Фондова лекція № 6 (стр. 8 )

Експертна оцінка безпорадного стану потерпілих, що виник у результаті прийому алкоголю, відрізняється від оцінки алкогольного сп’яніння правопорушників. На без порадний стан потерпілих вказує загальмованість, пасивність, відчуженість, безтурботність, значні розлади орієнтації. Дуже важко відповісти, чи могла потерпіла при зґвалтуванні в стані сильного сп’яніння усвідомлювати дії обвинуваченого і чинити йому опір. При цьому не має значення, чи сама вона привела себе до стану сп’яніння, чи це мало місце під натиском інших осіб. Такі фізичні ознаки сп’яніння, як виражені порушення ходи, мови, нудота, блювання, подальший сон, є об’єктивними ознаками отруєння алкоголем. Велику значення мають особливості поведінки потерпілої в цей час, які дозволяють оцінити її проступки як результат обумовленої інтоксикацією зміни орієнтації в оточуючому середовищі і оцінки подій, які відбуваються. Цими особливостями є: невластива потерпілій розгальмованість, яка змінювалась апатією, безтурботністю, байдужим відношенням до дій, які проводились з нею, відсутність реакції на минуле, спроба приховати ознаки вчиненого статевого акту.

Таким чином, судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих будується на клінічній оцінці порушених і збережених психічних функцій особи, що дозволяє виносити виважені і вірогідні експертні висновки і тим самим сприяє захисту прав свідків і потерпілих з різними психічними розладами.

Психіатричне обстеження засуджених відповідно до ст. 84 КК і ст. 408 КПК України призначається в тих випадках, коли засуджений захворів на психічну хворобу, що позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, або іншою тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання в місцях позбавлення волі. Як правило, психіатричне обстеження засуджених під час відбування покарання проводиться лікарськими комісіями місць позбавлення волі. Якщо в суду є сумніви щодо правильності й обґрунтованості висновку лікарської комісії, він призначає судово-психіатричну експертизу.

Сумніви в психічній неповноцінності засуджених виникають частіше за все у випадках тривалого і постійного порушення ними режиму утримання, невмотивованої відмови від роботи, незвичайної конфліктності , повторних необґрунтованих скарг і протестів та інших незвичайних вчинків (відчуженість, таємність, відмова від словесного контакту з оточуючими та ін.).

На вирішення судово-психіатричної експертизи виносять такі питання:

1.  Чи виявляє дана особа психічне захворювання?

2.  Якщо так, то яким є діагноз захворювання, які глибина, стійкість і прогноз психічних порушень?

3.  Чи може даний засуджений знаходитись в місяцях позбавлення волі?

4.  Чи являє він небезпеку для оточуючих?

5.  Чи підлягає він лікуванню в лікарні місць позбавлення волі або ж у зв’язку з глибиною і тяжкістю захворювання підлягає достроковому звільненню, або може бути переданий на лікування органів охорони здоров'я?

Психічні розлади у засуджених можуть впливати на можливість подальшого відбування покарання внаслідок недієздатності чи обмеженої дієздатності у виправно-трудовому відношенні. До таких, що виключають можливість відбувати покарання, відносять глибокі, стійкі психічні розлади з тривалим перебігом і несприятливим прогнозом, що позбавляють особу здатності правильно розуміти і виконувати вимоги чинних норм виправно-трудового законодавства. Такі засуджені підлягають звільненню судом від подальшого відбування покарання на підставі подання установи, яка відає відбуванням покарання, та відповідного висновку лікарської комісії, і суддя вправі застосувати до них примусові заходи медичного характеру (ст. 84 КК, ст. 408 КПК України).

Коли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час відбуття покарання поміщено до лікарні в зв’язку з душевною хворобою, то час перебування засудженого в лікувальній установі зараховується в строк позбавлення волі (ст. 406 КПК України).

До хвороб, що перешкоджають відбуванню покарання в місцях позбавлення волі, віднесені: шизофренія, епілептичні психози і слабоумство, неоперабельні пухлини головного і спинного мозку та ін.

У разі тимчасового розладу психічної діяльності (реактивні стани, декомпенсація при психопатіях тощо) лікування засуджених проводиться в психіатричних відділеннях і стаціонарах у лікарнях місць позбавлення волі.

Після проведення необхідних терапевтичних заходів і після одужання ці особи повертаються в місця позбавлення волі для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК України, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання.

У випадку вчинення засудженими в період покарання суспільно небезпечних діянь і виникнення сумніві в їх психічному здоров’ї призначається судово-психіатрична експертиза, перед якою ставлять питання як осудності, так і можливості відбування покарання. Рішення з цих питань можуть бути різними.

Якщо такий засуджений захворів хронічним психічним захворюванням, то його слід визнавати неосудним у відношенні інкримінованого йому діяння і виносити висновок про неможливість ним відбування покарання. У разі тимчасового розладу психічної діяльності в момент вчинення протиправного діяння засуджений визнається неосудним, але при цьому виноситься висновок про його можливість після одужання відбувати покарання по попередній кримінальній справі. Заходи медичного характеру в першому випадку визначаються особливостями психічного стану і соціальною небезпекою хворого, у другому – рекомендується примусове лікування в психіатричній лікарні з суворим наглядом, а після одужання, поверненням у виправно-трудові установи для відбування покарання по першому злочину.

8. Акт судово-психіатричної експертизи.

Після проведення всіх необхідних досліджень експерт складає висновок, в якому повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта. Спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній під час проведення експертизи, запитання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання. Коли під час проведення експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вправі на них вказати у своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст. 200 КПК України).

Висновок судово-психіатричної експертизи оформляється документом, який має назву “Акт судово-психіатричної експертизи”. Акт підписується всіма членами комісії, які несуть за його зміст особисту відповідальність. У випадку незгоди між експертами щодо відповідей на поставлені запитання кожен з них дає і підписує свій висновок окремо (ст. 75 КПК України).

Акт судово-психіатричної експертизи є одним із джерел доказів у справі. Дані, які в ньому наводяться, повинні бути максимально точними і супроводжуватися вказівками, звідки вони отримані (із матеріалів справи, зі слів обстежуваного, із медичної документації). Зміст акта має бути зрозумілим не тільки спеціалістам-психіатрам, але і судово-слідчим працівникам. В ньому повинні міститись не тільки висновки про діагноз і судово-психіатричну оцінку захворювання, але і обґрунтування цих висновків, які витікають із даних про психічний стан особи в минулому і в період обстеження.

Акт судово-психіатричної експертизи містить такі розділи: а) вступну частину, б) опис фізичного, неврологічного і психічного стану підекспертного (дослідницька частина), в) аналіз отриманих даних (мотивована частина) і г) висновки (заключна частина).

Вступна частина містить:

- дату проведення експертизи;

- прізвище експерта, його фах, науковий ступінь, вчене звання, посада, експертний стаж, кваліфікаційний клас, ранг;

- підстави і форми проведення експертизи;

- прізвища присутніх під час експертизи;

- перелік об’єктів, поданих на експертизу;

- питання, поставлені перед експертом, органами, які призначили експертизу;

- підпис експерта під попередженням про відповідальність.

Дослідницька частина містить:

- факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу об’єктів, що стосуються психічного стану особи, в різні періоди та їх пояснення;

- дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологічний стани тощо).

Мотивована частина містить:

- обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об’єктів експертизи.

Висновки експертів судово-психіатричної експертизи є відповіддю на запитання, які поставлені перед ними, і тому повинні бути обґрунтованими, стверджувальними, конкретними і чіткими. Це стосується висновків про осудність, дієздатність і т. ін. Попередній висновок допускається лише в деяких випадках посмертних експертиз. Якщо зібрані слідством дані дуже мізерні і поповнити їх не можливо, а відповідно категоричний висновок обґрунтувати нічим, залишається єдине – дати передбачуваний висновок. Однак таке припущення не може бути голослівним і довільним. Його, так само як і достовірний висновок, необхідно науково обґрунтувати. Він має базуватися на правильній оцінці фактичного матеріалу, на об’єктивних даних.

Акт (одноособової, комісійної) експертизи підписується експертом, членами комісії. При комісійній експертизі у випадку незгоди експертів щодо відповідей на поставлені запитання кожен з них складає і підписує окремий акт або частину спільного акта, яка відображає хід і результати досліджень, проведених ним особисто.

Відповіді на поставлені перед експертом запитання не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

Висновок судових психіатрів, як і інших експертів чи будь-які інші докази, не має наперед встановленої сили і не є обов’язковим для органів і осіб, що призначили експертизу (ст. 67 КПК України). Однак незгода їх з експертними висновками повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку у приведені для цього конкретні підстави (ст. 75 КПК України).

Оцінка судово-психіатричного висновку є дуже складним завданням і вимагає не тільки юридичних, але і судово-психіатричних знань. Акт судово-психіатричної експертизи повинен бути проаналізований з точки зору його оформлення і дотримання процесуальних вимог. Досліджуючи висновки експертів, слідчі органи і суд встановлюють: чи можна вважати їх повними й обґрунтованими; чи випливають вони з матеріалів справи і даних психіатричного обстеження; чи правильно використані експертами показання свідків та інші докази в справі; чи відповідають викладені в акті фактичні дані матеріалам справи. Однак цими обставинами не вичерпуються вимоги, яким повинен відповідати акт судово-психіатричної експертизи.

У випадку недостатньої ясності і повноти експертного висновку може бути призначена додаткова експертиза, що доручається тій же або іншій експертній комісії чи експерту (ст. 75 КПК України). Завданням останньої може бути оцінка нових матеріалів, які ставлять під сумнів правильність висновків первинної експертизи, і перегляд раніше даного висновку.

У випадку необґрунтованості висновку експерта, чи коли його буде визнано таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів у його правильності, може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому експерту або іншим експертам (ст. 75 КПК України), а в особливо складних випадках – Українському науково-дослідному інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Висновок судово-психіатричної експертизи може бути необґрунтованим через: недостатнє ознайомлення експертів з матеріалами кримінальної справи; неповне обстеження підекспертного; погане викладення в акті даних, отриманих у процесі психіатричного обстеження підекспертного; плутані і суперечливі висновки. Будь-які приблизні висновки також служать підставою для призначення повторної експертизи.

Не може бути визнаний повноцінним висновок судово-психіатричної експертизи і в тих випадках, коли є явна невідповідність чи протиріччя між описовою частиною акта і висновками, які не тільки не витікають із даних обстеження, але і явно суперечать їм.

Повторна судово-психіатрична експертиза призначається також у зв’язку з не аргументованими і суперечливими висновками, які зроблені внаслідок низької кваліфікації експерта і недостатнього знайомства його з науковими положеннями судово-психіатричної експертизи, які є аксіомою.

Оскільки завданням повторної експертизи є перевірка правильності раніше даних висновків, то експертна комісія в таких випадках повинна бути більш компетентною і складатись із висококваліфікованих спеціалістів.

Укладач:

Доцент кафедри криміналістики та

судової медицини

кандидат медичних наук, доцент