Синтаксис тексту (стр. 6 )

Компоненти вершини та комедійний, ужиті в перших предикативних одиницях, що мають своє самостійне значення, стають предметом соціального розгляду в наступних предикативних одиницях; одна виражає судження про закономірність уживання слова вершини щодо відзначуваного ювілею; друга слугує для характеристики комедії в плані її можливостей.

До розглядуваного різновиду побудов (котрий являє собою сполучення, поєднання речень) належать також ті, що містять одиницю, яка має пояснювальне значення. З її допомогою дається роз’яснення того, про що повідомлено в попередній предикативній одиниці. Характерним є вживання в цих випадках сполучника тобто (звичайно - після коми), але можливе тут і тире, яке помітніше передає самостійний характер речення; може бути винесене таке пояснювальне речення й в окрему фразу. Порівняйте:

-Підвалини храму Іоанна Хрестителя складені з колотого каменю, - розповідає Р. Багрій. - В’язким розчином для нього слугувала суміш, що вживалася в Стародавній Русі, тобто задовго до 1256 року; Майже зовсім зникли дружні послання, веселі віршовані листи, іронічне листування, репліка в риму на адресу тих, із ким полемізуєш, - тобто все те, що так яскраво, ренесансно розквітало веселої пушкінської пори; Кінець XIX - початок XX століття ознаменувалися в музиці вражаючими досягненнями людського генія в галузі витонченої інтелектуальної творчості: Стравинський, Вебер, Барток, Прокоф’єв, Шенберг. Але паралельно зріс потяг до демократичної, "простої" музики, одразу зрозумілої й одразу доступної вухові середнього слухача, не фахівця. Тобто виникли полярні музичні тенденції.В усіх наведених прикладах речення, котрі починаються з тобто, розташованої після предикативних одиниць зі змістом, який уже "відбувся", й ці наступні одиниці роз’яснюють те, про що мовилося в попередніх повідомленнях, котрі мають самостійне значення (в останньому прикладі зміст пояснювального речення віднесено до сукупного змісту попереднього складного синтаксичного цілого, а не одного речення).

>Таким чином, наявність сурядних відношень у складній фразовій конструкції може свідчити про контекстуальну самостійність предикативних одиниць, між якими ці відношення встановлюються, що, звичайно, має знайти відображення у визначенні меж речень, які входять до певної фрази.

Автономність частин у безсполучникових конструкціях

На основі описаних у літературі властивостей безсполучникових конструкцій можуть бути названі такі їхні типи: 1) безсполучникові речення, що зближуються за семантико-синтаксичними відношеннями своєї структури зі складносурядними реченнями; 2) безсполучникові речення, котрі мають схожість зі складнопідрядними реченнями; 3) безсполучникові побудови, що виявляють риси складного синтаксичного цілого. Прояв у безсполучниковому реченні властивостей складного синтаксичного цілого був зафіксований єловим[40] і дістав підтвердження в працях інших дослідників (), котрі виявляли розчленованість безсполучникового речення на "комунікативне автономні" речення, тобто здатні "виступати в мовленні як окреме повідомлення[41]. Поряд із тим, що безсполучникові речення характеризуються як "особливі синтаксичні утвори, більшою чи меншою мірою співвідносні зі складними реченнями’’[42], висловлюється думка й про те, що у сфері безсполучникового речення "відбувається зближення між синтаксисом речення й синтаксисом тексту"[43]’

Як і при розгляді функціонування інших складних конструкцій, аналіз безсполучникових побудов становить інтерес передусім із погляду виявлення аспектів семантико-синтаксичної самостійності інших компонентів у тексті. Розглянемо безсполучникові конструкції, що характеризуються автономністю речень, які входять до неї й тому постають як поєднання речень.

Серед них спостерігається така безсполучникова конструкція: одне речення містить повідомлення про подію, явище дійсності, друге інтерпретує, пояснює те, що може викликати утруднення у сприйняті першого. І хоч ці речення тісно пов’язані, кожне з них має свою, відносно самостійну семантику. Звичайно перші речення містять які-небудь висновки, оцінки, характеристики, їхня спрямованість, узагальнювальна суть може бути не одразу усвідомлена читачем і тому потребує пояснення, розкриття того, що хотів сказати автор. Порівняйте: Хмари ніби повторюють рельєф річки: тут також своя хмарна течія, свої гори; 3 кожною країною прощаються двічі: спершу прощаються з людиною, потім із землею - степом або горами ибо останнім берегом; Морозяне повітря донесло сухий металічний звук - це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони.

Речення 1.Хмари ніби повторюють рельєф річки; 2. З кожною країною прощаються двічі; 3. Морозяне повітря донесло сухий металічний звук мають якраз той характер, про який було сказано вище - вони є аналітичними або містять елементи аналітичності (сухий металічний звук), а ті речення, котрі йдуть за ними, пояснюють, розкривають їхній зміст (1. тут також своя хмарка течія, свої гори... 2. спершу прощаються з людиною, потім із землею... 3. це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони. Суть кожного названого речення характеризується певною автономністю, окремістю мисленого змісту, в ньому вираженого. Після кожною першого речення можна було б поставити крапку, всі вони мають схоже просодичне оформлення кінця - завершувальне, яке закруглює, замикає. В той час як інтонаційно-мелодійний рисунок кінця першої частини власне безсполучникового речення має інший характер -- спостерігається відкрите, протяжне (продовжене) звучання, що зв’язує, наче місток, і тому ніби притягує до себе інтонаційно-мелодійний початок наступної частини. Пор. безсполучникові речення - приказки: Любиш кататися - люби й санчата возити; Зима без снігу - літо без хліба.

Серед розглядуваної групи побудов трапляються й такі, що містять перше речення, котре потребує роз’яснення, бо в ньому повідомляється, можливо, не всім відоме й зрозуміле - як у наведеному далі випадку: Для мене завжди найточнішої і найприйнятнішою естетичною формулою була та, яку висунув Грільпарцер, - різниця між: життям і мистецтвом така ж сама, як між виноградом і вином. У першому реченні автор говорить про те, що він поділяє естетичну формулу Грільпарцера, а потім, після тире, в другому реченні розкриває, роз’яснює її зміст - напевно, для того, щоб краще була зрозуміла його точка зору.

Звернімося далі до безсполучникових конструкцій іншого типу: перше речення містить повідомлення про 1) невідповідність, незвичність чого-небудь, яке-небудь відхилення від норми, очікуваного, 2) чиїсь волюнтативні дії, відчуття, стан чого-небудь, 3) об’єктивну оцінку, давану кому-, чому-небудь, а друге речення мотивує, спеціально розкриває зумовленість того, про що сказано в першому реченні. Порівняйте: Перед поїздкою в Канчипурам я зустрівся з міністром у справах кооперації в уряді штату Тамілнаду. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі практично неспроможні організувати кооператив - для цього у них немає грошей; Тетяна та Микола згадують славнозвісні вологодські різьблені палісади та північний льон. І це чудово: люди знають і люблять землю, на якій вони виросли; Вчительку історії Наталію Михайлівну я знаю давно. Людина допитлива, вся в пошуках, і з нею завжди цікаво розмовляти: не визнає шаблонів ні в думках, ні в учинках; Довгоногий Георгій побіг із чайником за окропом, у цей час поїзд рушив. Георгій - назад. Ми кинулись відчиняти двері, а вони не піддавалися - заклинило.

У наведених фрагментах спостерігаємо вживання мотиваційних речень (1. для цього у них немає грошей, 2. люди знають і люблять землю, на якій вони виросли, 3. не визнає шаблону ні в думках, ні в учинках. 4. заклинило), необхідних для розкриття того, чим викликане явище, про яке йдеться в попередньому реченні. Це визнання неможливості чогось (1. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі неспроможні організувати кооператив), емоційно-експресивна оцінка чого-небудь (2. І це чудово), перебування в певному психологічному стані (3. з нею завжди цікаво розмовляти), факт відхилення від норми (4. двері не піддавалися). Це поширені у мові побудови, бо конкретних реалізацій тих значень, про які було сказано вище, може бути досить багато. Як зазначається, "незважаючи на ясність змісту і придатність до самостійного вживання, ці речення все-таки мають певний ступінь смислової незавершеності. Вони несуть у собі якийсь невідомий для слухача елемент змісту, котрий підводить його до запитання "чому?" Зміст таких речень потребує мотивації”[44].

Близькі до розглянутих і конструкції, в яких виокремленість складових речень визначається такими їхніми функціями: перші речення є аналітичними повідомленнями характеристично-оцінного типу, другі слугують для обґрунтування, підтвердження повідомленої характеристики. Наприклад: Ім’я "Райдужне" дали новому селищу... І неспроста: всіма барвами веселки грають оздоблені керамічними плитками, прикрашені візерунковими дерев’яними наличниками та гайочками будинки-садиби; Завод працює стабільно, програму минулого року, наприклад, виконав іще в жовтні; Дедалі більшої сили та дикості набуває в нашому житті гласність: важко назвати таку ланку, що була б закрита, захищена від принципової критики.

У першому фрагменті неповне речення I неспроста слугує для характеристики факту, після повідомлення про який воно наводиться. Друга предикативна одиниця перемикає увагу вже на новий зміст - у ній говориться про те, в яких справді веселкових тонах оформлені будинки, й цей зміст виступає як підтвердження того, що сказано в попередньому реченні. Аналогічно розчленовується на два речення фраза з другого прикладу: спочатку дається речення, котре повідомляє: характеристику роботи заводу Завод працює стабільно, потім речення, в якому йдеться про конкретний факт строки виконання заводом програми минулого року. З наведеного факту видно, що програму виконано достроково, й тому друге речення знов-таки виступає в ролі обгрунтування, підтвердження сказаного в першому реченні.

У третьому прикладі, що також має форму фрази, перше речення виражає характеристику стану справ: Дедалі більшої сили та дієвості набуває в нашому житті гласність. У наступному реченні, що йде після двокрапки, повідомляється вже новий зміст, і його призначення, як і в розглянутих випадках, слугує підтвердженням думки, висловленої в попередньому реченні.