Культура поділля (стр. 10 )

5.  ПОБУТОВІ ЗВИЧАЇ. Це традиційні норми і правила, що обумовлюють поведінку людини в її повсякденному побуті, визначають порядок в розміщенні та орієнтації господарських та житлових будівель, місце знаходження інвентаря, зброї, інструменту, різних ужиткових речей і предметів, меблів, посуду, культових предметів, одежі.

6. ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ. Унормовують час, місце та послідовність в проведенні обрядів та обрядових дій, визначають атрибути обряду, одяг виконавців і учасників обряду, обрядові страви. Так, календарні обряди за часом проведення чітко узгоджуються з періодами певних свят. Наприклад, обряд колядування проводиться за звичаєм в період зимових свят: Різдва, Водохрещення.

Весільні обряди проводяться восени або в період зимових М’ясниці. Обряд Пострижин – при досягненні дитиною певного віку: одного, трьох, семи років.

7. ПОЄДНУЮЧІ ЗВИЧАЇ. Це такі норми і правила поведінки людини, в яких різноманітно поєднуються родинні, побутові й обрядові, особові, громадські. Наприклад, виконання заповіту небіжчика є родинним і водночас суспільним звичаєм, поведінка господаря та гостя за обідом є поєднанням суспільних, побутових і особових норм і правил.

Безумовно, такий поділ звичаїв є умовним. Адже будь-яка звичаєва норма лежить в основі гармонійного вияву природного і суспільного життя народу.

Студенти мають навчитися визначати до якого угрупування належать ті чи інші приклади. Для цього пропонується завдання для самостійного опрацювання при підготовці до практичного заняття.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

Прочитайте конкретні приклади давніх звичаїв та визначте, до якого угрупування можна їх віднести:

1. Вибір місця для будівництва з давніх давен є важливим. Так, звичай велить при виборі місця для будівництва на всіх чотирьох кутах в невеличкі ямки насипати жита або пшениці на ніч. Якщо ніхто не доторкнеться до зерна, то на обраному місці можна будуватись. Якщо ж зерно буде поїдене – слід вибирати інше місце;

2. В українців склався звичай садити на подвір’ї в’яза, клена або клена-явора, липу, ясена. З деревини в’яза виготовляють колеса для возів, полозки, дуги тощо. Кора йде також на виготовлення жовтої фарби для вовни й шовку. Клен дає надзвичайно цінну деревину, яка легко обробляється і полірується. З неї роблять меблі, віконниці тощо. Деревина липи йде на виготовлення меблів та різних побутових виробів.

Крім практичного використання, ці дерева, на думку пращурів своєю присутністю справляють добрий вплив на різні обставини родинного життя;

3. Французьський інженер Гійом Лавассер де Боплан (XVII ст.) в «Описі України» також вказує на демократичність форм управління та виборів кошового атамана: «Скликавши усіх шанованих старих полковників і старих козаків, які мають у них авторитет, кожен з них віддає голос за того, кого вважає найбільш відповідним, і той вибирається більшістю голосів».

Слід додати, що той, кого обирали, за звичаєм мав тричі відмовитися. Це щодо устрою;

4. Для позначення общини, людською світу, зборів громадської сходки в українській мові існує таке слово, як «громада». Громада для українця це насамперед товариство, об’єднання рівноправних людей. Саме такий – виключно добровільний союз, усі члени якого наділені не стільки однаковими обов’язками, скільки однаковими правами. «Громадонька», – говорили ласкаво про сходку односельців.

«Шановна громадо» – зверталися до убілених сивиною, бувалих людей. «Панове громадо», – розпочинав свій виступ на сільських зборах черговий промовець. Прислів’ями «Громада – велика людина» або «Що громада забажає, то і пан не поламає» виражали усвідомлення безперечної користі і громадського об’єднання.

Громада приваблювала селянина можливістю поспілкуватися із земляками, обговорити місцеві проблеми, врешті-решт на людей подивитися і себе показати;

5. Для українця сонце завжди було «святим і праведним» – і степовики, і верховинці вважали себе світопоклонниками, обожнюючи сонце і його променисту вогняну силу. Зроду-віку сонце уособлювало сили добра і правди. Сонце шанували і літні люди, і діти. Гріхом вважалося показувати на нього пальцем, кидати каміння, не можна було ставати до сонця спиною. З сонцем було пов’язане немало повір’їв. За сонцем, його кольором і поведінкою на небесах люди визначали погоду і перебіг деяких подій;

6. Козацькі об’єднання зародилися і вдосконалювалися виключно на добровільній основі, мали велику незалежність і самостійність. «Де три казаки, там два третього судять», – говорили в народі, відмічаючи потяг козаків до справедливого колективного вирішення проблемних питань. Рішення ради було обов’язковим для кожного члена козацької общини;

7. «Земля дає все і забирає все», – говорили стародавні орачі. «Земля – мати наша, всіх годує і пестить», – стверджували їхні нащадки, «Не випускайте землі з рук, тримайтеся міцно за неї – вона єдина нас не зрадить».

Глибоку повагу відчувала людина до землі – трудівниці, яка «парує та людям хліб готує». Землею лікувалися, прикладаючи її до ран, як оберіг землю брали з собою в дорогу;

8. Якщо спекотної літньої днини у степовому селі вас напоять водою і ви подякуєте господареві, він може сердито кинути у відповідь: «За воду не дякують!» Що це? Заклик бути неввічливими? Ні, звичайно. Суть відповіді така: напоїти водою подорожнього це не послуга і не прояв доброї волі господаря, а обов’язок людини, адже вода – першовиток буття, вона починає і завершає життєве коло людини. До джерельної води ставилися з великою повагою.

Жоден найточніший і найчесніший підручник історії не замінить живого спілкування з минулим через джерела, які люди пов’язують з конкретними історичними особами. Воді у цій низці природних пам’ятників відведена особлива роль. Максим Рильський писав про неї (воду): «Криниця в балці, журавель при ній, тут кажуть, воду пив колись Шевченко». На далекому Мангишлаці, куди у минулому столітті був висланий Тарас, є колодязь, який місцеві жителі називають Тарасовим. Розповідають, що його викопав сам Шевченко. Довга щаслива пам’ять у джерельної води, про яку піклуються люди. «Як у воду дивилися», – казали про подію, яку вдалося передбачити. Вода – вічне оновлення, продовження життя;

9. Якщо в українському селі ви спитаєте дорогу, то цілком вірогідно, що отримаєте таку відповідь: «Беріть прямо он на ту тополю». «На яку?» – обов’язково перепитаєте ви, бо розгубитесь і не зможете визначити дороговказ – перед вашими очима майже над кожним дахом струнчитиме не один десяток тополь. Справа в тому, що в Україні охоче саджають біля своїх осель дикі дерева і кущі.

Не останню роль тут відігравала впевненість, що всі лісові, паркові, фруктові дерева Бог посадив людям на користь і добро;

10. Здавна верба в Україні вважалася священним деревом. Один із давніх авторів, змальовуючи побут українця, зазначав: «їхні левади обсажені вербами; верба – це щось таке, що з’єдналося із життям малороса, і його житло так само неможливо уявити без верби».

Дерево, в якому буяли весняні соки, повинно було передати людині силу, здоров’я, вроду. Вербою скурювали хату, її клали у воду, в якій купали хвору дитину, вербовий настій пили, щоб не боліла голова;

11. Жінкам заборонялося з’являтися на Запорізький Січі. Розповідають, що назва скелі Крісло Катерини виникло через те, що козаки не пустили до своєї столиці навіть царицю, і вона вимушена була провести ніч на кам'яному острівці посередині Дніпра. Особливе ставлення до жінок з боку запорожців було зумовлене не зневагою до них, а бажанням відокремити українське жіноцтво від чоловічих розправ, зберегти їхню життєстверджуючу силу.

Берегинею наші пращури називали богиню, що берегла їх від усякого лиха і дарувала добро. Згодом так називали в народі жінок, які берегли і підтримували домашнє вогнище, були покровою усьому родинному колу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1.  Поясніть подані терміни: звичай, звичаєве право, звичаєва відмінність, звичаєве розмаїття.

2.  Які норми звичаєвого права ви знаєте?

3.  Чому звичаєве право вважається потребою життя, його моральною і духовною основою?

4.  За якими принципами звичаєвість розділяють на угрупування?

5.Дайте визначення особових, природно-особових, родинних, суспільних та ін. звичаїв. Наведіть приклади.

6. Що Ви знаєте про звичаї Вашого рідного краю?

ЛІТЕРАТУРА

1.  Пам’ятки історії та культури Вінницької області: словникова частина / [упорядники: Ю. А.Зінько, та ін.]. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. – 400 . [6-45] с.

2.  Визначні пам’ятки Вінниччини: Альбом / Вінниц. обл. краєзн. музей [відп. за випуск К. Вісоцька]. – Вінниця: Друк ФОП Щербатюк. - 2011 – 400 с.

3.  Звичаї нашого народу / – К.: Оберіг. 1993. – 600 с. – (Етнографічний нарис).

4.  Лозко їнське народознавство / – Х.: Видавництво «Див». 2005. – 472 с.

5.  Культура і побут населення України / [, Косьміна Т. В., та ін.] кер. В. І.Наулко. - [2-е вид.] – К.: Либідь – К. 1993. – 288 с.

6.  Матеріали до етнології Поділля: польові дослідження / за наук. ред. івського – Вінниця. 2005. – Вип.1. – 147 с.

7.  Скуратівський В. Дідух: свята українського народу / Скуратівський В. – К. : Освіта. - 1995. – 272 с.

8.  Від роду до народу, від народу до роду / [упоряд. : І. П. Мельничук]. – Вінниця: Книга-Вега. 2006. – 240 с.

9.  Гальчак краєзнавства у Східному Поділлі: ХIХ – поч.. ХХI ст. / – Вінниця : Меркьюрі-Поділля. 2011. – 788 с.

10.  Сім чудес Вінниччини / [Т. Журунова, С. Шароварська ]відп. за випуск К. Висоцька. – Вінниця: Друк ФОП – 2008. – 80 с.

11.  Енциклопедія українознавства \ Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко. – Д.: Сталкер. 2000. – 496 с.

12.  Пономарьов їнська минувшина / Пономарьов іна – К. : Либідь. 1993. – 256 с.

13.  Давиденко / – Вінниця: О. Власюк. Вінницький інститут МАУП. – 2005. – 254 с.

14.  Ліпська ільські писанки / Ліпська А. В. – С. 334–337.

15.  Ліпська с. Попелюхи / Ліпська А. В. – С. 337–356.

16.  Струманський Поділля / - Хмельницький: «Поділля». – 448 с.

17.  Вінниччина музейна / відп. за випуск І. - Вінниця: Друк ФОП 2008. – 96 с.

18.  Енциклопедія сакрального мистецтва Поділля. Храми Вінниччини / Вінницька обасна державна адміністрація [Альбом]. – Вінниця: Консоль. – 132 с.

19.  Зінченко край - Поділля / Зінченко А. Л. – Вінниця: Краєзнавче товариство «Поділля». 1992 – 123 с.

Інструктивно – методичне видання

Методичні рекомендації до практичних занять з курсу

«Історія української культури» для студентів всіх

бакалаврських напрямків

Кондратьєва

Укладачі: Ярмоленко Олена Миколаївна

Зінько Олена Василівна

Оригінал-макет підготовлено О. Ярмоленко

Підписано до друку 00.00.0000р.

Формат 29,7×42. Папір офсетний.

Гарнітура Times New Roman.

Друк різографічний. Ум. друк. арк.

Наприклад прим. Зам. №

Віддруковано в Вінницькому національному технічному університеті

в комп’ютерному інформаційно-видавничому центрі.

21021, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 95,

ВНТУ, ГНК, к.114.

Тел.[phone].

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи

Серія ДК № 000 від 01.07.2009 р.