Проблема легітимації державної агресії у сучасній світовій політиці (стр. 10 )

Важливою рисою структури аргументації на сучасному етапі розвитку легітимації є домінування цінностей пов’язаних з особистістю, а не з державою. Так агресор може апелювати до порушення прав та свобод особистості, але в той самий час порушувати суверенітет держави що стає об’єктом нападу.

Всі напрямки легітимації зовнішньої агресії реалізуються разом, проте в залежності від умов наголос робиться на одному з них. Легітимаційні заходи можуть бути розділені на декілька етапів, кожен з яких містить в собі елементи пропагандиського, ідеологічного та міжнародного напряму:

1)Підготовчий – головна задача якої підготуватись до акту агресії, переконати в його необхідності населення та міжнародну спільноту;

2)Поточний – проводиться під час розвитку конфлікту та має на меті мінімізувати негативний вплив інформації з зони агресивних дій на громадян;

3)Постконфліктний – проводиться після закінчення конфлікту з ціллю знищити всі можливі докази негативних наслідків агресії, та переключити увагу громадськості на інші проблеми.

Кожен з цих етапів має свої цілі та характерні прийоми, основні з яких перераховані в таблиці:

	Підготовчій	Поточний	Постконфліктний
Цілі	1)Продемонструвати агресивні наміри потенційного ворога 2)Сформувати негативний образ ворога 3)Індивідуалізувати образ ворога 4)Показати загрозливість ворога для всього людства 5)Отримати міжнародну підтримку	1)Показати безальтернативність агресивних дій 2)Підкреслити вимушеність агресивних дій 3)Запобігти розповсюдженню негативної інформації 4)Перебільшувати успіхи політики агресії 5)Доведення інформації що була поширена на попередньому етапі	1)Усуненя можливих джерел розповсюдження негативної інформації 2)Переключення уваги громадян на інші проблеми 3)Пошук нового ворога
Період дії	До початку агресії	В період здійснення агресії	Після завершення дій
Прийоми застосування	1)Демонстрація військ ворога та їх ворожи намірів 2)Викриття жахливих фактів біографії лідера ворогів 3)Розповіді “очевидців” про злочини ворога 4)Виступи авторитетних діячів, що підтримують агресивне вирішення питання	1)Обмеження показу фото загиблих 2)Викривлення статистики 3)Обмежити доступ ЗМІ в зону конфлікту 4)Продемонструвати знайдені свідоцтва агресивних намірів ворога	1)Допомога організаціям жертв конфлікту 2)Сюжети про закінчення агресії та її успіхи 3)Виступи політиків, що одноголосно звертають увагу на інші проблеми

Отже, поряд з пропагандою та ідеологічним напрямом міжнародний напрям легітимації зовнішньої агресії має досить велике значення. Він адже дозволяє, отримавши хоча б формальну підтримку, міжнародної спільноти мати великі козирі в пропаганді на державному рівні. Що робить агресивні дії більш ефективними.

Міжнародне право

Висновки

Для більш глибокого розуміння проблеми що постала, в даній роботі була проаналізована сутність та основні підходи до феноменів що складають сутність досліджуваного поняття. Були розглянуті поняття агресія, її місце в різних науках та державній політиці, легітимність та легітимація.

В процесі дослідження виявилось що саме поняття агресія в різних науках розуміється по різному. Так, в міжнародних відносинах під агресією розуміється пряме використання збройної сили, психологія ж розуміє агресію ширше – як спробу завдати фізичну або моральну шкоду. На нашу думку агресію в державній політиці варто розглядати ширше аніж просто використання військових засобів, тому виділяється ще і політична, економічна та інформаційна агресія. До агресивних дій в політиці були віднесені дії політичних акторів, що порушують юридично закріплені права об’єкту на які вони спрямовані, та містять в собі явно виражену насильницьку складову.

В сучасному світі державна агресія застосовується досить широко, проте, вона використовує комплексно різні типи агресії, при домінуванні інформаційної. Але, військова форма, як така що несе більше очевидних жертв для громадян країни агресора потребує легітимації в більшій мірі.

Співставлення основних понять дозволило виробити підхід до вирішення питання про легітимацію зовнішньої агресії. Якою, на нашу думку, може бути названий комплекс дій держави по виправданню, поясненню вимушеності, та безальтернативності агресивної політики з ціллю збереження підтримки громадян. Адже ця підтримка визначає результат агресивної політики.

Необхідність легітимації військової агресії викликана тим, що вона сприймається як аморальна та може нести певні втрати для населення. Важливо підкреслити те, що державна агресія я в любому випадку переходить на міжособистістний рівень, адже воля держави виконується конкретними людьми. Саме тому ці люди мають бути мотивовані таким чином, щоб у них не виникало сумнівів у необхідності здійснення волі держави. В протилежному випадку агресія як інструмент політики може виявитись абсолютно неефективною.

Основними напрямами легітимації зовнішньої агресії були визначенні: пропагандиський, ідеологічний, міжнародний. Серед основних принципів легітимаційної пропаганди, на нашу думку можна виділити:

1)Відкидання власних агресивних прагнень

2)Персоніфікація образу ворога
3)Пояснення своїх дій з позицій гуманізму

4)Демонізація образу ворога

5)Перебільшення свої успіхів та втрат супротивника

6)Розповсюдження чуток та дезінформації

Повне виконання цих принципів дозволяє зробити легітимацію ефективною, а агресію такою що досягає своєї мети.

Можна зазначити, що при правильно сформованому образі ворога головною причиною зменшення підтримки агресивних дій буде не співчування мирному населенню протилежної сторони, а отримання інформації про власні втрати(які можуть бути на порядок нижчі ніж втрати ворога). Окрім заходів спрямованих на роботу з громадянами легітимація передбачає також і вплив на міжнародну спільноту, тому доцільно виділити два напрямки легітимації агресії – зовнішній та внутрішній.

Ідеології використовуються як певний ціннісний базис для ведення пропаганди, адже всі месседжі що має отримати населення підкріплене певними цінностями. В залежності від ідеологій що домінують у суспільстві відрізняється і характер пропаганди.

Одним з напрямів легітимаційної політики, що був виділений є міжнародний напрям, головною метою якого є підтримка міжнародної спільноти. Важливість цього напряму яскраво простежується у сучасних конфліктах.

Інструменти легітимації агресивних дій значно відрізняються в різних режимах. Легітимація на державному рівні здебільшого відбувається через пропаганду, проте сама сутність та характер пропаганди змінюється в залежності від рівня втручання держави в суспільні процеси. Так, при авторитарному та тоталітарному режимі можуть застосовуватись пряма пропаганда, що здійснюється через підконтрольні ЗМІ. Демократичний же режим обмежує пропаганду існуванням вільних ЗМІ, проте в цьому випадку можуть використовуватися інші – непрямі методи, що дозволяють здійснити м’який вплив. Сьогодні для такої пропаганди використовуються найновіші методи, основані на сучасних технологіях. Це в тому числі комп’ютерні ігри, художні фільми. На нашу думку сьогодні кінематографічна продукція Голівуду постає як могутній інструмент легітимації, проте засоби якими здійснюється вплив уряду на кінематографів залишається до кінця незрозумілим. Можливо, річ йде про непрямий вплив – коли суспільний інтерес, стимульований державою породжує соціальне замовлення на таку продукцію.

Легітимація зовнішньої агресії здійснюється у декілька етапів, кожен з яких має свої цілі та засоби. Серед етапів були виділені: підготовчий, поточний, та постконфліктний. Підготовчий етап здійснюється до акту агресії та має забезпечити високий рівень підтримки громадян, поточний етап контролює рівень підтримки громадянами агресії під час конфлікту. Постконфліктний період в залежності від результатів дій має або звернути увагу на успіхи, або переключити її на інші проблеми. Кожен з етапів використовує характерні прийоми.

Перелік посилань

1. Агрессия: причины, последствия и контроль СПб., 2001.

2. Так называемое зло. К естественной теории   агрессии., М., 1998.

3. Агрессия., СПб., 2001.

4.К. Клаузевитц, О Войне. – М., 1997.

5.Торкунов международные отношения., М., 1999

6. , Шипилов .— М.: ЮНИТИ. 1999.

7., О проблеме организационного оружия // Военная мысль. 1997 №

8. Как ведутся тайные войны., Харьков., 2000.

9., ШелепинЛ. А Третья мировая (информационно – психологическая) война М., 1999

10. Государь., СПб., 1997.

11. А, Пономарева внешней политики СССР М., 1981.

12. Конец истории // Вопросы фмлософии. – 1996. - №3

13. Столкновение цивилизаций// Полис. – 1994. - №1

14. Н Война как средство политики: современные американские подходы// ОНС. – 2004. - №5

15. Социальное конструирование реальности. – М., 1995.

16. Общее учение о государстве. - СПб.: Общественная польза, 1903.

17. Избранные произведения., М., 1990.

18. Фурс Макс. // Всемирная энциклопедия: Философия. M.:, 2001. — С. 153.

19. Гайденко Макса Вебера. // Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. - С. 5 - 43.

20. Habermas munication and the Evolution of Society / Trans. аnd with an Introduction by Thomas McCarthy. - London: Heinemann Educational Books, 1979. - 239 p.