Письменники, діячі культури – ювіляри 2013 року (стр. 1 )

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ СУМСЬКОЇ

ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА

ПИСЬМЕННИКИ, ДІЯЧІ КУЛЬТУРИ – ЮВІЛЯРИ

2013 РОКУ

Методико-бібліографічні матеріали на допомогу бібліотечним працівникам

Суми 2013

ВСТУП

Пропонуємо до вашої уваги черговий випуск видання «Письменники, діячі культури – ювіляри 2013 року».

Даними матеріалами ви можете скористатися готуючи масово-інформаційні заходи до відзначення ювілейних дат: 150-річчя від дня народження «царівни» української літератури, знавця жіночого характеру – Ольги Кобилянської, уродженця Сумщини – Платона Воронька, виразника життя українського селянства – Василя Земляка, співака та композитора – С. С. Гулака-Артемовського.

Матеріали можуть бути використані як бібліотечними працівниками так і вчителями, учнівською та студентською молоддю при підготовці заходів до ювілейних дат письменників та діячів мистецтва, написанні рефератів.

«Царівна української літератури»

Матеріали до літературного калейдоскопу, присвяченого 150-річчю від дня народження Ольги Кобилянської

«Усі мої думки тобі, народе вільний,

і пісня серця, музика душі тобі!»

Ольга Кобилянська

Ольга Юліанівна Кобилянська – класик української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть, гірська орлиця рідного слова, сучасниця Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.

Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в скарбницю української літератури назавжди.

Письменниця недаремно займає місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця XIX – початку XX століть. Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу.

Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор. За спостереженням Д. Павличка, читач і сьогодні приходить до її творів «по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже вона створила цілу енциклопедію жіночої душі».

у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім'ї (7 дітей, Ольга – четверта дитина). Дитинство та юність письменниця провела в досить обмеженому спілкуванні з українським світом. Про власну національну приналежність дівчина мала уявлення тільки від батька, бо зростала «в малому німецько-волоському містечку в глибоких горах» з назвою Кімполунг, поблизу якого – в Гура-Гуморі – вона й народилася 27 листопада 1863 р. у родині урядовця із середнім достатком Юліана Кобилянського. Брак людського спілкування компенсувала їй багата буковинська природа. Під час частих прогулянок Ольги саме природа стала щирим повірником таємниць дівочого серця, гарним сповідником сміливих думок і поривів, якими була сповнена молода душа, мовби другою рідною домівкою, де вона вже не мусила критися від когось, соромитися самої себе. Навпаки, саме природа зміцнювала, упевнювала її, допомагала віднаходити втрачену душевну рівновагу. Зростаючи мрійницею та фантазеркою, Ольга ще змалку відчувала потребу ділитися з ровесниками «чудернацькими» сюжетами.

Дитинство минуло, а це бажання все ще шукало виходу. Ольга Кобилянська любила життя, любила його неповторну красу в багатстві її прояву. Любила все, що було створено до неї, і відчувала, що в ній зароджується нове почуття любові – любові творення. Всім, що було нафантазоване, хотілося поділитися. Так на папері з'являються одна за одною поезії й окремі новели, про які ніхто, крім автора, нічого не знав.

Її шлях до української мови, літератури, культури був довгим і складним, але наполегливим. Може, ніхто з інших письменників Галичини й Буковини не переборював стільки труднощів, щоб стати в літературі виразником прагнень і сподівань українського народу, взяти на озброєння його мову, як Ольга Кобилянська.

Виростаючи в інонаціональному середовищі, дівчина увібрала в свою душу любов і повагу до інших народів і культур, але в той же час Ольга Кобилянська все свідоме життя виступала як вірна дочка свого народу, виразниця його волелюбних духовних прагнень, органічно поєднуючи в творчості національні й інтернаціональні мотиви, виступаючи поборницею культурного єднання народів, утверджуючи художнім словом демократичні ідеї рівності і братерства людей доброї волі.

З верховіть Карпатських гір, з румунсько-українського пограниччя злинула буковинська орлиця, яка своїм проникливим зором охопила весь простір рідної землі, стала всеукраїнською письменницею. Творчість її – складова невідривна частка духовних цінностей нашого народу, а в кращих, найвищих своїх осягненнях – вагомий внесок у світову культуру.

У 18-19 років, будучи ще в Кімполунзі, а потім у Чернівцях, письменниця захоплювалася ідеєю жіночої емансипації. Разом з М. Маяковською вона організовує в Чернівцях «Товариство руських жінок на Буковині». У 1892 р. пише працю «Рівноправність жінок», того ж року виступає в журналі «Народ» із нарисом «Жіноча вистава в Чикаго», 1893 р. бере участь у виданні альманаху «Наша доля», уміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи, а 1894 р. робить прилюдну доповідь «Дещо про ідею жіночого руху», опубліковану згодом у газетах і випущену окремим виданням. Того самого року Кобилянська відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти.

На жаль, радісна пора «кімполунзького раю», де Ольга вперше почала писати, мусила завершитися. 1889 р. її батько виходить на пенсію й оселяється з родиною в с. Димці Серетського повіту.  Кобилянської розлука з улюбленим краєм була важкою та болісною, оскільки там, за її словами, вона залишала «велику частку своєї душі і своїх почуттів, багато образів, уяви і своєї сили». Проте на новому місці родина письменниці довго не затрималася: через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, 1891 р. родина переїжджає до Чернівців – міста, у якому О. Кобилянська житиме до самої смерті.

Із приїздом до Чернівців – «серця Буковинської України» – для письменниці відкривається новий світ, широкий та багатий, сприятливий для творчої праці. Вона переробляє німецьку повість «Вона вийшла заміж» і під заголовком «Людина» друкує її в «Зорі» 1894 р. Позбавлена яскравих мистецьких знахідок, ця повість є радше літературною демонстрацією поглядів письменниці на проблему становища української жінки в сучасному їй суспільстві, викладених значною мірою в доповіді «Дещо про ідею жіночого руху».

Жінка… Нерозгадана таємниця, одвічна загадка, яку століттями намагалися збагнути чоловіки. Іван Франко риторично запитував:

Жіноче серце! Чи ти лід студений?

Чи запашний, чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти, як тихі сни

Невинності?

Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

В чим змінне ти і в чім постійне?

Справді, чим живе жінка, як збагнути її душу, зрозуміти бажання? Ці запитання здавна цікавили письменників. На межі ХІХ і ХХ століть тема жінки стала однією з провідних у літературі. Збагнути жіночу душу намагалися Гі де Мопассан, Лев Толстой, Антон Чехов. В українській літературі – Тарас Шевченко, Панас Мирний, Іван Франко, Володимир Винниченко.

Ще з молодого віку письменницю турбує проблема жінки у світі та в літературі. У своїх творах Кобилянська звертає увагу на нову для тогочасної української літератури проблематику. Поряд із давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка – з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя, дарованими їй життям.

Повість «Людина» була кроком письменниці у пізнанні й осмисленні життя, зокрема, психології жінки. Героїня «Людини» Олена, уособлюючи тип нової жінки, опиняється поза суспільством, стає його аутсайдером, оскільки погляди й думки, які вона сповідує, залишаються не лише незбагненими, неприйнятими, а й просто ворожими для суспільства, зміст життя якого в різних формах його функціонування визначають чоловіки. Повстаючи проти нав'язаних суспільством стереотипів, героїня кидає виклик суспільній моралі, заснованій на облуді й брехні. Сповідуючи ідеї взаємного кохання й поваги одне до одного, як основу та запоруку щасливої родини, відкидаючи модель подружжя без любові, як брудні стосунки, що ображають людську гідність, вона оголює затаєні хвороби сучасності, викриває фальш і лицемірство, як основоположні закони функціонування того суспільства. Воно ж звичний уже для нього спосіб життя не помічає та не вважає його за крамолу; не бажаючи жодних змін, воно натомість прирікає Олену на самотність і відчуження, відгороджуючись німою стіною непорозуміння.

Це не просто історія жіночого серця, а твір, в якому йдеться про становище жінки в буржуазному суспільстві, про причини, що морально калічать її, топчуть найблагородніші поривання. Образ Олени – героїчний, але і не позбавлений трагічних рис. Цей героїзм виявляється в прагненні протистояти згубному впливові обивательщини, сірої буденщини, в намаганні зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини. Трагізм Олени в тому, що під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця вистояти і в нерівній боротьбі духовно надломлюється. Щоб порятувати батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно вбогу і чужу їй людину.

За ідейним спрямуванням «Царівна» продовжує і розвиває далі тему ранньої повісті О. Кобилянської «Людина», але дає ширшу панораму життя інтелігенції, виразніше розкриває її громадянські ідеали, ідейні пошуки. Героїня «Людини» Олена Ляуфлер у своїх мріях і пориваннях не виходить за рамки особистих інтересів і зрештою зазнає життєвого краху; Наталка Верковичівна з «Царівни» – натура більш вольова й цілеспрямована, з яснішими суспільними ідеалами – досягає мети, знаходить своє місце в житті, усвідомлює кровний зв'язок з народом, з боротьбою за його кращу долю.