Опорний конспект з курсу “Сімейне право України” (стр. 3 )

В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб'єктами цих відносин можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.

В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).

В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.

В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.

В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.

14.  Підстави виникнення сімейних правовідносин.

Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин є юридичний факт. По своїй природі юридичні факти виступають як дії або події.

В основному дії входять в який-небудь фактичний склад (наприклад, волевиявлення усиновителя, особи, яку усиновлюють, що досягла 10 років і т. п.). Взагалі, закон не тільки визначає, яку юридичну дію потрібно зробити, але і в якій установі (органах РАГСу, виконкомі, держадміністрації), а також в загальних рисах її місцезнаходження (наприклад, за місцем проживання неповнолітнього).

Юридичними фактами визнані законодавством як правомірні дії (наприклад, визнання батьківства), так і неправомірні (наприклад, укладення шлюбу з недієздатною особою). Правомірні дії можуть бути юридичними актами і юридичними вчинками. Юридичні акти — дії, які направлені на певні сімейно-правові наслідки. Вони носять вольовий, спрямований характер, наприклад, заява осіб, які вступають у шлюб, вимога про сплату аліментів.

Юридичні вказівки — дії, що породжують сімейно-правові наслідки незалежно від напрямку волі особи, яка їх вчиняє. Так, дії батьків по вихованню дітей мають юридичне значення для виникнення в майбутньому права на отримання ними аліментів за наявності інших юридичних фактів, хоча воля батьків не була направлена при здійсненні виховання на ці наслідки.

За своїми правовими наслідками юридичні факти можна поділити на правопороджуючі (наприклад, укладення шлюбу), правозмінюючі (наприклад, прийняття при вступі в шлюб прізвища іншого з подружжя), правоприпиняючі (наприклад, смерть учасника сімейного правовідношення), право-перешкоджаючі (наприклад, вагітність дружини позбавляє чоловіка права на розлучення без її згоди).

За допомогою правопороджуючих фактів здійснюється звичайно реалізація сімейної правоздатності, з'являються конкретні суб'єктивні права у подружжя, усиновителя і усиновленого і т. д. Так, при укладенні шлюбу виникає можливість набуття в майбутньому тих сімейних прав і обов'язків, які до цього у даної особи взагалі не могли виникнути.

Правоприпиняючі факти одночасно можуть бути для окремих правовідносин правопороджуючими (наприклад, при скасуванні усиновлення відновлюються взаємні права між дитиною і її батьками).

Дії учасників сімейних правовідносин, які направлені на створення, зміну і припинення прав і обов'язків, часто зачіпають права інших осіб (наприклад, дітей) або інші суспільні інтереси. Тому для виникнення сім'ї необхідно також настання певного факту або оформлення події у встановленому законом порядку. Так, для визнання шлюбу дійсним необхідна згода на це осіб, які вступають в шлюб, але разом з цим необхідна і реєстрація шлюбу в органах РАГСу.

15.  Родство і свояцтво у сімейному праві України.

В основі великої групи сімейних прав і обов'язків лежить родство учасників сімейних правовідносин.

Родство — це кровний зв'язок осіб, які походять один від одного або від спільного пращура.

Особами, які походять один від одного, вважаються пращури і їхні нащадки чоловічої та жіночої статі, наприклад прадід, дід, мати, син, онуки, правнуки і т. д.

Особами, які походять від спільного пращура, вважаються рідні і двоюрідні брати і сестри, дяді (тьоті) і племінники (племінниці) тощо.

Лінія родства може бути прямою і боковою. Якщо родство засноване на походженні однієї особи від іншої, то така лінія родства називається прямою. Вона може бути низхідною (від пращурів до нащадків) і висхідною (від нащадків до пращурів).

Якщо родство засноване на походженні осіб від спільного пращура, то така лінія називається боковою. Спільним пращуром для рідних братів і сестер буде мати (батько), для двоюрідних братів (сестер) — дід (баба).

Рідні брати і сестри, що походять від спільних батька і матері, називаються повнорідними, а від різних батьків або матерів — неповнорідними.

Неповнорідні брати і сестри називаються єдиноутробними, якщо вони походять від спільної матері, а якщо від спільного батька, але різних матерів, то — єдинокровними.

Неповнорідних братів і сестер потрібно відрізняти від зведених братів і сестер. Такими є діти, що входять в одну сім'ю, у яких немає ні спільної матері, ні спільного батька.

Ступені родства характеризують близькість родинних відносин, яка визначається шляхом відрахування кількості народжень, які пов'язують двох родичів, при якому народження пращура до уваги не приймається. Наприклад, мати і син — родичі першого ступеня, рідні брат і сестра — родичі другого ступеня.

Закон визначає, який ступінь родства може мати правове значення і який обсяг прав і обов'язків між цими родичами. Як правило, близькі родичі мають більш широкі взаємні права і обов'язки, ніж особи, які знаходяться в більш віддалених ступенях родства.

Законодавство України наділяє взаємними правами і обов'язками родичів першого ступеня (батьки і діти) і другого ступеня (рідні брати, сестри, дід і баба, внуки).

В певних випадках законодавство забороняє вступати в правовий зв'язок особам, які знаходяться в родстві.

Ступінь близькості родства враховується законом при встановленні черговості притягнення родичів до виконання обов'язків по утриманню дітей. Так, батьки несуть цей обов'язок в першу чергу, тоді як дід і баба, брати і сестри — в другу) за умови, що аліменти не можна отримати з батьків.

Усиновителі і усиновленні не є кровними родичами. Але так як усиновителі замінюють батьків, то усиновлення за своїми юридичними наслідками при цьому прирівнено до кровного походження, тому що між усиновленим і родичами усиновителя також встановлюються правовідносини.

Від відносин родства потрібно відрізняти відносини свояцтва. Свояцтвом називаються відносини між родичами одного з подружжя і іншим подружжям (вітчим, теща, зять, свекруха і т. д.), або відносини між родичами обох з подружжя (наприклад, між дітьми, братом дружини і дітьми). Свояцтво не засноване на кровній близькості, на походженні. Воно має в своїй основі шлюбний союз. При припиненні шлюбу припиняються відносини свояцтва. Однак деякі права і обов'язки, в основі яких лежить свояцтво, оберігаються законом і на період після припинення відносин свояцтва (наприклад, права на матеріальне утримання у пасинка до вітчима і навпаки).

Чоловік і дружина не є ні родичами, ні свояками. Вони знаходяться в шлюбі, на основі якого виникають особливі правовідносини, які називаються подружніми.

16.  Суб`єктивні сімейні права і обов`язки.

Правоздатність і дієздатність — це передумови для виконання особою сімейних прав і обов'язків. Суб'єктивні права і обов'язки реалізуються в сімейних правовідносинах, складаючи їх зміст.

Суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних відносин за своїм характером можуть бути особистими і майновими. Майнові суб'єктивні права і обов'язки характеризуються тим, що вони тісно пов'язані з колом визначених осіб. Наприклад, подружжя мають взаємні права на матеріальне утримання один одного. Смерть одного з них припиняє такі права і обов'язки, із цього випливає висновок, що суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних правовідносин не передаються іншим особам. Наприклад, не можна передати своє право на отримання аліментів, обов'язок по вихованню дітей, інше. Сімейні права і обов'язки не передаються, але можна покласти їх здійснення на інших осіб і можливість їх реалізації через своїх представників. Якщо батьки або усиновителі доручають нагляд за дитиною няні, то це не означає передачу батьківських прав іншій особі. Тут мова йде про покладання здійснення прав або виконання обов'язку на цю особу.

Оскільки суб'єктивні сімейні права реалізуються, як правило, в правовідносинах, вони по своїй юридичній природі виступають як відносні права. Суб'єкту сімейного права завжди протистоїть інший суб'єкт. Так, батьківське право існує тоді, коли інший суб'єкт, до якого воно звернено — дитина. Будь-яке особисте право подружжя існує лише тоді, коли зареєстрований шлюб. Припинення шлюбу означає припинення і особистого сімейного права. Отже, суб'єктивне сімейне право — це відносне право.

В деяких випадках сімейні права залишаються відносними, але набувають також змісту абсолютних прав. Наприклад, батьки вправі вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст.68 КпШС України).

Що стосується особистих немайнових прав, то вони виступають взагалі як відносні, оскільки проявляються тільки в сфері відносин шлюбу і сім'ї.

17.  Строки і позовна давність у сімейному праві України.

Однією з важливих обставин, з якою законодавство пов'язує виникнення, зміну і припинення прав і обов'язків, є строки. В законодавстві про шлюб і сім'ю строкам надається важливе значення.

Важливим елементом строку є його початок. Тільки встановлення цієї обставини дає можливість поширити правові наслідки на певний проміжок часу правовідносин в цілому.

Поряд із загальними для права способами визначення моменту початку перебігу строку (ст.76 ЦК України) в сімейному праві для цієї мети широко використовуються посилання до будь-якої обставини чи дії, яка характеризується в законодавстві. Зокрема, такими обставинами є розірвання шлюбу, народження дитини, подача заяви в певний орган та ін.

Правила про строки частіше формулюються як імперативні положення. Однак учасники правовідносин в певних випадках можуть самі визначати строки здійснення певних дій, які складають зміст сімейних правовідносин. Так, батьки самі встановлюють час побачень з дитиною, якщо вона проживає від них окремо.

В певних випадках закон не встановлює безпосередніх строків виконання відповідних дій, надаючи це право певним органам. Так, в ст.651 КпШС України таке право надано органу опіки і піклування, якщо батьки відмовляються від надання діду і бабі можливості спілкування з онуками.

Часто законодавство визначає лише загальну продовженість строку, а право встановлення строку для конкретних ситуацій закріплюється за державними органами. Так, в межах шести місяців суду надано право встановлювати строк для примирення подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу.

Органу РАГСу надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст.14 КпШС).

Сімейні правовідносини можуть бути безстроковими (наприклад, подружні відносини) і строковими (наприклад, правовідносини по вихованню дітей обмежуються досягненням дитиною 18-річного віку).

Настання строку викликає різні правові наслідки: припинення прав, які раніше мала особа, або зняття з неї обов'язків, або перше і друге одночасно. Наприклад, з часу реєстрації шлюбу, який визнаний недійсним, припиняються права і обов'язки подружжя, які були набуті в такому шлюбі.

Значення строків в сімейному праві визначається і тим, що їх вплив не обмежується тільки безпосередньою сферою сімейних правовідносин, але вони поширюються іноді і на інші правовідносини (цивільні, трудові, інші). Так, відмова від реєстрації народження дитини від даної особи означає не тільки відсутність сімейно-правових зв'язків між ними, але й відсутність у дитини права на спадщину після смерті даної особи.

Серед строків особливе місце належить позовній давності.

Як уже зазначалось, особливість сімейних правовідносин, на відміну від більшості цивільних правовідносин, полягає в тому, що на них не поширюється, за загальним правилом, позовна давність. Це обумовлюється, по-перше, тим, що в сімейному праві переважають особисті немайнові права, і по-друге, сімейні правовідносини є тривалими, тому не втрачають властивість до позовного захисту поки не припиняться зі смертю особи, досягненням особою повноліття.

Не поширюється позовна давність на вимоги про розірвання шлюбу, визнання його недійсним, про встановлення батьківства, про стягнення аліментів; на вимоги про повернення дітей та інші спори про дітей, про скасування усиновлення та визнання його недійсним.

Позовна давність може застосовуватись судом згідно з цивільним законодавством, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема, сімейно-правовими нормами передбачено: трирічний строк позовної давності — для вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя (ст.29 КпШС); річний строк оспорювання запису в органах РАГСу про батьківство чи материнство (ст.56 ч. І КпШС); трирічний строк давності — для стягнення аліментів за минулий час (ч. І ст.93КпШС).

Перебіг строку позовної давності згідно з ст.11 КпШС починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність, якщо вона передбачена законом, повинна застосовуватись судом незалежно від заяви сторін, і зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення не може бути змінена угодою сторін.

18.  Поняття шлюбу та його ознаки.

Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентацією в противагу дружбі, яка такій регламентації не підлягає.

Філологічні корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь» значення якого цілком зрозуміле.

Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак.

Перше: шлюб — це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.

Друге: шлюб — вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство.

Третє: шлюб — рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.

Четверте: шлюб — це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.

П'яте: шлюб — в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.

Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу.

Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.

Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.

19.  Умови укладення шлюбу.

Для укладення шлюбу законодавством встановлені певні умови. До таких умов відносяться взаємна згода осіб, які укладають шлюб, і досягнення ними шлюбного віку.

Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб.

Другою умовою вступу до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку. У статті 16 КпШС України шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок.

В окремих випадках (коли фактично вже склалися шлюбні відносини, настала вагітність, народилася дитина) державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.

Оскільки наше законодавство не встановлює мінімальний шлюбний вік, звідси випливає, що шлюб можна укласти і в 13, 14, 15, 16 років, якщо є певні причини (вагітність, наявність дітей). Чим же пояснити, що законодавець встановлює вік 17—18 років вступаючих до шлюбу? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання.

Крім того, законодавець вважає, що особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості, Реєстрація шлюбу осіб, яким знижено шлюбний вік, проходить на загальних підставах, але при подачі заяви про укладення шлюбу необхідно пред'явити рішення державної адміністрації чи виконкому про зниження шлюбного віку.

На практиці може виникнути питання: до якого ж часу повинен бути досягнутий шлюбний вік — до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи на момент реєстрації шлюбу? Відповімо на питання конкретним прикладом. Так, при подачі заяви про реєстрацію шлюбу А. і М. останній до досягнення 17-річчя не вистачало чотирьох тижнів. Працівник органів запису актів громадянського стану, (далі РАГС), відмовив в прийнятті заяви з посиланням на те, що М. не досягла шлюбного віку. В юридичній консультації, куди звернулася М., їй пояснили, що працівник органів РАГСу вчинив неправильно. Заяву потрібно прийняти, так як питання про досягнення собою шлюбного віку вирішується на момент реєстрації шлюбу, а на той час М. вже було 617 років.

У відповідності з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України особи, які вступили до шлюбу до досягнення повноліття, набувають права і обов'язки в повному обсязі з часу вступу до шлюбу.

Наше законодавство не встановлює максимального віку для вступу до шлюбу. Не має значення і велика різниця в віці осіб, що вступають до шлюбу.

20.  Поняття шлюбного віку в Україні.

Згідно статті 16 КпШС "Шлюбний вік встановлюється в 18 років для чоловіків і в 17 років для жінок....", але він може бути змінений державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад у виняткових випадках знижувати шлюбний вік.

Установлення шлюбного віку обумовлене тим, що для вступу в шлюб необхідний визначений ступінь фізичної і психічної зрілості. Разом з тим, законодавство про шлюб і родину не встановлює граничного максимального віку для вступу в шлюб. Не має юридичного значення і різниця у віці осіб, що вступають у шлюб.

Закон не вказує термін, на який можна знижувати шлюбний вік, надаючи рішення цього питання на розсуд зазначених органів. У законі не зазначені конкретні випадки, при наявності яких можна знижувати шлюбний вік. Найчастіше підставами для зниження шлюбного віку є фактичне створення родини, вагітність, народження дитини. Відмовлення в зниженні шлюбного віку згідно (ст ст. 55 і 124) Конституції, може бути оскаржений у суд. Коли законом допускається вступ у шлюб до досягнення 18 років, неповнолітній, що вступив у шлюб, здобуває дієздатність у повному обсязі з моменту вступу в шлюб. Наступне розірвання шлюбу не впливає на обсяг його дієздатності.

21.  Перешкоди до укладення шлюбу.

Варто розрізняти умови вступу до шлюбу і перешкоди для вступу до шлюбу. Перешкоди для вступу до шлюбу — це обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним.

Згідно ст. 17 Не допускається реєстрація шлюбу:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

Мається на увазі зареєстрований в актах цивільного стану шлюб і прирівняні до нього релігійні шлюби (див. коментар до ст ст.6 і 13 КпШС). У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно складатися тільки в одному шлюбі. Тому при реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна раніше була одружена, необхідне пред'явлення документів; підтверджуючих припинення колишнього шлюбу (ст.175 КпШС і коментар до неї);

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими;

Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія — це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна — це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). повнорідними братами і сестрами вважаються особи, що мають спільних батька і матір. Неповнорідними — брати і сестри, що мають тільки загального батька (єдинокровні) чи загальну матір (єдиноутробні).

Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.

Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що усиновлені і їхнє потомство стосовно усиновителів і їхніх родичів і усиновителі і їхні родичі стосовно усиновленого до їхнього потомства прирівнюються до родичів по походженню (ст. 117 КпШС і коментар до неї), а також моральними розуміннями;

3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок щиросердечної чи хвороби слабоумства.

Заборона шлюбу з недієздатним обумовлено тим, що недієздатна особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними (ст. 16 ГК України). Тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але знаходилося в такому стані, коли не могло розуміти значення своїх дій, шлюб повинний бути визнаний недійсним, тому що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб — вільне, усвідомлене волевиявлення, спрямоване на вступ у шлюб.

Заборона шлюбу з недієздатним також порозумівається турботою про здоров'я потомства. Багато сердечних хвороб можуть передаватися в спадщину.

22.  Укладення шлюбного контракту.

23 червня 1992 р. їни прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України». Згідно цього Закону в КпШС була включена стаття 27', яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.

В статті також говориться, що порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України, «Порядок укладення шлюбного контракту», який був затверджений постановою

Шлюбний контракт між особами, які одружуються, укладається за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації. За бажанням сторін шлюбний контракт може укладатися в присутності свідків.

Шлюбний контракт — це угода осіб (подружжя) про вирішення спірних, як правило, майнових питань життя сім'ї. Згідно п.2 Порядку укладення шлюбного контракту, у шлюбному контракті передбачаються майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, що пов'язані з утриманням подружжя та інші. У шлюбному контракті можуть вирішуватися питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. У ньому також можуть передбачатися немайнові, моральні чи особисті зобов'язання.

Умови шлюбного контракту щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачений спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними лише після належного оформлення.

Згідно з п. З «Порядку...», та ч.2 ст.27' КпШС умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно з законодавством України.

Шлюбний контракт укладається в нотаріальній формі за місцем проживання однієї із сторін або за місцем реєстрації шлюбу.