Проблема легітимації державної агресії у сучасній світовій політиці (стр. 8 )

Причому, можуть застосовуватись прийоми коли демонізується не образ конкретної людини, а вигаданий образ, наприклад терорист, буржуй, наркоторговець.

3)Поясненя своїх дій з гуманістичних позицій. Пропаганда завжди намагається приховувати що агресія здебільшого переслідує економічні цілі, підкреслюючи лише прагнення до більш високої мети. Так було завжди, коли війна велася щоб “роздавити мілітаризм”, “захистити свободу”, “підготувати мир до демократії”.

Сьогодні це теж є досить актуальним, лише гуманістичні принципи мають трохи інший відтінок. Серед причин, що легітимують агресію можуть називатись “знищення терористичних баз”, “недопущення розповсюдження зброї масового ураження”, “повалення диктаторського режиму”, “позбавлення народу від страждань”.

Західні ЗМІ, використовуючи очевидну брехню та підтосовки фактів, заздалегідь виправдали вторгнення в Гренаду, Панаму, Сомалі, Югославію, Ірак. Агресія на Гренаду виправдовувалася чутками про терористичні бази, що нібито знаходились на острові. Це виявилось чистою вигадкою. Офіційною ціллю інтервенції США до панами був лише захват президента – наркоторговця Норьєги. Той факт, що в результаті бомбардування столиці загинуло більше 2000 осіб, був повністю проігнорований західними ЗМІ. “Миротворська операція” у Сомалі проводилася під приводом гуманітарної допомоги населенню, що постраждало від громадянської війни. Про те, що 4 найпотужніші нефтяні кампанії США, перед тим скупили половину усіх нафтоносних районів країни та вимагали від Білого Дому любим способом навести порядок, до сих пір не говориться. У випадку з Югославією сербів звинувачували у геноциді Боснії і Косово. Проте, згідно з докладом ООН, ці дії в більшості своїй здійснювали мусульманські націоналісти. Вторгнення в Ірак, теж мало на меті відібрати у країни ядерну зброю, якої, як з’ясувалося згодом, вона не мала.

4)Демонізація образу ворога. Необхідно максимально оперативно розповсюдити інформацію про жорстокість, що скоєна супротивником, пояснюючи, що саме йому властиві такі вчинки. Довести що наша країна ні в чому не винна, в той час як ворог – справжній нелюд. В дійсності ж усі армії світу на війні діють з жорстокістю. Але принцип військової пропаганди полягає в тому, щоб довести що саме у іншої армії жорстокість є звичаєм, доті як у нашої ц лише “вимушена необхідність”, або “прикра помилка”. У своїй монографії “Образ ворога у радянській пропаганді” єєв визначає цей аспект як найважливіший у пропаганді[28;12].

Під час Першої світової війни британська пропаганда розповсюджувала легенди про звірства німецьких вояків по відношенню до бельгійських немовлят, тому що насправді було досить мало фактів жорстокості, для розпалювання ненависті до ворога. Щоб нав’язати суспільній думці війну у Песидському заливі (1991), інформаційне агенство Hill & Knowlton по замовленню американського уряду вигадало легенду про кувейтських немовлятах, нібито вбитих іракськими вояками прямо у род домі. В середньому ж регулярні військові частини з обох сторін ніколи не здійснюють військових злочинів у тих маштабах, про які зазвичай говорить пропаганда супротивника. Навіть під час Другої світової війни, не дивлячись на тяжкі бої, найжорстокіші вчинки обмежувались діями військ СС та НКВД.

“Під час війни мі знищували японців, зображали їх нелюдами. Це допомогло нам виправдати власні злочини, наприклад, атомне бомбардування Нагасакі”, - напише Черчілль у своїх мемуарах. Можливо це пояснює чому після закінчення війни такий малий відсоток громадян держави – переможця співчуває жертвам що понесла інша сторона.
У кінці Другої світової війни американські літаки скинули атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі. Загинуло близько 150 тисяч мирних жителів, десятки тисяч постраждали від опіків та радіації. Після цієї події серед громадян США було проведене соціологічне опитування, яке показало, що лише менше 5% громадян засуджували застосування ядерної зброї, тоді як 25% були переконані що варто було б скинути ще декілька бомб. Чому ж так багато американців привітали знищення невинного населення? Американські психологи вважають що саме під впливом військової пропаганди, що в яскравих кольорах зобразила жорстокість та агресивність протилежної сторони, більша частина американців поступово прийняла цю точку зору, тому легко сприйняла факт нанесення японцям страждань.

Через десятиліття США отримала швидку перемогу над Іраком під час війни у персидському заливі (1991). Втрати американців були мінімальні, в той час як постраждали десятки тисяч іракців. І в цьому випадку опитування продемонстрували низький відсоток співчування. В процесі легітимації важливо звернути увагу на те, що жертви з боку ворога сприймаються нормально, в той час як саме власні жертви можуть викликати зниження підтримки агресії. Отже при легітимації намагаються обмежити інформацію про власні втрати.

За думкою Еріх Фромма велика частина подібної пропаганди складається зі свідомої брехні, але частково їх властива та щирість яка зазвичай характерна для параноідальних звинувачень. Ці звинувачення завжди мають функцію самозахисту від викриття власної агресивності. Вони будуються на формулі: у тебе агресивні наміри, значить я не винний. У психоаналізі цей психологічний механізм називається раціоналізацією.

Нерідко цей механізм доходить до абсурду, оскільки своїх супротивників звинувачують в тому самому, що відверто визнають власною ціллю, і навіть не намагаються прикрити це протиріччя. У часи Третього Рейху гітлерівська пропаганда звинувачувала комуністів, євреїв та слов’ян у тому ж самому, що сама проголошувала найсвятішими німецького народу – прагненні до світової гегемонії. Сьогодні правляча еліта США заявляє про розробку нових видів озброєння. Проте ті самі США Вважають своїм боргом перешкоджати появі високоефективної зброї у малорозвинених країнах. “не припустити поширення зброї масового ураження” – один з найпопулярніших пропагандиських лозунгів. Для його застосування використовуються всі можливі засоби: від застосування економічних санкцій до військової інтервенції. Перед початком агресії до Іраку (2003) друковані видання, радіо, телебачення США та Великобританії розповсюджували чутки про великі запаси хімічної зброї у Іраці, та готовності Хусейна її застосувати. Зброя масового знищення, якщо вона є у країн третього світу, в порівнянні з арсеналами розвинутих країн складає лише мінімум.

5)Перебільшування своїх успіхів та втрат супротивника. Під час війни втрати у живій силі та техніці називають не фактичні, а такі що відповідають вигоді. Усі сили спрямовуються на створення позитивного іміджу сильної та підготованої армії країни, підкреслюється слабкість протилежної сторони. Це необхідно як для деморалізації ворога так і для підняття бойового духу свого населення. Практично це відбувається через ЗМІ, що акцентують увагу на добрій підготовці та озброєнні нашої армії.

6)Розповсюджувати дезінформацію та чутки. Цей напрямок має ту саме мету що і попередній, проте інші задачі: підрив міжнародного авторитету держави супротивника, його співробітництва з іншими країнами, провокація конфліктів, розпалювання недовіри, підозри, загострення політичної боротьби, відторгнення керівництва ворога від його населення, провокування репресій проти опозиції. Отже, важливо створити такий міжнародний образ країни, що дозволив би баз наказано здійснити агресію проти неї. Головну роль в розповсюджені дезінформації грають ЗМІ. Готуються спеціальні статті, інтерв’ю, “гарячі новини”, документальні фільми, що можуть розповсюджуватись під виглядом правдивої інформації.

Інструменти, що сьогодні використовує пропаганда значно відрізняються від тих, що мали місце у ХХ столітті. Так, якщо в той час головними каналами по яким передавалась інформація були радіо, друковані ЗМІ, телебачення, то сьогодні поруч з цими виникають такі канали як художні фільми, інтернет, комп’ютерні ігри. Так, в рамках легітимації боротьби з тероризмом ряд популярних комп’ютерних ігор, наприклад Counter strike, побудовані саме на протистоянні та боротьбі з тероризмом. В. Макарєнкова зазначає: “Сьогодні компютерні ігри стали однім з найбільш дієвих інструментів розповсюдження державної ідеології, формування національної самосвідомості громадян, створення позитивного образу країни та її військових сил у світі.”[29;30]

Можна стверджувати що легітимація зовнішньої агресії сьогодні актуальна як ніколи, адже в рамках легітимаційної пропаганди використовуються новітні досягнення технологій. Що робить можливим тотальний вплив на думку населення, навіть в умовах демократичного політичного режиму.

2.3.Роль ідеології в легітимації зовнішньої агресії

Окремі автори, що займаються дослідженням військових конфліктів, наприклад Е. С Синявська, схильні змішувати різні фактори легітимації, а саме пропаганду, ідеолгічний фактор, міжнародний фактор в один. Безумовно, на практиці всі легітимаційні заходи можуть уявляти собою єдиний массив дій, який складно розділити на складові, проте, на нашу думку, ці фактори варто розділити, хочаб для того щоб побудована теоретична модель давала більш структурованне уявлення про процеси що досліджуються.

Отже, другим напрямом політики легітимації зовнішньої агресії можна назвати ідеологічний напрям. Сутність цього напряму полягає в апелюванні до цінностей що містяться в ідеологіях, а також спробах впливу на формування нових цінностей. Так, бергер і Лукман пишуть: “Нескладно помітити, що символічна сфера повязана з усебічним рівнем легітимації і що ця сфера виходить за межі практичного застосування раз і назавжди”[15;169]. А апелювання до цих цінностей є характерною особливістю любої їдеології. Ті чи інші символічні юніверсуми свідомо або несвідомо беруться на озброєння при її конструюванні. Здійснюючи функцію інтеграції усіх розрізнених процесів ідеологія легітимує і окремі інститути, завдяки їх включенності в загальний порядок. Тому набагато легше звертатись до людини що підтримує певну ідеологію, аніж до людини що позбавленна цієї риси. Тобто, діючи через ідеологію можна говорити на одній мові з людиною.