Педагогіка вищої школи (стр. 9 )

студентів; 0 поєднувати навчальну роботу з науковими дослідженнями студентів.

53

За ступенем дотримання цих вимог можна оцінювати якість проведення лекції. Природна динаміка лекції включає, як правило, чотири фази:

О початок сприймання (4-5 хв.);

О оптимальну активність сприймання (25-30 хв.);

О фаза вольових зусиль (10-15 хв.);

О фаза вираженої втоми студентів (25-30 хв.).

Протягом багатьох років проводилися дослідження (наприклад, М. Д.Нікандровим) з метою з'ясувати, як звичайно студенти ведуть записи під час лекції і які отримують результати. З'ясувалося, що, не маючи необхідної спеціальної підготовки, більшість студентів діють нераціонально. Найпоширенішим зразком є студент - сумлінний писар (таких 70%): з максимально можливою швидкістю пише він, намагаючись не скорочувати навіть закінчення, але, не встигаючи, пропускає слова і словосполучення, втрачаючи суть — усвідомити ж немає коли, увесь час забирає запис. Головне, вважають "писарі", максимально детально записати, обдумувати вони передбачають пізніше. Зовсім небагато студентів (їх тільки 13%) належать до групи "мислителів", тобто таких, які вважають своїм завданням думати разом з викладачем, виокремлювати основне, записувати це головне у формі тез і основних ілюстрацій. Близько 10% студентів належать до групи "слухачів", які нічого не пишуть, але уважно слухають викладача. Нарешті, 7% — "нероби", які і не пишуть, і не слухають. Перевірки засвоєння, що проводилися одразу після лекції і через 10 днів після неї, виявили досить показові результати: "мислителі" відтворювали одразу майже 90% матеріалу, мало забувають і через 10 днів; "писарі" — 15% усього матеріалу і майже стільки ж через 10 днів; "слухачі" — 60% — після лекції і майже усе забувають через 10 днів. Результат нероб, звичайно, близький до нуля [66, 70].

Тому технологія читання лекції передбачає необхідність раціонального чергування, підвищення уваги, напруження мислення та їх ослаблення шляхом відповідної розрядки.

На лекції важлива доброзичлива атмосфера пізнання, взаємної довіри, прихильності, творчості. Лекторові необхідно вміти поєднувати голос, темп, інтонацію, міміку та жестикуляцію, при цьому вони мають бути природними і відповідати змісту лекції. Викладач повинен дивитися на аудиторію, нібито звертаючись персонально то до одного, то до іншого студента і до всіх разом.

Лектор має вміти володіти своєю аудиторією. Він також не повинен бути скутим у своїх рухах, але і не бути надмірно метушливим, з невиправданою або неприродною театральною жестикуляцією. Студенти більше цінують спокійну поведінку лектора, його впевненість, зібраність та строгість.

Лектору необхідно постійно спостерігати за аудиторією, тримати всіх слухачів у полі зору, уважно слухати та чути аудиторію.

Відомий педагог-дослідник дидактики вищої школи С. І.Архангельський серед засобів педагогічного впливу найважливішим, таким, що стоїть над усіма іншими, об'єднує, координує і направляє їх, назвав "слово викладача", його мовлення — Verba Magistri (слово вчителя) [5, 319]. Ще говорив про красномовність педагога:

54

"Мистецтво про всяку матерію красно говорити і тим прихиляти інших до своєї про це думки". Вчений зазначав, що опанувати майстерність лектора, не читаючи лекцій, неможливо, так само, як неможливо навчити людину плавати без води. І тому радив "розум свій гострити через постійні вправи у створенні і вимовлянні слів, а не покладатися на самі правила і читання авторів" [5, 301].

Історія пам'ятає яскравий приклад Демосфена (384-322 pp. до н. е.), який від народження був недорікуватим, страждав на заїкування, мав слабкий голос. Але щоранку він виходив на берег моря, набирав кілька камінчиків у рот і намагався перекричати шум вітру і хвиль. Наполегливо працював Демосфен, розвиваючи й ораторські здібності. Його промови підкоряли слухачів гарячим патріотизмом, визначеністю поглядів, глибиною переконань, правдивістю, логічністю висновків, чіткістю і лаконічністю думки.

У XIX столітті в російській вищій школі для отримання права на читання лекцій викладачу необхідно було складати спеціальний іспит з предмета. Без іспиту допускалися тільки професори і викладачі, відомі своїми науковими працями, причому з дозволу конференції, яка могла вимагати від претендента читання лекцій.

Лекції відрізнялися глибоким аналізом матеріалу, будили думку і впливали на почуття слухачів. Для лекцій були характерні широка ерудиція, виразність мовлення, критичний підхід до джерел, новизна у викладі матеріалу. Для лекцій Д. І. Менделєєва характерним був постійний творчий пошук думки, "творчість на кафедрі", глибина вияву задачі.

Видатний педагог вищої школи звертав увагу не тільки на науковий, а й методичний біклекції. Звичайно він починав лекцію з короткого огляду прочитаного раніше, далі давав хід роздумам і методу доказів "з нової" теми. Потім підходив до висновків, зосереджуючи увагу слухачів на основному, головному. Остроградський любив олюднювати лекції екскурсами у життя і діяльність видатних учених.

М. І.Пирогов відомий хірург і педагог, будучи палким прихильником ідей розвитку самостійності і активності студентів, висунув пропозицію про те, що лекції мають читатися виключно тоді, коли лектор володіє дійсно новим, ніде ще не опублікованим матеріалом або якщо лектор володіє видатним даром слова.

був "віртуозом" логіки і вчив студентів не тільки своєму предмету, але й науковому мисленню. Він визнавав тільки "суб'єктивні" лекції, сповнені яскраво виявленого ставлення до предмета науки. "Викладач має ставитися до предмета як художник, а не як фотограф; він не може, не повинен опускатися до ролі простого... акустичного снаряда, передаючи усно почерпнуте з книги...". Тому він вимагав від викладача завзятості, пристрасності, захопленості, глибокої впевненості у правильності вис віт-. лення і вирішення проблеми. Тимирязев називав це чесністю в науці [58, 16].

Важливою психолого-педагогічною умовою ефективності лекції виступає міра пізнання лектором самого себе: варто дізнатися про власні можливості, а не прагнути виключно копіювати навіть і кращі зразки. стверджував, що мистецтво оповіді зустрічається у викладачів досить рідко не тому, що це рідкісний дар природи, а через те, що й обдарованій людині треба попрацювати, щоб виробити у собі здатність переконливо розповідати. Наприклад, добре підготовлену лекцію, варто добре "проговорити". Академік А. Н.Сєвєров, професор Тартуського, Київського і Московського університетів, володіючи високою майстерністю педагога, засвідчував, що свої лекції читає дома вголос, удосконалюючи їх.

Майбутньому викладачеві стане в нагоді класифікація типів лекторів, не здатних задовольнити потреби студентської аудиторії, виведена А. Монро: О псевдоартистичний краснобай більше переймається демонстрацією самого себе, ніж

досягненням мети лекції; --

55

О "пророк" (оракул) — видає себе за всезнайку і турбується більше "про аплодисменти ",

ніж про розуміння матеріалу аудиторією; О відсторонений — лектор сам по собі, аудиторія сама по собі; О винуватий лектор — йому соромно за свою лекцію і за себе; О патяка — тисне на аудиторію порожнім словесним потоком.

Критерії оцінки якості лекції
Зміст лекції	Методика читання лекції	Керівництво розумовою діяльністю студентів	Лекторські дані	Результативність лекції
■ науковість (від-	■ структурування	■ вимога вести	■ знання пред-	■ інформаційна
повідність сучас-	матеріалу	конспект лекції	мета;	цінність;
ному рівню	лекції;	та контроль за її	■ емоційність;	■ досягнення
розвитку науки);	■ логіка викладу	виконанням;	■ голос (сила,	поставлених
■ активізація	матеріалу;	■ допомога	тембр, темп);	цілей;
мислення студен-	■ наявність плану,	студентам у	■ дикція;	■ виховний і
тів шляхом	дотримання	конспектуванні	■ ораторське	розвиваючий
висунення про-	його;	лекції (темп,	мистецтво;	потенціал.
блемних питань і	■ повідомлення	зниження	■ культура
розв'язання	літератури до	темпу, повто-	мовлення;
суперечностей	лекції;	рення, паузи);	■ зовнішній
під час лекції;	■ доступність і	■ перегляд	вигляд
■ висвітлення	роз'яснення	конспектів	викладача;
історії питання,	новихтермініві	студентів;	■ вміння
співставлення	понять;	■ використання	встановити
різних концепцій;	■ доказовість і	прийомів	контакт;
■ зв'язок з практи-	аргументова-	підтримки	■ ставлення
кою;	ність.	уваги(ри-	лектора до
■ викладання мате-		торичні запи-	студентів;
ріалу, якого немає		тання, жарти,	■ ставлення
у підручнику;		ораторські	студентів до
■ роз'яснення най-		прийоми);	лектора.
більш складних		■ можливість для
питань;		студентів
■ завдання для са-		ставити пи-
мостійного опра-		тання протягом
цювання частини		лекції.
матеріалу за під-
ручниками;
■ зв'язок з попереднім і наступним навчальним матеріалом;				■
■ міжпредметні зв'язки.