Синтаксис тексту (стр. 16 )

У наведеній (зі скороченнями) замітці йдеться про те, що взято під охорону так звану "Долину нарцисів". Після викладу основної інформації з допомогою конструкції прямої мови повідомлюються ще дані за цією темою, котрі стосуються вже самої рослини - нарциса. Тобто в цій конструкції говориться про те, де трапляється нарцис, яка у нього форма квітки й т. д., а компонент розповів професор Ужгородського університету... є реченням-посиланням, ( яке вказує на те, хто повідомив дані про рослину. Таким чином, розглядуване поєднання речень будується на такій основі: одне речення, котре ввібрало в себе зміст чужої мови, є провідним у смисловому відношенні, друге має допоміжний характер - пояснює, ким повідомлені ті чи інші дані. Саме за такого тематичного зв’язку складаються аналізовані відношення: одне речення є повідомленням про щось, друге - посиланням на джерело цього повідомлення. Не впливає на характер таких відношень і те, що в деяких випадках формально речення-посилання може займати головну або незалежну позицію. Розгляньмо таку інформацію: 3 цікавою й важливою ініціативою виступив колектив одного з найбільших взуттєвих підприємств. Наш кореспондент повідомляє подробиці.
Кожному з досвідчених майстрів було надано можливість виготовити з матеріалів і на машинах підприємства свій власний, "авторський" фасон взуття.
Результат цього не зовсім звичайного фахового конкурсу перевернув усі сподівання, його учасниками було розроблено близько 120 оригінальних моделей, схвалених спеціалістами. В цьому тексті йдеться про цікаву ініціативу одного із взуттєвих підприємств. Спершу подано інформацію-узагальнення, а потому наведено подробиці цього факту посилання на те, хто про це інформує. Речення-посилання формально є незалежним від наступного речення (можна було б поставити після нього крапку), але цілком ясно, що за своєю функцією та змістом воно відрізняється від усієї решти речень, які повідомляють про якісь сторони факту - у нього інша, визначена роль: указати на джерело інформації. Подібним допоміжним характером вирізняються речення-посилання й у таких випадках. Американська газета "Інтернешнл геральд три-бюн" повідомляє: італійський кінорежисер Франко Зеффіреллі розпочав зйомки фільми-опери "Травіата" на музику Джузеппе Верді; Англійські мандрівники Р. Фієннс і Ч. Бартон досягли Північного полюса на мотосанях, повідомляє агентство Франс Пресс із Лондона.

Основною частиною цих повідомлень є інформація про події й факти, що підкреслено й заголовками. Такі побудови у формі єдиного речення утворилися в результаті взаємодії речення-інформації та речення-посилання і, певно, при цьому зазнали дії компресії. Останні можуть бути й власне реченнями, коли йдеться про те, які позиції з певного питання займають ті чи інші засоби інформації (наприклад в оглядах преси). Таким чином, тематичний зв’язок є основним показником розглядуваних відношень, що вимагає особливої уваги до змісту і функцій поєднаних речень. Про функції речення-посилання виразно свідчать усталені в мові масової інформації засоби: як повідомив (хтось, у тому числі газета, журнал, агентство і т. д.), за повідомленням (когось), повідомляє, повідомив (хтось), повідомляється (де-небудь), за повідомленням (звідки-небудь). Конкретне наповнення цих моделей може бути різним, поряд зі словами повідомляє, повідомив вживаються слова пише, заявив, підкреслив, констатує, зазначав, розповідає та ін. Такі побудови дістали назву відкритої, або вільної прямої мови, їх розрізняють із власне прямою мовою на тих підставах, що вони допускають вільніше передавання чужої мови, зокрема, її скорочення, узагальнення окремих положень, позбавлені буквалізму прямої мови. Проте це вже результат відмінності конструкцій прямої мови. Коли пряма мова слугує для відображення мовленнєвої дії, то, природно, передання чужої мови мас буквальний характер. Якщо ж пряма мова слугує для повідом лення оцінки чого-небудь, погляду на що-небудь, характеристики чого-небудь, розуміння чого-небудь, то головне - передати найсуттєвіше в цьому відношенні, а буквальна форма висловлювання може й не зберігатися.

Поєднання речення-інформації та речення-посилання оформляється як надфразна єдність у тих випадках, коли їхній тематичний зв’язок підкріплюється ланцюговим зв’язком, засобами якого в цих випадках є слово це, поєднання слів цей, такий зі словами, що позначають вид мовленнєвого повідомлення (висновок, слова, думка, гадка та ін.).

Таким чином, поєднання взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень характеризується смисловою єдністю, бо одне речення виступає як основне, опорне ( є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну функцію комунікативного заломлення щодо цього опорного речення. Тобто в такому поєднанні одне речення є смисловим центром, ядром, а інше (або інші) слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе ті, що виступають як супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час за допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, котрі є носіями провідного смислу (стосовно змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то інші, відірвані від них, опиняються "не при ділі", їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої "сфери впливу" - і змістової, й синтаксичної супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється семантико-синтаксичним об’єднанням їх і створенням на їхній основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення й т. д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.

Серед складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями спостерігаються побудови з одноплановими, однотипними супровідними відношеннями (наприклад, тільки з розширенням чи тільки з аргументами і т. д.) та з різнотипними супровідними відношеннями (наприклад, із розширенням, коментуванням, аргументуванням і т. д.).

2.З’єднувальні відношення речень. Розглядуваний з’єднувальний різновид відношень охоплює такі типи функціонально-смислових залежностей між реченнями: складання, диференційне, складання, супозиція, уведення, - в свою чергу, що піддаються дальшій конкретизації (перечислювально-з’єднувальні, розділові, зіставні, протиставні відношення, часової та просторової суміжності й т. д.). Ці відношення створюють умови для об’єднання речень у більші побудови (складні синтаксичні цілі) на основі рівноправності чи обов’язкової участі - на відміну від супровідних відношень, якими визначається існування основних, опорних речень і факультативних, котрими супроводжуються опорні. Наявність сполучних відношень між реченнями веде до поглиблення, логічної різноманітності повідомлення про єдиний предмет мовлення в тексті й пов’язана з формуванням текстових єдностей аналітичного змісту, побудовою оповідних, описових фрагментів. Сполучні відношення характеризують види рівноправного поєднання печень, що входять у комунікативне цілісне, єдине утворення. Спостереження цих відношень допомагає осмислити логіко-мовленнєві тенденції формування складних розчленованих повідомлень, які вирізняються функціональною односпрямованістю речень, котрі слугують для їх вираження, а також смисловою взаємодоповнюваністю цих речень.

2.1. Складання властиве реченням, які виражають однотипні, односпрямовані смисли і є однофункціональними. Тому відбувається складання, додавання змісту окремих речень. Такі відношення спостерігаються між двома реченнями й можуть проявлятися одночасно за великої кількості речень-учасників, якщо вони є своєрідними складниками у формуванні складеного повідомлення, котре становить суму окремих повідомлень, виражених окремими реченнями. В цих випадках речення немовби "складаються" докупи, утворюють у сукупності цілісну суму конструкцій, смислів, яка має перелічувально-складений характер.

Особливо виразно розкривається таке складання з допомогою паралельного анафоричного зв’язку. Рівноправність, однотипність речень у цих випадках має явний характер: Треба, щоб шкільний музей здобув статис-кво, став народним. Треба, щоб Вічний вогонь пам’яті горів яскраво й незгасно. На всі часи; Ні, Не може бути піднесеною внутрішня організація, якщо "надбані духовні цінності" не зуміли переплавити душу. Не може бути моральним те, що побудоване на ідеї зверхності, обраності, на проти ставленості себе решті. Перший фрагмент містить речення, об’єднані шляхом паралельного зв’язку з допомогою повтору треба, щоб. Завдяки цьому смисли першого та другого речень додаються, виникає складніше, складене єдине повідомлення зі значенням необхідності. Останній приклад побудовний на паралельному вживанні речень з однаковим початком "не може бути". Компоненти, що прилягають до нього (Не може бути піднесеною...; Не може бути моральним...), також перебувають у відношеннях смислового паралелізму, бо є текстуальними синонімами. В цьому фрагменті поєднувані речення передають значення неможливості чого-небудь. Як бачимо, анафоричні елементи підкреслюють загальну смислову спрямованість речень, можуть виражати і її характер (пор.: треба, щоб; не може бути).

Розглядувані відношення виражаються також із допомогою різновиду паралельного зв’язку, близького до анафоричного. В початкову частину з’єднуваних речень виносять синонімічні компоненти або близькі :;а смислом слова в різних граматичних формах. Порівняйте: Ціную акуратність і скрупульозність, самокритичність і ретельність. Не люблю самовдоволеність... Мені подобаються люди багатогранні, наділені здібностями не тільки в науці, а й в інших галузях життя. Слова ціную, люблю (тут - не люблю), подобаються виступають у ролі контекстуальних синонімів і сприяють формуванню смислової одно-спрямованості.