Педагогіка вищої школи (стр. 2 )

Діалогічний підхід виходить з того, що сутність людини значно багатша, різноманітніша і складніша за її діяльність. Діалогічний підхід заснований на вірі в позитивний потенціал людини, в її необмежені творчі здібності до постійного розвитку і самовдосконалення. Важливим при цьому є те, що активність особистості, її потреба у самовдосконаленні розглядаються не ізольовано. Вони розвиваються тільки в умовах взаємовідносин з іншими людьми, побудованих за принципом діалогу, який при цьому передбачає перетворення позиції педагога (вихователя) і позиції дитини в особистісно рівноправні. Це пов'язано зі зміною ролей і функцій учасників педагогічного процесу. Педагог активізує, організовує, стимулює самопізнання, саморозвиток учня, прагне повної саморегуляції останнього на засадах партнерських стосунків між ними. Таким чином, діалогічний підхід в єдності з особистісним і діяльнісним становлять сутність методології гуманістичної педагогіки.

Реалізація вищезазначених методологічних підходів здійснюється у взаємозв'язку з культурологічним підходом. Культура при цьому розглядається як специфічний спосіб людської діяльності. Будучи універсальною характеристикою діяльності, вона, в свою чергу, як вважають прихильники зазначеного підходу, визначає спрямованість того чи іншого виду діяльності, її ціннісних типологічних особливостей і результатів. Таким чином, освоєння особистістю культури передбачає опанування нею способів творчої діяльності.

Людина живе і навчається в конкретному соціокультурному середовищі, належить

,9

до певного етносу. У зв'язку з цим культурологічний підхід трансформується в етно-педагогічний. У такій трансформації виявляється єдність загальнолюдського, національного та індивідуального.

Сутність технократичного підходу виявляється у своєрідному світогляді, основними рисами якого є примат засобів над метою, завдань освіти над її сутністю, технологій цивілізації над загальнолюдськими інтересами, техніки над цінностями. Процес виховання, вважають прихильники такого підходу, має бути чітко спрямованим, керованим і контрольованим, технологічно організованим, аотже, відтворюваним і прогнозованим. У такому підході, застерігають опоненти, криється загроза маніпулювання людиною, виховання людини-функціонера.

Педоцентричний підхід розглядає виховання і навчання як головні фактори розвитку дитини, де основна роль належить педагогу. У межах зазначеного підходу методика, новаторство і творчість педагога є визначальними в аналізі процесів навчання і виховання. При цьому особистісні якості, інтелектуальні здібності та інтереси дитини враховуються недостатньо. "Педоцентричний" підхід сприймається як альтернатива "дитиноцен-тричному".

У той же час дитиноцентричний підхід орієнтує на створення сприятливих умов для розвитку усіх дітей, врахування і розвиток індивідуально-особистісних якостей, здібностей та інтересів.

Зразком соцієтарного підходу виступають принципи державного управління суспільством, вони визначають характер і мету виховання та освіти. Такий підхід орієнтований на виконання соціального замовлення як вищої цінності для певної групи людей, яке передбачає тенденційний підбір змісту і засобів виховання в малих (сім'я, шкільний колектив, референтна група тощо) і великих соціальних групах (суспільні, політичні, релігійні співтовариства, нація, народ тощо). Визначальним за такого підходу є той факт, що усі цінності, крім прийнятих у суспільстві або соціальній групі, визнаються хибними.

Аксіологічний (від грец. axios — цінність), або ціннісний, підхід виходить з того, що цінностями є не тільки явища і їх властивості, предмети, необхідні людям певного суспільства для задоволення їх потреб, а й ідеї, спонукання у вигляді норм та ідеалів. Ціннісні орієнтації особистості є однією з головних характеристик особистості, а їх розвиток — основним завданням виховання.

Цінності не є спільними, однаково значущими для всіх. З іншого боку, цінності є історично зумовленими феноменами. До суспільних цінностей належать тільки ті позитивно значущі явища і їх властивості, що відповідають соціальному прогресу. До таких, що визнавалися цінностями на різних етапах розвитку людства, належать життя, любов, освіта, краса, творчість тощо.

З позицій аксіологічного підходу Є. М.Шиянов, І. Б.Котова [10,36], наприклад, розглядають гуманність не як рису особистості, а як її базову якість. Автори визначають її як "інтегральну характеристику особистості", яка включає комплекс якостей особистості, що визнають ставлення людини до людини. Ці якості виявляються і формуються у сфері людських взаємовідносин, які можуть бути гуманними і негуманними. Саме гуманне ставлення до людей становить гуманістичну сутність особистості.

Акмеологічний підхід (від грец. акте — пік, вершина, вищий, сутність чого-небудь), започаткований у 1928 р. вченим-психологом , розвинений у 60-х роках XX ст. євим, досліджує цілісну людину як суб'єкта творчої, навчально-пізнавальної, професійної та управлінської діяльності, розглядаючи зрілість як здатність до психічного, фізичного, морального, інтелектуального самовдосконалення засобами самоорганізації, самоконтролю, самокорекції, самореорганізації людиною власної діяльності. Ідея "самості" (саморозвиток, самовдосконалення, самокорекція і т. ін.) ви-

10 і

конує пріоритетну роль в акмеології особистості. Акмеологія інтегрує знання з психології, філософії освіти, педагогіки, соціології, валеології, генетики, екології, методики. Виокремлені методологічні підходи дозволяють цілісно і в діалектичній єдності проаналізувати усю сукупність найбільш значущих освітніх проблем і встановити їх ієрархію.

Д. Протягом радянського періоду розвитку вищої педагогічної освіти в Україні можна виокремити історично змінювані моделі підготовки спеціалістів. Кожна з них відповідала соціальному замовленню, методологічному підходу, оформлялася в залежності від домінування певного, відповідного їм ідеального образу фахівця-вчителя.

"Академічна", предметоцентрична модель характеризується пріоритетом у педагогічній освіті теоретичних знань з певного фахового предмета (предметів), знання якого (яких) необхідні вчителеві у майбутній професійній діяльності.

"Методична" модель передбачає зміщення акценту з пріоритету знань певного фахового предмета (предметів) на пріоритет знання методів, прийомів, форм організації навчання і уміння застосовувати їх під час викладання предмета, а також конкретних тем навчальної дисципліни.

"Технологічна" модель стала своєрідним світоглядом, суттєвою рисою якої є вузькопрагматична спрямованість у підготовці фахівців, озброєних певними освітніми технологіями і здатними їх продукувати. Згідно з технологічною моделлю процес навчання і виховання має бути чітко спрямованим, керованим і контрольованим, технологічно організованим, а отже, відтворюваним і таким, що веде до запроектованих результатів.

Сутність "професійної" моделі, що формується в сучасній Україні, характеризується збагаченням і розширенням змісту педагогічної освіти. Наука перестала бути самоцінною. У результаті вища педагогічна школа почала концентрувати і розширювати не тільки спектр наукових знань, але й вищі зразки соціокультурної і професійної діяльності. У певному сенсі вона є інтеграцією "академічної", "методичної" та "технологічної" моделей.

Технологічний рівень методології становлять методика і техніка дослідження, тобто набір процедур, що забезпечують отримання достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку, після якої він може потрапити до масиву наукового знання. На цьому рівні методологічне знання носить чітко виражений нормативний характер.

У цілому методологія вказує, як саме треба здійснювати науково-дослідницьку і практичну діяльність.

З. Науково-педагогічне дослідження — процес і результат наукової діяльності, спрямованої на отримання нових знань про закономірності навчання, виховання і освіти, їх структуру і механізми, принципи, зміст і технології.

Педагогічні дослідження за змістом поділяються на теоретичні та дослідно-експериментальні; за спрямованістю — на фундаментальні, прикладні та розробки.

О Фундаментальні дослідження передбачають як результат узагальнюючі концепції, які підводять підсумок теоретичних і практичних досягнень педагогіки або пропонують моделі розвитку педагогічних систем на прогностичній основі. Такими, наприклад, є дослідження методів навчання і . О Прикладні дослідження спрямовані на поглиблене вивчення окремих сторін педагогічного процесу, розкриття закономірностей різнобічної педагогічної практики. Прикладами таких досліджень є: шляхи вдосконалення самостійної роботи студентів, контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів, виховна робота куратора академічної групи студентів вищого закладу освіти.

Ш

О Розробки обґрунтовують конкретні науково-практичні рекомендації, що враховують уже відомі теоретичні положення. Наприклад, навчально-методичні посібники: "Організація педагогічної та науково-асистентської практики магістрантів Київського національного лінгвістичного університету".

Науково-педагогічні дослідження повинні спиратися на такі принципи: О об'єктивності і обумовленості педагогічних явищ (вони існують і розвиваються завдяки внутрішнім об'єктивним законам, суперечностям, причинно-наслідковим

зв'язкам);

О цілісного підходу у вивченні педагогічних явищ і процесів; О вивчення явища в його розвитку;

О вивчення конкретного явища в його зв'язках і взаємодії з іншими явищами; О застосування комплексу взаємодоповнюючих методів для вирішення будь-якої

наукової проблеми;

О адекватності методів дослідження суті предмета, який вивчається; О розгляду процесу розвитку як саморуху і саморозвитку, обумовленого притаманними

йому внутрішніми суперечностями, що виступають як рушійна сила і джерело розвитку; О моральності, відмови від проведення експерименту, якщо він суперечить моральним

нормам, здатний зашкодити особистості, навчально-виховному процесу.

У процесі науково-педагогічних досліджень використовують різноманітні методи. Методи педагогічного дослідження — це способи отримання наукової інформації з метою встановлення закономірних зв'язків, відносин, залежностей і побудови наукових теорій виховання, навчання, освіти.

Методи педагогічних досліджень
Теоретичні	Власне педагогічні	Соціально-психологічні	Математичні
■ аналіз	■ педагогічне	■ анкетування	■ ранжування
■ синтез	спостереження	■ інтерв'ю	■ шкалування
■ порівняння	■ педагогічний	■ рейтинг	■ кореляція
■ індукція	експеримент	■ соціометрія	■ регресія
■ дедукція	■ педагогічний	■ тестування
■ абстрагування	консиліум	■ тренінг
■ конкретизація	■ педагогічна
■ узагальнення	експедиція
■ моделювання

12

Теоретичні методи педагогічних досліджень, що розглядають предмет на рівні його сутності, глибоко пов'язані з емпіричними, які вивчають той самий предмет на рівні явища.

Емпіричні (практичні) методи педагогічних досліджень
Методи	Методи	Методи	Методи	Методи впровад-
збору	контролю	обробки	оцінювання	ження результатів
і накопичення даних	і виміру	даних		дослідження
				в педагогічну
				практику
1 Спостереження	■ Шкалу-	■ Матема-	• Самооцінка	■ Експеримент
■ Бесіда	вання	тичні	■ Рейтинг	■ Дослідне навчан-
■ Анкетування	■ Зрізи	■ Стати-	■ Узагальнення	ня
1 Тестування	■ Тести	стичні	незалежних	■ Масштабне впро-
■ Педагогічна експедиція		■ Графічні	характеристик	вадження та ін.
■ Вивчення продуктів діяльності		■ Табличні	■ Педагогічний
■ Вивчення педагогічного досвіду			консиліум

Дамо характеристики окремих емпіричних методів педагогічних досліджень.