Теми лекцій з дисципліни «Диференційна психологія» (стр. 8 )

За даними Нгуен Ки Тионга (2000), багато особистісні особливості пов'язані з типологічними особливостями прояву властивостей нервової системи, у тому числі і сили нервової системи. Суб'єкти, залежні від зовнішніх впливів при ухваленні рішення, частіше мають слабку нервову систему. У осіб, схильних до ризику, частіше відзначається сильна нервова система. Особи із сильною спрямованістю на процес діяльності, а не на її результат, частіше характеризуються слабкою нервовою системою. [11, с. 162-166]

Таким чином, сила нервової системи - це фізіологічне поняття. При наявності сильної (або слабкою) нервової системи в ході розвитку при різних умовах життя і виховання можуть виникнути різні психологічні риси особистості.

Зовнішнє середовище завжди діє на людину через внутрішні умови, найважливішим компонентом яких є природні властивості нервової системи, у тому числі і сила нервової системи. Численні дослідження говорять про існування зв'язку сили нервової системи з різними компонентами індивідуальності.

Список використаних джерел

1.  Айзенк особистості / Пер. з англ. О. Ісакова и др. - М.: КСП +; СПб.: Ювента.1999.- 464 с.

2.  Мерлін ія індивідуальності.- М.: Изд-во «Інститут практичної психології».1996.- 448 с.

3.  Небиліцин і властивості нервової системи людини.- М.: Педагогіка.1990.- 384 с.

4.  Русалов і проблеми побудови спеціальної теорії індивідуальності людини / / Психологічний журнал.- 1986.- № 4. - С. 23 - 55.

5.  Теплов ія і психофізіологія індивідуальних відмінностей.- М.: Изд-во «Інститут практичної психології».1999.- 544 с.

6.  Юнг ічні типи.- Мн.: ТОВ «Харвест».2003.- 528 с.

Тези лекцій з «Диференційної психології»

Лекція 3

Стать у структурі індивідуальності. Теорії розвитку статевої ідентичності

План:

1.  Стать у структурі індивідуальності.

2.  Аспекти статевої ідентичності.

3.  Теорії розвитку статевої ідентичності.

4.  Аспекти статевої диференціації.

5.  Статеві відмінності в психічній діяльності і поведінці.

Дослідження психологічних відмінностей між статями здійснюється диференціальною психологією. Статева диференціація визначається як сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних ознак, на основі яких розрізняється чоловіча і жіноча стать. Статева диференціація – це універсальна властивість живого, яка пов’язана з функцією відтворення собі подібних. У людини статева диференціація обумовлена соціокультурно. Вивчення статевих відмінностей має важливе практичне значення для професійного відбору і професійної орієнтації, для вирішення багатьох задач медичної психології і служби сім’ї. Статевій диференціації присвячено безліч робіт. Багато робіт присвячено відмінностям жіночої і чоловічої поведінки, яка може спостерігатись уже в перші дні після народження і стає все більш наявною в подальшому.

В багатьох дослідженнях підкреслюється, що у віці 1,5-2 роки у хлопчиків виявляється більша схильність до конструктивної діяльності, ніж у дівчаток. Статеві відмінності у поведінці яскраво помітні, коли аналізують сумісну з дорослими діяльність дітей обох статей. Спостерігалось, наприклад, як діти різної статі і одного віку (3-5 років) допомагали батькові виконувати домашню роботу технічного характеру. Було відмічено, що допомога у хлопчика і у дівчинки була різною. Дочка була готова щось принести, подати, потримати, їй достатньо бути учасницею загальної корисної справи. Сина ж це не задовольняє, він обов’язково буде прагнути схопити той самий інструмент і сам виконувати роботу, наслідуючи батькові в конкретних маніпуляціях.

Наявність суттєвих психологічних відмінностей між чоловіками і жінками само по собі ні у кого не викликає сумніву. Важливо підкреслити, що будь-яка встановлена відмінність є середньостатистичним показником, який не можна прикласти до всіх жінок і чоловіків. Вчені виявили середньостатистичні відмінності між чоловіками і жінками в ряді моторних і когнітивних функцій. Жінки, в середньому, демонструють більш високі показники в тестах на швидкість мовлення, правопис, швидкість письма і читання, розуміння соціальних взаємодій і емоційної інформації, перцептивну швидкість, тонку моторику, арифметичний рахунок і асоціативну пам’ять. Чоловіки, в середньому, краще справляються з тестами на полінезалежність, математичні судження, абстрактне мислення, розуміння просторових відносин, цілеспрямовану моторику, а також стереотипно чоловічі захоплення: технічну смекалку, електронну інформацію і інформацію, пов’язану з автомобілями і крамницями.

Загально прийнято, що права і ліва півкуля головного мозку людини здатна відповідати за виконання різних функцій. Є вказівки на те, що півкулі чоловіків і жінок можуть по-різному спеціалізуватись в розумових процесах. Чоловіки, напевно, більш латералізовані, тобто конкретні функції мозку у них частіше локалізуються переважно в одній півкулі. Це може допомогти пояснити їх інтерес і більші здібності, наприклад, до механіки, розуміння просторових відносин і математичних суджень.

Жінки, як правило, менш латералізовані і відрізняються більшою взаємодією між півкулями. Це цілком може робити для них доступним більш широкий діапазон розумових задач і пояснити їх більшу здібність пояснювати і обробляти емоційний матеріал, а також добре писати.

Статеві відмінності охоплюють досить широке коло властивостей і відносин. Наприклад, більша агресивність чоловіків є транскультурною і навіть міжвидовою константою. Міжкультурну валідність, напевно, має визначення чоловічого стилю життя, як більш предметного і інструментального, на відміну від більш емоційно-експресивного жіночого стилю; це пов’язано з особливими функціями жінки-матері і так чи інакше відбивається в спрямованості інтересів і діяльності, співвідношенні сімейних і позасімейних ролей і т. ін.

Імовірно, що багато з цих відмінностей між чоловіками і жінками є генетично обумовленими. Наприклад, американські дослідники Маккобі і Джеклін припускають, що більша агресивність чоловіків може бути викликана тим, що їх організм в пренатальний період отримував більшу кількість статевих гормонів. З цією точкою зору не погоджуються інші дослідники. Так, Тіджер стверджує, що у чоловіків відсутня будь-яка біологічна схильність до вияву агресивності. Він вважає, що підвищена агресивність чоловіків зумовлена скоріше статеворольовою соціалізацією. Згідно з іншими дослідженнями, до цих загальноприйнятих відмінностей між жінками і чоловіками за рівнем агресивності необхідно підходити з великою обережністю, – як і до статевих відмінностей в прояві математичних і вербальних здібнос-ей. Дослідивши не одну сотню людей, Хайд прийшов до висновку, що відмінності, які визначені “середнім чоловіком і середньою жінкою”, виявляються далеко не завжди.

Отже, не дивлячись на велику кількість досліджень з психологічних відмінностей чоловіка і жінки, експериментальних даних з цього питання недостатньо і вони часто є суперечливі. Це свідчить про складність проблеми статевої диференціації.

Статева дифереціація основана, в першу чергу, на різній ролі чоловічого і жіночого організму у здійсненні репродуктивної функції. Одним з перших, хто намагався теоретично пояснити при-оду відмінностей чоловіка і жінки, є французький дослідник А. Фул’є (1896 р.). Суть його теорії полягає у принциповій відмінності метаболізма (обмінного процесу) у чоловіків і жінок. Метаболізм – це є взаємодія анаболізму і катаболізму. Анаболічні процеси, що включають переважно орієнтацію на живлення, інтеграцію, збереження енергії, за А. Фул’є, є більш розвинутими у жіно-чих організмах. Ця велика анаболічна орієнтація, забезпечуючи індивідуальну виживаність жінок, виявляється і в їх поведінці.

Катаболітичні процеси, які більш пов’язані із розмноженням, дезінтеграцією, витратом енергії, визначають поведінку чоловічих організмів. В цій теорії явним є те, що закон взаємодоповнюваності, описаний Геккелем, є універсальним, проте в реальності все набагато складніше.

Згідно з концепцією (1984 р.), дихотомія чоловічого і жіночого є дихотомія спадковості і змінності, довготривалої і оперативної пам’яті виду, кількості і якості нащадків, консервативності і еволюційності. Диференціація статей є результатом соціалізації організмів за двома головними акспектами еволюції: збереженням і зміною генетичної інформації. Потік інформації від середовища до популяції реалізує переважно чоловіча стать, а від покоління до покоління – жіноча стать. Філогенетично більш змінюється чоловіча стать, онтогенетично – жіноча. Онтогенетична пластичність жіночої статі забезпечує їй більшу стабільність у філогенезі. Жіноча стать більш адаптована, чоловіча – більш винахідлива. Статевий диморфізм виникає в результаті різних норм реакції на умови: жіноча стать спеціалізується на адаптації до умов; чоловіча – на футуристичних моделях, які ще не мають аналогів на еволюційному шляху. Тому чоловіки більш творчі, а жінки адаптивні. Цією концепцією пояснює відмінності між чоловіками і жінками. Ці відмінності знаходяться не в конкурентних відносинах, а в комплементарних.

Концепція виходить з інтересів популяції і виявляє функції двостатевості на рівні виду: мова йде про всезагальні закономірності альтернативного типу, фундаментальний характер яких потрібно мати на увазі. Тому пряме перенесення понять кон-епції на рівень конкретних психологічних, соціальнологічних досліджень було б помилкою.

Статевий диморфізм відноситься до постійних характеристик онтогенетичної еволюції людини, охоплюючи як самі ранні, так і самі пізні періоди людського життя. Онтогенез людини розкривається як послідовна зміна віку, однією з характеристик якого є своєрідний статевий метаморфоз і поступове розгортання і посилення статевого диморфізму в періоди роботи і дозрівання, потім стабілізація цього диморфізму, по якій визначається статева зрілість, нарешті, послаблення і згасання статевого диморфізму в процесі старіння.

Взагалі не можна досягти якоїсь визначеності і однозначно розділити поведінку людини відповідно до статі. Вчені вважають, що мозок людини має можливість програмувати поведінку як за чоловічим, так і за жіночим типом. Іншими словами, кожна людина володіє одночасно маскулінними і фемінними рисами, і лише ступінь вираженості й особливості поєднання визначають індивідуальність особистості, її маскулінність або фемінність.