Феномен здоров’я в соціокультурному вимірі (стр. 10 )

Табл. 3.3 Ризики вживання алкоголю

Наскільки Ви згодні з наступними твердженнями?	повністю погоджуюся	скоріше погоджуюся	скоріше не погоджуюся	абсолютно не погоджуюся
Алкоголь може викликати хвороби печінки	74,7	23,4	1,5	0,4
Алкоголь може викликати вроджені дефекти	57,9	33,3	6,1	2,7
Алкоголь може викликати серцеві захворювання	55,7	34,7	7,9	1,6
Алкоголь може викликати депресію	51,4	37,8	7,7	3,0
Алкоголь може викликати різні типи раку	41,3	34,6	17,8	6,2
Алкоголь може викликати астму	23,3	28,2	31,3	17,2

Табл. 3.4 Параметри вживання алкоголю

		частота	%				частота	%			кількість	%
вживають алкоголь	76,0	кілька разів на тиждень	11,8		вживали алкоголь протягом останніх 30 днів	88,0	щодня	14,2		кількість випитого зазвичай	менш, ніж одна порція	12,4
раз на тиждень	17,1	4 - 5 разів на тиждень	9,6	1 - 2 порції	57,5
раз на місяць	14,6	2 - 3 рази на тиждень	22,8	3 - 4 порції	18,4
раз на тиждень	26,4	5 - 6 порцій	6,2
менше, ніж раз на місяць	22,3	2 - 3 разів на місяць	16,2	7 - 9 порцій	2,2
один раз	10,8	10 і більше порцій	1,7
ніколи	34,2	не вживали алкоголю протягом останніх 30 днів	12,0		по-різному буває	1,4
не вживають алкоголь	24,0

Різниця, можливо, пояснюється сприйняттям впливу алкоголю взагалі та впливу конкретної дози алкоголю на мене зараз. Це різниця перспектив, яка виявляється не вирішальною в момент прийняття рішення про те, чи вживати алкоголь. Оскільки алкогольна продукція протягом цілої історії цивілізації має соціалізаційну функцію, досить рідко, за умови відсутності конкретних протипоказань до вживання, постає проблема її впливу на організм в подальшому майбутньому. Людина існує тут і зараз, і часто не керується довгостроковими наслідками, ідучи шляхом максимізації «швидкого» задоволення. Якщо їй приємніше не відмовляти собі у вживанні алкоголю, навіть якщо деякий неприємний ефект від цього вона відчує вже на наступний день або навіть раніше, скоріше за все, вона так і зробить: зрештою, життя коротке.

Така логіка, і це важливо підкреслити у даному випадку, працює не лише для алкоголю. Ми тут використали вживання алкоголю просто як екстремальний приклад, для окреслення типового способу взаємодії із власним тілом. Коли йдеться про харчування в цілому, то події часто розгортаються за схожим сценарієм: люди усвідомлюють шкоду тих або інших продуктів, проте продовжують їй вживати. Причому, на відміну від сприйняття наслідків алкоголю, деструктивний вплив продуктів харчування може бути більш розтягнутим у часі та менш помітним. За рахунок цього можна собі дозволити більше шкідливого довший час без особливо критичних наслідків. Феномен «відсутнього тіла» працює у такому разі як фактор позитивного підкріплення. Як тільки цей ресурс вичерпується, у людини можуть початися різного роду проблеми, які вже, у свою чергу, можуть штовхати індивіда до перегляду свого харчування, режиму дня тощо. Однак це зовсім не є гарантією довічного характеру: коли діяльність системи налагоджується, у тій чи іншій прийнятній формі, тіло ризикує знову «зникнути».

Треба зазначити, що коли ми говоримо про розходження між знаннями та цінностями людей та їхніми реальними діями (головним чином у тих випадках, коли ці знання та цінності нехтуються), ми зовсім не маємо на меті звинувачувати цих людей у якійсь слабкості абощо. Вже не раз підкреслювалось, що нашим завданням є знайти пояснення цієї неконсистентності, яке, на нашу думку, є більш складним, аніж просто виголосити людину як таку слабким та неспроможним на самоконтроль (у більшості випадків) видом. Ми вже говорили про міф реальної сили волі. Наразі розглянемо це питання із дещо іншого боку.

Загалом можна вважати, що чинник габітуса діє у довгостроковій перспективі. Це той аспект неусвідомлюваного, який закладається у вигляді цінностей, формує установки, керує плином життя в цілому. Його дія не миттєва. Тілесність, з іншого боку, є тим, що часто диктує умови «просто зараз». У даному випадку мовиться про породжувані нею фізичні або психічні відчуття (голод, страх, сум тощо), які рідко загалом будуть «терпіти до завтра» та вимагають негайних дій. Зрозуміло, що в стані стресу людина схильна до одного типу дій, а в стані розслабленості та спокою – зовсім до іншого. Причому йдеться про фізіологічний стан, стан нервової та гормональної системи, які визначають поведінку. У жодному разі ми тут не намагаємося применшити ролі «більш важливих» соціальних та габітуальних чинників та вкотре вивести на дошку пошани банальний фізіологізм або психологізм. Радше, ми намагаємося розширити спектр аналізу та врахувати всі чинники, що мають реальну силу в умовах повсякденного виробництва здоров’я. У такій площині незайвим буде, на наш погляд, звернутися до так званого ситуаційного підходу. Його суть полягає в тому, що більшість дій визначаються не чинниками особистісними, соціальними абощо, а диктуються умовами конкретних ситуацій [72].

Не можна ігнорувати те, що емоційний та психофізичний стан індивіда та його афективна тілесність в цілому в конкретний час є нічим іншим як ситуаційним фактором його поведінки. І навряд чи можливо достеменно точно спрогнозувати, наскільки слабким чи сильним він виявиться порівняно із іншими факторами, такими як соціальний, демографічний, професійний статус тощо. Так, ми, зокрема, вважаємо, що феномен залежності – у найбільш широкому його розумінні, є потужним ситуативним фактором, зав’язаним на тілесній афективності. На прикладі тютюнової залежності (та в цілому тютюнопаління як такого) спробуємо розширити наше розуміння механізму функціонування тілесності як чинника формування стилю життя у його «терміновій дії». Так, за даними Eurobarometer 72, 30,2% опитаних на даний момент курять. Ще 20,7% курили в минулому, але кинули. Менше половини опитаних сказали, що не курили ніколи (49,1%). При цьому із тих, що курять наразі, 72,5% за останні 12 місяців навіть не здійснювали спроб кинути, а 24,8% зазначили, що здійснили від однієї до п’яти спроб позбутися цієї звички. Серед тих, хто все ж намагався відучити себе від паління, 39,8% кажуть, що протрималися всього 1-6 днів, ще 29,7% витримали від одного до восьми тижнів, і лише 19% вистачило більше, ніж на два місяці.

Попри все мотивація кинути палити – дуже схожа на намір займатися спортом/фізичною активністю: більшість турбує їхнє здоров’я (71,9% говорять що саме через це вони успішно кинули палити, а серед тих, хто палить досі 69,2% зазначили, що здоров’я могло б стати для них достатньо сильним стимулом зав’язати із палінням), проте вони продовжують його свідомо вичерпувати. І у даному випадку справа вже стосується реальної тілесної (фізичної або психо-емоційної) залежності. Причому куріння є явною формою цієї залежності, а насправді людина практично фізично залежна від різних шкідливих звичок, найбільш латентними, та через це небезпечними, з яких є спосіб харчування та режим дня. Люди схильні підсаджуватися на певний тип продуктів (у когось це солодке та мучне, комусь смакує солоне, особливо під пиво, а для хтось найбільшу втіху віднаходить у крохмалистих продуктах). Навіть знаючи про дійсну шкоду споживаних продуктів, люди найчастіше не задумуються про те, що вони залежні, і, отже, не здатні усвідомити свій реальний статус.

Сам термін «залежність» найчастіше пов’язаний із вживанням алкоголю, наркотичних препаратів, курінням, ігроманією тощо. Мало хто говорить про цукрову залежність, а люди насправді по суті своїй є «глюкозовими наркоманами». Для підтримання життя, мозок, грубо кажучи, постійно має отримувати цукор. Лише коли рівень гормонів дофаміну (відповідає за процес отримання насолоди) та серотоніну (відповідає за відчуття задоволеності – результат процесу насолоди) в організмі достатній, людина почувається комфортно. За рахунок їжі (головним чином – солодкої[14] та жирної) найлегше поновити дефіцит того чи іншого гормону. Однак, як показали лабораторні дослідження, дія деяких продуктів на нервову систему є дуже схожою на дію кокаїну та героїну. Так, у березні 2010 року The Scripps Research Institute опублікував результати принципово нового дослідження. У щурів, яких годували їжею із високим вмістом жирів та цукру (беконом, ковбасою, шоколадом, сирними пудингами), розвинулася повноцінна харчова залежність: справжня нейрохімічна залежність, за силою рівноцінна до кокаїнової залежності[15].

Таким чином, тілесне втілення цінності здоров’я є досить непростим питанням, що стоїть на перетині дисциплін та має враховувати й суто фізіологічні та нейробіологічні дані. Однак нас більше цікавить все ж ближчий до соціальної реальності вимір проблеми. Зрештою тілесність, говорячи веберівськими термінами, пов’язана із справжніми мотивами: тілесність, як ми могли переконатися, може диктувати й часто диктує свої умови. Але наш інтерес усе ж лежить в просторі інтерсуб’єктивності, адже дані, що ми використовували стосуються не стільки самих тілесних практик, скільки – ставлень до них та способів їх інтерпретації респондентами. Відтак ми на рівні тілесності можемо діагностувати проблеми або ж на цей рівень спрямовувати ті чи інші дії для подолання різних проблем. Однак тіло, що є носієм проблеми, не може «самостійно» вирішити цю проблему. Ключ до будь-якої роботи із тілом лежить в рамках культури. Тому, є сенс говорити про комунікативний характер мотиву тілесних практик на противагу раціональному, традиційному або харизматичному (афективному), як певну особистісну рису, що може стати надбанням певного соціального типу. Це нас підводить впритул до питання представлення цінності здоров’я у перспективі соціального характеру.

3.2 Цінність здоров’я крізь призму соціального характеру

Формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, окрім усього, як уже зазначалося, є результатом особистого осмисленого та свідомого вибору кожної людини. З огляду на це, ми говорили про усвідомлену раціональність як окремий фактор формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Цей фактор був представлений нами як деяка абстрактна чиста «розумна» свідомість, спрямована на благо в цілому та здоров’я як благо, зокрема. Наразі ж розглянемо більш конкретні форми втілення цієї чистої раціональності. Оскільки нас цікавить питання практичної реалізації внутрішнього локусу контролю здоров’я, спробуємо зрозуміти, який соціальний характер особистості здатен втілити в практичному досвіді цю раціональність.

Поняття «соціальний характер» має важливий онтологічний статус. Його головною перевагою є розгляд людини в єдності її соціальних, індивідуальних та фундаментальних характеристик, що, із теоретико-методологічної точки зору, виражається в аналізі динаміки свідомих і несвідомих аспектів соціальної поведінки з урахуванням найважливіших соціально-історичних умов розвитку суспільства [6].

Умовно розділимо соціальний характер на свідомий та несвідомий аспекти, та спершу зактуалізуємо чинник усвідомленої раціональності та значущий фактор впливу на формування стилю життя, підвівши під це деяке теоретичне підґрунтя. Так, соціально-когнітивна теорія та один із її найбільш помітних прибічників – Бандура, говорить про те, що поведінка значною мірою регулюється за рахунок передбачених наслідків [99]. Центром соціально-когнітивної теорії є положення проте, що нових форм поведінки можна набути за відсутності зовнішнього підкріплення [91]. Так, Бандура зазначає, що фактично всі феномени навчання, набувані в результаті прямого досвіду, можуть формуватися побічно, шляхом спостереження за поведінкою інших людей та її наслідками, і це є унікальною здатністю людини [100].

Для пояснення особистісного функціонування M. Bandura ввів у свої теоретичні розбудови постулат когнітивного механізму самоефективності [101]. Концепція самоефективності стосується здатності людей усвідомлювати своє уміння вибудовувати поведінку, релевантну до специфічного завдання чи ситуації. Те, як людина оцінює власну ефективність, визначає для неї розширення або обмеження можливості вибору діяльності, зусилля, які їй доведеться докласти для подолання перешкод та фрустрацій, наполегливість, із якою вона вирішуватиме ті чи інші завдання. M. Bandura припустив, що набуття самоефективності може відбуватися будь-яким із чотирьох шляхів (або в будь-якій їхні комбінації): за рахунок здатності вибудувати поведінку, за рахунок непрямого досвіду, вербального переконання, а також за рахунок фізичного (емоційного) збудження.