Опорний конспект з курсу “Сімейне право України” (стр. 7 )

В рассматриваемом случае правовые основания для ответственности супругов различны. Поэтому здесь нет общего долга супругов.

Ч.4 ст.31 КоБС предусматривает, что правилами статей 22, 24, 25, 26 КоБС в брачном контракте, как было сказано, могут быть предусмотрены изменения в правовом режиме имущества, нажитого супругами в период брака (ст.22 КоБС), иначе решен вопрос о раздельном имуществе супругов (ст.24 КоБС), об условиях возникновения общей совместной собственности супругов на принадлежащее им раздельное имущество (ст.25 КоБС) и о правовом режиме вещей профессиональных занятий супругов (ст.26 КоБС). Следует отметить, что в приведенных положениях ч.4 ст.31 КоБС предусмотрен ряд условий брачного контракта (см. комментарий к ст.27 КоБС). Поэтому эти положения ч.4 ст.31 КоБС более правильно было предусмотреть в ст.271 КоБС, которая регулирует право супругов на заключение брачного контракта, а не в ст.31 КоБС, предусматривающей обращение взыскания на имущество супругов.

45.  Права і обов`язки подружжя по взаємному утриманню (умови, розмір аліментів, підстави звільнення від обов`язку по утриманню іншого з подружжя).

Аліментами називається утримання, яке по закону одна особа (боржник) повинна надати іншій особі (кредитору), що знаходиться в сімейних правовідносинах за умови неповноліття останнього або непрацездатності чи нужденності. Те утримання, яке надається не в силу юридичного обов'язку, а на підставі моральних норм, не буде вважатись аліментами.

Аліментні зобов'язання виникають тільки в силу закону, тобто в зв'язку зі шлюбом, близьким родством, чи інших сімейних відносин; неповноліттям або непрацездатністю чи нужденністю.

Аліментне зобов'язання носить особистий характер і це обумовлюється тим положенням, що внаслідок смерті аліменнто-управомочної чи аліментнозобов’язаної особи аліментні зобов'язання припиняються. Права на аліменти не можуть бути передані якій-небудь іншій особі.

Аліментні правовідносини — це довготривалі правовідносини, і тому в будь-який момент управомочна особа може вимагати їх стягнення, незалежно від того, який строк витік з моменту виникнення аліментного зобов'язання.

Згідно з ст.34 КпШС України аліменти одному з подружжя присуджуються з моменту пред'явлення позову на майбутній час.

Оскільки аліментні зобов'язання встановлені законом, то вони не можуть бути припинені за угодою сторін, а припиняються тільки тоді, коли відпадають умови, що є необхідною посилкою аліментного зобов'язання.

На підставі ч. І ст.32 КпШС України подружжя зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Таке зобов'язання виникає у подружжя з моменту реєстрації шлюбу. При цьому не має значення, проживають подружжя разом чи окремо.

Обов'язок матеріального утримання виникає тільки у подружжя, шлюб яких був зареєстрований у встановленому законом порядку. Фактичне співжиття чоловіка та жінки не породжує між ними правових відносин чоловіка та дружини та не викликає юридичного обов'язку утримувати один одного.

Право вимагати матеріального утримання має непрацездатний з подружжя, який є нужденним.

Непрацездатним є один з подружжя, який досяг пенсійного віку (жінки — 55 років, чоловіки — 60 років), а також які є інвалідами І або II групи. Той з подружжя, який е непрацездатним, повинен одночасно потребувати матеріальної допомоги.

Нужденність одного з подружжя встановлюється за допомогою співставлення його доходів та потреб.

Сама по собі непрацездатність при відсутності ознаки нужденності, також як і нужденність одного з подружжя в разі його працездатності, недостатня для присудження матеріального утримання.

У законі особливо підкреслюється право на матеріальне утримання дружини під час вагітності та протягом 3-х років після народження дитини, якщо чоловік в спромозі його надавати, а дружина потребує допомоги.

На підставі ч.2 ст.32 КпШС України один з колишнього подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. При цьому закон не встановлює причину виникнення непрацездатності одного з подружжя залежно від факту перебування у шлюбі. Один з подружжя може стати непрацездатним після розлучення як внаслідок загальної хвороби, так і досягши пенсійного віку.

Якщо подружжя перебували тривалий час у шлюбних відносинах, суд має право стягнути аліменти на користь одного з колишнього подружжя і в тому випадку коли він досяг пенсійного віку не пізніше 5 років з моменту розірвання шлюбу.

Обов'язки подружжя по взаємному утриманню не обмежені ніякими строками. Для стягнення аліментів не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним — до шлюбу чи під час перебування в ньому. Більш того, закон захищає права тих осіб, які після довгих років сумісного життя розривають шлюб.

Закон не передбачає, що слід розуміти під довгим часом шлюбних відносин, тому це питання в кожному конкретному випадку розглядає суд і, як правило, такий строк встановлюється в 15—20 років.

У випадках, коли непрацездатність одного з подружжя виникла внаслідок протиправних дій іншого з подружжя (нанесення побоїв та ін.), присудження засобів на користь потерпілого проводиться не за нормами шлюбно-сімейного права, а за нормами цивільного права (ст.440 ЦК України).

Законом передбачено, що аліменти присуджуються з моменту подання позову. Він може бути пред'явлений як за місцем проживання стягувача аліментів, так і за місцем проживання відповідача. Якщо місце проживання відповідача невідоме, то суд має право винести ухвалу про його розшук, який проводиться органами міліції. Витрати по розшуку суд стягує з відповідача на користь держави.

Зміни матеріального чи сімейного становища одного з подружжя, який сплачує або одержує аліменти, можуть значно вплинути на ступінь його забезпеченості засобами до існування. Це дає право зацікавленій особі звертатися до суду з вимогою про зміну розміру аліментів.

У силу ст.35 КпШС України суд може звільнити одного з подружжя від обов'язків утримувати іншого, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги або обмежити цей обов'язок визначеним строком.

Не виникає права на матеріальну підтримку в тих випадках, коли непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними, токсичними засобами або скоєння ним злочину.

Правила про звільнення одного з подружжя від обов'язків утримувати другого або обмеження цього обов'язку визначеним строком (на розгляд суду) мають бути застосовані судом при розгляді справ по взаємному утриманню як під час перебування подружжя в шлюбі, так і після його припинення.

В силу ст.36 КпШС України право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках:

а) поновлення одного з подружжя, який потребував матеріальної допомоги, в працездатності або коли він перестає потребувати матеріальної допомоги.

б) вступу до нового шлюбу одного з подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги.

46.  Підстави виникнення правовідносин батьків і дітей.

Особисті немайнові права і обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.

За неналежне виконання, або невиконання батьківських прав і обов'язків, допускається позбавлення батьківських прав (ст.70 КпШС), а також обмеження їх здійснення (ст.7б КпШС).

До особистих прав і обов'язків батьків відносяться право і обов'язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище дитини; право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, призначати місце проживання дитини і право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують. Право і обов'язок батьків на виховання своїх дітей.

Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. Таке засвідчення юридичне оформляється наступним чином:

1) шляхом реєстрації народження дитини в органах РАГСу, коли батьки дитини перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі;

2) добровільне визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з матір'ю дитини;

3) встановлення батьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько (мати) заперечує своє батьківство (материнство).

47.  Встановлення походження дітей (способи, порядок, оформлення).

Народження дитини одруженою жінкою створює презумпцію, що її чоловік — батько дитини. Тому вона, маючи на руках свідоцтво про шлюб, не повинна доказувати, що батьком дитини є її чоловік. Це випливає з факту народження дитини в зареєстрованому шлюбі (ст.52 КпШС).

Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком та матір'ю дитини до органів РАГСу.

Якщо один з батьків з поважної причини не може особисто з'явитися до РАГСу для реєстрації батьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений у встановленому законом порядку. Реєстрація батьківства може бути проведена як одночасно з реєстрацією народження, так і після. У другому випадку для реєстрації батьківства необхідно додати до заяви свідоцтво про народження дитини.

В заяві відображається лише побажання батька на встановлення правових відносин з дитиною. Мати ж у цих відносинах з дитиною перебуває з моменту народження. У заяві вона дає лише згоду на визнання батьківства. Крім заяви, поданої до РАГСу батьками дитини, ніяких інших документів не вимагається, і тому не вірно чинять деякі органи РАГСу, Які наполягають на наданні довідки з місця роботи характеристики та інших документів від особи, яка висловила намір визнати дитину.

У разі смерті матері, визнанні матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання, запис про батька дитини проводиться за заявою батька.

Визнання батьківства, висловлене у спільній заяві батьків, є юридичним фактом, який підтверджує кровне походження дитини від вказаних у заяві батьків. Це визнання не може бути відкликане батьком у однобічному порядку.

Добровільне визнання батьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини з її матір'ю, так і тоді, коли вони не перебували в шлюбі.

Визнання батьківства у добровільному порядку є остаточним актом.

Визнання батьківства у добровільному порядку може мати місце щодо позашлюбних дітей, які народилися як до, так і після вступу в силу Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб та сім'ю, тобто 1 жовтня 1968 року. Визнання батьківства щодо осіб, які досягай повноліття, можливо тільки за їх згодою.

48.  Встановлення батьківства в судовому порядку.

На відміну від добровільного визнання батьківства, судове встановлення батьківства можливе лише щодо дітей, які народились після 1 жовтня 1968 року, тобто після вступу в силу законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб і сім'ю, які зворотної сили не мають. Тому суди не мають права приймати заяви про встановлення батьківства дітей, що народились до 1 жовтня 1968 року.

У тих випадках, коли дитина народилася після 1 жовтня 1968 року та згаданий батько помер, у зв'язку з чим неможливо встановити батьківство у даний час, судом може бути встановлений факт батьківства, а як доказ може бути використана будь-яка з підстав, передбачених частиною 3 статті 53 КпШС України.

Факт визнання батьківства або факт батьківства встановлюється з метою отримання пенсії на дитину з нагоди втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в актові книги та в свідоцтво про народження дитини.

Встановлення у судовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заява до органів РАГСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.

При встановленні батьківства суд приймає до уваги наступні обставини (умови): спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство.

Спільне виховання батьками дитини може виявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею; дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.

Суть спільного утримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.

Розміри, період надання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька — все це має велике значення для використання судом цього доказу.

Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.

Епізодичні або тимчасові знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.

Докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства — це такі факти, які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свого батьківства (хоча відповідач його заперечує).

Ця умова є суб'єктивною обставиною ставлення відповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо підтверджує визнання ним свого батьківства.

Визнання себе батьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і після народження дитини.

Слід приймати до уваги свідчення близьких родичів відповідача, товаришів по роботі, друзів, які стверджують, що він називав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовити відповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.

В останній час набуває поширення експертиза, що зветься «Генна дактилоскопія, висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні.

А тому, на наш погляд, розробляючи новий Кодекс про шлюб та сім'ю, законодавче слід вирішити дуже важливе питання: чи варто вміщувати в Кодекс підстави встановлення батьківства в судовому порядку, які передбачені в ч. З ст.53 КпШС і чи не простіше у кожному спірному випадку покладатись на висновок генної дактилоскопії. Позов про встановлення батьківства може пред'явити й особа, яка вважає себе батьком дитини у випадках, коли мати дитини не бажає подати з фактичним батьком спільну заяву до органу РАГСу про визнання ним батьківства; коли фактичний батько встановлює, що інший чоловік записаний батьком. Не бажаючи цього, дійсний батько пред'являє до суду позов про заперечення цього батьківства та встановлення свого.

49.  Оспорювання батьківства (материнства).

Согласно ст. 56 "Лицо, записанное в качестве отца или матери ребенка в книге записей рождений, или лицо, фактически являющееся отцом ребенка, в случае смерти матери или лишения ее родительских прав вправе оспорить произведенную запись в течение года с того времени, когда ему стало или должно было стать известным о произведенной записи. Если к этому времени лицо, записанное отцом или матерью, являлось несовершеннолетним, годичный срок исчисляется со времени достижения им восемнадцати лет…."

Положения ст.56 КоБС надо толковать распространительно, так как согласно буквальному смыслу статьи лицо, записанное отцом ребенка, может оспорить произведенную запись только в случае смерти матери или лишения ее родительских прав. Судебная практика допускает возможность оспаривания отцовства и при жизни матери. В ч.1 п. 15 Постановления Пленума Верховного суда Украины от 12 июня 1998 г. предусмотрено, что в соответствии со ст. 56 КоБС в судебном порядке отцовство (материнство) может быть оспорено как в случаях, когда в акте о регистрации рождения родителями ребенка указаны лица, состоящие между собой в зарегистрированном браке, так и тогда, когда родителями ребенка на основе совместного заявления отца и матери ребенка записаны лица, которые не состоят в браке.

При оспаривании отцовства или материнства необходимо доказать, что лицо, записанное в качестве отца или матери ребенка, в действительности не является биологическим отцом или матерью. Бремя доказывания лежит на лице, оспаривающем отцовство или материнство. Ст. 56 КоБС устанавливает годичный срок для оспаривания отцовства (материнства). Этот срок, как указано в ст. 56 КоБС, начинает течь с того момента, когда лицу, записанному в качестве отца или матери ребенка, стало известно или должно было стать известно о произведенной записи. Если к этому времени лицо, записанное отцом или матерью, являлось несовершеннолетним, годичный срок исчисляется со времени достижения им восемнадцати лет. В ч. 4 ст. 15 Постановления Пленума Верховного суда Украины от 01.01.01 г. разъяснено, что поскольку установленный ст. 56 КоБС годичный срок для оспаривания отцовства начинает течь с момента, когда лицу, оспаривающему отцовство (материнство), стало известно или должно стать известно о произведенной записи, то обстоятельство, что лицо, с ведома которого была произведена запись, узнало, что оно не является родителем ребенка, после окончания этого срока, не изменяет порядка его исчисления, но может быть учтено судом при решении вопроса об уважительности причин пропуска срока.

Оспаривание материнства возможно, когда ребенок ведома матери или по ошибке записан не на ее имя, а на имя другой женщины (например, в родильном доме были перепутаны новорожденные).

50.  Умови, за яких не допускається оспорювання батьківства (материнства).

Согласно ст.56 "…Лицо, записанное отцом ребенка по его заявлению либо по совместному заявлению с матерью ребенка, не имеет права оспаривать отцовство, если в момент подачи заявления ему было известно, что он фактически не является отцом этого ребенка.

Мужчина, давший письменное соглашение на оплодотворение своей жены с помощью донора, записывается отцом рожденного ею ребенка и не имеет права оспаривать произведенную запись.

Жена, давшая письменное согласие своему мужу на оплодотворение и рождение ребенка другой женщиной (донором), записывается матерью этого ребенка и не имеет права оспаривать произведенную запись."

Не вправе, как указано в чч.2 и 3 ст.56 КоБС и в ч.1 п. 15 Постановления Пленума Верховного суда Украины от 01.01.01 г., оспаривать отцовство лицо, записанное в качестве отца ребенка по его совместному заявлению с матерью ребенка, если в момент подачи заявления ему было известно, что оно не является отцом ребенка, а также муж, давший письменное согласив на оплодотворение своей жены с помощью донора, и не может оспаривать материнство жена, записанная в качестве матери ребенка, давшая письменное согласие своему мужу на оплодотворение и рождение ребенка другой женщиной (донором). В перечисленных случаях лица, записанные в качестве отца либо матери ребенка, сами пожелали, чтобы была произведена такая запись в РАГСе, хотя знали, что они не являются отцом (матерью) ребенка. Поэтому права их не нарушены и они не могут ссылаться на отсутствие генетической связи с ребенком как на основание своего иска,

Как разъяснено в ч. 3 п. 15 Постановления Пленума Верховного суда Украины от 01.01.01 г., что если лицо, записанное как отец или мать ребенка, не оспорило произведенную запись, то иные лица (кроме фактического отца ребенка в случае смерти матери или лишения ее родительских прав) не вправе оспорить эту запись после ее смерти. Однако это не лишает иных лиц (усыновителей, опекунов и попечителей, а также лиц, на содержании которых находятся несовершеннолетние) права на исправление ошибок и внесение изменений в запись о рождении в порядке, предусмотренном ст.161 КоБС (см. комментарий к ст.161 КоБС).

51.  Визначення прізвища, імені і по батькові, громадянства дитини.

Згідно до статті 62 КпШС України, якщо батьки мають спільне прізвище, це прізвище присвоюється й дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а у разі відсутності згоди — за рішенням органів опіки та піклування.

Розірвання шлюбу або визнання його недійсним не тягне зміни прізвища дітей. Якщо той з батьків, у якого дитина лишилася жити після припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки та піклування можуть дозволити зміну прізвища неповнолітньої дитини, виходячи з інтересів дитини.

У такому ж порядку вирішується питання про зміну прізвища неповнолітнього, в запис акта про народження якого відомості про батька було внесено згідно з рішенням суду або за спільною заявою матері і батька дитини чи за заявою батька, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою.

Той з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини, і його думка, поряд з іншими обставинами, враховується органами опіки і піклування при вирішенні питання про зміну прізвища неповнолітнього, виходячи з інтересів дитини.

Згоди неповнолітньої дитини на зміну їй прізвища закон не передбачає, однак у всіх випадках це питання вирішується з урахуванням її інтересів.

Вибір імені дитини — це особисте право батьків, яке здійснюється за їх взаємною згодою. У разі відсутності згоди батьків відносно імені дитини, спір вирішується органами опіки і піклування.

По батькові дитині присвоюється в усіх випадках за іменем особи, яка записана батьком дитини. Цією особою може бути: чоловік матері дитини, особа, яка добровільно визнала батьківство, особа, визнана батьком за рішенням суду, особа, чиє ім'я та по батькові записане за вказівкою матері, яка не перебуває у шлюбі.

По батькові неповнолітньої дитини може бути змінені пише у випадку усиновлення її особою чоловічої статі.

Відповідно до Закону України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 року громадянство дітей визначається громадянством їх батьків. Це питання вирішується в цілому, виходячи з конкретної ситуації.

Якщо обидва з батьків до часу народження дитини були громадянами України, то дитина набуває громадянства Уїв раїни, незалежно від того, де вона народилася — на території України чи за її межами.

При різному громадянстві батьків, із яких один до моменту народження дитини знаходився в громадянстві України якщо в цей час обидва батьки проживали за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.

Якщо один з батьків до моменту народження дитини буї громадянином України, а інший був особою без громадян ства або був невідомий, дитина вважається громадянином України, незалежно від місця її народження.

У випадку встановлення батьківства дитини, мати якої < особою без громадянства, а батько є громадянин України дитина, яка не досягла 14 років, стає громадянином Україні незалежно від місця її народження.

Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, є громадянином України.

Якщо батьки дитини невідомі і дитина знаходиться на території України, то ця дитина вважається громадянине України.

При зміні громадянства батьків, внаслідок якого вони стають громадянами України або виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їх дітей, які недотягли 14 років. Якщо відомий один з батьків дитини, то в разі зміни громадянства цього батька відповідно змінюється Громадянство дитини, яка не досягла 14 років.

Бувають випадки, коли обидва або один із батьків дитини яка проживає на території України, виходить з громадянства України і при цьому не приймає участь у вихованні дитини, над якою встановлюється опіка чи піклування громадян України, то в такому разі дитина за клопотання; батьків, опікуна чи піклувальника зберігає громадянство України.

Якщо громадянином України стає один із батьків, а інший. залишається іноземним громадянином, то дитина може набути громадянство України по клопотанню про це того із батьків, який набуває громадянство України, і згодою іншого з батьків, в тому разі, коли громадянином України стає один із. батьків, а інший залишається особою без громадянства, то дитина, яка проживає на території України стає громадянином України.

Коли із громадянства України виходить один із батьків, а інший залишається громадянином України, дитина зберігав громадянство України.

52.  Взаємні права і обов`язки батьків і дітей.

Согласно ст. 56 "Родители и дети обязаны оказывать взаимную моральную поддержку и материальную помощь друг другу."

Основанием возникновения правоотношений между родителями и детьми является удостоверенное в установленном законом порядке происхождение детей от данных родителей. Правоотношения между родителями и детьми могут быть личными и имущественными. Для правоотношений между родителями и детьми, как и для любых других отношений, регулируемых семейным правом, характерно, что определяющими являются личные правоотношения.