Теми лекцій з дисципліни «Диференційна психологія» (стр. 9 )

Гендерна свідомість схильна абсолютизувати психологічні і соціальні відмінності статей, ототожнючи маскулінність з активно-творчим культурним, природничим началом.

Як системне ціле, образи маскулінності і фемінності є історичними і етноспецифічними. Деякі риси, які їм приписуються, є транс-культурними: наприклад, ототожнення маскулінності з силою, агресивністю, а фемінності – з м’якістю, ніжністю.

В суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, які відповідають поняттям “чоловіче” і “жіноче”. Американські соціологи, вивчаючи стереотипи “маскулінності” і “фемінності”, запропонували студентам назвати слова і фрази, які, на їх думку, вживає більшість американців у характеристиці чоловіка і жінки. Вийшов такий список.

Бути чоловіком або жінкою – це не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією чи фізіологією; одного цього недостатньо. Необхідно, по-перше, щоб людина сама відчувала себе представником чоловічої або жіночої статі, а, по-друге, щоб це відчуття було в гармонії з певними соціокультурними експектаціями відносно прийнятих у суспільстві зразків поведінки і зовнішнього вигляду чоловічого й жіночого, яке воно приписує індивідам. Отже, статеві відмінності формуються під впливом соціального оточення в результаті входження людини в певну соціокультурну систему через засвоєння її норм.

Статеворольова соціалізація охоплює широке коло проблем, в основі вираження яких лежать такі принципи: 1) статеворольова поведінка – це не біологічне, а соціальне явище; 2) статеворольова поведінка і установки індивідів зумовлені соціонормативною культурою суспільства; 3) статеворольова поведінка, з одного боку, зумовлена біологічною природою людини, а з другого детермінована логікою культури як системного цілого; 4) статеворольова поведінка індивідів різних суспільств і культур має багато спільного, проте вона різноманітна, історично мінлива і звідси випливає необхідність її порівняльно-історичного аналізу; 5) різні соціальні групи і верства одного й того ж суспільства можуть істотно відрізнятись за своїми установками і поведінкою, а тому існують чисельні статеві, вікові, етнічні і інші гендернорольові культури; 6) окремі елементи гендерної культури пов’язані з більш загальними соціокультурними явищами (гендерна культура пов’язана з загальною культурою). Це правильно не тільки щодо певних норм культури поведінки, але й поведінки окремих індивідів, яку можна зрозуміти тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною належністю, статуснорольовими характеристиками і т. ін.

Потрібно розрізняти поняття “статеворольова соціалізація” і “статеворольове виховання”. В останньому наголос зроблено на цілеспрямованості процесу.

На відміну від статевого виховання цілі і програми статевої со-ціалізації ніхто спеціально не формулює, у неї немає спеціальних методів і відповідних виконувачів. Дослідження формування осо-бистісних характеристик дітей показують, що “непрямі” соціалізу-ючі впливи, наприклад, батьків, відбиваються на поведінці дітей не менше, а може й більше, ніж впливи “прямі” – виховуючі. Статево-рольове виховання є важливою стороною статеворольової соціалі-зації, однією з її форм, але окрім цієї форми, існують також так звані “стихійні”, незаплановані форми статеворольової соціалізації.

В статеворольовій соціалізації можна виокремити такі функції: соціальну адаптацію, яка означає стандартизацію мови, жестів, характерних для індивідів певної статі, сприйняття гендерних стереотипів, засвоєння гендерних цінностей, значень, символів, формування соціального характеру гендера; інкультурацію– засвоєння традицій гендерної культури суспільства з метою передачі їх наступному поколінню; інтерналізацію особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування гендерної ідентичності, відповідності між психічною статтю і гендерною роллю.

Статеворольова соціалізація здійснюється на рівні суспільства через такі інституції, як сімейна інституція, система навчання, виховання і система ідеологічного впливу, як свідомо організована, запрограмована і спеціалізована діяльність суспільства з метою формування у індивідів певних гендерних властивостей. Успішність організації процесу статеворольової соціалізації цими інституціями пов’язана з наявністю у них системи цілеспрямовано орієнтованих нормативів і стандартів гендерної поведінки в типових ситуаціях. Засвоєння індивідами ціннісно-нормативної системи суспільства відбувається завдяки трансформації її у всі інші системи соціального оточення індивіда, аж до груп безпосереднього міжособистісного спілкування, завдяки якому тільки-но і здійснюється процес інтеріоризації соціальних норм і цінностей.

Можна умовно виділити три сфери, в яких здійснюється статеворольова соціалізація: поведінкова, сфера спілкування і сфера самосвідомості.

Гендерні стереотипи існують на таких рівнях: індивідуальному, мікрогруповому (малі групи), макрогруповому (великі соціальні групи) і на соцієтальному (на рівні всього суспільства), на кожному з них гендерні стереотипи мають свої особливості. Спрощеність, схематизованість, некритичність і особливо – емоційна забарвленість – це ті особливості стереотипів, які надають їм надзвичайно сильної дієвості як у формуванні поведінки окремої особистості, так і великих груп людей.

Наскільки глибоко укорінені гендерні стереотипи у свідомості людей, показав такий експеримент. Батьків новонароджених дітей опитали через добу після пологів. Діти підбирались так, щоб не було ніяки х відмінностей в їх фізичних показниках ( зріст, вага і т. д.). Проте батьки дівчаток описували їх як більш слабких, ніжних, тендітних. Батьки хлопчиків характеризували своїх дітей як сильних, крупних і впевнених у рухах. Очевидно, що все наступне виховання цих дітей буде гендерно орієнтованим. Хлопчикам і дівчаткам будуть купляти різні іграшки, різною мірою залучати до спортивних ігор, заохочувати одні і засуджувати інші прояви характеру, в залежності від статі дитини. Сміливій і ініціативній дівчинці будуть казати: “поводь себе тихіше, будь скромнішою – бо ти ж дівчинка”. Ті ж самі риси характеру у хлопчика будуть соціально схвалюватись.

Гендерна ідентичність має декілька аспектів, а саме: 1) адаптаційна статева ідентичність – це усвідомлення особистістю співвідношення своєї реальної поведінки з поведінкою інших чоловіків і жінок; 2) цільова концепція “Я”– це набір індивідуальних установок чоловіка або жінки на те, якими вони повинні бути; 3) персональна ідентичність – це особистісне співвідношення себе з іншими людьми; 4) егоідентичність – це глибинне психологічне ядро того, що саме особистість людини як представника певної статі означає для самої себе.

Список використаних джерел

1.  Геодакян дифференциации полов в проблемах человека // Человек в системе наук. – М.: Наука, 1989. – 464с.

2.  Дружинин общих способностей. – СПб.: Питер, 2000. – 368с.

3.  Егорова индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – 325с.

4.  Ильин психофизиология. – СПб.: Питер, 2001. – 464с.

Тези лекцій з «Диференційної психології»

Лекція 4

Етнічні аспекти і диференційна психологія. Стильові особливості індивідуальності

План:

1.  Національний характер: поняття, фактори впливу, дослідження.

2.  Національні характери окремих народів світу.

3.  Національний характер українців.

4.  Загальне уявлення про стиль.

5.  Поняття життєвого стилю в психології.

6.  Поняття когнітивного стилю в психології індивідуальності.

7.  Індивідуальний стиль діяльності.

8.  Стратегії і стилі спілкування.

9.  Стилі педагогічного спілкування.

10.  Стилі лідерства або керування.

11.  Стилі і помилки батьківського виховання.

Не так давно в Україні подібна тема не тільки не могла бути дослідженою, але й просто згаданою. Виховані на "інтернаціоналістських принципах" науковці не поспішали братися за неї, щоб не потрапити в розряд українських буржуазних націоналістів.

Чи є ця тема чимось нескромним або антигуманним? Відомо, що народи з давніх часів, спілкуючись між собою, приглядалися одне до другого, помічали якісь характерні риси своїх сусідів і давали їм певну характеристику. Так само й кожен народ здавна відрізняв себе від інших народів. Отже, спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію.

Чи існують якісь спільні для цілої нації риси? Чи національний характер складається із суми характеристик окремих індивідів? Відповіді на ці запитання не знайдемо ні в філософських, ні в психологічних словниках чи енциклопедіях. Радянські дослідники не спромоглися чи просто побоялися дати відповіді на них.

Довгий час вважалося, що вивчення національного характеру неможливе, адже, вивчаючи окремих індивідів, ми не можемо скласти уявлення про націю в цілому. Окрема особистість не розкриває в повному обсязі національний характер. Елементами національного характеру (його складниками) можуть бути окремі соціально-психологічні риси, а не характери окремих індивідів. Індивідуальна ж психологія є лише допоміжною галуззю психології народів.

Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів.

Від чого залежить тип національного характеру? Професор Олександр Кульчицький (Франція) визначає кілька аспектів у вивченні української психічної структури: расові чинники, геопсихічні, історичні, соціопсихічні, культуро-морфічні та глибиннопсихічні причини.

Проти расових чинників, проти генетичності національного характеру десятиліттями виступали деякі радянські дослідники. І. Кон пише, що "біологічне трактування національної психології завжди було типовим для расистських теорій", а далі, щоб не погрішити проти істини, сам собі суперечить, пояснюючи, що расизм - це не визнання расових відмінностей, а ствердження переваг однієї раси чи нації над іншою.

Расою тут називаємо групу людей, що мають спільне походження, певні успадковані антропо-біологічні, духовні, психологічні риси, які вона витворила протягом своєї історії і довгого проживання на спільній території.