Письменники, діячі культури – ювіляри 2013 року (стр. 5 )

Читець: Де ж край війни?..

Ніхто не знав на світі.

І падали зернята в жар згори,

Як падають бійці, раптово вбиті,

Як падають їх рідні матері,

Коли приносять звістку поштарі.

Ведуча: Чи не найбільший успіх серед ліричних творів припав на долю вірша «Я той, що греблі рве», написаного невдовзі по війні, – він став хрестоматійним. У творчому розвитку П. Воронька цей вірш ніби завершував один і започатковував другий етап, межу між якими можна умовно означити кінцем 50-х років.

Читець: Я той, що греблі рвав,

Я той, що рвав мости

Серед страшних заграв

У дні страшної мсти.

Ведуча: Часто подумки поет повертається в роки війни, згадуючи події минулих років, схиляє голову перед тими, хто здобув перемогу.

Читець: Ідуть вони – чуприни, мов туман…

Колона рідшає тепер із кожним роком,

І кожен з них несе по кілька ран,

Що мовчки скрикують за кожним кроком.

Ведуча: Значної популярності зажила й невелика за обсягом поема «З Німеччини в Чернеччину», в якій відтворено зворушливий образ маленької полонянки Катрусі. Поет психологічно вмотивовано показав, як у душі дитини війна поєднала наївність, важко здобуту реалістичність бачення світу, природну доброту і зболеність. Стрімка ритміка твору, його пісенність, лаконічність вислову – все споріднює поему з українським фольклором:

Читець: Летіла я

З далеччини

До рідної Чернеччини.

Я нею скрізь

Пишалася,

Коли мене питалися:

– Звідкіль ідеш?

– 3 Німеччини.

– Куди ти йдеш?

– В Чернеччину!

В Чернеччину,

В Охтирщину,

За міст на Монастирщину,

Де Ворскла

Гне підковою

Під сизою

Дібровою,

Під лозами,

Ліщиною –

Іду

На Батьківщину я!

Ведуча: За життя Платона Воронька так склалося, що ніхто наче й не помітив у його поезії головного: він був українцем і передусім національним (за світовідчуттям, баченням, мисленням) поетом – з усіма нашими піснями, думами, казками й легендами, дідусями й бабусями, мамою і татом, Шевченком і Лесею, запорожцями й кобзарями, бойовими кіньми й чумацькими волами, рушниками й вишиванками, вербами, тополями, осокорами, любов’ю й солов’ями, стежками й шляхами, світанками й зорями… Вони живуть в його кращих віршах природно…

Ведуча: Можна без перебільшення твердити, що вся творчість поета надихана піснею, народнопісенною образністю. На вірші Платона Воронька написано понад 100 пісень та хорів. Кращі з них стали надбанням народу. «Буде в пісні жить душа моя» – це слова нашого земляка Платона Воронька, який набув слави, насамперед, як поет-пісняр, котрий слухав і розумів народ, віддав йому своє серце і життя.

Читець: Чи грім, чи тиша – нітелень,

А я не можу без пісень.

Навіщо «пісня?».

А на те,

Щоб легше брать усе круте

І непрестижне у житті

На ще не звіданій путі.

Ведуча: Вслід за продовжив розкриття теми жіночої долі, матері, вдови, болю розлуки, радості зустрічі.

Читець І: Тоді, як жита колосились,

Ми слухали спів солов’я.

– Це все тобі, люба, наснилось,

Намріялось, вірна моя.

Тоді, як жита колосились

У нашім полтавськім краю,

З грудей моїх крівця струмилась

За долю твою і мою.

Читець ІІ: В твоїх устах печальна складка,

Що з бронзи, з мармуру зійшла.

Ти не богиня,

А солдатка –

На попелищі край села…

Поземки землю фугували

Під ями вбитим – аж сичить.

Ти ж, мов зигзиця, – до Каяли,

Щоб князю рани омочить.

Під серце кулею уражен

Обранець твій – ледь-ледь живий:

Твій Залізняк,

Твій Довбуш,

Разін,

Твій ковпаківець лісовий.

О незглибима ніжна рвійність,

Що на край світу – крізь бої…

Як є свята, жертовна вірність,

То ти – жива душа її.

Ведуча: Образ матері поступово трансформується у величний символ України у вірші «У всіх є своя Чернеччина».

Читець: У всіх є своя Чернеччина.

Добре, як є вона –

Мамина і лелечина –

В білому світі одна.

Добре, як є Слобожанщина,

Ворскла і шлях в Лебедин,

Де отчий твій край позначено –

Також на світі один.

Ведуча: З якою любов’ю говорить поет про рідну Сумщину, Слобожанщину. На старовинному гербі м. Суми зображені три козацькі сумки. Платон Воронько творчо осмислив легенду про заснування Сум і написав вірш-пісню «Три сумки».

Читець: Три сумки везли козаки мандрівничі

В свою Слобідську Україну –

В одній повно злота,

У другій – щедроти,

А в третій – пісні про дівчину.

І тому при Ворсклі, над Сеймом-рікою

Стрічають погожі світання –

В полях повно злота,

У хатах – щедроти,

В серцях молодечих – кохання.

Ведуча: Поет Борис Олійник, який неодноразово бував на Сумщині, ще за життя Платона Воронька так охарактеризував його творчість: «Чим мені дорогий, близький і любий серцю Платон Микитович Воронько? Тим, що він живе, як пише, і пише, як живе». За словами Бориса Олійника, енергія Воронькової поезії завше спрямована в майбутнє. Але ж майбутнє починається в минулому, і що глибше його коріння, то вища, міцніша і розлогіша крона будучини.

Читець: Весна – поезія, поезія – це й осінь,

Коли у небі ледь помітні просинь,

А на землі є золото у всьому

І срібло в павутинні лісовому.

Ведуча: Життєві теми, що хвилювали поета, відразу ж зачепили душевні струни композиторів: приваблювали особливі риси поезій П. Воронька – стислість і економічність вислову, художній лаконізм, щирість і відвертість, безпосередність, відточеність кожного слова:

Читець: Любіть життя, шануйте кожен день,

Робіть йому коштовні подарунки

З колосся золотого, з новобуд, з пісень,

З натхнення творчого, з окриленої думки.

Ведуча: Найвідоміші українські композитори – Г. Верьовка, І. Шамо, Ф. Колесса – писали твори на його пісні. Легко знайшли шлях до серця задушевна «Пісня про Сумщину» (муз. М. Жербіна), пісня-жарт «У Києві на Подолі» (муз. А. Штогаренка), лірично-пісенні монологи «Коні вороні», «Я сказала йому, що прийду» (муз. С. Козака).

(Звучить одна із названих пісень)

Читець: Сумщино, Сумщино, моя батьківщино,

Тобою пишаюсь, горжусь.

Твоїми полями пісні з України

В Росію летять, в Білорусь.

Шумує ліщини

Зелена сім’я.

Сумщино, Сумщино,

Ти юність моя.

Земля твоя щедра, сім’я твоя люба

Звеличили край у віках.

Слізьми Ярославни, крильми Кожедуба,

Народним ім’ям Ковпака.

Ведуча: Ім’я Платона Воронька серед улюблених поетів А. Й. Кос-Анатольського. Щире ліричне почуття, веселий жарт, гумор, світле світосприймання пронизують його романси і пісні. «Коли я тебе пригадаю…», «У гаю зламана калина», «Молодість моя».

(Звучить одна із пісень на слова П. Воронька)

Ведуча: Чимало поезій П. Воронька поєдналося з музикою композитора Ю. Мейтуса «Ноче тиха, спочинком окрилена ноче…», «Затанцюй мені, циганко…», «Ходімо, кохана, у ліс…».

Ведуча: А з композитором П. І. Майбородою поета пов’язували не лише творчі, але й дружні стосунки. П. Воронько присвятий композитору такі слова:

Читець: Рідко говоримо, бачимось рідко,

Хоч живемо через вулицю ми.

Пісню твою, злотоусту лелітку,

Хлопці виводять щоночі з пітьми…

Можемо в пісні іти, як у житі,

Люблячи землю свою молоду.

Можемо стати над прірвою в полі,

Щоб одвертати людей од біди

Голосом пісні і доброї волі.

Друже Платоне, ходімо туди.

Ведуча: Багато пісень Платона Микитовича стали народними. Серед них і пісня «Чого тікати…», яку поклав на музику М. Колесса.

Читець: Утекла б, та в полі скрізь уже стерня,

Утекла б, та серце дівчину спиня.

І чого тікати, як зійшлись путі,

Як любов єднає щастям у житті.

Ведуча: Поетична мова П. Воронька емоційна, барвиста, по-народному проста і природна:

Читець: За руку беру тебе, слово, як юнку,

Як рідну дитину, на руки беру.

І ти зашепочеш, чи вигукнеш лунко,

Чи мовиш суворо: «Забудеш – умру».

Ти з вуст материнських лягало в колиску.

Тому і тривожно за слово гаряче,

Аби не потрапило в мислів огризки,

Не стало кволеньким, глухим і незрячим.

Ведуча: Поет щиро вірить, що його пісні ввіллються у скарбницю поетичної творчості українського народу.

Читець: Дощ пройшов,

І світлі ручаї

В синє море виливають воду.

Може, так і ці пісні мої

В океан співучого народу

Потечуть, як світлі ручаї.

Хай струмок те море не поглибить,

І не буде слави по мені,

Як хмарина мусить воду вилить,

Так і я – всю душу у пісні.

Ведуча: Любов до поезії залишилася з ним на все життя:

Читець: Я люблю поезію, як мати

Любить сина сповивати,

Як старий досвідчений коваль

Любить сталь,

Тверду та неслухняну,

І як любить хустку полотняну

Сива ткаля.

Ведуча: «Ритмомелодика Воронькових поезій, – зазначає Б. Олійник, – витікає з незглибимої криниці народної пісні і думи. На це «працює» і образна система: традиційні, усталені порівняння, метафори й тропи, символіка. Але поет ніколи не вдавався і не вдається до стилізації, до декоративної народності, не грає в показний демократизм напівпрофесіонала, не копіює з пунктуальністю ремісника народний орнамент. Він бере кольори і барви народопісенних вишивок, але відтворює свій, оригінальний візерунок».

Читець: Я не заздрю соколові, друзі,