Про туризм (стр. 9 )

6. Істотною умовою договору на готельне обслуговування є відомості про вартість, склад і якість послуг (категорії номера), розрахунку годину і час (період) надання послуг і строк договору.

7. Споживач зобов'язаний оплатити надані йому готельні послуги у строки та в порядку, які зазначені у договорі, а також дотримуватися встановленого виконавцем порядок проживання та правила протипожежної безпеки.

8. Готель відповідає перед гостями за неможливість надання готельних послуг, що виникла в результаті продажу (бронювання) послуг у кількості, що перевищує реальне число номерів (місць) у готелі, необхідних для їх надання. У цьому випадку готель зобов'язаний за свій рахунок надати послуги з розміщення гостя в іншому готелі - аналогічної або більш високої категорії (класу) і що знаходиться в цій же місцевості (районі), а також відшкодувати гостю необхідні витрати на його переїзд в інший готель.

9. У разі відсутності інших готелів в даній місцевості (районі) або відмови споживача від договору на готельне обслуговування готель зобов'язаний відшкодувати споживачеві збитки, пов'язані з неналежним виконанням договору, а також сплатити неустойку (штраф), що визначається за угодою сторін, але не менше ніж вартість послуг з розміщення за одну добу.

10. Готель має право відмовитися від договору на готельне обслуговування у наступних випадках:

а) якщо стан здоров'я споживача загрожує безпеці самого постояльця або інших осіб, що підтверджується медичними документами, а також створює безлад і незручності для інших осіб;

б) якщо споживач відмовляється оплатити готельні послуги в порядку і строки, встановлені договором;

в) якщо гість порушує правила проживання у готелі, створює загрозу життю чи здоров'ю інших осіб;

г) якщо в речах (майні), що знаходяться при споживачі, є в наявності предмети або речовини, що створюють (здатні створити) загрозу життю або здоров'ю інших осіб.

11. У разі відмови готелю від договору споживачеві повертається сума, сплачена за розміщення і тимчасове проживання у готелі, за вирахуванням вартості реально наданих готелем послуг до моменту відмови від договору.

12. Споживач має право розірвати договір на готельне обслуговування і вимагати повного відшкодування збитків, якщо:

виявлено суттєві недоліки в наданій послузі чи інші істотні зміни умов договору;

виконавець у встановлений термін не усунув ці недоліки.

13. Інші умови договору на готельне обслуговування визначаються правилами надання послуг в індустрії гостинності та умовами договорів приєднання, типову форму яких затверджує Кабінет Міністрів України відповідно до цивільного законодавства, цього Закону та Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 53. Договір на організацію туристичного обслуговування

в засобах тимчасового розміщення (проживання)

1. Туроператор і готель при здійсненні готельного обслуговування туристів можуть укладати договори як на короткостроковий, так і довгостроковий період організації готельного обслуговування.

2. За договором про організацію готельного обслуговування готель на підставі заявки (бронювання, резервування) зобов'язується у встановлені строки та/або відповідно до попередньо визначеної програми перебування здійснювати готельне обслуговування туристів, що направляються туроператором. Порядок бронювання (резервування), ціни, групові та корпоративні знижки і націнки, порядок оплати послуг, вказуються в договорі або заявці на бронювання.

3. У договорі на організацію туристичного обслуговування в засобах тимчасового розміщення (про організацію готельного обслуговування) визначаються порядок бронювання, строки, види і характеристики оперативного зв'язку для бронювання, коди послуг, порядок підтвердження прийому та попереднього розміщення для груп, кількість туристів і супроводжуючих осіб, терміни та порядок їх прибуття і вибуття (повідомлення про прибуття), перелік і види послуг, що надаються, у тому числі послуг піднесення багажу, харчування, кількість, категорії (класи) номерів, форми туристичних путівок (ваучерів) як індивідуальних, так і групових, листів-відміток про надані послуги, строки і порядок розрахунків, види і ціни на додаткові послуги, а також інші істотні умови організації готельного обслуговування, передбачені угодою сторін.

4. За договором на організацію готельного обслуговування готель зобов'язаний гарантувати туроператору, що асортимент, якість і обсяг послуг, що надаються туристам, відповідають асортименту, якості й обсягу послуг, що надаються готелем іншим гостям. Готель самостійно несе відповідальність за ненадання або неналежне надання туристам готельних послуг, зазначених готелем в інформаційних і рекламних проспектах, буклетах, офертах та інших друкованих і електронних виданнях, але не включених у туристичну путівку (ваучер).

РОЗДІЛ Х

БЕЗПЕКА ТУРИЗМУ

Стаття 54. Забезпечення безпеки туризму

1. Безпека туризму включає в себе комплекс правових, організаційних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки громадян у разі наявності шкідливих факторів (чинників ризику, а саме - травмонебезпеки, пожежонебезпеки, впливу навколишнього середовища, біологічного впливу, психофізичних навантажень, небезпеки шкідливих випромінювань, підвищеної запиленості й загазованості, інших специфічних факторів ризику) при занятті туризмом, збереження їх майна, честі і гідності, незавдання шкоди навколишньому природному середовищу, а також систему заходів протидії використанню туризму в цілях тероризму, незаконної міграції, контрабанди, перевезення наркотиків, сексуальної, трудової та іншої експлуатації громадян.

2. Безпека туризму на території зони відпочинку гарантується державою. Державна влада дестинації повинна забезпечувати захист туристів та їх майна, а також приділяти особливу увагу безпеці іноземних туристів, враховуючи їх особливу потенційну вразливість, та вживати конкретні заходи з інформування, захисту, страхування й допомоги, що відповідають потребам іноземних туристів; суворо переслідувати відповідно до національного законодавства такі дії як замах, напад, пограбування й загрози щодо туристів і працівників туристичної галузі, а також умисне завдання шкоди туристичним об'єктам та об'єктам культурної спадщини.

3. Держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон.

У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.

4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спрямованих на:

забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю;

інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації;

забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку;

заборону використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;

охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.

5. З метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані:

інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо;

забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);

забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням та інвентарем;

забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої медичної допомоги;

забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих;

оперативно інформувати органи місцевої влади та відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб;

здійснювати контроль за підготовкою і профілактикою заходів безпеки туристів і екскурсантів.

6. У договір на туристичне обслуговування обов’язково зазначається можливість мотивованої односторонньої відмови туриста від виконання такого договору у зв'язку з настанням після його укладення обставин, що свідчать про виникнення або можливість виникнення у місці тимчасового перебування (дестинації) туристів загрози безпеки їх життю і здоров'ю, небезпеки заподіяння шкоди їх майну. При цьому у туроператора виникає обов'язок відшкодування туристам оплачених, але не наданих за договором на туристичне обслуговування послуг.

Як правило, такими умовами є оголошення (інформування) туристів та інших учасників туристичної діяльності центральним органом виконавчої влади у галузі туризму або іншим компетентним органом державної влади про небажаність в'їзду до іноземної держави, у якій виникла надзвичайна ситуація.

7. Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходів щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки.

8. Суб'єкти туристичної діяльності, що здійснюють діяльність з організації активного пересування туристів, а також організації масового відпочинку туристів у гірських та спелеологічних районах, повинні користуватися послугами професійно підготовлених інструкторів з туризму, що мають відповідну кваліфікацію, а також досвід проходження туристичних маршрутів та забезпечення безпеки туристів при їх проходженні.

Суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані негайно інформувати органи виконавчої влади та зацікавлених осіб про надзвичайні події з туристами під час поїздки, а також про неповернення туристів.

9. Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства.

10. Надання необхідної допомоги туристам, що зазнали лиха в межах території держави, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства. Перелік спеціалізованих державних служб, організація рятувальних команд і порядок здійснення рятувальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України.

11. Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.

12. Координацію діяльності та взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також суб'єктами, що здійснюють туристичну діяльність, перевізниками, дипломатичними представництвами іноземних держав, на території яких сталися надзвичайні ситуації, здійснює орган, визначений урядом, або центральний орган виконавчої влади у галузі туризму.

Стаття 55. Страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок

1. Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов'язковим і забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками.

Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов'язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

2. Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов'язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

3. Обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.

4. Розмір страхового покриття за договорами обов’язкового медичного страхування туристів має становити не меншеєвро, а за договорами обов’язкового страхування від нещасного випадку – 3 000 євро на 1 особу.

5. За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з передчасним поверненням до місця проживання при настанні нещасного випадку або хвороби.

6. Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю туриста або
його майну, проводиться у встановленому порядку.

Стаття 56. Фінансове забезпечення відповідальності

туроператора при організації виїзного туризму

1. З метою забезпечення прав та законних інтересів туристів (замовників) туроператор, який здійснює діяльність з організації виїзного туризму, зобов’язаний здійснити фінансове забезпечення своєї діяльності.

2. Фінансове забезпечення відповідальності туроператора має передбачати відшкодування туристу (замовнику) реальні збитки, заподіяні невиконанням (неналежним виконанням) туроператором зобов’язань за договором на туристичне обслуговування, що сталося внаслідок дій (бездіяльності) туроператора та/або третіх осіб - надавачів послуг, включених до туристичного продукту.

До реальних збитків належать:

сума грошових коштів, сплачених за договором на туристичне обслуговування за послуги, які не були надані (повністю або частково);

сума грошових коштів, фактично витрачених туристом на дострокове(екстрене) повернення до України.

3. Фінансове забезпечення діяльності туроператора перед туристами (замовниками) здійснюється одним із таких способів:

укладенням договору страхування відповідальності туроператора перед туристами;

отриманням гарантії банку.

4. Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора встановлюється залежно від його річного доходу за звітний період (календарний рік), що передує року отримання фінансового забезпечення.

Для туроператорів, які є суб’єктами мікропідприємництва (середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від туристичної діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України), мінімальний розмір фінансового забезпечення становить 10000 євро.

Для туроператорів, які є суб’єктами малого підприємництва (середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від туристичної діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України), мінімальний розмір фінансового забезпечення становить 25000 євро.

Для туроператорів, які є суб’єктами середнього підприємництва, мінімальний розмір фінансового забезпечення становить 50000 євро.

Для туроператорів, які є суб’єктами великого підприємництва (середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 250 осіб та річний дохід від туристичної діяльності не перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України), мінімальний розмір фінансового забезпечення становить 100000 євро.

5. Розмір фінансового забезпечення визначається в євро за валютним обмінним курсом валюти України станом на 31 грудня фінансового року, який передує року отримання фінансового забезпечення.

6. Договір про надання фінансового забезпечення укладається за три місяці до початку фінансового року, який передує року отримання фінансового забезпечення.

7. Вимоги до банків, які можуть надавати гарантії туроператорам, та правила надання таких гарантій встановлюються Національним банком України.

Вимоги до страхових компаній, які можуть надавати послуги зі страхування відповідальності туроператорів, та правила здійснення такого страхування встановлюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері страхування.

8. Строк дії фінансового забезпечення – не менше 1 року.

9. Фінансове забезпечення туроператора на новий строк має бути отримано не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку попереднього фінансового забезпечення.

10. Підставою для відшкодування туристам збитків і виплат, передбачених частиною 2 цієї статті, є рішення суду, що вступило в законну силу.

РОЗДІЛ ХІ

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА СПЕЦІАЛІСТІВ І НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИЗМУ

Стаття 57. Професійні вимоги та кваліфікація працівників

у галузі туризму

1. До діяльності в галузі туризму, в тому числі формування, просування, продажу і виконання (надання) туристичних послуг (бронювання, готельних, транспортних, екскурсійних тощо) допускаються тільки особи, що мають належну професійну освіту, підготовку і перепідготовку, мають відповідні дипломи, атестати, сертифікати, інші документи.

2. Керівником підприємства, а також фізичною особою-підприємцем, які здійснюють діяльність у галузі туризму, може бути тільки громадянин України, що має вищу освіту в галузі туризму та стаж роботи в туризмі не менше трьох років.

3. Екскурсоводи (гіди, гіди-перекладачі), інструктори з туризму, фізичні особи-підприємці та керівники юридичних осіб, що здійснюють туристичну, екскурсійну діяльність і діяльність з надання послуг з тимчасового розміщення, зобов'язані проходити навчання за програмами додаткової професійної освіти в галузі туризму (перепідготовку) не рідше одного разу на три роки.

Порядок проходження навчання за програмами додаткової професійної освіти в галузі туризму, а також строки і види програм визначаються у порядку, визначеному законодавством України.

4. Фізична особа, що має намір надавати послуги екскурсовода (гіда, гіда-перекладача), інструктора з туризму, зобов'язана підтвердити кваліфікацію - пройти атестацію та акредитацію в органі виконавчої влади дестинації. Атестація здійснюється у формі кваліфікаційного іспиту. Особам, що успішно склали кваліфікаційний іспит, видається кваліфікаційний атестат (свідоцтво) на заняття відповідним видом діяльності. Кваліфікаційний атестат (свідоцтво) видається без обмеження терміну його дії. Власник атестата (свідоцтва) вноситься до реєстру суб'єктів туристичної галузі. Термін акредитації не повинен перевищувати п'яти років.

Стаття 58. Професійна підготовка фахівців для туристичної галузі

1. Професійна підготовка, перепідготовка, післядипломна освіта, а також підвищення кваліфікації кадрів у галузі туризму здійснюються на основі державних освітніх стандартів навчальними закладами незалежно від форм власності та підпорядкування у порядку, визначеному законодавством України.

2. Підготовка окремих категорій фахівців туристичного супроводу (гідів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, провідників тощо), які не потребують здобуття громадянами професійно-технічної або вищої освіти із здобуттям кваліфікації за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем, може здійснюватися у встановленому порядку юридичними чи фізичними особами.

3. Центральний орган виконавчої влади у галузі туризму бере участь у підготовці навчальних планів і програм навчання фахівців у галузі туризму, їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації, затверджує перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них, порядок атестації екскурсоводів та гідів-перекладачів.

4. Напрями та спеціальності програм професійної освіти, а також види документів про професійну освіту у галузі туризму визначаються законодавством України про освіту.

Стаття 59. Наукові дослідження розвитку туризму

1. Наукові дослідження розвитку туризму проводяться з метою:

формування уніфікованих, системно упорядкованих баз знань, понять і термінології, фундаментальних основ знань наук про туризм;

наукового забезпечення державної політики в галузі туризму, формування національних та регіональних концепцій і програм розвитку туризму, прогнозування та визначення перспектив його розвитку, стратегічного планування діяльності з формування національного, регіонального та місцевого туристичного продукту та його просування на внутрішніх і зовнішніх ринках ;

формування і вдосконалення правового забезпечення державної політики у галузі туризму, правового забезпечення діяльності у галузі туризму;

розробки методик класифікації, обліку та оцінки туристичних ресурсів, методології створення та ведення баз знань про туризм і туристичні ресурси, створення і ведення реєстрів туристичних ресурсів та об'єктів, суб'єктів господарювання у галузі туризму, кадастрів туристичних територій, формування режиму їх охорони, збереження та відновлення, порядку використання;

розробки системи стандартів туристичної діяльності та діяльності у галузі туризму, систем сертифікації, систем управління якістю та класифікації об'єктів туристичної галузі;

розробки єдиних правил надання споживачам (туристам) комплексних та окремих туристичних послуг;

розробки систем і методів забезпечення безпеки туризму;

розрахунку і обґрунтування обліку гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини і довкілля;

розробки методології та проведення туристичної експертизи містобудівних, дорожніх й інших проектів, програм розвитку туризму;

розробки пропозицій до проектів державних цільових, регіональних та місцевих програм розвитку туризму, а також щодо визначення ліцензійних умов та переліку посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційних вимог до них, удосконалення професійної підготовки фахівців у сфері туристичної діяльності тощо.

2. Визначення пріоритетних напрямів, наукове керівництво і координація наукових досліджень у галузі туризму належать до компетенції наукового центру розвитку туризму.

3. Положення про науковий центр розвитку туризму затверджується
центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

4. Фінансування наукових досліджень здійснюється з коштів цільових державних і регіональних програм розвитку туризму бюджетів усіх рівнів і залучених коштів.

РОЗДІЛ ХІІ

КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ТУРИЗМ

Стаття 60. Органи, уповноважені на здійснення контролю
за діяльністю в галузі туризму

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у випадках і в порядку, визначених законом, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства з питань туристичної діяльності, проводять перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг, додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності та відповідно до закону накладають стягнення і вживають інших заходів за порушення законодавства в галузі туризму.

Стаття 61. Відповідальність за порушення законодавства в галузі туризму

1. Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом.

2. Порушеннями законодавства в галузі туризму є:

здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного дозволу (ліцензії) або недодержання ліцензійних умов з надання туристичних послуг;

залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам та не мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу у випадках, визначених цим Законом;

надання туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, без проведення такої сертифікації в установленому порядку;

ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності;

порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму;

незаконне використання категорії об'єкта туристичної інфраструктури;

порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг;

невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення порушень ліцензійних умов;

порушення правил щодо охорони чи використання об'єктів туристичної інфраструктури, знищення або пошкодження об'єктів відвідування;

створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності;

незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності;

розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію.

3. Законами може передбачатися відповідальність і за інші порушення у сфері туристичної діяльності.

Стаття 62. Відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у галузі туристичної діяльності

1. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у галузі туристичної діяльності за порушення законодавства несуть відповідальність згідно із законом.

2. Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом.

3. Шкода, заподіяна органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами фізичним чи юридичним особам під час виконання ними покладених на них обов'язків, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Стаття 63. Цивільно-правова та інші види відповідальності
суб'єктів туристичної діяльності

1. За неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

2. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

3. Спори майнового характеру між суб'єктами туристичної діяльності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановленому порядку з дотриманням вимог цього Закону.

4. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб'єктом господарювання
правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Стаття 64. Відшкодування шкоди, завданої порушенням
законодавства у галузі туризму

1. Суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туризму при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

2. Заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб'єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

3. Суб'єктам туристичної діяльності, яким заподіяна шкода юридичними чи фізичними особами внаслідок порушення ними законодавства в галузі туризму, збитки відшкодовуються відповідно до закону.

Стаття 65. Порядок розгляду спорів з питань надання туристичних послуг

1. Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у встановленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.

2. За угодою сторін суперечки можуть передаватися на розгляд в третейські суди некомерційних громадських організацій та торгово-промислових палат за місцем розташування відповідача.

РОЗДІЛ ХІІІ

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 66. Міжнародні договори України в галузі туризму.
Участь України в міжнародних туристичних організаціях

1. Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України".

2. Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму.

3. Органом державної влади, що забезпечує представництво і реалізацію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з питань туризму.

4. Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та статутних документів таких організацій.

Стаття 67. Представництва України в галузі туризму за межами України

1. З метою розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку та ефективного використання її туристичних ресурсів окремі повноваження з представництва інтересів України в галузі туризму за межами України покладаються на її торгові представництва.

2. За поданням центрального органу виконавчої влади в галузі туризму Кабінет Міністрів України може відкривати за межами України туристичні представництва. Порядок створення, діяльності і ліквідації туристичних представництв визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України.

РОЗДІЛ ХІV

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про туризм» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 31, ст. 241; 2001 р., № 32, ст. 172; 2004 р., № 13, ст. 180; 2009 р., № 38, ст. 535; 2010 р., № 49, ст. 567; 2011 р., № 11, ст. 69; 2012 р., № 14, ст. 89; 2012 р., № 40, ст. 477).

3. Внести зміни до таких законів України:

3.1. Внести до розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №№ 13-17, ст. 112) такі зміни:

підрозділ 2 доповнити пунктом 32 такого змісту:

"32. Тимчасово, з 1 січня 2014 року до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з експорту туристичних послуг".

абзац п’ятий пункту 10 підрозділу 4 доповнити словами та цифрами "та для вітчизняних суб’єктів господарської діяльності, що займаються пріоритетним в’їзним та/або внутрішнім туризмом – 5 відсотків".

3.2. Пункт 30 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299; 2001 р., № 22, ст. 105) доповнити словами «та турагентська».

4. До приведення законів, інших нормативно-правових актів у відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

5. Кабінету Міністрів України:

протягом двох місяців підготувати та внести на розгляд до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

протягом двох місяців привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом та забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.

Голова Верховної Ради України В. Рибак