Синтаксис тексту (стр. 7 )

Ще один різновид безсполучникових конструкцій також характеризується виразним розмежуванням ролі їхніх складових частин. В одній предикативній одиниці повідомляється щось про відображувану дійсність, а в другій - щось із приводу сказаного в першій, що-небудь у зв’язку з першим повідомленням. Як і в аналогічних випадках побудови складносурядних конструкцій, - тут немає ніяких підстав для злиття сенсів окремих частин у єдиний, синтезуючий сенс, зберігається чітка самостійність семантичного наповнення кожної частини. Розглянемо приклад: Але актор загалом не сумовитий і печальний, він діяльний і ні до чого не буває байдужим. І наполегливий, коли треба підтримати або захистити. У нього гострий язик і сміливість думки - інакше звідки взялися б оці комічні персонажі, так яскраво висміяні, ці гротескні фігури на кшталт Никоновича в "Пані міністерші" Е. Мушина або Гастона Вальтьє зі "Школи неплатників" Л. Вернейля та Ж. Бера.

Будова третьої фрази - це дві предикативні одиниці, графічною межею яких є тире. Перша предикативна одиниця передає зміст - характеристику актора. Друга містить суть: що можна гадати про правомірність такої характеристики (слово інакше замінює позначення протиставленої ситуації - наприклад, скажемо по-іншому: якби це було не так, звідки б узялися...). Порівняймо аналогічну побудову: Якраз гри тут і не вистачає, відчуття літератури як чогось відмінного від життя, творчої легкості, розкутості, винахідливості, блиску - втім, подібні атрибути хорошої прози взагалі в нашій літературі рідкість. І в цьому випадку спостерігаємо поєднання у фразі двох самостійних за суттю предикативних одиниць. Слово втім виступає тут як вставне й підкреслює зміну в логічному русі мовлення. В першому реченні мовиться про нестачу певних художньо-творчих елементів в аналізованому творі, а потім відбувається змістове перемикання: думаючи про сказане, автор розмірковує, чи індивідуальна ця характеристика, чи вона є відображенням ширшого явища - ця думка й знаходить вираження в другому реченні.

Розглядуваний далі різновид безсполучникових конструкцій відрізняється від попередніх певною змістовою розмитістю меж речень, які входять до цієї побудови. В них не таке помітне, не так явно спостерігається функціонально-змістове розмежування частин, зміст першої немовби переливається у зміст другої, а втім, простежуючи формування змістів, ми виявляємо їхню завершеність, переходи всередені фрази, тим самим виявляючи внутрішньофразові межі речень. Наприклад: У кадрі телевізора повільною ходою людини, що прогулюється, рухається знайома фігура в темному пальті й капелюсі. Людина йде уздовж бульварів, вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею. Розглянемо другу фразу. Перша предикативна одиниця Людина йде уздовж бульварів має семантику повідомлення про дію суб’єкта. Наступна предикативна одиниця вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею несе вже інший зміст, незважаючи на єдність суб’єкта. Йдеться тут про інтелектуально-психологічний стан, це повідомлення - перехід до характеристики внутрішнього душевного ладу, властивого людині, спочатку сприйманого зовні. Таким чином, кожне з речень, які входять до безсполучникової конструкції, і в цьому випадку наділене окремим самостійним змістом, але в той же час з’єднання цих речень, безумовно, характеризується певною тематичною цілеспрямованістю. Смислове зближення, властиве реченням, котрі входять у розглядувану конструкцію, проявляється в різному ступені, що створює більші чи менші труднощі ири вичленовуванні цих речень.

Самостійність предикативних одиниць у складній безсполучниковій конструкції виразно постає в тих випадках, коли вони мають однофункціональний характер, але розрізняються суб’єктами, які формують зміст кожної з них. Це спостерігається в побудовах перелічуваного, оповідного, зіставного типів. Розглянемо досить об’ємний фрагмент, що чистить безсполучникову конструкцію перелічувально-аналітичного характеру: Останнім часом висувалися як способи науковою пізнання різні прийомні структурний, семіотичний, інформаційний, конкретне-соціологічний, експериментально-психологічний і т. д. Немає жодного сумніву, що в естетичних дослідженнях їх можна з успіхом застосувати. Проте всілякі спроби універсалізувати їх криють небезпеку. Так, семіотичний підхід, будучи абсолютизованим, виявляєтеся неповноцінним у виявлені образної природи мистецтва; психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; інформаційний спричинює зведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; структурний, даючи змогу позначити всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого творі), стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем, ігноруючи процеси розвитку художньої літератури. (Звернімося до фрази, в якій висловлюються застереження, пов’язані з універсалізацією деяких способів наукового пізнання в дослідженнях мистецтва. Аналізована фразова побудова чітко розпадається на чотири предикативні одиниці, що починаються найменуванням підходів: 1)семіотичний підхід, будучи абсолютизованим., виявляється неповноцінним у виявленні образної природи мистецтва; 2) психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; 3) інформаційний спричи-аюєзведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; 4) структурний, даючи змогу позначати всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого твору, стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем. У кожній одиниці повідомляється те, що стосується одного з методів, і кожне таке повідомлення являє собою в цьому відношенні цілісний завершений зміст, а отже - й речення, що розкриває думку про характеристику в обраному плані названого методу.

У цілому безсполучникові складні конструкції характеризуються більшою, ніж в інших складних кострукціях. здатністю об’єднувати окремі самостійні повідомлення. Це, в свою чергу, пояснюється більшими можливостями збереження ними автономних частин, що не піддаються дії зчеплення, скріплення з допомогою сполучників. Тому в безсполучникових конструкціях широко представлене внутрішньофразове членування на окремі. контекстуальне значущі речення, що необхідно враховувати, аналізуючи взаємодію речень з метою формування текстових побудов. Як і в інших подібних випадках, це дає змогу виявляти реальну картину утворення смстемно-структурної єдності тексту.

Функціонування відокремлених компонентів як аналогів речення

Одна з непростих галузок виявлення меж речення - це побудова з відокремленими членами. Склалися уявлення про предикативність, поліпредикативність, вторинну предикативність таких побудов[45], - уявлення, котрі свідчать, що з уживанням відокремлених членів виникають додаткові змістові аспекти. О. М.Пєшковський, започаткувавши виділенісль у синтаксисі відокремлених членів, підкреслював їхню значну змістову, інтонаційну самостійність, аналогію з підрядними реченнями [46].

Вичленовуючи констекстуально самостійні предикативні одиниці у фразових синтаксичних побудовах, ми спостерігали, в яких випадках відокремлені звороти входять до складу цих предикативних одиниць, а в яких вони лишаються за межами виділюваних речень і самі утворюють предикативну одиницю, яка, природно, постає на грунті іншої одиниці, спирається на її елементи, й вони у зв’язку з цим випускаються, маються на думці, як і в неповних реченнях, представлених підрядною частиною. Оскільки для формування подібних неповних речень необхідний "ґрунт", то у фразі вони звичайно перебувають у постпозиції щодо опорного елемента. Таким чином, пошуки конструкцій, спроможних мати значення самостійної предикативно вагомої одиниці, ми будемо вести серед постпозитивних відокремних елементів. Про предикативну самостійність відокремленого компонента можна говорити в тому разі, якщо він, ідучи після предикативної одиниці, яка містить окреме самостійне повідомлення, також виражає окреме, по-своєму самостійне повідомлення.

Розглянемо типи фразових побудов, у яких межі речень визначаються у зв’язку з виявленням предикативного значення елемента, шо його традиційно відносять до категорії відокремлених членів.

Так, по-перше, це побудови, в яких предикативна одиниця передує відокремленому компонентові, містить повідомлення про факт дійсності, точку зору на щось, а поєднуваний із нею елемент, іменований відокремленим, передає вже новий зміст: оцінно-характеристичний, стосовний до якогось об’єкта, про який ідеться в першому реченні. Розглянемо ці приклади: Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача, котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси, такого рідкісного й водночас жаданого в наш стрімкий вік;
- А першим хто народився в 1945 році?
- Дівчинка.
Літня нянечка, вдоволено посміхаючись, каже, що це добра прикмета. Значить, незабаром кінець війні.
Де тепер та маленька провісниця миру? Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку, ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті? В тому столітті, де сніп так само пахнутиме снігом, робота лишатиметься роботою, любов - любов’ю, а зірки ніколи не з’єднаються зі словом "війна ".

Перший фрагмент представлений розгалуженою в синтаксичному відношенні фразою. В ній вичленовується спочатку предикативна одиниця, що має самостійний зміст (Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача), потім іде предикативна одиниця, яка повідомляє нам щось, що характеризує глядача (котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки ( мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси), і частина, що зосталася, виражає самостійну думку, віднесену до поняття ідеал. Якщо вилучити трансформацію цього виявленого речення, зумовлену його пристосуванням до попередньої частини для "тісного" поєднання, зв’язку з іншим реченням, то воно могло б мати вигляд: цей ідеал такий рідкісний... у наш стрімкий вік (у тексті ж такого рідкісного й водночас жаданого...). Елемент, відомий із контексту, як бачимо, випущений, носії нової інформації, завдяки узгодженості форм із компонентами попереднього речення, набули здатності виражати зміст, повідомлений на розвиток раніше сказаного. Таким чином, аналіз показує, що розглядувана фраза - це своєрідний мікротекст.