Сценарій свята до дня Перемоги (стр. 5 )

І над травами та й над росами, і над юними та й дорослими, і над тишею та й над простором – вічне полум'я вічним пострілом. І нам ніколи бути кволими, знемагаючи від журби. Кличе полум'я, вічне полум'я, вічне полум'я боротьби! Ведучий: Сьогодні йшла мова про С. Вайду та І. Кубинця. Але потрібно нагадати про те, що Івана Кубинця на околиці с. Штітіна німці схопили і розп'яли на брамі ґуральні. Після відступу фашистів побратими зняли Івана, серце його ще билося. Він помер на руках у друзів. На могилі І. Кубинця споруджено пам'ятник, біля якого постійно лежать живі квіти. Ведучий: Ведучий читає вірш «Розп'яття» Петра Скунця. Ведучий: Серед мужніх воїнів-закарпатців було чимало жінок: Марія Логойда (с. Руське Мукачівського району), Ганна Мешко (с. Голубине) та Гафія Павлишинець (с. Неліпино) Свалявського району, Юлія Кость із Тячева, Ганна Мадяр із Волівця та інші. Ведучий: Учні виконують «Ой, тумани мої» на слова М. Ісаковського, музику В. Захарова. Ведучий: Усі минулі роки не знали рідні про долю Марії Іванівни Мигалко (після одруження Петруньо) із с. Іза. Вона у березні 1944 року, героїчна радистка, десантувала у районі м. Жиліна (Польща) і від тоді ніхто про неї нічого не знає. Ведучий: (Читає уривок вірша). Їх імена на мраморі куто, На граніті, металі. Щоб кожен їх знав: «Ніхто не забутий, ніщо не забуто», У безвісті ніхто не пропав. Ведучий: Дорогі сивочолі ветерани! Батьки й Мами! Юнки і юнаки! Зупиніть свою увагу на цифрі 65, її можна швидко написати і вимовляти. А вам прожити? Цьогорічна весна наближає нас до визначної дати в житті нашого народу – 65-ї річниці Великої Перемоги над фашизмом! Ведучий: «Упав солдат» сл. і муз М. Попенка; «Світку мій карпатський» сл. П. Скунця, муз. П. Рака, виконує ___________________________________.

Ведучий: На закінчення нашого свята 65-річчя Перемоги прослухайте вірш Володимира Ладижця «Марш ветеранів» у виконанні _______________. МАРШ ВЕТЕРАНІВ Це хто сказав, коли вже сиві, То уклоняємось вітром? Та ми ще дужі і красиві, Ми ще рівня богатирям! Стрічаєм кожен день бадьоро, Зверши, що вчора загадав. Для юних – космос, дальні зорі, Нам – на землі багато справ. Забудем, друзі, давні рани, Уже минув їм лютий строк. Розправте груди, ветерани, Рівніше стрій, твердіше крок! Чоловічий вокальний гурт виконує пісню «День Победы».

В. Калашников «ПОДВИГ ПЕРЕМОЖЦІВ ЖИТИМЕ У ВІКАХ!» сценарій театралізованого тематичного вечора Приміщення Будинку культури (клубу) у святковому вбранні. У вестибюлі та фойє – тематичні виставки, стенди, карти, панно, плакати, лозунги: «Вони боролися за Батьківщину!», «Юність, опалена вогнем», «Плакати вогненних років», «Трудівники війни», «Міста – герої», «Діти – герої», «Партизани – герої», які розповідають про подвиг великого народу. У виконанні оркестрів та у магнітофонному запису звучать пісні про Батьківщину, військово-патріотичні пісні. Проводяться конкурси на краще виконання фронтових пісень та читання віршів часів війни та віршів сучасних поетів про війну. До Будинку культури (клубу) збираються усі запрошені. Перед початком вечора у залі звучать музичні позивні. Усі запрошуються в зал. Завіса відкрита. На сцені емблема «1941 – 1945 – 2010». 3 обох боків екрана – емблеми міст-героїв. Звертають на себе увагу плакати I. Тоїдзе «Родина-мать зовет», Кукринікси «Беспощадно разгромим и уничтожим врага», В. Іванов «Пьем воду родного Днепра» та лозунг «Хай живе у віках безприкладний подвиг великого народу у Великій Вітчизняній війні!». Зал затемнюється. У центрі авансцени висвітлюються юнак і дівчина. Юнак: 65 років над європейським континентом мирне небо. Історія заповнила свої нові сторінки. Д1вчина: 65 років! Для історії людства – це мить. Для нашого покоління – це більшість прожитих у натхненній праці років. Юнак: Ми звертаємось зі словами вдячності до ветеранів війни, живих і до тих, хто не дожив до наших світлих днів, усіх учасників визволення нашої Батьківщини, які героїчно билися на фронтах, у партизанських загонах і підпіллі, до людей, які кували в тилу перемогу над ворогом. Юнак і Дівчина виходять. До мікрофону підходить представник органу влади і пропонує від усіх, хто сьогодні у залі, відправити дві корзини з квітами, щоб покласти їх на могилу воїнів, що загинули під час війни. Хор виконує пісню «Вічний вогонь» Ж. Колодуб на сл. А. Драгомирецького. Усі встають. Через сцену і зал виносять дві корзини квітів. На сцені – учасники в образах Поета, Ветерана та Перший, Другий, Третій. Перший: Чи не досить, поете? Війна рокова 65 років у траншеях дріма. І в солдатських листах вигасають слова, Та й самих адресатів нема.

Другий: І не варто полохати маминих снів, – Хай їм ліпше онуки гудуть. І не треба гіпербол: полеглих синів Вже й пороги отецькі не ждуть. Третій: Гей, на ратних полях – полини, полини. Забуття осіда, як зима... Поет: Так чому ж я і досі біжу із війни? Запитав би, так... батька нема. Перший: І летять жайворонням у ті полини Онучата, мов доля сама. Поет: Так чому ж я і досі біжу із війни? Запитав би, а й неньки нема. Другий: Час од спалених весен втіка в голубе. Тільки ж пам’ять рокоче в диму: Поет: Ти про себе забув. Ти запитуй себе, Щоб тебе не спитали: чому?! Ветеран: У надвечір’ї шумить потолочене жито і ходить моя молодість тихими кроками. Вона шукає нових стежок. Скільки їх довелось стоптати за чотири літа… Вона оглядає передові, пориті на сталінградських горбах, на синьому Бузі і на чорних карпатських плаях. Багато їх? Мабуть, немало. То мої ноги кривавились на тих стежках, то мої руки копали бліндажі, обливаючись потом, то моя душа, як птаха, трепетала над ними, падаючи, радіючи і рвучись вперед, знаходила нові тривоги й радощі на тих вітряних збитих війною долинах. Перший: Хлопці! А що було б, якби на місці наших батьків і дідів у 41-му під Москвою, у 42-му і 43-му під Сталінградом, у 45-му під Берліном були ми? Другий: А давайте уявимо собі... Звучить мелодія вальсу, у глибині сцени кружляють пари (ансамбль бального танцю). На авансцені, змінюючи один одного, проходять епізоди останніх мирних днів 1941 року. На сцені – троє випускників інституту. Перший: Ось так. Ти, Сашко, – Урал, я – Сибір, а тобі, дорогенький, – Київ, каштани, завод «Арсенал».

Другий: Годі базікати, Юрко. Я скрізь – за тобою. Третій: Ех, хлоп’ята, хлоп’ята... Аби ж то знати... Перший: Що? Третій: І сам не знаю. Другий: А мені іноді раптом хочеться, хлопці, на скрипці грати, іноді – одружитися, а іноді – стояти на чолі держави. Третій: Ех, хлоп’ята, хлоп’ята... Цікаво дізнатися, що з нами буде завтра... Вони залишаються стояти, освітлені променем прожектора. Пари кружляють у вальсі. На протилежному боці сцени висвітлюються дві фігури – Дочки і Матері. Дочка: (тихо) Де ти зараз, мамо? Мати: Я? Я зараз у Бресті, донечко, у сорок першому. Дочка: Там уже війна? Мати: Ні... Там зараз ніч на 22 червня, а в клубі йде репетиція місцевої самодіяльності. Брест у сорок першому... Ніч у розпалі літа... Дочка: Пролітають останні хвилини миру. Першій: Країна жила, будувала, цвіла. Другий: Зростали нові будинки, а за вікнами в них дзвеніли дитячі голоси. Учасники роблять рухи, ніби відчиняють вікна. На сцені з’являються діти, вони шумлять, грають, танцюють. Перший хлопець: Пах, пах, пах! Ти вбитий! Падай, падай. Я – перший. Другий хлопець: Ні, я перший! Мати: Хлоп’ята грають у війну! Третій хлопець: Та-та-та-та. Ура! Я переміг. Четвертий хлопець: А у мене ще танк є. Дочка: Дивно, діти грають в війну. Мати: Вони ще не знають, що війна прийде насправді. П’ятий хлопець: Хлопці, дівчата, давайте потанцюємо!

Усі учасники танцюють вальс під мирним небом. Та ось у звуки мирного вальсу вривається тривожна музика, а її заглушають стогін літаків, виття бомб, вибухи, автоматні черги. Затемнення, бігають по сцені промені прожекторів, чути звуки маршируючих колон. На екрані – кадри з хроніки: наступ фашистських військ. Усі учасники займають увесь простір сцени, намагаючись осягнути те, що відбувається. Перший: Що це? Другий: Що це? Третій: Що це? Звучить голос диктора. Диктор: З німецької директиви № 21 про війну проти СРСР (операція «Барбаросса»: «Німецькі збройні сили повинні бути готові розбити Радянську Росію у ході короткочасної кампанії, ще до того, як буде закінчена війна проти Англії…» Дочка: Це – війна! Мати: Це – війна З тривожного грому народжується мелодія пісні «Священная война» О. Александрова. Поет: Життя розквітало, - Країна міцніла… І раптом підступно, Як звірі з імли, Фашисти на край наш Війною пішли. Перший: З так званого генерального плану «Ост»: Другий: «На всій окупованій території (до лінії Архангельськ – Волга) повинно залишитись тільки біля 14 млн. місцевих жителів; 65 відсотків українського та 75 відсотків білоруського населення повинно щезнути зі своєї землі...» Перший: 1 418 днів відділяли свято Перемоги від того ранку, коли гітлерівські війська віроломно напали на Радянську країну. Другий: 1 418 днів і ночей йшов Радянський солдат дорогами війни. Промінь прожектора висвітлює бійців. Звучить мелодія пісні «В землянке» К. Лістова.

Перший солдат: Яке сьогодні число? Другий солдат: 9 травня 2010 року. Перший солдат: 65 років тому в цей день ми загинули у цій землянці. Як ми вам заздримо. Вам, живим. Не знаю, чи зрозумієте ви нас. Ми мало зробили, але ми мало прожили на землі. Дівчата й хлопці майбутнього! Мабуть, ви будете освіченіші, красивіші, сміливіші, ніж наше покоління, але це наше покоління зуміло зберегти, пронести в собі через вогонь це чисте світло, віру в майбутнє, у молодість, у щастя. І ми заповідаємо вам нашу любов і нашу ненависть. Бережіть мир на землі, і щоб ніколи більше не повторилося 22 червня 1941 року. На екрані – кадри хронікально-документального фільму «Велика Вітчизняна» (частина І). Звучить голос диктора. Диктор: До вас звертається ветеран Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу ________________________________________________________. (прізвище, ім’я, по-батькові) Ветеран Великої Вітчизняної війни підходить до мікрофону і розповідає бойовий епізод. Його розповідь супроводжується мелодією духового оркестру. Звучить вальс «Спогади ветерана» Ю. Лучко. Після його виступу до мікрофону підходить молодий робітник. Він говорить про те, що молодь в наш мирний час сповнена бажання бути гідною подвигів дідів, намагається збагачувати свій досвід і пам’ять людськими знаннями. На сцені – ведуча і ведучий. Ведуча: Стежками партизанськими, Де бій колись гримів, В похід рушаєм зранку ми Дорогами батьків. Ведучий: Захоплені відвагою Загонів бойових Згадаємо з повагою Ровесників своїх. Звучить мелодія «Реквієму» Д. Кабалевського («Те, що батьки доспівати не встигли»). Ведуча: У дні грози, що гриміла гарматами,