Проблема легітимації державної агресії у сучасній світовій політиці (стр. 2 )

Отже, як ми бачимо, у сучасному світі проблема легітимації зовнішньої агресії стоїть досить гостро, адже це, певною мірою, проблема безпеки всього людства. Розроблення теоретичної сторони легітимації зовнішньої агресії може дозволити зрозуміти специфіку цього процесу, його основні етапи та засоби. В практичному плані це може дозволити вчасно спрогнозувати акт агресії, його спрямування, або, навіть, запобігти йому.

Метою даної роботи є дослідження основних напрямків легітимації зовнішньої агресії, що реалізовується у міждержавних та між блокових стосунках. Мета роботи здійснюється під час виконання наступних завдань:

1)Порівняти підходи до поняття агресія в різних науках, з метою вироблення інтегрованого підходу.

2)Визначити місце агресії серед інших інструментів державної політики, її роль в міжнародних відносинах у ХХ – ХХІ ст.
3)Розкрити сутність та підходи до процесу легітимації, головою ціллю якого є набуття чи підтримка легітимності.
4)Розглянути роль пропаганди, ідеології та міжнародного фактору як основних напрямків легітимації зовнішньої агресії.

5)Створити модель легітимації зовнішньої агресії.

В науковій літературі ця проблема майже не розглядалася як така. Зазвичай вона ставала одним з об’єктів дослідження вчених що вивчають пропаганду, та пов’язані з нею питання (Г. Почєпцов, В. А.Лісічкін, єпін, Г. Ібраєва), або спеціалістів з міжнародних відносин(А. Торкунов, , ), або вчених що займаються військовою історією(, К. Клаузевітц). Тому необхідно було проаналізувавши їх підходи виробити інтегровниі погляд, що враховував би політологчний підхід.

Серед методів дослідження можна виділити такі: метод індукції, метод від загального до конкретного, метод порівняння. Так, метод індукції використовувався для узагальнення інформації про легітимаційні заходи в різних конфліктах з метою вироблення загальної схеми. Метод від загального до конкретного щоб за допомогою вироблених теоретичних структур аналізувати конкретні випадки. За допомогою метода порівняння співставлялись різні підходи до проблеми, щоб виявити спільне та відмінне.

1.1. Агресія як об’єкт дослідження різних наук

В повсякденній мові слово агресія містить в собі багато різноманітних дій, що порушують фізичну або психологічну цілісність іншої людини, або наносять їй матеріальні збитки. Також агресія може трактуватися як запобігання людині здійснити її наміри, протидія її інтересам. Антисоціальний характер агресії дозволяє відносити до неї дуже різні акти, починаючи від дитячих бійок, і до війн. Беззаперечним залишається велика загроза агресії життю та здоров’ю окремої людини, та цілих соціальних груп. В окремих суспільствах агресія все ще залишається чи не най загрозливішою небезпекою. Так більш 45% смертей у представників народності уароні, що мешкає на сході Еквадору, складають летальні випадки в результаті списових поранень, що отримуються в ході внутрішньо племінних сутичок. У народності джибьюсі у Папуа-Новій Гвінеї на вбивства приходяться більш 30% смертей усього дорослого населення. Навіть в сучасних суспільствах жертвами агресії можуть стати тисячі людей. В умовах масового застосування сучасних видів озброєння агресія може призвести до глобальної катастрофи.

У світлі цих загроз зрозумілим стає великий інтерес до феномену агресії багатьох наук, в тому числі психології, конфліктології і політології. Кожна з наук досліджує агресію під певним кутом. В нашій роботі необхідниі інтегрований погляд на агресію, як не лише як психологічний феномен, а і як складову політичної сфери, що діє за раціональними законами.

Агресія в психології. Психологія виробила досить обґрунтований підхід до агресії, який може бути дуже корисним в рамках нашого дослідження. Адже дозволяє зрозуміти глибинні мотиви діяльності політиків а отже і держав.

Коли мова йде про агресивні дії, виявлення умов їх здійснення є досить складною задачею. Як і в випадку інших соціальних мотивацій, людина, що здійснює агресивну дію, як правило, не просто реагує на певну ситуацію, але включається в складну передісторію подій, що заставляє її оцінювати наміри інших людей, та наслідки своїх вчинків. Власне, схожим чином відбувається і оцінка доцільності агресії громадянами, але в цьому випадку монополія на формування “передісторії конфлікту” знаходиться в руках держави та ЗМІ.

Через те що більшість, хоча і не всі види агресивних дій регулюються моральними нормами, необхідно приймати до уваги також і загальмовані або приховані форми агресії. Які можуть не проявлятися яскраво, але бути не менш загрозливими. Кількість наукових робіт психологів, що досліджують агресивну поведінку постійно збільшується. Причина цього, полягає в прагненні стримати агресивні дії, через краще розуміння їх природи. Терористичні акти, нові форми злочинності, вплив насилля на телебаченні, викликають все більшу занепокоєність наукової спільноти.

Саме визначення поняття агресія викликає певні складності, адже часто відрізнити агресивні дії від неагресивних досить проблематично. До того ж існують і культурні розбіжності в розумінні меж агресивної поведінки. Так, поруч з загальними для всіх культур моментами та критеріями оцінки агресивних дій, кожна з них має ще і свої специфічні норми. Частина з них міститься в законах, а частина в моральних нормах. Різні релігійні течії по різному ставляться до різних проявів агресивної поведінки. Часто агресія трактується по різному, в залежності від умов її здійснення. Наприклад, вбивство з матеріальних причин суворо засуджується, а вбивство в ході самозахисту, може не наказуватись зовсім.

В психології існують три окремі групи теорій агресії, що дають досить різне та вичерпне розуміння явищу. Ми розглянемо ці теорії у послідовності їх виникнення. Це такі теорії як:

1)Теорія інстинкту;

2)Фрустраційна теорія;

3)Теорія соціального навчання.

Теорії інстинкту в сучасній психології вважаються застарілими, останнім часом це ставлення частково розповсюдилось і на фрустраційну теорію агресії. Остання стала перехідною ланкою від психоаналітичної теорії інстинкту до теорій соціального навчання. Вона поклала початок новітнім дослідженням агресії та сильно стимулювала їх.

Теорії інстинкту. В теоріях інстинкту агресія розглядається як усталена диспозиція індивіда, тому побудовані вони досить просто. Це також можна було б назвати інстинктом. В початковому варіанті психоаналітичної теорії Фрейда агресія я к така трактувалась як складова частина так званого “Я-поклику”, проте пізніше, головним чином під впливом першої світової війни, Фрейд ввів в свою теорію у вигляді “Поклику до смерті” самостійний агресивний поклик. У листуванні з Ейнштейном про можливості припинення війни Фрейд у 1932 р. Вказував на інстинктивні основи людського прагнення до руйнування, вважаючи безглуздими спроби зупинити цей процес. Леонард Берковітц пише:”Поняття інстинкту у Фрейда суттєво схоже на Дарвінівську концепцію. Як і Дарвін Фрейд вірив, що внутрішні побудження заставляють людину переслідувати певні цілі, і так як і великий еволюціоніст, він вважав що ціль інстинктів не завжди полягає у пошуку задоволень”[1;441]. Прикладом чого є і інстинкт агресії. Проте, дякуючи суспільному прогресу руйнівному прагненню можна придати відносно м’яких форм.

Аналогічного розуміння агресії притримується і засновник етології К. Лоренц. Він визначає агресію як один з “великих” інстинктів: “Повсякденні, часті, такі що багаторазово використовуються “дешеві” інстинктивні дії часто знаходяться у розпорядженні багатьох “великих” інстинктів. Насамперед весь рух та пересування – біг, політ, плавання, можуть слугувати і харчуванню, і розмножуванню, втечі та агресії, які ми будемо називати “великими” інстинктами”[2;105]. За думкою вченого “велика четвірка” інстинктів складає основу мотивації особистості. Конрад Лоренц вважав що у організмі тварин та людини має постійно накопичуватись особлива енергія агресивного поклику, причому накопичування відбувається до тих пір, поки в результаті дії відповідного пускового подразника вона не розрядиться (наприклад у деяких видів тварин подібна розрядка спостерігається при вторгненні на територію даної особини невідомого представника її виду). Ця проста “психогідравлічна модель” критикувалась як етологами, так і психологами не тільки за ризикований переніс на людину результатів, отриманих при досліджені тварин, або за плани зниження рівня агресії цивілізованої людини шляхом організації різноманітних змагань, але і за недостатню фактичну обґрунтованість.

Проте, критиками не ставиться під сумнів, що людська агресія має своє еволюційне та фізіологічне коріння. До числа фізіологічних факторів агресії відносяться в тому числі полові гормони. Хоча сучасний стан дослідження ролі гормонів поки мало що дає для психологічного дослідження агресії, все ж нехтувати їх значенням не варто. Більш зрозумілими та на сьогоднішній день набагато більше дослідженими залишаються статеві розбіжності агресивної поведінки, обумовлені особливостями соціалізації та фізіології.

Проведені дослідження демонструють, що в цілому хлопчики агресивніші за дівчат, а чоловіки агресивніші за жінок. Скоріше за все, у жінок агресивні дії гальмуються сильніше, тому проявивши агресію вони скоріше будуть реагувати не неї відчуттям провини та страху. Проте, з аналізу літератури по експериментальним дослідженням, видно що картина не така єдино образна, як це могло здатись на поверхневому рівні. Гендерний аспект агресивної поведінки є досить важливим в світлі тенденції до збільшення ролі жінок в політиці. Ця тенденція дає надії на загальне зниження ролі агресії в державній політиці.

До представників теорії інстинкту варто віднести також і Мак-Дауголла. В його переліку 12 основних інстинктів ми знаходимо “агресивність” з відповідній їй емоції гніву. В більш пізній редакції цього переліку, що містить 18 мотиваційних диспозицій інстинкт агресивності став виглядати наступним чином: Схильність до гніву. Роздратованість та насильницьке вилучення перешкоди, що заважає вільному здійсненню любої іншої тенденції. Це формулювання фактично може бути віднесене вже до фрустраційної теорії агресії Долларда та його колег. В контексті цієї теорії агресія між державами може розглядатися як прояв людських інстинктів, які неможливо подолати. Отже і надій на зменшення ролі агресії в політиці бути не може.