Проблема легітимації державної агресії у сучасній світовій політиці (стр. 9 )

В нашому випадку під ідеологію слід розуміти не лише традиційні ідеологічні доктрини, такі як наприклад лібералізм або соціал–демократія, а і окремі вчення, концепції, традиції, звичаї і стереотипи, що діютьу суспільстві схлжи образом. Власне, до цього розуміння близьке поняття державної ідеології, тобто сукцпності певних цінносте та норм, що поділяються більшістю політиків та громадян, в незалежності від того яка партія знаходиться при владі. Сутність всих цих понять полягає в конструюванні певних ідеальних конструкцій, матриць, що підпорядковують життя в сфері політики. Тобто, розглядаючи політичну дійсність носій ідеології підпорядковує її певній матриці.

Наприклад, як ідеологія на базі якої може відбуватись легітимація агресії виступає концепція прав і свобод людини, що реалізована в “Декларації прав людини”, прийнятій ООН у 1949 р.. В цій декларації дається європоцентричне бачення проблеми. Що, можливо, викликано спробою універсалізації цінностей людства, проте ця універсалізація стає інструментом легітимації втручання “світової спільноти” у справи інших держав.

Ідеологія може виконувати ряд суспільнокорисних функцій, важливих в процесі здійснення легітимації. Серед цих функцій можна виділити наступні:

1)Інтегруючу – ідеологія обєднує своїх прибічників, як і релігія, на базі спільного погляду на світ, проте має раціональних характер.

2)Світоглядну – формує цілісний погляд на політичний світ, що дозволяє оцінювати події що відбуваються в ньому

3)Мотиваційну – стимулює громадян та політиків до певних дій, що спрямовані на реалізацю ідеалів.

Отже, звертання до ідеології може дозволити обєднато суспільство навколо певної проблеми, на базі спільного світогляду, та виробити мотиваційну основ для подальших дій. Не варто забувати, що агресія передбачає не лише дії уряду, і підтримку громадян, а і дії окремого солдата, який має знати за що він воює.

На перший погляд може здатись, що ідеологічний напрям тотожній пропагандиському, проте, вони відрізняються за рядом ознак, хоча і реалізовуються паралельно. Серед цих ознак можна виділити:

1)Пропаганда створюється політиками як потік брехливої інформації в яку вони самі не вірять, ідеологія ж так чи інакше поділяється і громадянами і елітою.

2)Пропаганда стосується всіх сфер життя а ідеологія лише політичної, тому менше “тисне” на людину.

3)Ідеологія створюе цілісну непротирічну картину політичного світу, пропаганда ж зацікавленна у поточних цілях, тому може апелювати до ідеології по різному трактуючи її сутність. Тобто пропаганда завжди є потирічною.

4)Ідеологія виникає як спроба пояснити світ та покращити його, пропаганда – як викривлення світу, та надання йому потрібних рис.

Тому, навіть за найбільш цинічною пропагандою стоїть віра у ідеологічні цінності на яких вона базується. Так, образ терориста, що активно поширений в американській пропаганді уявляє собою певну квінтесенцію загрози “порядку”, як цінності що була засвоєна американським суспільством з ідеологій консерватизму. Терорист – руйнівник порядку, що загрожує усталеному руху справ.

Кожна з ідеологій містить в собі ряд цінностей, на яких ґрунтується мотивація зовнішньої агресії. Наприклад у ліберальних США поширеним є звертання до захисту свободи, фашиські режими зверталися до цінності нації, комуністичні – до праці.

Ідеологія	Цінність
Лібералізм	Свобода, приватна власність
Консерватизм	Стабільність, традиції
Соціал - демократія	Єдність, солідарність
Комунізм	Праця, рівність

Сутність поняття ідеологія, його вплив на маси та еліту розкриває причини успішної легітимації агресії в демократичних державах. На нашу думку широка підтримка агресивних дій не лише з боку простих громадян а і журналістів, музикантів, кіноакторів викликана тим, що вони дійсно, як і політики поділяють певні ідеологічні цінності.

Так, дуже важливо щоб мотивація агресивних дій базувалась на цінностях які поділяються більшістю населення, інакше агресія буде виглядати абсолютно безглуздою. Гірше, якщо агресія буде базуватись на незрозумілих, чужих основній масі населення закликах.

2.4.Міжнародний чинник у легітимації зовнішньої агресії

Важливим напрямком легітимації зовнішньої агресії є міжнародний напрямок. Адже, з розвитком процесу глобалізації взаємний вплив держав все збільшується, тому для успішного проведення агресивної політики необхідна підтримка міжнародної спільноти. Сутність міжнародних легітимаційних заходів полягає у спробах держави агресора отримати міжнародну підтримку своїх дій. Для цього недостатньо лише засобів пропаганди, адже зробити це неможливо, не маючи хоча б формальної підтримки. Тому покликання міжнародного напряму, саме отримання реальної підтримки, від співчування, до військової допомоги.

Міжнародний напрям має декілька цілей:

1)Моральна підтримка інших держав та міжнародних організацій. Може реалізовуватись в дозволі “миротворських” операцій, або просто мовчазній згоді. Створення військово політичних блоків, наприклад таких як НАТО є одночасно засобом політичного тиску на владні еліти та засобом легітимації, що демонструє підтримку великої кількості інших країн.

2)Фінансово – технічна підтримка. Широко поширена в агресії що здійснюється США – залучаються військові контингенти країн союзників, розмір яких не може значно вплинути на хід конфлікту, адже має саме легітимуючий характер. Також може здійснюватись у наданні повітряного простору для прольоту військових літаків, наданні території для базування військ та інших засобів

3)Легітимація зовнішньої агресії в очах громадян. Дуже важлива для ефективної кампанії ціль, адже без її досягнення агресія може бути неефективною.

Легітимюча дія цього напряму полягає в тому що громадяни держави агресора відчувають що агресія є виправданою адже, вона її підтримують і інші. При цьому держава агресор зацікавлена представити свої дії як дії від ім’я людства, або певної його частини, наприклад часто вживаються словосполучення типу “цивілізоване людство”, від ім’я якого нібито діє агресор.

Завжди необхідно діяти від імені народу, ООН, світової спільноти або всього людства. Військова операція проти Саддама Хусейна називалась “Свобода Іраку”, проте ніхто не питав самих іракців, чи хочуть вони свободу принесену на крилах “томагавків”. Розв’язуючи війну США та їх союзники, що проголосили своїм принципом встановлення та розвиток демократичних інститутів у всьому світі, просто сплюндрували основний принцип демократії – повагу до волі більшості. У Австралії більша частина громадян виступила проти війни, у Великобританії агресію не підтримали 60% населення, в Іспанії – 80%, Японії – 90%. Антивійськові настрої поділялись більшістю людей і у всіх інших країнах, що увійшли чи не увійшли в коаліцію. Єдина країна де ідея війни користувалась популярністю – США, адже план легітимації в цій країні виконувався бездоганно.

У випадку, коли держава не отримує міжнародного визнання агресії проводяться заходи по мінімізації негативного впливу цього фактору. Так, наприклад виключення СРСР з Ліги націй у зв’язку з нападом на Фінляндію, отримало чітку реакцію у ЗМІ. Газета “Правда” писала: ”Ліга Націй, за милістю її режисерів, перетворилась з не аби якого інструменту миру, яким вона могла бути, в дійсний інструмент англо – французького військового блоку, по підтримці розпалювання війни в Європі”. Проте, навіть наймогутніші країни намагаються отримати підтримку міжнародної спільноти. Так США під час підготовки війни в Іраку намагались отримати дозвіл ООН. Госсекретар Колін Пауел намагався довести прямий зв’язок уряду Іраку з Аль Каідою, а також факт розробки Іраком хімічної зброї. Проте, не дивлячись на його ствердження про підтримку авторитету ООН та святості міжнародного права, це не вдалося йому і ООН не підтримало США в їх іракській агресії. Безумовно, цей факт не міг сильно вплинути на міжнародне становище США, проте частина населення відмовилась підтримувати військову операцію. Це стало одним з чинників поступового зниження підтримки агресивних дій населенням.

Для отримання підтримки міжнародної спільноти країни агресори часто дають інформацію, що підтвердила б анти гуманність режиму, на який здійснюється напад. Так, перед нападом на Ірак США звинувачувало режим у вбивстві у 1988 році 5000 курдів, за допомогою хімічної зброї. А перед нападом на Афганістан одним з підтверджень агресивності режиму стала смерть декількох західних журналістів. І ці дії часто стають досить ефективними. Так, наприклад за даними опитування громадської думки у 2001 р. 36,4% росіян підтримували агресію США в Афганістані, у Великобританії та США ці дії підтримали 74%. Отже, цифра яку демонструють громадяни Росії є досить високою, при тому що вплив на них в основному здійснюється через міжнародний напрямок.

Серед форм міжнародної легітимації можна назвати:
1)Отримана дозволу, або хоча б мовчазної згоди ООН

2)Дія в межах міжнародних організацій, наприклад таких як НАТО

3)Залучення союзників до агресивних дій

4)Створення тематичних міжнародних заходів, наприклад антитеррористичних форумів

Реалізація міжнародної підтримки здійснюється через інформаційний вплив на країни та міжнародні організації. Так, під час агресії Нато та США в Югославії основними об’єктами впливу були: широкий загал країн НАТО, інших держав Європи, включаючи Росію. Головною ціллю було забезпечення міжнародної підтримки курсу США та їх союзників, переконанні світової спільноти що у Югославії порушуються права албанців, та виправданні застосування військової сили.