Менеджмент (стр. 18 )

діяльності та які можуть змінюватися.

3.Стосовно чого в організаціях застосовується попередній контроль:

a.  трудових ресурсів, документації та касових залишків;

b.  інформаційного забезпечення, матеріальних і касових залишків;

c.  трудових, матеріальних та фінансових ресурсів;

d.  устаткування, документації й інформаційного забезпечення?

4.Для якого виду контролю першочергове значення маєзворотний зв'язок:

a.  попереднього;

b.  поточного;

c.  заключного;

d.  фінансового?

5.Що є важливим засобом попереднього контролю фінансових ресурсів:

a.  бюджет;

b.  встановлення відповідних правил;

c.  матеріальні активи;

d.  фінансова звітність минулих періодів?

6.З якою метою промислові організації встановлюють обов'язковий попередній контроль використовуваних матеріальних ресурсів:

a.  щоб виробити високоякісну продукцію;

b.  для уникнення зайвих витрат;

c.  щоб у майбутньому ефективніше використовувати наявні ресурси;

d.  для уникнення фінансових зловживань?

7.Що найчастіше є об'єктом поточного контролю:

a.  фінансові ресурси;

b.  матеріальні ресурси;

c.  трудові ресурси;

d.  заборгованість підприємства?

8.Що демонструє перший етап процедури контролю:

a.  наскільки близько, по суті, поєднані функції контролю та планування;

b.  стратегічні цілі діяльності підприємства;

c.  тісний зв'язок між мотивацією та контролем;

d.  відповіді?

9.Що називається показником результативності:

a.  економічний ефект, якого досягла організація;

b.  конкретний критерій у певний період часу;

c.  фінансовий стан підприємства на певну дату;

d.  відповіді 1), 2) і 3) правильні?

10. У чому полягає сутність масштабу допустимих відхилень:

a.  межі, в яких відхилення одержаних результатів від намічених не мають викликати занепокоєння;

b.  межі, в яких відхилення отриманих результатів від передбачених повинні викликати занепокоєння;

c.  межі, в яких відображається відхилення одержаних результатів від намічених;

d.  межі, в яких варіюють отримані результати?

11.Контроль — це процес досягнення організацією своїх цілей:

a.  так;

b.  ні.

12.Одна з найважливіших особливостей контролю полягає в тому, що контроль не має бути всеосяжним:

a.  так;

b.  ні.

13.Поточний контроль здійснюється безпосередньо в процесі виконання робіт:

a.  так;

b.  ні.

14.Попередній контроль, як правило, реалізується у формі певної політики, процедур і правил:

a.  так;

b.  ні.

15.Щоб контроль був ефективним, він не має бути економічним:

a.  так;

b.  ні.

16.Важлива інформація — це така інформація, що адекватно характеризує досліджуване явище та суттєво необхідна для прийняття правильного рішення:

a.  так;

b.  ні.

17.Найпростіші методи контролю потребують більших зусиль та є менш ефективними:

a.  так;

b.  ні.

18.Система ефективного контролю — система, що дає потрібну інформацію потрібним особам до того, як розвинеться криза:

a.  так;

b.  ні.

19.Кінцева мета контролю полягає в тому, аби зібрати інформацію, встановити стандарти та виявити проблеми, а не в тому, щоб вирішити завдання, які має організація:

a.  так;

b.  ні.

20.Поведінка людей — не єдиний фактор, що визначаєефективність контролю:

a.  так;

b.  ні.

7.  ЛІДЕРСТВО

Ознайомившись з цією темою, ви знатимете

ü  природу лідерства і взаємозв'язки між категоріями "вплив", "влада", "залежність", "лідерство";

ü  різні підходи до вивчення лідерства;

ü  сутність та основні здобутки теорії особистих якостей лідера;

ü  концепцію поведінкового підходу до вивчення лідерства й головні положення найвідоміших теорій поведінки лідера;

ü  ідею ситуаційного підходу до вивчення лідерства і зміст ключових моделей ситуаційного лідерства;

ü  недоліки традиційних підходів до вивчення лідерства й основні положення сучасних концепцій лідерства.

7.1. Поняття повноважень, впливу та влади.

У сучасних умовах організація розглядається насамперед як відкрита система. Отже, успіх організації перебуває не всередині, а за її межами, тобто наскільки вона ефективно справляється з факторами навколишнього середовища в різних умовах : економічних, соціально-політичних християнських та ін. У цих умовах зростає роль керівника. У процесі діяльності організації при внутрішньому розподілі поступово виокремлюється особливий вид — управлінська діяльність.

Управління виробництвом — це складний цілеспрямований, безперервний, соціально-економічний, організаційно-технічний процес впливу суб'єкта управління на конкретний об'єкт (підприємство, відділ, ділянка).

Механізм управління передбачає сукупність конкретних відносин між людьми, підприємствами, організаціями, в основі яких лежить вплив суб'єкта на об'єкт управління.

Враховуючи особливості сучасного виробництва, керівництво організацією будується на сучасній концепції управління, в центрі якої є згода і взаємопідтримка, а не панування і підпорядкування.

Управлінська діяльність поділяється на: управління організацією та управління людьми.

Роль керівника-менеджера характеризується такими діями:

— визначення цілей діяльності;

— розробка стратегії й тактики досягнення цілей;

— визначення конкретних завдань;

— визначення і підбір ефективних методів управління;

— організація та контроль за виконанням;

— аналіз і оцінювання прийнятих рішень, тобто результатів діяльності;

— аналіз проблем і можливих відхилень;

— керівництво програмами;

— оцінювання ступеня досягнення цілей.

Є декілька визначень поняття керівництва, наприклад:

1) видання директив, які потрібно зробити, налагодження співробітництва між людьми, забезпечення організації ресурсами. Мета полягає в заохоченні людей працювати ефективно і з бажанням;

2) комбінація переконань, примушення і прикладу, що може змусити примусити людей виконувати те, що від них вимагають.

Керівник — це особа, яка керує іншими людьми в їх сумісній діяльності для досягнення цілей.

Розрізняють такі фактори, що сприяють ефективному керівництву:

A.  підтримка (поведінка керівника, яка формує в підлеглого відчуття власної значущості);

B.  гармонізація відносин (поведінка керівника сприяє встановленню в колективі сприятливих відносин);

C.  акцент на досягнення цілей;

D.  сприйняття роботи.

Форми і масштаби цих факторів залежать від того, який стиль керівництва обирає керівник. Щоб керівник міг управляти людьми, йому варто застосовувати владу.

Сутність керівництва також розглядають як процес використання влади з метою досягнення впливу на людей.

Влада — можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто влада є знаряддям впливу.

Вплив — це будь-яка поведінка однієї людини або групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття, стосунки інших. Проте влада не єдина основа керівництва і такий підхід притаманний лише авторитаризму та застосовується стосовно формальної організаційної структури.

В іншому визначенні поняття адміністративне керівництво тлумачиться як процес управління і впливу на спільну діяльність членів групи. Тут вже запроваджуються елементи керівництва:

  i.  керівництво передбачає наявність підлеглих;

  ii.  є певний поділ влади, впливу чи управління керівника, підлеглим;

  iii.  керівники вказують, що і як робити.

У відносинах між керівником і підлеглим у процесі використання влади існує пряма пропорційна залежність (так званий баланс влади): влада керівника над підлеглим тим більша, чим вища залежність підлеглого від керівника, і навпаки.

Залежність — це ситуація, коли виконавець змушений діяти саме так, як того бажає керівник.

Інструментом впливу на діяльність підлеглих є можливість керівника вплинути на рівень задоволення їх активних потреб (класифікація потреб Маслоу). Всі форми впливу та влади спонукають людей виконувати бажання іншої людини, задовольняючи тим самим активні потреби. Керівник або особа, котра здійснює вплив, також передбачає ефект свого впливу на поведінку виконавця.

Донедавна переважала думка, що між поняттями "керівництво", "лідерство" та "влада" немає суттєвої відмінності, оскільки особа, котра має повноваження здійснювати функції керування, автоматично вважається лідером колективу і має владу над підлеглими.

Поділ влади відбувається між членами групи за рішенням її керівника. Цей процес називається делегуванням або децентралізацією.

Влада — інструмент соціального управління, що здійснює цілеспрямований вплив на людську поведінку, призводить до змін або припинення людських стосунків та взаємозв'язків між складовими соціоекономічної системи. Влада — право наказувати, вимагати виконання, приймати рішення, розподіляти ресурси, діяти як організатор, керівник і контролер водночас. Баланс між владою й обов'язками називається принципом паритету.

Влада може набувати різноманітних форм. У співпраці четверо американських дослідників — Д. Френч, Б. Рейвен, П. Херсі, В. І. Натемайєр — розробили зручну класифікацію підстав влади.

Згідно з їх висновками розрізняють сім основних форм влади:

1) влада, що ґрунтується на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарань;

2) влада, що ґрунтується на винагородах;

3) експертна;

4) референтна (еталонна);

5) законна або традиційна;

6) влада, що ґрунтується на участі;

7) інформаційна.

Сила примусу. В її основі лежать побоювання підлеглих, вони різні за походженням: страх втратити роботу, бути покараним. Керівник намагається пригнічувати, знешкоджувати тих співробітників, які від нього залежать, але в майбутньому можуть набути значущості та статусу, тим самим послаблюючи його позицію.