Фондова лекція № 6 (стр. 4 )

Після прийняття рішення про призначення експертизи слідчий (суд) повинен прийняти рішення про те, в який судово-психіатричний експертний заклад чи якому спеціалісту в галузі психіатрії буде направлено постанову (ухвалу), інші матеріали для вивчення та підекспертного для проведення обстеження.

4. Об’єкти, мета судово-психіатричної експертизи та методи проведення

Об’єктами судово-психіатричної експертизи є:

- підозрювані, відносно яких в органів дізнання та слідства виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;

- обвинувачені та підсудні, відносно яких в органів слідства та суду виникли сумніви щодо їх осудності та процесуальної дієздатності;

- свідки і потерпілі, відносно яких в органів слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;

- потерпілі, відносно яких вирішується питання про взаємозв’язок змін у їх психічному стані із скоєними щодо них протиправними діями (безпорадний стан та заподіяння шкоди здоров’ю);

- позивачі, відповідачі та інші особи, відносно яких вирішується питання про їх дієздатність;

- позивачі, відносно яких вирішується питання про їх психічний стан у певні проміжки часу, про обґрунтованість встановленого раніше психіатричного діагнозу та вжиття відносно них медичних заходів;

- матеріали кримінальної або цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інші процесуальні джерела інформації про психічний стан підекспертного.

Метою судово-психіатричного дослідження є визначити:

- психічний стан підозрюваних осіб для вирішення питання про можливість проведення з ними слідчих дій;

- наявність психічних розладів у підозрюваних та обвинувачених осіб, що заважає їм самостійно здійснювати свій захист;

- психічний стан обвинувачених, підсудних осіб та їх здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними у період часу, до якого відносяться інкриміновані їм діяння, та в інші проміжки часу, які цікавлять слідство і суд;

- наявність і ступінь суспільної небезпечності осіб на підставі їх психічного стану та можливість застосування до них примусових заходів медичного характеру, передбачених чинним законодавством;

- психічний стан осіб, що мають бути визнані осудними, але захворіли на психічний розлад після вчинення злочину і не можуть брати участі у слідчих діях чи судовому процесі, та медичні підстави для застосування до них примусових заходів медичного характеру, передбачених чинним законодавством;

- психічний стан свідків і потерпілих та їх здатність правильно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати обставини, що мають значення у справі;

- психічний стан потерпілих та їх здатність правильно сприймати, запам’ятовувати, відтворювати обставини скоєних проти них протиправних дій та чинити опір, коли слідство і суд цікавить наявність у них безпорадного стану;

- ступінь важкості психічних розладів у потерпілих та їх причинний зв’язок з певними обставинами кримінального характеру, коли слідство і суд мають визначити заподіяну ним шкоду здоров’ю;

- психічний стан позивачів, відповідачів, інших осіб у цивільному процесі та їх здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними у проміжок часу, що цікавить суд;

- психічний стан осіб, відносно яких вирішується питання про осудність або дієздатність;

- відповідність експертного висновку даним, які містяться у кримінальній, цивільній справах, медичній документації, аудіовізуальних матеріалах та інших процесуальних джерелах інформації;

- відповідність даних про психічний стан особи, які містяться в представлених матеріалах, даним, отриманим при її безпосередньому обстеженні експертом, у тому числі даним науки.

Суб’єктом злочину може бути лише фізична осудна особа певного віку (ч. 1 ст. 18 КК України).

В той же час “не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільного небезпечного діяння... перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки...” (ч. 2 ст. 19 КК України).

Крім того, відповідно до ч. 3 тієї ж статті КК України не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії і керувати своєю поведінкою, адекватно оцінювати обставини, що її стосуються, користуватись захистом тощо.

Правильне сприйняття понять осудності та неосудності має важливе значення для суворого дотримання законності, водночас обумовлює загальні засади діяльності і надзвичайну відповідальність експерта-психіатра, характер його практичних висновків.

Треба добре усвідомлювати, що не кожний психічно хворий може вважатися неосудним, наявність лише медичного критерію недостатньо для визнання людини неосудною. Повинен бути і юридичний критерій, який складає власне судово-психіатричну оцінку, тобто визначає глибину (ступінь) діагностованих розладів психіки (хвороби). Юридичний критерій неосудності обґрунтовується за допомогою клінічних даних, що у свою чергу вказує на нерозривний зв’язок обох критеріїв.

Юридичний критерій сформульований у законі як неможливість усвідомлювати свої дії або керувати ними під час скоєння суспільно небезпечного вчинку.

Юридичний критерій у свою чергу поділяється на дві ознаки: інтелектуальна – неможливість розуміти свої дії та вольова – неможливість керувати ними.

Неможливість усвідомлювати і передбачати суспільне значення своїх дій обумовлені хворобливими розладами психіки, які порушують правильну орієнтацію в оточуючих обставинах та власних діях. Це буває, наприклад, за різних розладів свідомості – сутінкові розлади свідомості, алкогольний делірій, при шизофренічному онейроїді, коли виникають галюцинації та інше, при розладах сприйняття, мислення, мареннях, порушеннях пам’яті, при різноманітних ступенях уродженого та надбаного недоумства.

Нездатність особи внаслідок психічного захворювання керувати своїми діями проявляється у неможливості свідомо виконувати свої дії або утримуватися від них у відповідності зі своїми уявленнями та побажаннями. Такі порушення вольового акту особливо ярко проявляються при імпульсивних діях під час запаморочення свідомості, при кататонічному збудженні, при гострому депресивному психозі з руховим збудженням. Такі дії виникають раптово, зовні виглядають немотивованими, ніби-то автоматично.

Таким чином, юридичний критерій являє собою узагальнюючу характеристику – визначення того, як вплинуло психічне захворювання на душевну діяльність. Це означає, що застосування юридичного критерію у кожному конкретному випадку здійснюється шляхом психіатричного аналізу психічних порушень, розпізнаних у відповідності з медичним критерієм, а тому і відноситься до компетенції психіатрів-експертів.

Є випадки, коли особа, яка вчинила злочин у стані психічного здоров’я, в процесі розслідування занедужує психічною хворобою. Такий хворий не може розуміти значення проваджених з ним дій і того, що відбувається в суді.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 КК України: “Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню”.

На відміну від неосудних осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності і чиї діяння не визнаються злочинами, особи, які захворіли на глибокий психічний розлад після вчинення злочину, визнаються такими, що вчинили злочин, є осудними щодо скоєного ними діяння, але не підлягають покаранню до свого одужання. Відповідальність за злочин у вигляді покарання в даному випадку не може настати за двох причин: досудове або судове розслідування без участі обвинуваченого (підсудного), який захворів, не може проводитись, а справа не може бути закінченою винесенням вироку; саме покарання неможливо ні призначити, ні виконати стосовно суб’єкта з глибоким психічним розладом.

При остаточному вирішенні питання про можливість стати перед судом або слідством особи, яка перенесла психічне захворювання, що виникло після вчинення злочину, необхідно встановити, наскільки ця особа здатна правильно оцінювати навколишнє, своє становище, скоєне діяння, сутність пред’явленого обвинувачення, значення доказів тощо. Не менш важливо з’ясувати, у якій мірі правильно враховує особа дані досудового і судового слідства і чи може вона здійснювати право на захист, подати скаргу тощо. Таким чином, психічний розлад робить обвинуваченого процесуально недієздатним.

Глибина враження психічних функцій, що обумовлює неосудність і процесуальну недієздатність, практично однакова – особа позбавлена можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Тобто юридичний критерій у цьому визначенні єдиний.

Медичний критерій має одне визначення – психічна хвороба. Але характер хвороби з точки зору тривалості й відворотності (виліковування) має принципово важливе значення.

У випадках, коли психічна хвороба може призводить до незворотного порушення цих спроможностей, стан хворого повинний розцінюватися як хронічна душевно хвороба, і кримінальна справа у відношенні такої особи підлягає припиненню, а вона – звільненню від покарання. У такому випадку значне поліпшення стану психічного здоров'я не очікується, а тому питання про необхідність покарання такої особи не виникає. У даному разі до психічно хворого можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Якщо особа після вчинення злочину захворіла на тимчасову психічну хворобу і це перешкоджає закінченню провадження у справі, то, відповідно до п. 2 ст. 206 КПК України, провадження в справі лише призупиняється до поліпшення психічного стану суб’єкта, доки він знову може брати участь у проведенні процесуальних дій.

Якщо судово-психіатрична експертиза не може відразу визначити характер захворювання, що виникло в особи після вчинення злочину, остаточне вирішення з цього питання відкладається до видужання після проведеного лікування або до виявлення прогресуючого перебігу захворювання.

При направленні на судово-психіатричну експертизу в таких випадках на вирішення експертів виносять такі питання: