Менеджмент організацій (стр. 1 )

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра маркетингового менеджменту

Менеджмент організацій

Конспект лекцій

(для студентів денної і заочної форм навчання

спеціальності “Менеджмент організацій”)

ЗАТВЕРДЖЕНО на засіданні кафедри маркетингового менеджменту протокол 4 від 26.02.2011 р.

Донецьк 2011

ЗМІСТ

Тема 1. Системна модель управління організацією	3
Тема 2: Управлінські моделі	12
Тема 3. Діагностика управління організацією	18
Тема 4. еволюція підприємства	25
Тема 5. Організація управління підприємством	35
Тема 6. Управління підприємствами різних організаційно-правових форм	47
Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЯ КЕРІВНИЦТВА	58
Тема 8. Конкурентна політика організації	71
Тема 9. Управління ризикозахищеністю підприємства	80
Тема 10. Управління ефективністю підприємства	94

Тема 1. Системна модель управління організацією

1. Системний підхід в управлінні організацією.

2. Особливості організації як відкритої системи.

3. Основні елементи системи управління організацією.

1. Системний підхід в управлінні організацією

Приступаючи до вивчення цього питання, слід відмітити, що роль управління в Україні стала дуже значною. Справа в тому, що тепер усе більше службовців приймають рішення самостійно і, по суті, піднімаються до категорії менеджерів.

Управління - елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їхньої визначеної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їхньої програми і цілей.

Студентам слід засвоїти, що системний підхід є одним із найважливіших за сучасних умов, хоча історія його застосування в управлінні налічує вже не один десяток років.

Системний підхід одержав широке поширення і застосування у практиці менеджменту наприкінці 50-70-х років. Недоліком попередніх теорій було те, що дослідники зосереджували свою увагу на окремих елементах управління, а застосування системного підходу дозволяє побачити все підприємство в цілому.

Теорія систем значною мірою пов’язана з ім’ям , російського вченого, філософа, економіста (1873 –1928), автора праці “Загальна організаційна наука (тектологія)”. Богданов розробив основи теорії побудови систем і обгрунтував загальні закономірності їх розвитку. При розробці концепцій тектології Богданов виказав ряд сміливих на той час ідей: керуючої і керованої системи, зворотнього зв’язку, моделювання.

Основою концепції системного підходу до організації і управління як процесу є взаємозв’язок її частин чи підсистем. Такий підхід передбачає встановлення цілей і зосередження уваги на побудові цілого на відміну від побудови компонентів підсистем.

Сутність системного підходу дозволяє зрозуміти, що система – це не тільки сума складових її елементів, а щось більше: організована сума складових її елементів. Тому, розглядаючи будь-який об’єкт як систему, необхідно враховувати і вивчати зв’язки між елементами, вплив елементів один на одного, складні залежності всередині системи, а також взаємодію системи з зовнішнім середовищем.

Вихідні положення теорії системного управління наступні:

1. Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин. Кожний елемент системи вносить свій внесок у її розвиток.

2. Підприємство (організація) є соціально-економічною системою.

3. Важливим поняттям в управлінні є підсистеми, з яких як з «цеглинок» будується система управління підприємством.

Студентам слід зазначити, що в сучасній літературі зустрічається багато визначень поняття “система” (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 Сучасні підходи до визначення поняття “система”

Визначення	Джерело (автор)
Система як поєднання окремих частин, кожна з яких володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення цілей системи; якісно визначену сукупність підсистем, зв’язаних у єдине ціле, яке володіє властивостями, котрі відсутні у підсистем.
Система як деяку цілісність, яка складається з взаємозамінних частин, кожна з котрих вносить свій вклад до характеристики цілого.	В. І. Бовикін
Сукупність об’єктів, що розглядаються як єдине ціле називають системою	І. Н. Герчикова
Система – це об`єднання окремих самостійних частин (елементів) в ціле, яке забезпечує її існування через здатність елементів досягати цілі: здатність елементів до взаємодії; “елементарний” склад підсистем, які виконують функції входу, виходу, відносин між ними; упорядкованість; цілісність; структурованість	ін
Система управління – це сукупність елементів (підсистем) поєднаних інформаційними зв’язками і процесами, направленими на досягнення певних цілей.	імцов
Система – це якась цілісність, що складається із взаємозв’язаних частин, кожна з яких вносить свій внесок в характеристики цілого.
Система як сукупність елементів, які знаходяться у відносинах та зв’язаних одне з одним, яка певну цілісність.	інов

Більшість авторів виходять з того, що система – це сукупність елементів, які знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, і утворюють визначену цілісність, єдність. Система управління розглядається також як система взаємозв’язаних наукових підходів та методів, цільової, функціональної та забезпечувальної підсистем, яка сприяє прийняттю та реалізації конкурентоспроможних управлінських рішень, спрямованих на задоволення заданої потреби. Це комплексна система забезпечення конкурентоспроможності управляючого об’єкту; містить об’єкт та суб’єкт управління, які пов’язані прямим та зворотнім зв’язками.

Акцент на необхідності побудови єдиного цілого на відміну від побудови компонентів і підсистем – основна особливість системного підходу. Системний підхід стосовно до рішення практичних проблем охоплює теорію системного підходу і методику побудови систем, що забезпечують рішення проблем.

При дослідженні системи управління підприємством варто аналізувати її стан, структуру, поводження, розвиток, стійкість.

o «Стан» системи виявляється на основі дослідження, «діагнозу», ситуаційного аналізу, на основі вивчення вхідних дій і вихідних результатів системи.

o «Поводження» системи характеризує можливість стійкого, контрольованого переходу системи від одного стану в інший – у такому випадку необхідно або знати, або виявити закономірності, що керують поводженням системи.

o «Рівновага» системи визначається як здатність системи під час відсутності зовнішніх впливів зберігати бажаний час заздалегідь заданий стан.

o «Стійкість» системи характеризується як здатність системи повертатися в стан рівноваги після того, як вона була виведена з нього під впливом зовнішнього впливу.

o «Розвиток» системи означає удосконалювання структури і функцій системи під впливом головним чином внутрішніх факторів, в зв’язку з чим поводження системи здобуває більш упорядкований і передбачуваний характер.

Різноманіття систем вимагає їхньої класифікації, що представлена в таблиці 1.2. Користуючись цією класифікацією, студентам потрібно досліджувати підприємства торгівлі як антропогенні, матеріальні, динамічні, вірогіднісні, відкриті великі системи, специфіка змісту яких відбивається в наборі підсистем.

При вивченні процесів, що відбуваються в керуванні торговими підприємствами, доцільно, на нашу думку, використання поняття великих систем. Великі системи – це такі системи, що можуть бути представлені сукупністю підсистем постійно зменшуваного рівня складності аж до елементарних підсистем, що виконують у рамках даної великої системи базові елементарні функції.

Підприємству, як виробничо-економічній системі притаманні такі властивості, як відкритість та нерівноважність.

Таблиця 1.2 Класифікація систем

Ознаки класифікації	Види систем
1. Походження	природні (природні); штучні (антропогенні)
2. Об'єктивність існування	матеріальні; ідеальні
3. Зв'язок з навколишнім середовищем	відкриті; відносно обґрунтовані; закриті; ізольовані
4. Час	статичні; динамічні
5. Обумовленість дії	детерміновані; вірогіднісні
6. Місце в ієрархії систем	суперсистеми; великі системи; підсистеми; елементи
7. Специфіка змісту	технічні; технологічні; інформаційні; соціальні; економічні

2. Особливості організації як відкритої системи

Студентам слід розглядати це питання з точки зору взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем. Розгляд управління організацією з позицій взаємодії з зовнішнім середовищем приводить до розуміння підприємства як відкритої організаційної системи на відміну від закритої організаційної системи.

Підприємства з закритою системою є самозабезпеченими, у той час як виживання підприємства з відкритою системою залежить від навколишніх умов. Закриті організаційні системи не здатні швидко реагувати на зміну зовнішніх умов і дуже довго перебудовуються, а відкриті організаційні системи здатні гнучко реагувати на будь-які зміни зовнішніх факторів.

Характерною рисою сучасного менеджменту є пристосування підприємства до вимог середовища, що його оточує. Зовнішнє середовище являє собою об’єктивні обставини, фактори, що оточують організацію в суспільстві, до яких вона мусить пристосовуватися.

Рис. 1.1 Зовнішнє середовище організації

Підхід з точки зору взаємодії організації із зовнішнім середовищем особливо актуальний в умовах формування ринкових відносин, коли потрібна гнучкість менеджменту і здатність швидко пристосуватися до зовнішнього середовища. Ключову роль в цьому грає вищий рівень управління організацією на основі стратегічного управління.

Студенти повинні пригадати, що зовнішнє оточення організації можна представити у вигляді двох сфер: мікросередовище - ділове оточення, яке формується з покупців, постачальників, конкурентів, ділових партнерів, державних органів, профспілок і інших контактних аудиторій (ці суб'єкти середовища безпосередньо впливають на діяльність організації, але і організація може впливати на них), та макросередовище - загальне зовнішнє оточення організації, яке відображає стан суспільства, його економіки, демографії, природного середовища, рівня розвитку НТП, і не пов'язана з конкретною організацією, тобто макросередовище є однаковим майже для всіх організацій і може бути охарактеризоване за допомогою системи PEST - чинників (політико-правові, економічні, соціальні, технологічні).

Важлива задача менеджменту - зниження невизначеності положення організації в її діловому оточенні. Це досягається шляхом розвитку адаптивності до зовнішнього середовища. У залежності від того, наскільки організація адаптивна до змін в оточенні, виділяється два типи управління:

§ механістичний (жорсткий) тип управління, який характеризується консервативною, негнучкою структурою, чітко визначеними, стандартизованими задачами, опором змінам, ієрархічною схемою контролю, командним типом комунікацій, що йдуть зверху вниз, змістом яких є розпорядження, інструкції, прийняті рішення;

§ органічний – м'який тип управління, який характеризується гнучкою структурою, динамічними задачами, готовністю до змін, багатоспрямованістю комунікацій, змістом яких є інформація і поради, використанням самоконтролю і взаємоконтролю.

В умовах формування ринкових відносин підприємство повинне розглядатися як відкрита система, що безупинно взаємодіє з невизначеним навколишнім середовищем і використовує ситуаційне керування. Основною метою підприємства як відкритої системи є виживання в навколишньому середовищі, що постійно змінюється, як показано в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4 Характеристика відкритих і закритих систем

Елементи характеристики	Традиційна організація	Сучасна організація
Загальна перспектива	Мислення закритої системи	Мислення відкритої системи
Основна мета	Економічна	Виживання в умовах невизначеності
Припущення про навколишнє середовище	Прогнозоване	Зовсім невизначене
Припущення про організації	Усі спрямовані до мети перемінні відомі (обсяг продукції, прибуток і ін.) і керовані. Невизна-ченість може бути усунута шляхом плану-вання і керування	Спрямовані до мети перемінні часто піддані зовнішнім впливам, що не піддаються керуванню і не передбачувані

Підприємству, як відкритій системі, властиво:

1. Взаємодія з навколишнім середовищем. Підприємство, як відкрита система, повинне мати зворотний зв'язок з навколишнім середовищем, щоб проводити коригувальні дії відповідно до зовнішніх змін. Швидкі зміни, що відбуваються в діловому оточенні підприємств сприяють розвитку підприємницьких підприємств, як підприємств особливого типу, що функціонують як відкрита система. Поява цих підприємств зв'язана з необхідністю створення реальних економічних цінностей на стійкій і постійній основі шляхом пошуку і реалізації всіх наявних у цьому напрямку можливостей.

2. Синергізм. Організаційні системи повинні створюватися таким чином, щоб досягти синергізму – тобто одночасного функціонування окремих, але взаємозалежних частин, що забезпечують більш високу загальну ефективність, чим сумарна ефективність частин, узятих окремо.

3. Динамічна рівновага. Динамічна рівновага підтримує внутрішній баланс відкритої системи, необхідний для виживання з використанням ресурсів з навколишнього середовища.

4. Рівність кінцевих результатів – означає досягнення організацією тих самих результатів різними засобами.

Таблиця 1.5 Властивості підприємства як відкритої системи

Риси і властивості	Характеристика, обґрунтування
Елементи	Система складається з деякого числа частин, називаних елементами
Структура	Форма зв'язків між елементами організаційно закріплена в структурі
Зв'язки	Компоненти системи зв'язані між собою
Взаємодія	Компоненти впливають один на одного своїм перебуванням у системі і виходом з неї, що є результатом взаємного впливу і взаємодії з навколишнім середовищем
Процес	Зміни, що відбуваються в результаті взаємодій, називаються процесами
Холізм і емерджентні властивості	Система – цілісність, що виявляє свої властивості, що виникає тільки в результаті взаємодії її компонентів
Ідентифікація	Властивості системи, на підставі яких її можна ідентифікувати і відрізнити від інших явищ, що не входять у систему
Оточення	Представлено явищами, що, не будучи частиною системи, істотно впливають на неї. Це навколишнє середовище системи
Концептуалізм	Система – це концепція, особлива форма якої відбиває цілі і цінності індивідуума чи групи, що розробили цю концепцію.

Студентам рекомендується звернути увагу на те, що підприємства мають недостатню ефективність, якщо їм не вдається зв'язати частини підсистеми (функції) у єдиний механізм. Виділення окремих функцій і нездатність зв'язати частини в єдине ціле можуть обумовлюватися різними причинами, а головним чином, вузькістю поглядів фахівців апарата керування, що точно не представляють свого місця в організаційній структурі управління всього підприємства в цілому. З числа інших причин можна вказати недоліки в самій організаційній структурі управління (недостатньо чітке планування, розробка різних планів і заходів без застосування системного підходу).