Опорний конспект з курсу “Сімейне право України” (стр. 2 )

Основні постанови цього Кодексу ґрунтувалися на тих же принципах сімейного права, які були закладені в перших декретах.

Разом з тим. Сімейний кодекс 1926 р. посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все жінок і дітей.

Сімейний кодекс 1926 р. провів повне урівняння позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.

Безспірним (до оскарження по суду) доказом батьківства був запис в книгах РАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство в РАГСі.

У випадках подання матір'ю такої заяви, РАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний строк повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не поступало, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах РАГСу. Разом з тим, особа, що була записана батьком, вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису.

Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.

Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей, Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у виняткових випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.

Кодекс 1926 р. УРСР, а також Кодекси РРФСР, БРСР і деякі інші поряд з зареєстрованим шлюбом визнавали також й так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах РАГСу. Правда, визнання таких фактичних шлюбів могло бути здійснене тільки через суд, де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям виникали якісь суперечки (щодо майна або аліментів), то суд, перш ніж розв'язати ці суперечки, повинен був у кожному конкретному випадку встановити, тобто визнати наявність шлюбних зв'язків.

Причому фактичним шлюбом визнавались лише серйозні і тривалі подружні зв'язки, а не випадкові і скороминущі.

Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного життя, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів, моногамія і т. п.).

Спеціальна глава Кодексу присвячена інституту усиновлення, який був вперше введений в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відігравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у післявоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті.'

Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме регламентували порядок встановлення і зняття опіки і піклування, призначення і звільнення опікунів, а також права і обов'язки опікунів і піклувальників.

Третій розділ Сімейного кодексу УРСР присвячений питанням шлюбу. Регламентувалися умови вступу до шлюбу, випадки визнання шлюбу недійсним, підстави припинення шлюбу.

Вперше в законодавстві України (не рахуючи Сімейного кодексу УРСР 1919 р.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Разом з цим. Кодекс вводив поряд з особистим майном таке поняття, як спільне майно подружжя.

Важливі положення містить Сімейний кодекс про аліментування подружжя на випадок непрацездатності як під час існування шлюбу, так і після його розірвання.

Що ж стосується двох останніх розділів Кодексу — IV «Про зміну громадянами своїх прізвищ, імен» і V «Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою», то вони носили в основному інструктивний характер.

Такими були основні положення Сімейного кодексу УРСР 1926 року, який із змінами і доповненнями діяв більше 40 років.

Зміни Сімейного кодексу УРСР у зв'язку з виданням Закону від 27 червня 1936 року та виданням Указу від 8 липня 1944 року

У наступні роки після видання Сімейного кодексу УРСР 1926 р. сімейне право розвивалося в напрямку уніфікації норм шляхом видання загальносоюзних актів, які були обов'язковими для всіх республік СРСР. Такими актами були постанови Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів від 27 червня 1936 р. «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширення сітки пологових будинків, дитячих ясел і дитсадків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення». Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства і заснування ордена «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства».

Закон від 27 червня 1936 р. вперше ввів допомогу по багатодітності, затвердив план розширення сітки дитячих виховних закладів, встановив кримінальну відповідальність за відмову в прийомі на роботу вагітних жінок, за несплату аліментів на дітей, ввів підвищені декретні відпустки по вагітності і родах.

Цей закон впорядковував порядок стягнення аліментів на дітей, встановивши розмір аліментів відповідно до заробітної плати відповідача у відсотковому відношенні, залежно від кількості аліментованих ним дітей.

Особливе значення мали такі статті закону, де була звернена увага на легкість розірвання шлюбу, яка допускалася раніше. А тому закон встановив деякі стримуючі правила:

а) особисту явку обох сторін до РАГСу;

б) відмітку в паспортах про розірвання шлюбу;

в) підвищену плату за розлучення: І — 50 крб., II— 150 крб., III і т. д. — 300 крб.

Разом з тим, ці положення були тільки перехідним етапом до встановлення судового порядку розірвання шлюбу.

Велика Вітчизняна війна внесла свої корективи в наше життя, і у зв'язку з цим були внесені зміни до шлюбно-сімейного законодавства, зокрема щодо положень про шлюб і розлучення, питання позашлюбних дітей.

Так, Указ від 8 липня 1944 року являв собою складний законодавчий акт, він містив у собі дві групи заходів — соціальні і правові. Соціальні заходи йшли по лінії посилення матеріальної допомоги держави багатодітним сім'ям (при народженні 2-ї і кожної наступної дитини), встановив почесне звання «Мати-героїня» (10 дітей), орден «Материнської слави» (7—9 дітей), «Медаль материнства» (5—6 дітей).

Указ вирішив найбільш спірне питання — питання про форму шлюбу: «Тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов'язки подружжя», — говориться в ньому. Також вирішено в Указі питання про розірвання шлюбу — тільки в судовому порядку.

Указ анулював всякий правовий зв'язок позашлюбної дитини з батьком, зберігши його тільки по лінії матері, вперше провівши межу між дітьми шлюбними і позашлюбними, скасувавши правило, яке існувало раніше, що одинока мати може звертатися до суду про встановлення батьківства і про стягнення аліментів на позашлюбну дитину, і встановив, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в РАГСі вона записується за прізвищем матері з присвоєнням їй ім'я по батькові за вказівкою матері. Прийнявши таке рішення про правове положення позашлюбних дітей, Указ разом з тим вирішив питання про виховання і державне аліментування цих дітей замість приватного аліментування, яке існувало раніше.

В той же час положення про посилення державної матеріальної допомоги сім'ям, мало прогресивне значення, так як війна викликала величезну кількість людських втрат, була приводом до гострої диспропорції чоловічого і жіночого населення і тому держава надавала матерям, які самі повинні виховувати дітей, моральну і матеріальну підтримку.

Прийняття Указу від 8 липня 1944 року викликало велику кодифікаційну роботу в Україні. Зокрема, 15 вересня 1945 р. Президія Верховної Ради України прийняла Указ, який вніс багато змін до Сімейного кодексу України. Було виключено вказівку на право подружжя приймати при вступі в шлюб з'єднане прізвище, також встановлювалося правило, за яким для збереження після розлучення шлюбного прізвища згоди другого з подружжя не потрібно і до дошлюбного прізвища розведений з подружжя повертається тільки в тому випадку, коли сам цього забажає.

Важливе значення також має Указ Президії Верховної Ради України від 7 квітня 1951 року, який розширив коло взаємно аліментованих осіб з числа родичів (від 3 до 10).

5.  Розвиток сімейного законодавства про шлюб та сім`ю в х рр. Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 р.

Шлюбно-сімейне законодавство не стояло на місці, а розвивалось далі.

27 червня 1968 року були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю (далі Основи), які по-новому вирішили цілий ряд питань сімейного права. Основні завдання даної галузі права були викладені в статті 1 Основ: подальше зміцнення сім'ї, побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби і поваги всіх членів сім'ї, виховання дітей сім'єю, всемірна охорона інтересів матері і дітей і забезпечення щасливого дитинства кожній дитині, виховання почуття відповідальності перед сім'єю та інше. Основи складалися з п'яти розділів:

— загальні положення;

— шлюб;

— сім'я;

— акти громадянського стану;

— застосування радянського законодавства про шлюб і сім'ю до іноземців і осіб без громадянства, застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

На базі даних Основ був прийнятий Кодекс про шлюб та сім'ю України, який був затверджений Законом УРСР від 20 червня 1969 року і вступив в дію з 1 січня 1970 року, що діє і нині з багатьма змінами і доповненнями.

Завданнями Кодексу про шлюб та сім'ю України є:

— подальше зміцнення сім'ї;

— побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї;

— виховання дітей сім'єю з обов'язковим піклуванням батьків про їх здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці;

— всемірна охорона інтересів матері і дітей;

— виховання почуття відповідальності перед сім'єю. Даний Кодекс встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті і майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.

Кодекс знову повернувся до урівняння позашлюбних дітей із шлюбними, допустив встановлення батьківства в добровільному та судовому порядку.

Кодекс про шлюб та сім'ю України складається й таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Шлюб.

3. Сім'я.

3. Опіка і піклування.

5. Акти громадянського стану.

6. Застосування законодавства України про шлюб та сім'ю до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав та міжнародних договорів.

6.  Проект нового законодавства про шлюб та сім`ю в проекті Цивільного кодексу України (загальна характеристика)

У зв'язку з Проголошенням Україною незалежності, зміною соціально-політичного устрою держави та переходом до засад ринкової економіки, виникає гостра потреба оновлення шлюбно-сімейного законодавства, цивільного законодавства, роботи над якими підходять до завершення. Розробниками проекту нового Цивільного кодексу України визнано за доцільне привести в ньому норми шлюбно-сімейного законодавства, згрупувати їх в окремій шостій книзі «Сімейне право», яка складається з трьох розділів («Шлюб», «Сім'я», «Опіка і піклування»).

Варто відзначити, що в Проекті збережено переважну частину норм чинного КпШС. Водночас пропонуються новели. Зокрема, передбачається зниження шлюбного віку для жінок з 17 до 16 років, розширюється коло доказів для встановлення батьківства, встановлюються норми спрямовані на захист не лише материнства, але і батьківства. Так чи інакше, найближчим часом очікуються досить істотні зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відносин.

7.  Правове значення постанов Пленуму Верховного Суду України у справах про шлюб та сім`ю.

По найбільш розповсюджених і поширених питаннях застосування Кодексу про шлюб і сім'ю України були прийняті три постанови Пленуму Верховного Суду України:

15 червня 1973 р. Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці про застосування Кодексу про шлюб і сім'ю України», до якої в 1974, 1975, 1979, 1981, 1984, 1989, 1990 роках були внесені зміни.

У даній постанові зазначено, що вивчення судової практики в справах, пов'язаних із застосуванням КпШС, показує, що суди держави в основному правильно вирішують такі справи. Разом з тим у роботі судів по розгляду спорів, які випливають із шлюбно-сімейних відносин, мають місце і недоліки. А також по-різному вирішуються окремі питання. А саме: суди не завжди проводять належну підготовку справ до судового розгляду, не витребовують письмових висновків органів опіки і піклування при розв'язанні спорів про дітей, допускають помилки при розв'язанні спорів про поділ майна, стягнення аліментів і зменшення їх розміру. У даній постанові роз'яснюються аспекти застосування КпШС з певних питань.

Пленум роз'яснює, що є спільною сумісною власністю подружжя та особистою власністю кожного з них. Суди при поділі майна, відступаючи від начала рівності часток подружжя, в своїх рішеннях повинні зазначати, які саме інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу, при цьому враховані.

Пленум роз'яснює питання оспорювання батьківства та стягнення аліментів на дітей. У судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадку запису про батьківство, зробленого на підставі свідоцтва про шлюб, так і тоді, коли запис був зроблений на підставі спільної заяви батька і матері дитини, які не перебувають у шлюбі між собою. Щодо! стягнення аліментів на дітей, суди повинні з'ясовувати дійсні причини пред'явлення позову і в певних випадках допускається зменшення розміру аліментів, коли частка заробітку позивача, що припадає на кожного з дітей, які живуть з ним, виявиться меншою, ніж аліменти, які він сплачує.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму, батьки можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах на утримання дітей, які викликані винятковими обставинами. Також, розглядаючи справи про сплату аліментів на неповнолітніх, які уклали шлюб, суди повинні мати на увазі, що укладання шлюбу неповнолітніми не позбавляє їх права на одержання утримання від батьків.

31 серпня 1979 року була прийнята Постанова Пленуму «Про судову практику в справах про розірвання шлюбу», до якої в 1981, 1988, 1992 роках були внесені зміни.

Вивчення судової практики в справах про розірвання шлюбу свідчить, що часто суди недооцінюють виховного значення шлюбно-розлучних процесів, зокрема суди приймають позовні заяви, в яких не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не завжди враховують значення особистої присутності подружжя в судовому засіданні та інше.

І тому в даній Постанові роз'яснюється, що при подачі заяви на розірвання шлюбу потрібно вимагати від позивача повного викладення обставин, якими обґрунтовується позов, потрібно ретельно з'ясувати взаємини сторін, мотиви, з яких ставиться питання про розірвання шлюбу, і вжити заходи до примирення подружжя, зокрема, можливо відкладати розгляд справи строком до 6 місяців. Не виключається й скорочення встановленого судом строку, якщо про це просять сторони і на це є поважні причини.

25 березня 1988 року прийнята Постанова Пленуму «Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу», до якої в 1992 р. були внесені зміни. У даній постанові зазначається, що висновок суду Про задоволення позову про розірвання шлюбу має бути обґрунтований, перевірений на доказах, і у рішенні суду повинна міститися вказівка про час припинення шлюбних відносин. Також суди повинні гостріше реагувати на факти негідної поведінки подружжя в сім'ї, невиконання ними батьківських обов'язків, шляхом винесення окремих ухвал.

8.  Особливості сімейного права як окремої галузі права її місце в системі права України.

Об'єктом сімейного права і є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини, вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей:

1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами.

Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають зі спорідненості, шлюбу, усиновлення і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя.

2. В першу чергу сімейні правовідносини — це особисті немайнові і лише в другу чергу вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих. Є родинність, є шлюб — є майнові відносини. А в цивільному праві 99,9% взаємовідносин — це майнові відносини.

3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються. Наприклад, право на одержання спадщини.

4. Необхідно пам'ятати, що сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був перший прийнятий в нашій країні.

5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від цивільних справ, та й виконання рішень також суттєво відрізняється. По справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення про відібрання годинника.

6. Сімейно-шлюбні взаємовідносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це характерно тільки для сімейного права.

Все це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на ґрунті шлюбу, родинності та усиновлення.

9.  Взаємозв’язок сімейного права з іншими галузями права.

Говорячи про сімейне право, як про самостійну галузь права, ми все-таки не можемо не помітити, що сімейне право має зв'язок з інститутами цивільного права.

Особливо із спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить до осіб, пов'язаних між собою відносинами подружжя, родинності. І хоча особа має право за заповітом позбавити свою родину спадщини, ст.535 Цивільного кодексу України встановлює правило обов'язковості долі в спадщині (неповнолітні або непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки). Звідси можна говорити, що спадкування, в основному, носить сімейний характер.

У деякій мірі сімейне право пов'язане з житловим правом, де право на житлову площу виникає не лише з договору житлового найму, а також з сімейно-шлюбних відносин. Хоча поняття члена сім'ї по сімейному праву і житловому не збігаються, оскільки в сімейному праві при визначенні члена сім'ї ми виходимо з родства, шлюбу (або усиновлення), то в житловому праві має значення ще й спільне проживання.

10.  Предмет і метод сімейного права.

Предмет права — це зміст, головна суть галузі права, і кожна галузь права специфічна, а тому не терпить мішанини з іншими галузями права.

Безумовно, чистих явищ в природі не існує, а тому якщо деякі юристи говорять, що коли в сімейному праві не вистачає якої-небудь норми, то її можна «позичити» (взяти напрокат) з іншої галузі права, то таке твердження абсолютно невірне. У таких випадках справу треба вирішувати по аналогії закону, а кордони між галузями права повинні бути на замку.

З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що предметом сімейного права є сукупність норм, які регулюють особисті немайнові та випливаючі з них майнові відносини людей, що виникають на ґрунті шлюбу та сім'ї.

Визначивши предмет сімейного права, можна зробити висновок, що сімейно-шлюбні відносини не можуть перебувати поза сферою регулювання права.

11.  Принципи сімейного права.

Принципи сімейного права — це основні засади, керівні Ідеї, відповідно з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Одним з принципів сімейного права є одношлюбність (моногамія), тобто громадяни можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Це закріплюється в ст.17 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначає ст.51 Конституції України і ст.15 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Цей принцип означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється за власним бажанням осіб. Разом з тим суть цього принципу і в тому, що держава стане на захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка буде порушено.

Принцип свободи при укладенні шлюбу нерозривно пов'язаний з іншою основною засадою сімейного права — із свободою розірвання шлюбу. Але свобода розірвання шлюбу знаходиться під контролем держави (ст.38 КпШС).

Оголосивши першим декретом свободу розірвання шлюбу, держава перш за все мала на увазі надати жінкам, що зареєстрували шлюб у дореволюційний період, можливість розірвати ті кайдани, які їх оплутали, і вийти з-під жорстокої влади чоловіка.

Проте зловживання правом на розлучення не було б сумісне з інтересами держави по зміцненню сім'ї, покращанню справи виховання дітей. Тому розірвання шлюбу поставлено під контроль держави і хоча як при судовому, так і при спрощеному адміністративному, через органи РАГСу, розірванні шлюбу свобода на розлучення зберігається, але попереджується самовільність, в галузі громадських відносин, що завдає великої шкоди подружжю, а особливо дітям.

Четвертим принципом сімейного права є принцип повної рівності чоловіка і жінки в особистих і майнових правах. Це визначають ст. ст.21, 24, 51 Конституції України та ст. З КпШС України.

Ще одним з найважливіших принципів є принцип моральності і матеріальної підтримки нужденних членів сім'ї. Правове освітлення цього принципу здійснюється аліментними зобов'язаннями (п.2 ст.51 Конституції, ст.32 КпШС), а саме: батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім цього, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного на випадок потреби, а в разі відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утримання від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

12.  Система сімейного права України.

Сімейне право регулює визначене певне коло суспільних відносин і обумовлюється базисом суспільства.

Створюючи єдину і чітку систему, сімейне право входить в якості складової, або самостійної галузі, в загальну систему всього права.

Сімейне право містить в собі ряд інститутів, які органічно пов'язані між собою загальними принципами.

Система сімейного законодавства виражена головним чином в системі сімейного Кодексу і відображає об'єктивно існуючу систему сімейного права.

Наукове пізнання системи права включає в себе пізнання закономірностей, формування і взаємозв'язок окремих його структурних частин. Система сімейного права складається з 2-х частин: загальної і особливої.

Загальна частина містить загальні норми, які розповсюджуються на всі сімейно-правові відносини.

До них відносяться: норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин та ін. Особлива частина являє собою сукупність інститутів, кожен з яких регулює визначений різновид сімейних відносин.

Система сімейного права є специфічною, тому що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. До основних із них відносяться: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, правовідносини інших членів сім'ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів громадянського етану.

Отже, система сучасного сімейного права — це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, які розміщені у певній послідовності.

13.  Поняття і види сімейних правовідносин.

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин.

Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім'ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя;

батьківські правовідносини по вихованню і утриманню дітей.

Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за виключенням випадків, вказаних в законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).