Менеджмент (стр. 3 )

b)  виконання функцій контролю;

c)  прийняття управлінських рішень;

d)  стратегічне планування?

9. Хто першим з наведених учених запропонував визначення

менеджменту як виконання роботи за допомогою інших людей:

a)  ;

b)  Г. Гант;

c)  А. Файоль;

d)  Ф. Грецберг?

10. Контроль — це процес:

a)  впливу керівника на підлеглих;

b)  забезпечення того, що організація справді досягає своїх цілей;

c)  впливу керівника на підлеглих з метою досягнення цілей організації;

d)  визначення цілей, що мають бути досягнутими у визначений термін.

2.  РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ

Ознайомившись з цією темою, ви знатимете:

ü  сутність менеджменту з позиції вивчення історії розвитку науки управління;

ü  логіку розвитку науки управління та формування її сучасних перспектив;

ü  ключові ідеї класиків менеджменту;

ü  сутність інтегрованих (синтетичних) підходів до управління як бази для розробки сучасних концепцій та моделей менеджменту;

ü  що різні теорії менеджменту не тільки взаємо виключають, але й доповнюють одна одну в межах сучасного уявлення про сутність менеджменту.

2.1. Розвиток науки управління

Дослідження історичного розвитку науки менеджменту може здійснюватися з двох протилежних позицій: релятивізму й абсолютизму.

Релятивіст розглядає кожну окрему теорію, запропоновану в минулому, як більш чи менш правдиве відображення тогочасних умов, причому кожна теорія має однакове

зосереджує увагу на тому, що можна вважати поступом від помилки до істини. Релятивісти виправдання у власному контексті.

Абсолютист неспроможні ранжувати теорії з оцінкою їх внеску в розвиток науки управління. Тому в процесі засвоєння матеріалу цієї теми доцільно орієнтуватися на тлумачення історії розвитку науки менеджменту з погляду абсолютизму.

Важливим є усвідомлення того, що на відміну від усіх інших наук розвиток управлінської думки не мав послідовної еволюції системи наукових знань. Навпаки, на першому етапі наука менеджменту функціонувала одночасно у кількох відносно самостійних напрямах: класична теорія менеджменту (школа наукового управління й адміністративна школа), неокласична теорія (школа людських стосунків та школа організаційної поведінки), кількісна теорія менеджменту. Слід зазначити, що в кожній з цих теорій менеджменту намагалися запропонувати єдиний "рецепт" підвищення ефективності управління організацією, у чому і виявляється їх обмеженість.

До нині відомо чотири найважливіші підходи розвитку теорії та практики управління:

1) підхід з позицій виокремлення різних шкіл в управлінні. Тут управління розглядається з чотирьох різних аспектів — це школи наукового й адміністративного управлінь, людських взаємовідносин та науки про поведінку, а також науки управління, або кількісних методів;

2) процесний, сутність управління якого тлумачиться як безперервна серія взаємопов'язаних управлінських функцій;

3) системний, сутність якого полягає в тому, що керівники мають розглядати організацію як сукупність таких взаємозалежних елементів, як люди, структура, завдання та технологія, що орієнтуються на досягнення різних цілей в умовах змінюваного зовнішнього середовища;

4) ситуаційний, концентрується на тому, що придатність різних методів в управлінні визначається ситуацією. Оскільки є така велика кількість факторів як усередині власне організації, так і в навколишньому середовищі, не має єдиного найкращого способу керувати організацією. Найефективнішим методом у такій ситуації вважається метод, що найбільше їй відповідає.

Сучасними напрямами розвитку науки управління є:

Ø  глобалізація менеджменту;

Ø  об'єднання інтересів, суспільства і людини;

Ø  гуманізація управління;

Ø  посилення технократичного аспекту управління.

2.2. Ранні теорії менеджменту

Початком визнання управління наукою і самостійною галуззю досліджень вважається 1911 р., коли Фредерік У. Тейлор опублікував свою книгу «Принципи наукового управління». Але головною силою, яка підштовхнула цікавість до управління ще раніше, була промислова революція в Англії.

Необхідність виділення управлінської діяльності в окрему функцію виникла наприкінці XIX - початку XX століть. Ідея про те, що управління саме по собі може зробити значний внесок у розвиток і успіх організації, вперше зародилася в Америці.

Саме в цей період почалося формування деяких прийомів організації виробництва, які дозволяли підвищити його ефективність. Але в той час управління не розглядалася як самостійна сфера діяльності, а вважалося таким собі допоміжним засобом, що дозволяє поліпшити роботу.

2.2.1. Чотири підходи до теорії управління

У міру розвитку управлінської науки сформувалися чотири основні підходи, кожен з яких має свої особливості і вносить свій внесок у розвиток теорії і практики управління.

Підхід з позицій виділення управлінських шкіл

Тут розглядаються чотири основні школи управління, такі як школа наукового управління, адміністративна школа, школа людських відносин і науки про поведінку, а також кількісна школа.

Підхід, який розглядає управління як процес

Прихильники цього підходу стверджують, що управлінська діяльність являє собою безперервний процес здійснення управлінських функцій, кожна з яких в свою чергу теж являє собою безперервний процес.

Підхід з позицій системності

У цьому випадку організація розглядається як сукупність взаємозалежних і взаємозалежних елементів.

Основні з цих елементів: структура, завдання, технології і люди. Кожна зі складових системи орієнтована на досягнення властивих саме їй цілей.

Ситуаційний підхід

Він концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує величезна кількість факторів, що впливають на ефективність, як усередині організації, так і в зовнішньому середовищі, не існує єдиного «кращого» способу керувати.

Ситуаційний підхід передбачає, що найбільш ефективним методом у кожному конкретному випадку є метод, який найбільше відповідає даній ситуації.

2.2.2. Сфери управління

В рамках окремої організації виділяються відокремлені області діяльності, менеджмент кожної з яких має свою специфіку. Сюди відносяться виробництво, фінанси, збут і маркетинг, служби постачання, робота з персоналом.

Управління виробництвом

Передбачає оптимізацію використання матеріально-технічного, ресурсного і кадрового потенціалу підприємства з метою виробництва продукції належної якості з найменшими витратами та у встановлені терміни.

Управління фінансами

Включає в себе регулювання грошових потоків, формування інвестиційного портфеля, визначення частки власних і позикових коштів у структурі капіталу підприємства і контроль усіх фінансових показників його діяльності.

Управління збутом

Це діяльність з розробки маркетингової стратегії підприємства, формування каналів збуту готової продукції, відстеження кон'юнктури ринку, проведення рекламних та піар-заходів, а також контроль і коригування обсягів продажів.

Управління постачанням

Включає складання графіків постачання сировини і матеріалів, контроль за своєчасністю поставок, а також за якістю сировини що поступає та комплектуючих. Менеджмент постачання передбачає також укладення договорів на постачання і пошук найбільш відповідних постачальників.

Управління персоналом

Сюди входить діяльність з тестування і відбору потенційних співробітників організації, розробка способів стимулювання праці, а також робота з співробітниками всередині підприємства з метою підвищення ефективності інформаційного обміну між різними рівнями управління і всередині різних функціональних підрозділів організації.

У першій половині XX ст. розвивалися чотири різні школи управлінської думки: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології та людських стосунків і школа науки управління (або кількісна школа). Прихильники кожного з цих напрямів вважали, що їм вдалося знайти ключ до найефективнішого досягнення цілей організації. Дослідження, що здійснювалися потім, та наукові спроби застосувати теоретичні відкриття шкіл на практиці свідчать, що багато відповідей на запитання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. Проте кожна зі шкіл зробила значний внесок у галузь управління.

Наукове управління (1885—1920) найтісніше пов'язане з працями , Френката Лілії Гілбреті Г. Ганта. Вони вважали, що, застосовуючи спостереження, дослідження, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх ефективнішого виконання; вивчали робочі операції з метою вилучення зайвих, непродуктивних рухів та, використовуючи стандартні процедури й обладнання, прагнули підвищити ефективність роботи.

Важливе значення цієї школи в тому, що відбувалося систематичне стимулювання з метою зацікавити робітників у поліпшенні продуктивності та збільшенні обсягів виробництва; передбачалися також короткі перерви для відпочинку під час праці у виробництві. Отже, термін, який давали на виконання певних завдань, був реалістичним і справедливо встановленим. Це давало змогу керівництву визначити норми виробництва і плани тим, хто перевищував установлений мінімум. Працівники, котрі виготовляли більше, отримували відповідно більшу винагороду. Представники школи наукового управління визнавали також значущість відбору людей, які фізично й інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі. Особливу увагу звертали на велике значення навчання. Школа наукового управління також виступала на захист відокремлення управлінських функцій обмірковування та планування від фактичного виконання роботи.

Класична (адміністративна) школа в управлінні (1920—1950).

Автори праць про наукове управління в основному досліджували процес управління виробництвом. Вони займалися підвищенням ефективності на рівні, нижчому ніж управлінський. Після виникнення адміністративної школи спеціалісти почали розвивати підходи до вдосконалення управління організацією загалом.