Менеджмент організацій (стр. 8 )

Менеджер повинен не тільки чітко усвідомлювати свої сподівання щодо виконання роботи і виконавців, але й вміти спілкуватися з підлеглими, коригувати їхню поведінку, пояснюючи особливості виконання поставлених перед ними завдань та критерії оцінки результатів. Факторна модель індивідуального виконання роботи (за Стьюартом):

Майстерність робітника визначають:

1) знання та навички – офіційна освіта та підготовка;

2) досвід – практика, яку пройшов робітник як у підприємстві, так і за його межами;

3) самоменеджмент – здатність особистості сконцентрувати свою енергію, знання та досвід для виконання роботи; це послідовне і цілеспрямоване використання власних можливостей і раціональних методів свідомого управління власною виконавською діяльністю та подолання зовнішніх обставин;

Можливості визначаються такими факторами, як: організаційна політика; традиційні моделі поведінки як керівників, так і виконавців; впевненість щодо власних можливостей; ініціативність; віра в себе; вміння впливати на інших людей та демонструвати готовність до виконання роботи.

Мотивація залежить від наступних суб¢єктивних факторів:

- самобачення (самоімідж) (віра робітника в себе, що визначає його бажання бути залученим до виконання роботи);

- попередній досвід (попередні невдачі знижують мотивацію зробити нову спробу);

- винагороди/покарання (чого робітник прагне досягти в результаті діяльності; чим він ризикує, якщо ухилиться від виконання роботи);

- особисті цілі (основні цілі, які робітник ставить перед собою: досягнення, компетентність, статус, престиж, майстерність значно впливають на прагнення робітника виконати роботу);

- потреба у зовнішній стимуляції (наскільки багато підтримки від оточення потрібно робітнику, щоб бути мотивованим до виконання роботи?).

Середовище – фактори, що визначають, яку підтримку ззовні може мати робітник в процесі виконання роботи. До таких факторів належать:

1) організація та обслуговування робочих місць;

2) умови праці (“фізичне середовище”);

3) організаційна культура;

4) підтримка з боку керівника (менеджера).

Складові процесу оцінки виконання роботи працівником наведено на рис.7.2.

Рис. 7.2 - Складові процесу оцінки виконання роботи

На об¢єктивність оцінки виконання роботи працівником впливають такі фактори, як:

- Психологічні (проекція, стереотипізація);

- Соціальні (інфляція вимог, розбіжність інтересів);

- Організаційні (низький/високий ступінь диференціації оцінок).

5. Управління дисципліною

В процесі розглядання останнього питання “Управління дисципліною” студенту слід звернути увагу на те, що порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання працівником своїх обов'язків, дії або бездіяльність, що суперечать вимогам законодавства, коли за ними стоїть необережність або намір. Якщо ж причини того, що відбувається, не залежать від працівника (недостатня кваліфікація, відсутність належних умов праці і т. п.), про порушення трудової дисципліни мови бути не може.

До порушень трудової дисципліни відносяться:

- відсутність працівника без поважної причини на роботі в межах 3 годин протягом робочого дня, а також перебування без поважної причини не на своєму робочому місці;

- відмовлення працівника без поважної причини від виконання трудових обов'язків у зв'язку зі зміною у встановленому порядку норм праці (відповідно до трудового договору це – порушення правил внутрішнього розпорядку);

- відмовлення або відхилення без поважної причини від медичного обстеження, обов'язкового для деяких професій, а також від проходження в робочий час спеціального навчання, складання екзаменів з техніки безпеки і правил експлуатації, якщо це – обов'язкова умова для допуску до роботи.

Крім цього формами негативних дій працівників є: відмовлення або свідоме відхилення від виконання завдання, розпорядження, наказу, відкрита їх критика, затягування і невиконання завдання в термін, спроба перекласти його на інших, психологічний тиск на керівника, чекання вказівок і інструкцій.

Причинами такої негативної поведінки працівників є:

§ необґрунтованість або неможливість виконати завдання;

§ наявність власного погляду на проблему;

§ низька винагорода;

§ зневажання колективними нормами поведінки;

§ непідготовленість, низький рівень знань і кваліфікації, а звідси острах самостійних дій;

§ погана організація виробництва;

§ неврахування додаткових обставин, наприклад впливу результатів виконання завдання на положення людини в колективі;

§ необхідність виправляти помилки інших;

§ особиста антипатія до керівника;

§ труднощі переключення на інший вид роботи;

§ невміння мобілізувати свої резерви і можливості і т. п.

Негативна поведінка працівників може бути пов’язана і з самим керівником, зокрема: його низькими моральними і професійними якостями; несумлінним відношенням до своїх обов'язків; непередбачуваністю поведінки; неприйнятними методами керівництва; створенням перешкод у роботі підлеглих (наприклад, шляхом утаювання необхідної інформації), внаслідок чого підлеглі не хочуть з ним співробітничати і всіляко прагнуть від нього позбутися.

Управління дисципліною на підприємстві передбачає управління технологічною, виробничою, трудовою і плановою дисципліною.

o Технологічна дисципліна полягає в: дотриманні встановленого порядку основних і допоміжних технологічних процесів виробництва і реалізації товарів і послуг; дотриманні графіків інструкцій зі здійснення основної діяльності фірми, правил техніки безпеки і т. д.

o Виробнича дисципліна припускає оптимальний розподіл завдань, дбайливе відношення до засобів праці, своєчасне і повне виконання обов'язків, розпоряджень керівництва, дотримання правил охорони праці, протипожежної безпеки й ін.

o Трудова дисципліна виражається в точному дотриманні правил внутрішнього трудового розпорядку, що встановлюють права й обов'язки співробітників підприємства при виконанні ними службових обов'язків.

o Планова дисципліна означає своєчасну і якісну розробку системи планів і їхнього виконання за всіма показниками.

Управління трудовою дисципліною припускає виконання усіх видів робіт:

1 – облік робочого часу і контроль за його виконанням, облік порушень трудової дисципліни;

2 – аналіз і оцінка стану трудової дисципліни в організації і її структурних підрозділах;

3 – планування й організація заходів, спрямованих на зміцнення трудової дисципліни.

Оцінка стану трудової дисципліни в підприємствах і структурних підрозділах може бути виконана на підставі розрахунку за наступною формулою:

, де (7.2)

Чс – чисельність середньоспискова

Чн – чисельність порушників трудової дисципліни

Фпл – плановий фонд робочого часу

Фпв – втрати робочого часу

Основні напрямки роботи з управління трудовою дисципліною є:

1. Удосконалювання системи контролю й обліку робочого часу. Види систем обліку робочого часу: жетонна, електронні картки, пропускна, на підставі рапортів або табельних відомостей, за допомогою контрольно-пропускних систем.

2. Удосконалення умов трудової діяльності.

3. Сполучення морального і матеріального стимулювання за дотримання трудової дисципліни.

4. Забезпечення невідворотності мір дисциплінарного стягнення до порушників.

5. Диференційований підхід до застосування мір трудової дисципліни з урахуванням особистих факторів.

Тема 8. Конкурентна політика організації

1. Конкуренція: сутність, види і значення.

2. Конкурентне середовище організації і характеристика конкурентних сил.

3. Конкурентні стратегії: види і характеристика.

4. Конкурентна політика і конкурентне законодавство України.

1. Конкуренція: сутність, види і значення

Починаючи вивчення першого питання “Конкуренція: сутність, види і значення” студенту слід запам'ятати, що конкуренція - це боротьба між фізичними і юридичними особами за споживача з метою кращого задоволення його запитів і одержання на цій основі прибутку.

Значення конкуренції проявляється в наступних особливостях її впливу на економіку:

1. Конкуренція змушує підприємців постійно шукати і знаходити нові види продукції і послуг.

2. Конкуренція сприяє виробництву продукції високої якості за розумними цінами.

3. Конкуренція стимулює використання найбільш ефективних методів виробництва, тому що неефективне виробництво відразу ж знижує конкурентоспроможність фірми.

4. Конкуренція змушує оперативно реагувати на зміну потреб покупців.

5. Конкуренція сприяє розвитку техніки, науки, технології, інформаційних систем.

Разом з тим конкуренція приводить до формування умов, що створюють нестабільність у бізнесі, породжують інфляцію, безробіття, банкрутство й інші явища.

У розвитку конкурентних відносин виділяються:

1.Внутрішньогалузева конкуренція – це конкуренція між виробниками одного виду товару за найбільш сприятливі умови виробництва, за велику частку ринку цього товару.

2.Міжгалузева конкуренція проявляється в суперництві між виробниками продукції різних галузей, здатною задовольнити подібні або однотипні потреби.

Студенту необхідно знати, що конкуренція в маркетингу розглядається в трьох напрямках:

1. Функціональна конкуренція виникає при наявності на ринку різних товарів здатних задовольнити ту саму потребу.

2. Видова конкуренція - конкуренція, що передбачає, що краще задовольняє товар з більш високими споживчими якостями.

3. Фірмова конкуренція – виникає в зв'язку з тим, що фірми випускають ідентичні товари для задоволення однієї потреби, але розрізняються за асортиментом, якістю, ціною.

Конкуренція може здійснюватися за допомогою різних методів: цінові, нецінові, маркетингові.

Цінові методи: явна цінова конкуренція і прихована. При явної цінової конкуренції фірми широко оповіщають споживачів про зниження ціни на свою продукцію. При прихованої цінової конкуренції фірми вводять на ринок товар з істотно поліпшеними споживчими характеристиками, а ціна підвищується незначно або залишається на колишньому рівні.

Нецінові методи: законні і незаконні методи.

При використанні законних методів нецінова конкуренція на перше місто висуває більш високу ніж у конкурента надійність товару, меншу ціну споживання, більш досконалий дизайн. До числа нецінових методів також відносять надання покупцям великого комплексу послуг, широке використання реклами.

До незаконних методів нецінової конкуренції належать: промислове шпигунство, використання демпінгу, виробництво товарів імітаторів, використання чужих товарних знаків, переманювання фахівців.

Маркетингові методи управління підприємством самі дійові методи ведення конкурентної боротьби. Найбільше значення в конкурентній політиці мають: розробка і випуск нових товарів; політика цін; комплексне дослідження ринку; вибір найбільш ефективних каналів товароруху; застосування засобів СТИЗ.

2. Конкурентне середовище організації і характеристика конкурентних сил

Розглядаючи друге питання “Конкурентне середовище організації і характеристика конкурентних сил” студент повинен засвоїти, що конкурентне середовище підприємства – це сукупність суб'єктів ринку і відносин, що складаються в ході конкурентної боротьби і визначають інтенсивність конкуренції

Відповідно до досліджень англійського вченого М. Портера, стан конкурентної боротьби визначається взаємодією п'яти сил конкуренції:

- погроза появи нових конкурентів;

- вплив товарів-замінників;

- конкурентна сила постачальників;

- конкурентна сила споживачів;

- інтенсивність конкуренції на ринку.

Студенту необхідно знати, що зазначені п'ять сил конкуренції визначають умови, у яких функціонує кожен конкурентний ринок. Стан кожної сили і їхній спільний вплив визначають можливості підприємства в конкурентній боротьбі і напрямку використання його потенціалу.

Розглянемо першу силу конкуренції – погрозу появи нових конкурентів. Нові конкуренти, щоб ввійти в ринок і забезпечити собі відповідне місце повинні володіти достатніми виробничими потужностями, бажанням забезпечити собі визначену частку ринку, а також значними ресурсами, необхідними для конкурентної боротьби. Серйозність погрози появи нових конкурентів залежить від двох факторів: бар'єрів на шляху проникнення на ринок і очікуваної реакції підприємств.

Нові торговельні підприємства, що з'являються на ринку і вступають у конкурентну боротьбу за частку ринку, як правило, мають низький конкурентний статус. Причиною цього є незначний обсяг діяльності, труднощі доступу до каналів розподілу товарної маси, відсутність налагоджених господарських зв'язків і іміджу серед постачальників, високий рівень цін реалізації товарів і інше. У той же час початковий конкурентний статус нового торговельного підприємства може бути і досить високим, якщо це підприємство утворилося в результаті реорганізації одного з «старих» учасників ринку, що займав домінуючу позицію, є дочірнім підприємством найбільш значимого постачальника, має істотні переваги в асортименті товарів, пропонованих до реалізації, або використовує принципово нові методи обслуговування покупців.

Друга сила конкуренції - вплив товарів-замінників. Дія цієї сили конкуренції має місце лише на окремих сегментах товарного ринку. У цілому погроза виникнення товарів або послуг-замінників підсилює конкурентну боротьбу за споживачів, що віддають перевагу традиційному способові задоволення своїх потреб.

Конкурентна сила постачальників – третя сила конкуренції. Важливість даної сили конкуренції зв'язана з функцією посередника між постачальником і покупцем, що виконує торгівля. Зміна кон'юнктури ринку, товарних ресурсів, ріст закупівельних цін на товари або зниження обсягів товарної пропозиції обумовлюють відповідна зміна інтенсивності конкурентної боротьби між торговельними підприємствами. Тому необхідною умовою залучення більшої кількості покупців є налагодження взаємовигідних відносин з постачальником, оскільки саме це дозволяє сформувати конкурентноздатний асортимент товарів.

Наступна сила конкуренції – це конкурентна сила споживачів. Значимість даної сили в торгівлі обумовлена тим, що покупець має необмежене право вибору продавця необхідних товарів, може зіставляти якісні і цінові характеристики товарів, реалізованих окремими торговельними підприємствами. Тому останнім часом споживачі стають усе більш впливовою конкурентною силою з ростом їхньої можливості впливати на ціни, якість, рівень обслуговування й інші умови продажів. Саме покупець визначає наявність окремих конкурентних переваг.

У той же час на споживчому ринку сила покупця не є інтегрованою. Наявність великої кількості покупців з незначним одиничним розміром покупки, різним обсягом і структурою попиту обумовлює проблематичність об'єднання зусиль для поліпшення свого положення на ринку і цілеспрямованому тиску на торговельні підприємства. Тому населення одночасне є і відносно слабким у прояві своєї сили.

Інтенсивність конкуренції на ринку – сама впливова сила конкуренції, тому що з усіх п'яти конкурентних сил найбільший вплив робить конкурентна боротьба між підприємствами, що реалізують однотипні товари і послуги. Конкуренція виникає в зв'язку з тим, що в одного або декількох підприємств з'являється можливість краще задовольнити нестатки споживачів або необхідність поліпшити свою діяльність.

Інтенсивність конкуренції між продавцями виявляється в тім, наскільки ефективно підприємства використовують знаходяться в їхньому розпорядженні засобу конкурентної боротьби, такі як більш низькі ціни, поліпшені характеристики товару, оптимальний асортимент, більш високий рівень обслуговування споживачів, спеціальні способи просування товару на ринок, економія витрат часу і сил покупців і т. д. Посилення акценту на ту або іншу сторону діяльності підприємства залежить від кон'юнктури споживчого ринку, характеру «цільової аудиторії» і ін.

3.Конкурентні стратегії: види і характеристика

Вивчаючи це питання студенту потрібно засвоїти, що конкурентна стратегія – це комплекс дій, спрямованих на забезпечення стійких конкурентних позицій на ринку, забезпечення і підтримку довгострокових конкурентних переваг у конкретній області діяльності підприємства.

Вибір конкурентної стратегії визначають два головних моменти. Перший - структура галузі, у якій діє підприємство. Сутність конкуренції в різних галузях сильно розрізняється, і імовірність довгострокового одержання прибутку в різних галузях неоднакова. Другий головний елемент - це позиція, яку підприємство займає в межах галузі. Деякі позиції більш вигідні, чим інші, поза залежністю від середньої прибутковості галузі.

Конкурентні стратегії спрямовані на забезпечення конкурентної переваги підприємства на ринку щодо підприємств-конкурентів.

Досягнення підприємствами конкурентної переваги здійснюється за допомогою вирішення наступних задач:

- визначення маркетингових можливостей з досягнення конкурентних переваг;

- визначення шляхів одержання конкурентних переваг;

- вибір можливих стратегій з досягнення конкурентних переваг;

- оцінка відповідних дій конкурентів

Студенту слід знати, для рішення зазначених задач, і відповідно, забезпечення управління конкурентними перевагами використовуються певні моделі і матриці, які у свою чергу є складовими елементами підсистеми конкурентних стратегій:

- загальна конкурентна матриця М. Портера;

- модель конкурентних сил;

- матриця конкурентних переваг;

- модель реакції конкурентів.

Використання загальної конкурентної матриці дозволить визначити конкретні конкурентні стратегії для підприємств.

Відповідно до загальної конкурентної матриці М. Портера, конкурентна перевага підприємства на ринку може бути забезпечена за рахунок низьких витрат чи диференціації. Їх сполучення обумовлює п'ять базових стратегій конкуренції: стратегія лідерства по витратах, стратегія широкої диференціації, стратегія оптимальних витрат, сфокусована стратегія низьких витрат, сфокусована стратегія диференціації.

Стратегія лідерства по витратах передбачає орієнтацію тільки на низькі витрати, однак це приховує небезпеку того, що покупець може змінити свої переваги і зажадати товар поліпшеної якості, з новими характеристиками, більш швидке обслуговування. Тому більш доцільною є стратегія оптимальних витрат. Тому більш доцільної є стратегія оптимальних витрат, що має на увазі стратегічну орієнтацію на низькі витрати, одночасне надання покупцеві трохи більше, ніж мінімально прийнятні якість, обслуговування, характеристики і привабливість товару. Головна ідея стратегії складається в створенні підвищеної цінності, що відповідає або перевищує купівельні чекання у вимірі «якість – обслуговування – характеристики – зовнішня привабливість товару».

Стратегію диференціації варто використовувати в тому випадку, коли споживчі запити і переваги стають різноманітними і не можуть більш задовольнятися стандартними товарами.

При цьому, основними передумовами використання стратегії диференціації є: особлива популярність підприємств; можливість проведення активної рекламної політики; урахування співвідношення ціна – якість.

Сфокусовані стратегії диференціації і лідерства по витратах орієнтовані на вузьку частину ринку.

Сфокусована стратегія низьких витрат пов'язана з ринковим сегментом, на якому вимоги покупців до витрат (а отже, і до ціни) істотні на відміну від інших ринкових суб'єктів.

Сфокусована стратегія диференціації доцільна для купівельного сегмента, який вимагає унікальних характеристик і атрибутів товару.

Для управління конкурентними перевагами доцільно використовувати також модель конкурентних сил (другий елемент підсистеми конкурентних стратегій).

Можливості з досягнення конкурентної переваги визначаються на основі аналізу конкурентних сил.

Стратегічний зміст моделі п'яти конкурентних сил М. Портера (погроза з боку нових конкурентів, поява товарів-замінників, інтенсивність конкуренції на ринку, конкурентна сила постачальників, конкурентна сила споживачів) полягає в тому, що вона допомагає визначити структуру цих сил. Для того щоб проаналізувати конкурентне оточення, підприємствам варто оцінити можливості кожної з п'яти конкуруючих сил. Вплив цих сил у сукупності визначає характер конкурентної боротьби на даному ринку.

Третім елементом підсистеми конкурентних стратегій є матриця конкурентних переваг (таблиця 8.1). Підприємства утримують свої позиції на ринку, починаючи конкурентні ходи, спрямовані або на атаку конкурентів, або з метою захистити себе від погрози, що виходить від конкурентів. Відповідно до цього виникає необхідність розробки можливих стратегій з досягнення й утримання конкурентних переваг. Тип обраної стратегії залежить від положення, що займає підприємство на ринку, і від характеру його дій.

Виходячи з певної позиції на ринку, підприємства повинні вибирати випереджальні (активні) чи пасивні стратегії забезпечення своїх конкурентних переваг.

Четвертим елементом підсистеми конкурентних стратегій є модель реакції конкурентів.

Для оцінки і попередження реакції конкурентів на дії підприємства рекомендується використовувати модель реакції конкурентів М. Портера, яка заснована на передбаченні тих відповідних стратегічних рішень, що виходять з глибинних рушійних сил поведінки конкурентів:

Таблиця 8.1 Маркетингові стратегії, що забезпечують конкурентні переваги підприємств

Позиція на ринку	Стратегії, що випереджають	Стратегії реагування
Лідери ринку	«Захоплення ринку» (розширення ринку) «Захист ринку» (збільшення частки ринку)	«Перехоплення» (передбачення дій конкурентів) «Блокування» (оборона лідируючої ринкової позиції)
Претенденти на лідерство	«Фронтальна атака» «Флангова атака» «Атака з метою оточення»	«Обхідний маневр» «Партизанська війна» «Проходження за лідером»
Підприємства-послідовники	«Зосередження зусиль на вигідних ділянках» «Обхід конкурентів»	«Стратегія статус - кво»
Стратегія компіляції Стратегія імітації Стратегія адаптації

- основні цілі конкурентів;