Проблема легітимації державної агресії у сучасній світовій політиці (стр. 1 )

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський національний Університет

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра політології

ДИПЛОМНА РОБОТА

Проблема легітимації державної агресії у сучасній світовій політиці

Виконавець

студент групи

СП-04-1 .......................... ()

Керівник

доц. каф. Політології ........................... ()

Рецензент

........................... ()

Допускається до захисту:

завідувач кафедри

канд. пол. наук ........................... ()

2008 рік

РЕФЕРАТ

Дипломна робота: студента групи СП 04-1 Денисенко легітимації зовнішньої агресії у сучасній світовій політиці 59с., 3 табл.,32 джерела, 1 додаток.

Об’єктом дослідження є легітимаційні заходи держав, щодо забезпечення підтримки акту агресії населенням та міжнародною спільнотою.

Мета роботи: розглянути сучасний етап розвитку засобів легітимації зовнішньої агресії, положення агресії серед інших інструментів державної політики

Методика (метод) дослідження: в роботі використовуються метод індукції, порівняльний метод, метод від загального до конкретного.

Одержані висновки та їх новизна: в результаті роботи була отримана інформація щодо основних напрямків легітимаційної політики держави, їх етапів, інструментів. Головними напрямами легітимації були обрані пропагандиський, ідеологічний та міжнародний. Дослідження спирається на широке коло історичних прикладів.

Результати досліджень можуть бути застосовані при оцінці сучасної міжнародної політики окремих держав з метою прогнозування напрямку їх агресивної політики.

Перелік ключових слів: АГРЕСІЯ, ЛЕГІТИМНІСТЬ, ЛЕГІТИМАЦІЯ, МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ, ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА, ПРОПАГАНДА, ІДЕОЛОГІЯ.

RESUME

The graduation research of the 4- year student Denisenko Denis

(DSU, faculty of social sciences and humanities, Departament of politology)

Deals with the problem of state agression in modern policy and its legilimation.

The work is interesting for a few streams of a legitimation policy, Such as propaganda, ideology and inernational stream. The research are based on the wide base of historical examples.

Bibliogr. 32. Tables 2 .

Зміст

Вступ................................................................................................................5

1.Агресія як складова державної політики.................................................10

1.1.Агресія як об’єкт дослідження різних наук...........................................10

1.2.Застосування агресії в державній політиці............................................21

1.3.Історичний розвиток агресії в державній політиці у ХХ-ХХІ ст........25

2.Сутність процесу легітимації державної агресії......................................32

2.1.Легітимація як процес набуття легітимності.........................................32

2.2.Роль пропаганди у легітимації зовнішньої агресії................................38

2.3.Роль ідеології у легітимації зовнішньої агресії.....................................46

2.4.Міжнародний чинник у легітимації зовнішньої агресії..…………......51

Висновки..............................................................…………………………....57

Перелік посилань.............................................................................................60

Додаток А Определение агресси генеральной ассамблеей ООН...............62

Вступ

Агресія завжди була частиною людської поведінки. Але з часом ставлення суспільства до неї змінювалось. Наприклад, в первісні часи агресія не засуджувалась, скоріше розглядалась як інструмент доведення власної зверхності над іншим, відстоювання своїх інтересів. З розвитком суспільних відносин, була усвідомлена необхідність обмеження агресивної поведінки однієї людини щодо іншої, яка могла проявлятися як в фізичному та моральному насиллі, так і в посяганні на власність. Можна стверджувати що суспільний договір і виникнення держави були викликані саме прагненням захистити одну людину від агресивної поведінки іншої. Держава взяла не себе функцію за допомогою законів підтримувати порядок у суспільстві. Одночасно агресивна поведінка була поставлена в певні рамки мораллю, а згодом і релігією. Тобто однією з найголовніших функцій цілого ряду суспільних та політичних інститутів є саме обмеження агресивної поведінки індивіда. Навіть культура за думкою З. Фрейда покликана подавити в людині деструктивні прагнення. Проте, все одно неможливо обмежити всіх проявів агресивної поведінки, адже вона міститься в психологічній природі людини. Тому агресія спрямовувалась в певне річище, що було припустиме в суспільстві, або вигідне владній еліті. Так, можна згадати бої гладіаторів в Римі, публічні страти в середньовіччі, що можуть розглядатися як архаїчний інструмент “соціалізації агресії”. Спостерігалось надання агресії суспільно припустимих, або навіть корисних рис. В ряді суспільств агресивна поведінка ставала привілеєм окремої суспільної групи, натомість засуджувалася у інших. Тим не менш, без обмеження агресії суспільство не могло б розвиватися високими темпами, адже це обмеження давало можливість розвитку приватної власності, а отже і підприємництва та економіки в цілому. Сила перестала бути головним чинником успіху. Проте, не дивлячись на постійні спроби обмежити агресію, вона все одно залишається складовою людської поведінки. Значна частина людей продовжує користуватись агресією, як свідомим або несвідомим інструментом досягнення власних цілей або проявом емоцій.

Державна агресія, тобто така що реалізується в агресивній політиці однієї держави в напрямку іншої, або відносно певної соціальної групи, теж має довгу історію. Процеси розвитку торгових, економічних то соціально – політичних зв’язків між державами, розвиток культури стимулював розвиток міжнародних відносин. В яких поступово закріплювались нормативні обмеження на застосування агресії. Проте, ці обмеження здебільшого виявлялись неефективними, адже не могли заподіяти реальних перешкод діям окремих держав. Можна стверджувати що саме в ХХ столітті, не дивлячись на високий рівень розвитку міжнародних інститутів, рівень застосування агресії у міждержавних відносинах набув критичного характеру. Що найбільш яскраво проявилось в період холодної війни, коли постійна загроза застосування агресії стала причиною поділу світу на ворогуючі табори. Та загрожувала повному знищенню людства. Проте, з розпадом соціалістичного табору, агресія не зникла з міжнародних відносин, а набула інших форм. Сьогодні, не дивлячись на розвиток процесів глобалізації та інтеграції, механізми ефективного запобігання зовнішній агресії окремих держав все ще не вироблені. Яскраві приклади нехтування забороною агресії на міжнародному рівні демонструють США в Іраці, Афганістані. Проте, у випадку агресивних дій Іраку проти певної країни міжнародна спільнота, в особі ООН, навряд чи могла протиставити ефективні санкції. Отже, суспільство навчилось більш менш ефективно чинити опір насиллю з боку окремої людини, але на міжнародному рівні агресія, здебільшого залишається безнаказаною.

Так само як агресивна поведінка однієї людини до іншої, завжди існувала і групова агресія, що виявлялася у ставленні та поведінці ворожих суспільних груп. Можна сказати, що вона зародилась ще в первісному ладі і проявлялась у конфліктах між окремими племенами, родами, конкурентними групами всередині родів. Згодом, виникали і інші фактори, що поділяли суспільство на групи, і заставляли їх ворогувати між собою – релігійні, етнічні, культурні, мовні, професійні та інші. Власне, агресія міждержавна є однією з найбільш розвинутих та інституційно оформлених типів ворожої поведінки, адже вона включає в себе найбільшу кількість людей, та використовує найбільш жорстокі інструменти. Можна стверджувати, що на долю саме актів агресії на державному(або між блоковому) рівні припадає левина доля жертв, що не зрівняна, наприклад з долею жертв релігійних або громадянських війн. Не дивлячись на те, що державна агресія існувала впродовж майже всієї історії людства, вона завжди сприймається негативно не лише її жертвою, але і значною частиною населення держави-агресора. Адже так чи інакше будь-який акт насилля, навіть спрямований на “ворога”, протирічить загальнолюдським цінностям. Цей акт неприйняття агресивних дій відбувається не на державному рівні а на рівні особистості, адже конфлікт міждержавний все одно переходить на міжособистістний рівень. Тобто акт агресії все одно здійснюється руками конкретної людини.

Держави-агресори часто певним чином виправдовували свої дії, надаючи їм рис, що могли б легітмизувати їх в очах населення. Тобто, зробити ці дії такими що сприймаються як законні, виправдовуються та підтримуються суспільством. Історії відомі приклади коли зовнішня агресія ставала причиною загибелі імперій, утворення нових держав, краху ідеологій. Тому без легітимації агресивних дій, держави можуть не досягти своєї цілі, підірвати легітимність. Що може загрожувати самому існуванню держави. Легітимація може проводитись через різні комунікаційні канали та мати різні форми, апелювати до ідеології, релігії, інших цінностей. Питанню легітимації завжди приділялось багато уваги, як в давні часи, так і сьогодні, коли для цієї цілі використовуються передові технології. При чому в наші часи легітимація стосується не лише населення країни, а часто і міжнародної спільноти. Тобто серед основних напрямків легітимації зовнішньої агресії можна виділити зовнішній та внутрішній напрямок, причому, в останні роки є тенденція до звертання більшої уваги саме на зовнішній напрямок. Співставлення історичних прикладів легітимації зовнішньої агресії дозволяє говорити про те, що вони мають багато спільного - легітимація зовнішньої агресії відбувається за певними сценаріями, тобто цей процес має сформовану внутрішню логіку.

Ряд гострих військових конфліктів, що за своєю формою відрізняються від відомих історичних прикладів, дозволяє говорити про те, що в сучасному світі агресія продовжує залишатись однією з найпоширеніших форм ведення державної політики. І використовується навіть найбільш розвинутими країнами. Причому, можна сказати що сьогодні агресивні дії є привілеєм невеликої кількості держав, що мають достатню для застосування сили економічну міць. Наприклад, агресивні дії США, супроводжувалися безпрецедентними за своєю формою та масштабам, а отже і затратами, легітимаційними заходами, як в межах держави, так і світу в цілому. Проте, не дивлячись на використання найпередовіших технологій, американське суспільство все одно поступово змінює свою думку щодо доцільності військових дій.