Феномен здоров’я в соціокультурному вимірі (стр. 7 )

Таким чином, ідеологія здорового способу життя, що знаходить своє відображення у політичних ініціативах, освітніх програмах та ринкових стратегіях в цілому формує те, що ми назвали логікою практики сучасного культурного дискурсу здоров’я. Вона, як уже зазначалося раніше, є умовою функціонування та принципом структурування практичної логіки, однак не тотожна їй. Оскільки ж практична логіка є безпосереднім біографічним втіленням логіки практики, нам потрібно визначити її параметри, і нас при цьому цікавитиме, з одного боку, ідеально-типовий варіант практичної логіки, а, з іншого боку, реально-емпірична ситуація. І в першому, і в другому варіанті, ми говоритимемо про стиль життя, орієнтований на здоров’я, спершу окресливши його ідеальні параметри, а потім спробувавши перенести отриманий конструкт в рамки емпіричної соціальної реальності.

Для розуміння того, чим є стиль життя, орієнтований на здоров’я, на нашу думку, корисним може бути залучення до аналізу деяких ідей J. Habermas із його теорії соціальної дії. Так, за J. Habermas, можна виділити чотири типи соціальної дії: стратегічна (утилітарна), нормативна (аналог веберівської ціннісно-раціональної дії), драматична та комунікативна дії [134]. Якщо проаналізувати різні типи ставлення до здоров’я та відповідні дії, що ним зумовлюються, ми маємо змогу говорити про наступне.

Стратегічній поведінці у відношенні здоров’я відповідатимуть егоцентричні не надто далекоглядні дії індивіда, спрямовані на отримання швидкого результату, коли людина дбає про здоров’я із точки зору короткострокової вигоди (наприклад, при симптоматичному лікуванні, яке не дістається суті проблеми). Певною мірою цей тип дії є суто технічним та тимчасовим, не пов’язаним із намаганням здійснити комплексну ревізію загальної життєвої стратегії поведінки. Доки здоров’я під загрозою, людина готова про нього дисципліновано та відповідально дбати; коли ж здоров’я в нормі, необхідність повсякденного (профілактичного) його виробництва різко знецінюється: здоров’я вичерпується як ресурс, поступаючись у ієрархії мотивів діяльності іншим чинникам, наприклад отриманню насолоди, розбудові успішної кар’єри тощо.

Нормативні дії в контексті здоров’я відображатимуть неінтериоризовані установки: за інших соціальних обставин, наприклад відсутності примусу або іншого зовнішнього впливу, людина б не дотримувалася тих чи інших принципів здорового способу життя. Яскравим прикладом подібної діяльності є стиль життя багатьох дітей та підлітків: допоки вони перебувають під контролем старших, вони нормально харчуються, дотримуються оптимального режиму сну та відпочинку, не вдаються до шкідливих звичок тощо. Однак за умов відсутності контролю охоче порушують базові принципи повсякденного виробництва здоров’я. Така поведінка за своєю суттю є інфантильною, оскільки, у рамках даного типу діяльності відсутня саморефлексія. Людина наслідує кимось нав’язаний їй спосіб життя, і, відповідно, не обов’язково буде за нього триматися в інших умовах.

Драматична поведінка, у рамках дискурсу здоров’я, виражатиме прагнення людини до саморепрезентації, бажання бути в центрі наймодніших тенденцій у тому, що стосується здорового способу життя (мода на фізичну активність, органічні продукти харчування, натуральні засоби гігієни та побутові засоби і т. п.).

Нарешті, власне стиль життя, орієнтований на здоров’я, є, на наш погляд, комунікативною діяльністю – діяльністю, пов’язаною із високим рівнем саморефлексії та довгостроковою перспективою. Тобто стиль життя, орієнтований на здоров’я – це довічна стратегія. Залежно від того, наскільки тривалими в життєвій перспективі є дії індивіда стосовно власного здоров’я, а також відповідно до рівня афективної ангажованості, всі типи дій можна помістити на подібній вісі координат – див. Рис. 2.4 [66]:

Рис. 2.4 Типологія орієнтації на здоров’я у стилях життя

Формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, можна проілюструвати за аналогією концепції когнітивного розвитку J. Piaget [69]. Так, стиль життя, орієнтований на здоров’я, є своєрідним кінцевим етапом (вищою точкою) розвитку, усталеним прагненням індивіда до стабільного стану динамічної рівноваги. На «сенсомоторній» стадії людина вчиться зчитувати сигнали власного тіла, і їй загалом притаманна стратегічна діяльність – зменшення неприємних (больових) відчуттів та максимізація насолоди. «Доопераційній стадії» відповідає нормативна поведінка. На даному етапі людині доводиться певні моделі поведінки приймати на віру, виконувати їх, не пропускаючи через власну свідомість. «Операційна стадія» включає в людині процес саморефлексії, проте не пробуджує усвідомлення важливості тих чи інших дій в довгостроковій перспективі. І, зрештою, на «стадії формальних операцій» людина розвиває в собі раціональні структури мислення, що дають їй можливість розуміти символічні значення, використовувати абстрактні стратегії, розуміти прихований сенс та робити для себе загальні висновки в контексті розбудови стратегії власного життя в термінах здоров’я.

Використовуючи формулювання концепції P. Bourdieu, орієнтація на здоров’я є інкорпорованою формою культурного капіталу, що проявляється у вигляді тривалих диспозицій тіла та розуму. Дійсно, від народження людина отримує деяке тіло у деякому стані, що визначається особливостями генетичного коду. Однак, того, як поводитися із цим своїм базовим ресурсом (тілом) вона навчається в процесі соціалізації. Причому робить це більшою мірою несвідомо – перебуваючи в рамках звичного для себе повсякденного дискурсу. У такому разі стан здоров’я здебільшого є неактуалізованим; відповідно, втрата здоров’я (хвороба, травма тощо) – це руйнація звичного дискурсу та актуалізація здоров’я. Усталений потік повсякдення за таких умов кардинально змінюється, людина змушена приміряти на себе нові ролі, зокрема роль хворого, пацієнта тощо. І у даному випадку спрацьовує ідея P. Bourdieu про розрізнення смаку до розкоші (до свободи) та смаку від нужденності [17, с. 32]. Йдеться, відповідно, про орієнтацію на здоров’я як самоцінність, коли здоров’я в хорошому стані, та орієнтація на здоров’я як втрачений ресурс. У першому випадку стиль життя є об’єктом «незаангажованого» вибору, у другому ж випадку – скоріше відбувається не вибір, а пристосування, «вимушена орієнтація» на здоров’я (подібну поведінку в багатьох випадках можна віднести до категорії стратегічних дій, про що вже йшлося вище).

Таким чином, ми говоритимемо про стиль життя, орієнтований на здоров’я, як про повсякденне виробництво індивідами свого здоров’я. Це означає, що будь-яка діяльність, до якої тим чи іншим чином у своєму звичному житті залучається людина, співвідноситься нею із її можливим ефектом на стан здоров’я. Це стратегічне ставлення до власного здоров’я передбачає сприйняття індивідом свого здоров’я як капіталу. Причому унікальність здоров’я як капіталу полягає в тому, що воно може конвертуватись практично у всі види капіталу (економічний, культурний, соціальний [20, с. 60]). З іншого боку, згідно із принципом аналогічним до закону збереження енергії, «прибуток в одній сфері неминуче обертається затратами в іншій» [20, с. 71]. Це означає, що різні види капіталу можуть бути конвертовані у капітал здоров’я (особливо це стосується матеріальних ресурсів та знань). Відповідно, стиль життя, орієнтований на здоров’я, спрямований на конвертацію різних типів капіталів у капітал здоров’я. І це складає формулу самодостатнього типу орієнтації на здоров’я, втіленої у стилі життя. Подібний тип орієнтації означає, що людина оперує достатньою кількістю знань про здоров’я та активно впроваджує принципи ідеології здорового способу життя у своїх повсякденних практиках. Саме на таких засадах – на засадах самодостатньої орієнтації на здоров’я і формується стиль життя, орієнтований на здоров’я. Основним його принципом є превентивний характер дій у відношенні здоров’я. У цьому знаходить своє вираження ідея стратегічного ставлення до здоров’я як вичерпного ресурсу, яка полягає в орієнтації особистості на довготривалу перспективу та співвіднесення усієї сукупності видів життєвої активності із можливими ризиками для здоров’я.

Окреме місце в окресленій схемі посідає елемент вибору. Адже ми зможемо вловити смисловий контекст соціальної реальності лише в тому випадку, якщо розглядатимемо діяльність членів суспільства як інтенціональну, а не просто як реакцію на стимули [24, с. 42]. При цьому важливим аспектом вибору стилю життя орієнтованого на здоров’я є його усвідомленість. В іншому разі це буде сурогат – слідування моді, вимушений тимчасовий захід, компроміс із самим собою на засадах приємного самообману абощо. Фактично, ми говоримо про вибір стилю життя, орієнтованого на здоров’я як «шлях героя», який передбачає високий рівень свідомості та відповідальності, а також постійний, щоденний вибір і боротьбу із двома базовими невротичними одержимостями людства – лінню та страхом [47, с. 237]. Треба визнати, що стиль життя, орієнтований на здоров’я, якщо його оцінювати загалом, виявляється не надто приємним способом існування, і це недивно, адже «будь-яке усвідомлення множить страждання» [47, с. 242]. Набагато простіше пливти за течією, вивантажуючи всю сукупність відповідальності за власне здоров’я на погану спадковість, забруднене довкілля, неякісну медицину та жити, сповідуючи принцип задоволення. Натомість реалізація в повсякденному житті орієнтації на здоров’я потребує наявності певних необхідних рис: роботу над собою (самовдосконалення), яка, у свою чергу, вимагає деяких власних зусиль (on paie de sa personne); інвестування, перш за все, часу, а також соціально вибудованої форми потягу (libido sciendi), з усіма пов’язаними із нею обмеженнями, самозреченнями та самопожертвами [20, с. 61].

Зрозуміло, що описаний варіант втілення практичної логіки стилю життя радше підпадає під означення норми як ідеалу, аніж норми як зразка поведінки [75, с. 97-98]. Такий стиль життя є, використовуючи категоризацію P. Sorokin, рекомендованим актом. Нагадаємо, що P. Sorokin розрізняє три базових типи дій: (1) «дозволено-належні»; (2) «рекомендовані» та (3) «заборонені» або «недозволені» [76]. Зрозуміло, що практична логіка реалізації ідеї здорового способу життя сприймається як наднормальна – така, що є необов’язковою, хоча й дуже бажаною. Це поведінка, що, безперечно, схвалюється та, більше того, сприймається як подвиг. Людина, яка своїм стилем життя орієнтована на здоров’я, отримує за це у винагороду, окрім, власне, здоров’я та гарного самопочуття, ще й певний позитивний імідж. В очах громадськості вона вбачається еталоном організованості, дисциплінованості, цілеспрямованості, відповідальності та сили волі. Вона здатна робити над собою зусилля, свідомо «підписуючись» на постійну кропітку роботу над собою. При цьому здоров’я загалом набуває дедалі більшої цінності – як в інструментальному, так і в термінальному розумінні.

Значущість цінності здоров’я, відповідно, може диктувати цілі, наміри та дії як окремих індивідів, так і соціальних інститутів аж до суспільства в цілому [98, с. 63]. Таким чином, проблема з аксіологічної перетворюється на етичну, економічну, політичну, демографічну і т. д.: адже цінність здоров’я, ціннісно-нормативні ідеали здорового способу життя та практична вигода стилю життя орієнтованого на здоров’я часто не призводять в результаті до формування масових практик відповідного характеру. Люди в основному продовжують діяти, вичерпуючи, і часто свідомо, індивідуальні ресурси свого здоров’я. Акад. М. Амосов, зокрема, зауважував, що людство в цілому не піклується про своє здоров’я і відтак має загинути «в силу власної біологічної розбещеності», оскільки суспільне розуміння цінності здоров’я мало позначається на реальній турботі про здоров’я [3]. У даному випадку порушується соціологічний закон реалізації цінностей в нормах.

Реальність показує, що цінність здоров’я далеко не завжди трансформується у відповідні повсякденні практики. Найбільш показовою ілюстрацією такого стану речей є велика кількість даних щодо поширеності шкідливих звичок серед населення. Зокрема, WHO прогнозує, що якщо люди в світі продовжуватимуть палити так як палять, то загальна кількість смертей, пов’язаних із вживанням тютюнових виробів зросте із 5.4 млн. у 2005 році до 6.4 млн. у 2015 році та 8.3 млн. у 2030 році. Як зазначається у звіті WHO, тютюн у 2015 році вб’є на 50% більше людей, ніж ВІЛ/СНІД і, відтак, спричинить 10% смертей [188, с. 12]. Дослідники University of Michigan, у свою чергу, проаналізувавши репрезентативну національну вибірку із дорослих американців, з’ясували, що тільки 3% із них регулярно дотримуються таких принципів здорового способу життя, як відмова від паління, підтримання нормальної ваги тіла, збалансоване харчування та виконання фізичних вправ [179]. При цьому наведені дані пропонують лише мізерну частку свідчень щодо наявного дисонансу між високою цінністю здоров’я та низьким рівнем практичної орієнтованості на втілення ідеології здорового способу життя. Доводиться констатувати, що індивіди масово схильні демонструвати у своїй поведінці елементи деструктивності – «злоякісної форми агресії, що притаманна виключно людині, не має філогенетичної програми, не слугує біологічному пристосуванню та не має жодної мети» [83] – по відношенню до власного тіла.

У даному разі важливо розрізняти два рівні практики – рівень інтерпретації та рівень досвіду. Справа в тому, що перший (рівень інтерпретації) діє «універсально», тоді як другий діє лише «частково» [175, с. 7]. На наш погляд, ця частковість тісно пов’язана із тим, що полем безпосередньої реалізації будь-якого стилю життя, особливо у тому, що стосується орієнтації на здоров’я, є фізичне тіло, що функціонує за власними законами. Одразу наголосимо, що ми не маємо наміру зводити наш аналіз до органіцизму та стверджувати, що врешті-решт людина не так уже й далеко відійшла від своїх братів по біологічному виду. Радше ми намагатимемося показати, що урахування виміру тілесності є неодмінною складовою соціологічного дослідження стилів життя, якщо воно претендує на повноту та системність.

Тіло – це поле безпосередньої реалізації будь-яких загально-ідеологічних засад здорового способу життя. Рівень соматичного здоров’я – результат взаємодії усіх рівнів у ієрархії організації людини [5, с. 47]. У будь-якому разі все позначається саме на тілі. Воно є доволі прозорим текстом, що видає стиль життя людини. «Тіло є найбільш незаперечною об’єктивацією смаку того чи іншого класу, який може виявлятися у різні способи: перш за все як найбільш природне, що є у зовнішності, тобто як розмір (об’єм, зріст, вага і т. д.) та форма (округла або незграбна, жорстка чи гнучка, пряма або зігнута і т. д.), де тисячею різних способів виражається ставлення до тіла, інакше кажучи, манера поводитися з тілом, доглядати за ним, насичувати, підтримувати –манера, у якій виявляються найбільш глибинні диспозиції габітусу» [17, с. 38, 39]. Відтак, те, яким повинно бути тіло, визначається культурно, і в такому сенсі тіло та те, як із ним поводяться, набирає ознак семіотичної реальності, радше ніж біологічної. Відповідно, те, що ми робимо із нашим тілом – це стрижень нашого буття; наше відчуття самості не лише покоїться у нашому тілі, воно і є відчуттям нашого тіла. Тіло є, мабуть, найбільш принциповою «річчю», якою володіє кожен, воно є «кінцевим артефактом» [116]. Відповідно, попри те, що стиль життя, орієнтований на здоров’я, передбачає усвідомлений вибір та високий рівень культурної самодисципліни, він врешті-решт зводиться до конкретних тілесних практик, адже зрештою йдеться про такі базові речі, як режим дня, рівень фізичної активності, харчові звички, схильність до деструктивних практик тощо.

Крім того, варто зазначити, що тіло не лише виступає як індикатор того, як людина організовує свій стиль життя. Тіло виступає важливим агентом вибору певного стилю життя. І дуже часто вибір, продиктований свідомістю та вибір, продиктований тілесністю спрацьовують в опозиції один до одного: вступає у дію описана ще S. Freud схема взаємодії принципу задоволення та принципу реальності [81]. Справа в тому, що отримання задоволення може виступати не стільки метою, скільки причиною людської діяльності. Адже передчуття задоволення в майбутньому створює позитивну емоцію вже в теперішній момент, так само як і негативний прогноз викликає негативну емоцію у той самий момент. Відповідно, вже тільки подумавши про задоволення від певної, у тому числі шкідливої, дії, запускається механізм, що закріплює установку «довести справу до кінця». Цей механізм – є суто психосоматичним явищем, що діє на рівні гормональної системи. Таким чином, навіть у рамках соціальних наук варто враховувати тілесність у тому сенсі, що попри загальноцивілізаційну тенденцію до приборкання афекту, тіло продовжує диктувати свої умови, часто й близько не підпускаючи свідомість до процесу прийняття рішень.

Отже, застосовуючи логіку габітусу, ми розглянули поняття стилю життя за принципом співвідношення логіки практики та практичної логіки. «Здоровий спосіб життя» при цьому постав як цінність здоров’я втілена в ідеології, а стиль життя, орієнтований на здоров’я – як повсякденна практика реалізації цінності здоров’я. При цьому було показано, що повсякденна практика стилю життя, орієнтованого на здоров’я є проблемою співвідношення системних соціальних можливостей, особистісної мотивації та тілесної (тілесно-психічної) організації індивіда. Тому наразі ми поговоримо про структуру чинників, що детермінують формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я.

2.3 Структура чинників формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я

Для того, щоб системно проаналізувати чинники формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, знову звернемося до комплексної логіки Парсонса. Так, відповідно до його уявлень, орієнтацію індивіда можна аналітично поділити на дві складові – мотиваційну (знання, бажання, плани) та ціннісну (когнітивні, естетичні, моральні стандарти) [59]. Вважатимемо, що ціннісний аспект орієнтації на здоров’я виражається у рамках сучасного дискурсу здоров’я у вигляді ідеології здорового способу життя, про яку ми говорили вище. Наразі ж детальніше розглянемо мотиваційну складову орієнтації, причому спробуємо представити її у вигляді багаторівневої моделі, що охоплюватиме водночас і структурні аспекти формування стилю життя, і аспекти тілесності. Ця цього нам потрібно буде дещо доповнити та трансформувати парсонівську схему. Адже стилі життя породжуються на перетині раціонального та ірраціонального, послідовного та спонтанного, свідомого та неусвідомлюваного.

Оскільки стиль життя є квінтесенцією практик, що тісно пов’язані та безперервно повторюються у повсякденній реальності індивідів [8, с. 21,23], досить складно визначити конкретні дискретні чинники, що можуть мати вплив на формування того чи іншого стилю життя, у тому числі й стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Тому ми розглянемо загальну структуру чинників, які можуть вважатися детермінантами формування стилю життя. Щоб окреслити загальну факторну картину, яку можна буде застосувати як основу подальших міркувань.

Отже, момент мотивації як складова орієнтації індивіда, за T. Parsons, охоплює три важливі компоненти: це – знання (когнітивний аспект мотивації), бажання (афективний аспект мотивації), а також оцінка (співвідношення когнітивного та афективного аспектів мотивації). Ми ж натомість пропонуємо: (а) розширити когнітивний аспект до категорії габітуального чинника, (б) представити афективний аспект мотивації у вигляді спонук, тісно пов’язаних із тілесністю, та (в) окремо говорити про фактор усвідомленої раціональності як чинника, що є результатом синкретичного співвідношення габітуального та тілесного аспектів мотивації – див. Рис. 2.5:

Рис. 2.5 Структурна модель факторів формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я

Таким чином, до категорії габітусу входитимуть дорефлексивні складові спонуки індивідуальної діяльності [8, с. 17], у тому числі наявність того чи іншого капіталу (ресурси, знання тощо), аспект тілесності включатиме афективну складову чинників формування стилю життя, а фактор усвідомленої раціональності передбачатиме вольове начало як чинник здійснення довгострокового життєвого вибору та його безпосередня повсякденна реалізація.

Перш за все, варто зазначити, що чинник габітусу в контексті підходу, що застосовується у даній роботі, представляє «пом’якшену версію» об’єктивістської лінії соціокультурного аналізу, оскільки він імпліцитно збагачений фактором агентності, та, відповідно, суб’єктивного виміру. Проте стиль життя, орієнтований на здоров’я, передбачає, поміж іншого, й дію певного типу габітусу із притаманним йому доступом до різного роду ресурсів, зокрема суто матеріальних можливостей, а також культурного та соціального капіталів, представлених у вигляді знань та впливу соціального середовища.

Що стосується доступу до економічних ресурсів, то ситуація виглядає наступним чином. Численні емпіричні дослідження засвідчують, що стиль життя, орієнтований на здоров’я, вкорінений у конкретний соціальний контекст та розповсюджений серед відносно заможних з точки зору економічного капіталу, категорій населення [146, с. 6-7]. Багато дослідників пишуть про те, що доволі природнім станом речей є той факт, що чим нижчий рівень доходів, тим менше є можливостей для вибору поведінки навіть за умов високого рівня мотивації до самозбереження та цінності здоров’я [95, с. 20]. Отже, серед малозабезпечених категорій населення збільшується ризик розходження між цінністю здоров’я та реальною поведінкою щодо турботи про нього. Таким чином, здоров’я як ресурс скоріше витрачається, аніж примножується. Задля того, аби досягти певних необхідних життєвих благ, люди у ситуації відсутності вибору засобів для цього, опиняються у ситуації, коли здоров’я залишається чи не єдиним доступним ресурсом, причому не завжди усвідомлюваним, який можна конвертувати у деякі блага.

Дані одного з досліджень проведених в Росії[10], показали, що лише 27% населення не працювали б ні за яких умов «на шкідливому виробництві», а більше половини респондентів відповіли, що вони б працювали на такому виробництві, доки їм би це дозволяв стан здоров’я і навіть у випадку хвороби – «заради отримання квартири, підвищеної пенсії тощо». Крім того, на запитання «Чи ходите Ви на роботу у стані поганого самопочуття?» 30% респондентів відповіли «так, часто», ще 59% сказали «іноді» [39, с. 61]. Наведені дані свідчать про те, що здобуття матеріальних благ часто може вважатися людьми більш пріоритетним у порівнянні зі стратегічним управлінням ресурсами власного здоров’я. Таким чином, орієнтація на здоров’я, що реалізується у виборі відповідного стилю життя, до певної міри може вважатися розкішшю. Говорячи термінами A. Maslow, орієнтація на здоров’я як стан цілковитого фізичного, психічного та ментального добробуту – це одна з найвищих ланок в загальної ієрархії людських потреб, для задоволення якої потрібні додаткові ресурси. Відповідно, схильність задовольняти таку потребу в повсякденному житті та орієнтувати свій стиль життя на здоров’я більшою мірою притаманна людям заможним.

Однак при цьому формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, в принципі може відбуватися лише тоді, коли культура пропонує відповідні сценарії, що закріплюються у формі габітусу. Ми вже говорили про неперсоналізовану (інтерперсональну) «пропозицію» сучасного дискурсу здоров’я, представленої у вигляді ідеології здорового способу життя. Тепер акцент нашої уваги зміщуватиметься в сторону аналізу цієї пропозиції на правах культурного та соціального капіталів, що формують габітус у спосіб співзвучний із формуванням стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Функціональне навантаження соціально-культурного капіталу полягає в тому, що відбувається: (1) передача досвіду, (2) навчання та (3) об’єднання членів соціального колективу. Ідеться, фактично, повертаючись до логіки габітусу, про процес соціалізації, завдяки якому в людині закладається цінність здоров’я (та, відповідно, потреба бути здоровим) та засвоюється набір пропонованих сценаріїв, успішна реалізація яких може призвести до практичної реалізації цієї цінності.

Оскільки стиль життя є довгостроковою «програмою дій» конкретного індивіда в рамках суспільного устрою, зрозуміло, що процес його формування розтягнутий у часі. Крім того, ставлення до власного здоров’я, так само, як і безпосередні навики використання ресурсів здоров’я закладаються із самого дитинства. Зокрема, з точки зору A. Adler, стиль життя настільки міцно закріплюється у віці чотирьох або п’яти років, що згодом майже не піддається тотальним змінам. Звісно, люди продовжують знаходити нові способи вираження свого індивідуального життєвого стилю, однак це, по суті, є лише удосконаленням та розвитком основної структури, закладеної в ранньому дитинстві. Сформований таким чином стиль життя зберігається та стає головною віссю поведінки в майбутньому.

Отже, закономірно розпочати аналіз впливу соціалізації на формування стилю життя у відношенні здоров’я із хронологічно початкових етапів соціалізації та виховання. Тут слід особливий наголос зробити на тому, що усі агенти первинної соціалізації (а це ті мікросистеми, які можна віднести до найбезпосередніших контекстів соціальної взаємодії – сім’я, школа та групи однолітків) справляють вагомий та незалежний вплив на формування ставлення до здоров’я та відповідної поведінки у відношенні свого здоров’я у подальшому дорослому житті [157, с. 74].

Так, сім’я закладає основи оформлення повсякденних практик дитини. Саме батьки є першими суб’єктами, із яких дитина може зчитувати зразки поведінки та які імітує в процесі власної активності. Батьки на власному прикладі показують своїм дітям, неважливо – свідомо чи неусвідомлено – як потрібно користуватися власним здоров’ям. Зокрема, параметри харчування, зразки фізичної активності тощо як елементи стилю життя формуються саме в родині [157, с. 74]. Можна сказати, що реальність дітей створюється за допомогою слів та вчинків їхніх батьків [18, с. 149]. Дійсна реальність орієнтації на здоров’я при цьому закріплюється у формі стилю життя у тому випадку, коли батьки не просто розповідають дітям про здоровий спосіб життя, а на власному прикладі показують його діяльнісно, автоматично привчаючи своїх нащадків до власного стилю життя у відношенні здоров’я. Зрештою, саме батьки несуть безпосередню відповідальність за харчування дитини, її дозвілля, відпочинок та організацію повсякденної активності в цілому. Дитина, особливо в найбільш ранньому віці, не є вільною у виборі свого раціону та способів структурування свого буденного існування, відтак саме в сім’ї відбувається прищеплення того, що вважається нормальним (звичним із самого дитинства) харчуванням, формування ставлення до значення фізичної активності, гігієни, шкідливих звичок тощо. Наприклад, численні емпіричні дані фіксують, що діти дуже часто відтворюють схильності своїх батьків до шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю тощо), які стають елементами їхнього стилю життя вже у підлітковому та у більш зрілому віці [149, с. 548]. До моменту самовизначення та, певною мірою, автономізації індивіда, що є наслідком дистанціювання від сім’ї як первинного суб’єкта соціалізації, дитина є носієм «родинного стилю життя», будучи включеною в практики, що не є її особистим вибором. Завдяки цьому індивідуальний стиль життя людини часто є віддзеркаленням стилю життя її родини.

Додаткову проблему в контексті сімейного прищеплення дитині здорового способу життя складають сучасні особливості організації родинного життя. Так, структура сім’ї, яка у більшості випадків передбачає повну трудову зайнятість обох батьків, створює ситуацію, коли дитина більшість часу проводить поза наглядом дорослих – наодинці та в компанії однолітків [157, с. 75]. Безумовно, це накладає свій відбиток на те, яким чином відбувається формування її стилю життя. Якщо батьки не мали змоги (матеріальних ресурсів, бажання, часу тощо) забезпечити своє чадо організованим дозвіллям (відвідування спортивних секцій, творчих гуртків тощо), та сформувати практичні навики турботи про своє здоров’я, то дитина просто вимушена робити все це самотужки. Серед альтернатив, із яких вона, фактично, обирає, найбільш часто спостерігаються такі варіанти, як перегляд телепередач, ігри на комп’ютері, використання різноманітних принад мережі Інтернет тощо. Очевидно, що така поведінка не є сприятливою для формування стилю життя, практично орієнтованого на здоров’я. Нестача батьківської уваги у тому, що стосується прищеплення дітям навичок стратегічного поводження зі своїм здоров’ям, створює додаткові фактори ризику з точки зору формування конструктивної орієнтації на здоров’я як базового елементу стилю життя дитини та, у певному розумінні, потоншує загальний запас її соціального капіталу в контексті формування позитивної орієнтації поведінки на здоров’я.

Вагомим ресурсом для нарощення соціального капіталу в контексті орієнтації на здоров’я є соціальне оточення. Відповідно до концепції диференційованої асоціації та соціального навчання, індивід переймає ті моделі поведінки, які можуть спостерігатися в його найближчому оточенні із більшою частотою, більш тривалий час, у більш ранній період його/її життя та (або) із більш привабливого, престижного джерела [33, с. 81]. Відповідно, виникає ситуація, коли орієнтація на думку однолітків у певний віковий період стає вирішальною для вибору життєвого шляху індивіда, його стилю життя. Потреба бути схожим на своїх друзів, однокласників тощо може штовхати дитину навіть на відмову від своїх здатностей, на зміну життєвих цінностей та планів. Наприклад, у дитячому середовищі їсти на обід кашу, суп, або принаймні домашній бутерброд може бути непрестижним або немодним. Судок із салатом або борщем як альтернатива придбаним в шкільній їдальні тістечку або шоколадному батончику можуть стати приводом для глузувань. Крім того, можуть ставати об’єктами стигматизації діти, які в середовищі однолітків відмовляються куштувати міцні або слабкі алкогольні напої, легкі наркотики, сигарети тощо. Таких дітей можуть вважати боягузами, надто слухняними та не спроможними на «справжні пригоди» та «самостійність» у виборі різних «дорослих» практик.

Дослідження засвідчують існування статистично значущого емпіричного зв’язку між залученням дітей та підлітків до деструктивних для здоров’я практик (куріння, вживання алкоголю, наркотичних речових тощо) та впливом однолітків. Зокрема, одне з американських досліджень показало, що особистісні та психологічні характеристики дітей виявилися ненадійними предикторами з точки зору передбачення того, чи кине дитина курити. Натомість, поряд із такими факторами, як переконання щодо куріння, особисті плани щодо куріння, спроби кинути курити, сприйняття інших курців, на статус дитини як курця значний вплив мала кількість курців серед його друзів [168].

Оскільки в юному віці тезауруси поведінки підвладні динамічним змінам, динамічно можуть змінюватися й стилі життя, зберігаючи на нових етапах соціалізаційної траєкторії деякі сліди засвоєного соціального та культурного досвіду. Це водночас означає і специфічну в молодому віці зміну соціальної та культурної ідентичності, а також активне застосування молоддю соціального конструювання реальності [73]. У контексті досліджуваної проблематики, доводиться констатувати те, що часто саме молодь виступає однією із основних категорій населення, залучених до деструктивних для здоров’я практик. У молодіжному середовищі України, зокрема, починаючи із 2000 р. спостерігається щорічне збільшення споживання слабоалкогольних напоїв. Відповідно до даних, наведених у державному документі «Концепція державної політики запобігання шкідливому вживанню алкоголю населенням України на період 2011–2020 рр.», нині в окремих регіонах країни понад 70 % підлітків вживають алкогольні напої, а вік залучення до спиртного знизився з 17 до 14 років; при цьому майже третина неповнолітніх в окремих областях України випивають щоденно. Якщо взяти до уваги, що в своєму подальшому житті молоді люди зберігатимуть та відтворюватимуть (навіть якщо тільки частково) засвоєний в молодості соціальний та культурний досвід, виходить досить сумна панорама розвитку подій.