Фондова лекція № 6 (стр. 7 )

Проводиться вона за матеріалами справи, медичними та іншими документами, комісією у складі не менше трьох психіатрів-експертів.

6. Посмертна судово-психіатрична експертиза проводиться комісією лікарів-психіатрів або психіатром-експертом одноосібно на основі вивчення поданих матеріалів справи і медичної документації. За умови її проведення допускається дача попереднього висновку у зв’язку з недостатністю матеріалів.

Підставою для призначення такої експертизи є: вирішення питання про психічний стан обвинуваченого, який помер до суду; вирішення питання про психічну неповноцінність особи в період вчинення правопорушення, за яким вона була засуджена і померла в місцях позбавлення волі; вирішення питань про доцільність або недоцільність заповіту, успадкування або іншої угоди; з’ясування психічного стану в момент правопорушення у відношенні до осіб, що покінчили життя самогубством; доведення до самогубства (коли особа, що притягається до кримінальної відповідальності, намагається виправдати себе, стверджуючи, що самогубство стало наслідком психічної хвороби. В таких випадках часто призначається комплексна судово-психіатрична і судово-медична експертиза).

Основне завдання судово-психіатричної експертизи у разі самогубства зводиться до того, щоб відповісти на запитання, чи не був самогубця психічно хворим і чи не було у нього в момент самогубства хворобливого розладу психіки тимчасового характеру, в результаті якого він був не спроможний розуміти значення учиненого ним діяння чи керувати своїми вчинками.

Для проведення судово-психіатричної експертизи у справах про самогубство органи розслідування повинні зібрати дані, які стосуються особи самогубці, сімейних взаємовідносин, стану здоров'я. Зрозуміло, що всі документи медичного характеру (історії хвороби, довідки, результати медичних аналізів) рекомендується збирати повністю.

Особливої уваги заслуговують свідчення про поведінку даної особи взагалі і особливо перед самогубством, про деякого роду дивні проступки і висловлювання, якщо вони мали місце. Слід критично ставитися до показання осіб, які намагаються відтворити цю подію тенденційно, в спотвореному вигляді з різних спонукань, інколи через особисту чи матеріальну зацікавленість.

У показаннях свідків і в характеристиці поведінки самогубця для експерта важлива не констатація психічної хвороби, а описання конкретних фактів, які свідчать про психічні відхилення. При цьому дуже важливим є щоденники і особливо передсмертні записки. Нерідко вони не тільки розкривають мотив самогубства, але і характеризують особу самогубці. Деякі автори відзначають, що потреба людини в останні хвилини життя пояснити душевний стан є такою великою, що лише небагато з них можуть протистояти внутрішній потребі висловити хвилюючі їх почуття. Самий же факт звернення до людей перед самогубством свідчить про те, що автори їх залишились психічно здоровими людьми. Психічно хворі рідко залишають після себе записки, а якщо і залишають, то викладають в них у більшості випадків хворобливі переживання. Характер і зміст передсмертних записок можуть дати цінні дані для розпізнання психічного захворювання.

Показання свідків і потерпілих на досудовому слідстві і судовому розгляді є одним із важливих доказів у кримінальному процесі. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню у даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними (ст. 68 КПК України). Тому оцінка достовірності показань свідків є надзвичайно відповідальним завданням для повноти і об’єктивності розслідування.

Показання очевидців, навіть психічно здорових осіб, інколи є недостатньо повноцінними і перебувають у протиріччі з дійсністю. Це може залежати від емоційного стану свідка чи потерпілого, властивостей пам'яті, механізмів сприйняття і відтворення інформації, індивідуальних особливостей особи, бажання чи небажання повідомити окремі факти. Для того, щоб бути повноцінним свідком, особа повинна мати збережені психічні функції, розуміти юридичний бік події і наслідки для обвинуваченого повідомлених нею відомостей.

Повноцінний свідок повинен правильно і точно сприймати події і явища, що ним спостерігалися, запам’ятовувати бачене і чуте і правильно давати про те показання, у тому числі неодноразово. Тобто, процесуальні права свідків і потерпілих можуть бути повністю реалізованими лише за умови достатньої психічної збереженості їхньої особи.

Але показання свідків інколи можуть бути неповноцінними. В одних випадках вони можуть бути неправдивими через недобросовісне ставлення свідка до виконання своїх цивільних обов’язків (у випадках неправдивих свідчень).В інших – свідок, навіть добросовісно ставлячись до своїх обов’язків, все ж таки дає показання, які – в протиріччі з дійсністю.

Добросовісна помилка свідків може бути обумовлена рядом обставин: суб’єктивним станом свідка (жах, розгубленість), помилками сприйняття, недієздатністю запам’ятовувати і відтворювати бачене чи іншими причинами психічного характеру.

Відповідно до п. 3 ст. 69 КПК України “не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них”.

Якщо в слідчого і суду виникає сумнів у психічному здоров’ї свідка і потерпілого, то, відповідно до ст. 76 КПК України, ці особи направляються на судово-психіатричну експертизу для визначення психічного і фізичного стану.

Завдання експертів-психіатрів полягає в тому, щоб з’ясувати, чи не хворіють ці особи на будь-яке психічне захворювання і чи здатні вони правильно сприймати факти, свідками яких були, утримувати їх у пам'яті і відтворювати у своїх показаннях. При цьому об’єктом оцінки для експерта-психіатра є клінічна характеристика психічного стану особи, яка дає показання, виявлення психопатологічних розладів, а не особливості, зміст і достовірність її показань, оскільки це відноситься до компетенції суду, прокурора, слідчого чи особи, яка проводить дізнання.

Свідком і потерпілим можу бути особа з будь-якою формою психічної патології. Але практика свідчить, що найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається відносно осіб, що страждають на розумову незрілість (олігофренію), ранні органічні ураження головного мозку, осіб, що отримали черепно-мозкову травму при кримінальній ситуації, і значно рідше відносно хворих на шизофренію. Експертний висновок щодо осіб з психічною патологією повинен відображати здатність особи здійснювати процесуальні функції на різних етапах юридичної ситуації з урахуванням характеру розладу і його динаміки. Медичний критерій визначається поняттям “душевна хвороба”, який охоплює всі форми психічної патології. Юридичний критерій визначається неможливістю потерпілих і свідків правильно сприймати обставини справи і давати про них правильні показання, розуміти характер і значення вчинених відносно потерпілого дій, чинити опір тощо.

Показання психічно хворого свідка можуть відбивати патологічні переживання, мати характер маревного тлумачення подій, навіть тих, які мали місце в реальній дійсності. У таких показаннях іноді трапляються перекручені відомості внаслідок порушення пам'яті, інтелекту і підвищеної сугестивності особи. Показання психічно хворих свідків можуть бути також проявами обмови і само обмови внаслідок психічних порушень.

Наявність порушень психіки не завжди виключає можливість допиту такої особи як свідка. Так, психічні розлади не виключають можливості хворих давати правильні показання, які хоча і не мають юридичної чинності доказу в справі, але в деяких випадках можуть дати цінний матеріал для проведення слідства і розкриття злочину.

У таких випадках допит потрібно проводити обережно, у вигляді бесіди з хворим, після консультації психіатра або в його присутності, а отримані фактичні дані не сприймати як докази і шукати їх підтвердження іншими даними у справі.

Таким чином, об’єктом судово-психіатричної експертизи повинні бути не показання свідків і їх достовірність, а сам свідок (чи потерпілий) і його здатність давати показання. Це повністю відповідає закону, який передбачає постановку перед експертом питань, які стосуються свідків, а не їх показань.

При психопатіях, в осіб з органічними ураженнями головного мозку без ознак недоумства, при епілепсії без значної зміни інтелекту, при шизофренії в стадії стійкої ремісії без явного дефекту, при незначному прояві дебільності хворі можуть виступати в якості свідків.

Відносно потерпілих коло питань, які вирішуються судово-психіатричною експертизою, є значно ширшим. Залежно від глибини ураження психіки правильність сприйняття різних обставин у потерпілих може бути різною. При глибокій дебільності, що межує з імбецильністю, потерпілі не здатні сприймати обставини справи і давати про них показання внаслідок глибокого розладу вольової сфери. Протилежний варіант являють собою хворі з інтелектуальним недорозвитком. Вони обмежені малим запасом знань, не проявляють емоційно-вольових розладів, але добре адаптовані у житті і можуть правильно сприймати обставини справи і давати про них правильні показання. Хворі з проміжними варіантами розладів можуть повністю сприймати обставини події та давати про неї показання, але не розуміють значення вчинених дій.

При черепно-мозкових травмах, які супроводжуються порушенням свідомості і втратою пам'яті, якщо потерпілі перебувають у стаціонарах, допит слід проводити після висновку психіатра або психоневролога про психічний стан хворого.

Через злочинні дії (розбійний напад, спроба зґвалтування, зґвалтування в т. ін.) можу розвинутись хворобливий стан психіки (реактивний психоз, параноїд, галюциноз тощо). У таких випадках призначається комплексна судово-медична експертиза за участю психіатра для визначення тяжкості психічного розладу, його прогнозу і зв’язку зі злочинним актом.

Особливо складною буває експертиза за фактом самогубства потерпілого.

Складною також є судово-психіатрична експертиза безпорадного стану особи (переважно потерпілої у справі про зґвалтування), коли потерпіла в силу фізичного або психічного дефекту (фізичні вади, малолітній вік, розлад психічної діяльності або інший хворобливий або несвідомий стан і т. ін.) не могла розуміти характеру дій і значення того, що було вчинено з нею, не могла керувати своїми вчинками або чинити опір насильнику. До безпорадного стану слід віднести: сон, непритомність, сильне алкогольне чи інше сп’яніння, що викликається вживанням психоактивних речовин, гіпноз, слабоумство і психічна хвороба. Констатація безпорадного стану належить до компенсації органів розслідування і суду, а психіатр-експерт лише оцінює психічний стан потерпілого в момент кримінальної дії, тобто визначає можливість особи за її психічним станом розуміти характер і значення дій, які вчиняються щодо потерпілої (-го) та чинити опір насильнику у певній кримінальній ситуації.