральні, територіальні та місцеві органи влади зосереджують першочергову увагу та фінансово стимулюють форми розвитку туризму, які дозволяють економити рідкісні і цінні природні ресурси, особливо воду і енергію, а також в максимально можливій мірі уникати утворення відходів.

9. Центральний орган виконавчої влади у галузі туризму визначає порядок обліку, реєстрів туристичних ресурсів та кадастрів територій, на яких розташовані туристичні ресурси і об'єкти цих ресурсів, визначає напрями та порядок використання туристичних ресурсів на території зони відпочинку. У результаті моніторингу використання туристичних ресурсів повинна бути отримана і включена у туристичні інформаційні реєстри (кадастри) інформація:

про місце розташування, доступність туристичного ресурсу і характерні об'єкти;

характеристику туристичного ресурсу, необхідну та достатню для його ідентифікації та об'єктивної оцінки і складання кадастру;

про потенційну та реальну завантаженість туристичного ресурсу;

про антропогенне навантаження на туристичний ресурс у певний період часу, в тому числі в туристичний сезон;

про реальні та потенційно досяжні доходи від використання туристичного ресурсу, виражені в грошових одиницях;

про стан туристичного ресурсу та його об'єктів, необхідні і можливі заходи щодо його охорони, регулювання використання;

про необхідний обсяг і джерела фінансування робіт та діяльності з охорони, відновлення, реконструкції та розвитку туристичного ресурсу та його об'єктів.

10. При містобудівному і дорожньому плануванні, спорудженні об'єктів промислового та іншого призначення, а також об'єктів туристичної індустрії, плануванні використання туристичних ресурсів на територіях рекреаційних зон повинна проводитися туристична і екологічна експертиза, власники об'єктів нерухомості мають передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

11. Туристична експертиза повинна включати оцінку зручності, комфортності, естетики, безпеки, в тому числі екологічної безпеки, економічної ефективності проектних рішень. Туристична експертиза має проводитися на стадії допроектних пропозицій та проектних рішень як на знову створюваних (проектованих), так і існуючих туристичних територіях розвитку та об'єктах. До складу експертних груп повинні входити фахівці - екологи, економісти, інженери, будівельники, працівники галузі туризму. До числа об'єктів туристичної експертизи можуть бути віднесені проекти комплексних та цільових соціально-економічних, науково-технічних та інших державних програм, проекти генеральних планів розвитку територій; проекти схем розвитку галузей, в тому числі промисловості; проекти генеральних схем розселення, природокористування та територіальної організації продуктивних сил; проекти міждержавних і загальнодержавних інвестиційних програм; проекти комплексних схем охорони природи тощо.

12. З метою зменшення негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє природне середовище і для підвищення її корисного впливу на туристичну галузь та місцеву економіку сприятливим є більш рівномірний розподіл потоків туристів та відвідувачів у часі та просторі, особливо пов'язаних з оплачуваними відпустками і шкільними канікулами, а також сприяння згладжуванню сезонності.

13. Унікальні туристичні ресурси й об'єкти природної та культурної спадщини, перш за все включені до списку Всесвітньої природної та культурної спадщини людства ЮНЕСКО, можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, а також рівнем припустимого для даних об'єктів антропогенного навантаження, не надає негативної дії на конкретний об'єкт. Ступінь обмеження доступу до даних об'єктів може змінюватися в залежності від сезонних умов.

14. Туристична діяльність на об'єктах туристичних ресурсів планується таким чином, щоб забезпечувати захист природної спадщини, яку складають екосистеми та біологічне різноманіття, а також охороняти види дикої фауни і флори, яким загрожує зникнення; учасники туристичного процесу, і особливо професіонали туристичної галузі, повинні погоджуватися з встановленням певних обмежень і меж на діяльність, яку вони здійснюють в особливо вразливих місцях - зонах пустель, високогірних районах, прибережних зонах, вологих зонах і т. п., особливо охоронюваних природних територіях, які підходять для створення природних парків чи охоронюваних заповідників - об'єктів екологічного туризму .

15. Екологічний туризм визнається особливо цінною формою туризму, оскільки передбачає дотримання принципу збереження природної спадщини, туристичних об'єктів і прояви поваги до місцевого населення.

16. Особи, які здійснюють будь-яку господарську діяльність на території, де є туристичні ресурси, зобов'язані виконувати вимоги та правила екологічної безпеки і охорони пам'яток історії та культури, культурної та природної спадщини при проектуванні, розміщенні, будівництві та реконструкції, використанні туристичних об'єктів, а також здійснювати заходи, що забезпечують скорочення або припинення шкідливого впливу туристичних об'єктів на навколишнє природне й соціально-культурне середовище та компенсувати завдані збитки.

17. Власники туристичних ресурсів мають право встановлювати плату за використання належних їм туристичних ресурсів, що включає в себе необхідні витрати за компенсацію збитку цим ресурсам, у тому числі їх біологічну, ландшафтну, культурну та іншу різноманітність. Граничні розміри плати за користування туристичними ресурсами визначаються відповідно в порядку, встановленого законодавством, нормативно-правовими актами, а також актами органів місцевого самоврядування. Плата за доступ до туристичних ресурсів не повинна обмежувати громадян у реалізації конституційних прав і свобод, а також прав, передбачених цим Законом.

Стаття 4. Учасники відносин у туристичній галузі

1. Учасниками відносин у туристичній галузі є:

юридичні та фізичні особи, разом чи окремо, які прямо чи опосередковано беруть участь у створенні туристичного продукту, наданні комплексних або окремих туристичних послуг, туристичному обслуговуванні;

туристи, екскурсанти, інші споживачі туристичного продукту, окремих чи комплексних туристичних послуг;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

громадські об'єднання, створені в галузі туризму в порядку, визначеному Законом України "Про громадські об'єднання" або іншими законами.

2. Іноземні держави, іноземні юридичні особи та громадяни, національні об'єднання та міжнародні неурядові організації, є учасниками відносин у туристичній галузі відповідно до міжнародних договорів, цього Закону, а також інших актів законодавства, що регулюють зовнішньоекономічні, цивільні, господарські, політичні, культурні, релігійні та інші відносини.

Стаття 5. Рада з питань туризму

1. З метою координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов`язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки, розгляду пропозицій щодо визначення перспектив і напрямів розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, розширення взаємовідносин з громадськістю в галузі туризму при Кабінеті Міністрів України утворюється Рада з питань туризму.

2. Положення про Раду з питань туризму та її персональний склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ ІІ

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 6. Державна політика та державна підтримка у галузі туризму

1. Державна політика у галузі туризму є пріоритетним напрямом соціально-економічної та культурної політики України і включає сукупність принципів, норм, цілей, завдань, методів та пріоритетів, якими керується держава у своїй діяльності з розвитку туризму в Україні, а також діяльність держави в галузі туризму.

Головною метою державної політики у галузі туризму є забезпечення прав і свобод громадян у галузі туризму шляхом створення сучасної, високоефективної та конкурентоспроможної туристичної галузі, здатної задовольнити потреби громадян в різноманітних та якісних туристичних послугах.

2. Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

забезпечення конституційних і загальновизнаних світовим співтовариством прав і охоронюваних законом інтересів громадян на оплачувану відпустку, відпочинок, свободу пересування, дозвілля та інших прав при здійсненні туристичних поїздок, подорожей, екскурсій, дозвілля, інші права, пов'язані з туризмом;

створення умов для діяльності, спрямованої на виховання, освіту, духовне і фізичне оздоровлення громадян на засадах суспільної моралі та добропорядності, фундаментальних принципах гостинності і взаєморозуміння між народами;

здійснення цілеспрямованої політики у галузі туризму, що сприяє стійкому і гармонійному розвитку туризму і туристичної діяльності, стійкого розвитку туристичної галузі як ефективної галузі економіки, підвищення конкурентоспроможності;

створення сприятливих умов для інвестицій у вітчизняну галузь туризму;

визначення та підтримки розвитку пріоритетних напрямів туристичної діяльності та видів туризму, гарантування режиму найбільшого сприяння в туристичній діяльності;

охорони навколишнього природного середовища, збереження, відновлення і розвитку, примноження, раціонального використання туристичних ресурсів, природної та культурної спадщини як національного надбання;

створення ефективної, впорядкованої, узгодженої та прозорої законодавчої та нормативно-правової бази у галузі туризму;

створення рівних умов для здійснення туристичної діяльності юридичними та фізичними особами, формування правових основ господарських відносин, що сприяють перетворенню туристичного комплексу і галузі туризму в прибуткову галузь, що генерує робочі місця і зайнятість місцевого населення;

створення інфраструктури туризму, яка забезпечує розумний доступ до туристичних ресурсів і привабливих об'єктів, а також інші потреби громадян при здійсненні туристичних подорожей, поїздок, екскурсій в організації відпочинку та дозвілля, а також раціональне використання туристичних ресурсів, у тому числі спрямування фінансових коштів, одержуваних від використання туристичних ресурсів, на їх підтримку, відновлення, охорону і розвиток;

сприяння формуванню цивілізованих відносин у галузі туризму, стандартизації, класифікації, уніфікації документації та правил обслуговування, формуванню кращих традицій гостинності;

забезпечення безпеки всіх видів рухомого та нерухомого майна з урахуванням безаварійності і довговічності роботи, інфраструктурно-інженерно-технічного забезпечення незалежно від форм власності об'єктів і споруд туризму;

формування стійких принципів гостинності та підтримки іміджу країни як дестинації, сприятливої для туризму;

сприяння розвитку професійної туристичної освіти та підвищення рівня професійної майстерності осіб, зайнятих з галузі туризму, збільшення зайнятості місцевого населення у галузі туризму, туристичних та суміжних послуг, підвищення життєвого рівня місцевого населення;

збільшення реальних доходів держави і громадян від туристичної діяльності, частки доходів від туризму у ВВП держави, розвиток міжнародних контактів і зв'язків;

введення пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

лібералізації обміну послугами та товарами у галузі туризму відповідно до міжнародних угод і договорів з урахуванням інтересів учасників туристичної діяльності;

сприяння розвитку міжнародного співробітництва.

3. Державна політика у галузі туризму проводиться з метою сприяння підвищення життєвого рівня населення; максимальної інтеграції в місцеве соціально-економічне середовище при містобудівному та архітектурному плануванні й експлуатації туристичних центрів і засобів розміщення; забезпечення зайнятості місцевого населення у галузі туризму.

4. Органи державної влади, органи державної влади адміністративно-територіальних одиниць, а також туристичні центри в межах компетенції здійснюють підтримку розвитку діяльності у галузі туризму за допомогою бюджетних інвестицій, встановлення податкових, візових, митних, інвестиційних пільг, а також інших пільг, що стимулюють розвиток туризму.

5. Органи державної влади, органи державної влади адміністративно-територіальних одиниць, органи місцевого самоврядування здійснюють державну підтримку розвитку пріоритетних видів туризму на територіях дестинацій в межах своєї компетенції, в тому числі сприяють у просуванні національного, регіонального та місцевого туристичного продукту, внутрішнього і в'їзного туризму на туристичному ринку.

Стаття 7. Законодавство України про туризм та державне

регулювання відносин у галузі туризму

1. Законодавство України про туризм складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

2. Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі й майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

До цивільно-правових відносин, що виникають у галузі туризму за участю громадян, застосовуються норми цього Закону, Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

3. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

4. Центральний орган виконавчої влади у галузі туризму та інші органи державної влади видають нормативно-правові акти державного регулювання у галузі туризму лише в тій мірі, в якій це не суперечить Конституції, цьому Закону та принципам розмежування повноважень між органами державної влади та центральним органом виконавчої влади у галузі туризму.

4. Державне регулювання діяльності у галузі туризму на всіх рівнях здійснюється шляхом:

формування упорядкованої і життєздатної системи законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, спрямованими на створення цивілізованого правового простору регулювання відносин у галузі туризму та туристичної діяльності;

встановлення порядку створення і діяльності органів державної влади, уповноважених здійснювати державне регулювання у туристичній галузі;

встановлення особливостей та правил створення, реорганізації та ліквідації господарюючих суб'єктів у туристичній галузі;

встановлення загальних (єдиних) правил здійснення різних видів підприємницької та іншої господарської діяльності у туристичній галузі, порядку і правил здійснення контролю в цій галузі; розробки і нормативного введення технічного регулювання у туристичній галузі, в тому числі генеральних (єдиних) правил надання туристичних послуг населенню і договорів приєднання;

сприяння активному та результативному просуванню національного та регіонального сучасного туристичного продукту на внутрішньому та світовому туристичних ринках для генерації стійких мультисезонних в'їзних туристичних потоків;

захисту прав та інтересів туристів, суб’єктів туристичної діяльності, забезпечення їх безпеки, а також збереження їх майна;

застосування прогресивних методів регулювання туристичної діяльності, у тому числі індикативного планування, єдиного порядку ліцензування видів туристичної діяльності, стандартизації та класифікації послуг і об'єктів в туристичній галузі, створення й впровадження сучасних систем управління якістю туристичного продукту і туристичними ресурсами, сертифікації видів туристичного продукту, комплексних та окремих послуг;

формування основ діяльності саморегулівних громадських організацій і широкого залучення їх до регулювання відносин у галузі туризму;

установлення правил в'їзду в державу, виїзду з держави та перебування на її території громадян з урахуванням інтересів розвитку пріоритетних напрямків туризму;

податкового та митного регулювання туристичної діяльності й встановлення преференцій для туристів; гармонізації та встановлення спрощених валютних (фіскальних), міграційних, митних, санітарно-епідеміологічних формальностей (туристичні формальності) з метою забезпечення свободи подорожей і доступу максимального числа людей до міжнародного туризму;

формування і практичної реалізації уніфікованих методів державної статистики у галузі туризму;

формування єдиної міжнародної та національної (регіональної) мережі туристично-інформаційних центрів (ТІЦ), створення і ведення інтегрованих баз знань про туризм і баз даних відповідних реєстрів та кадастрів;

сприяння кадровому забезпеченню туристичної діяльності, підтримки, розвитку та вдосконалення професійної туристичної освіти всіх рівнів; встановлення загальних кваліфікаційних вимог до підготовки кадрів у галузі туризму;

іншими методами, що застосовуються в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 8. Принципи державного регулювання діяльності у галузі туризму

1. Державне управління туризмом реалізується за допомогою систем і методів державного регулювання.

2. Основними принципами державного регулювання у галузі туризму є:

законність;

захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян;

забезпечення безпеки при занятті туризмом і туристичною діяльністю;

позиціонування України як країни, сприятливої для розвитку туризму;

забезпечення сталого розвитку туризму на території України;

єдність систем і методів правового регулювання галузі туризму;

розмежування повноважень у галузі туризму та туристичній діяльності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

розвиток конкуренції та недопущення монополізму на туристичному ринку України;

гласність і відкритість у розробці, прийнятті та застосуванні заходів державного регулювання;

обґрунтованість і об'єктивність, а також економічна доцільність застосування заходів державного регулювання;

справедливість;

пріоритетність підтримки та розвитку внутрішнього, в'їзного, соціального та самодіяльного туризму;

сумлінність учасників відносин у галузі туризму і туристичній діяльності.

3. Україна, визнаючи туризм однією з пріоритетних галузей економіки:

всіляко сприяє і створює сприятливі умови для сталого розвитку туризму, створення туристичного комплексу держави на принципах і основі його стійкого розвитку, підвищення конкурентоспроможності;

визначає і підтримує розвиток пріоритетних напрямів туристичної діяльності та видів туризму, створює законодавчу й іншу нормативно-правову базу, що регламентує цю діяльність;