Лише печальне око з-під брови.
Важка жалоба чорної коси,
і тільки тінь колишньої краси.
Такою нам бачиться зовнішність Марусі... Вона змінюється від перших і до останніх сторінок роману. І ці зміни напрочуд глибоко і точно характеризують її внутрішні стани.
Спадкове у характері. А тепер настав час для знайомства із внутрішнім світом геніальної піснетворки. Скажемо зразу, що характеристика Чураївни напрочуд точно і глибоко продумана Ліною Костенко, - все у цьому образі внутрішньо вмотивоване. І ця продуманість, ця внутрішня вмотивованість не є результатом тверезого розрахунку, якоїсь логічно-холодної, прагматичної вивіреності. Тут справа в іншому: образ геніальної народної піснетворки писала геніальна поетеса - писала немовби із себе. Тому створений нею образ містить у собі істинну інформацію про внутрішній світ обдарованої неординарним художнім талантом особистості. Вона схопила і виразила суть образу. А літературознавча наука уже прийшла до висновку, що якщо митець схоплює та виражає суть явища, - значить це явище відображено системно, тобто показане як певна цілісність, складові елементи якої тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені.
На початку звернемо увагу на генетичну природу образу Марусі. Вона йде від бабусі, яка була знахаркою, - тобто розбиралась у лікувальних травах, володіла секретами замовлянь від різних хвороб. У народу ставлення до таких людей особливе - воно водночас і поважне, і застережливе. Нерідко вважалося, що такі люди спілкуються з нечистою силою. Насправді ж треба розуміти, що талант знахаря - це в першу чергу глибока проникливість, те, що тепер розуміється як загострена інтуїція. Але якщо бабуся подана тільки одним штрихом ("Я ту отруту з розпачу зібрала. Я змалку знаю, де яке зело. Мені це ще од баби перейшло, - її вважала відьмою Полтава"), то значно детальніше як генетичні витоки Марусі Чурай розроблені образи її батьків.
Гордій Чурай, батько Марусі, був людиною винятковою - одним із тих, хто, відчуваючи свою відповідальність за долю народу, без вагань став на його захист. Як козацький старшина, він брав участь у визвольних змаганнях під проводом відомого народного ватажка Павлюка. Повстання зазнало поразки. Голову Гордія, разом з головами інших козацьких старшин, виставили - для остраху інших – у тих місцях, звідки покарані були родом. У романі кілька разів зображена сцена, у якій показано, що мати Марусі лежить безпам'ятно біля палі з настромленою на неї головою Гордія:
А смерть кружляє, кружляє,
кружляє навколо палі.
Наносить білого снігу
у очі його запалі
Батько Марусі залишився жити в народній пам'яті - про нього кобзарі складали думи. Значить, був видатною особистістю:
Він гордий був Гордієм він і звався
Він лицар був, дарма що постоли.
Стояв на смерть. Ніколи не здавався.
Треба зрозуміти, що такі як Гордій - кращі представники нашого народу. Вони - його сіль, його незламна серцевина. Такі лицарі гинули першими. Роздумуючи над історичною долею нашого народу, видатний сучасний український письменник Валерій Шевчук писав: "Не перелічити мільйонових жертв, покладених в її ім"я і задля неї (йдеться про Козацьку державу. - Г. К.), і про них не маємо ніколи забувати, адже дуже часто гинули найкращі, найчесніші, найбільш патріотично настроєні, ідейні, сумлінні, а хитрі, безідейні, шкурники, безчесні виживали і сіяли своє лихе зерно у наш генофонд. Однак у часі проростало не лише воно, а й зерно чисте та відбірне - народжувалися нові і нові покоління, котрі кидались у боротьбу за нашу волю й незалежність, і тривало це від повстання Северина Наливайка в кінці ХУ1 століття аж до Коліївщини 1768 року”.
Гордій Чурай і його дружина, мати Марусі, - ідеально красива пара: "Звела їх доля, наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі". "Удатний на вроду", фізично дужий, безстрашний у битвах, рішучий і вольовий у повсякденному житті Гордій Чурай уособлює ідеальну людину із сильно розвинутим чоловічим началом. З іншого боку - надзвичайна своєю внутрішньою і зовнішньою красою, яскраво вираженою жіночністю його дружина, мати Марусі Чурай. Ліна Костенко ретельно вимальовує образ матері - і зрозуміло чому. Маруся - пряме продовження матері, її повторення на вищому, збагаченому генетичному рівні. У ніч перед стратою Маруся згадує такою свою матір:
Вона у мене, як була молодша,
була предивна, як на людський глузд.
Було, сльозами набрякають очі,
вона ж сміється кутиками вуст.
Таке обличчя чи така вже звичка,
а голосочок! - чистий, мов кришталь.
Така була красива молодичка,
вуста сміються, а в очах печаль.
У цієї характеристики особлива змістова глибина, пройти мимо якої просто не маємо права. Йдеться про надзвичайно тонку душевність молодої жінки, якою вона явно виділяється з-посеред інших, "звичайних" людей. Тонко, мов найчутливіша мембрана, вона емоційно реагувала на навколишній світна все добре і на все зле у ньому. 1 тому вона часто переживає суперечливі душевні стани, що їх Олександр Олесь позначив відомою формулою "З журбою радість обнялась". (До речі, в мемуарній літературі є свідчення, що такі геніальні поети як О. Пушкін і Г. Шевченко відзначались у побутовому житті різними неочікуваними змінами настрою - мінорний часто переходив у мажорний, і навпаки. Думається, це пояснюється високою емоційною реактивністю на всі буттєві перипетії).
Мати Марусі Чурай була наділена високими етичними чеснотами. Вона свідомо опановувала свою емоційність, справедливо вважаючи, що її не можна виявляти привселюдно, бо це просто негарно з етичного погляду:
Вона й мені качала:
- Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози - не виходь на люди
Болить душа - не виявляй на вид.
Таке етичне кредо є по-справжньому витонченим, у вищій мірі шляхетним. Можливо, як ніхто інший, вона розуміла значення духовного у цьому житті. Це видно зі слів, які вона кидає Грицеві:
- Що ти все:
мушу, мушу, мушу, мушу?!
Земля, земля... А небо твоє де?
Як будеш так розношувати душу.
вона, гляди, із совісті спаде.
Як людина з цілісним характером, до того ж вшляхетненим високою моральністю, вона першою розгадала внутрішню драму Гриця:
- Не служать очі на таке дивиться,
щоб так двоїлась хлопцеві душа!
"Дитя любові". Є в романі слова, які треба вважати одними з ключових для правильного розуміння образу головної героїні. Маруся говорить про себе:
Я - навіжена. Я - дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.
У народі кажуть: гарні і талановиті діти народжуються від люблячих один одного батьків. Маруся Чурай, як знаємо, і справді є дитям великої любові її батьків. І це зрозуміло. Але чому вона від того "навіжена", чому без любові їй "білий світ глевкий"? Видатний мистецький талант Марусі Чурай - це вища ступінь людяного в ній. Вона набагато добріша, набагато співчутливіша, набагато емоційніша і набагато, сказати б, інтуїтивніша за умовну пересічну особистість. Інакше кажучи, її духовне життя позначене винятковою інтенсивністю. Тому й зрозумілим є її природне прагнення до любові. Власне саме це прекрасне людське почуття, то незміримо радісне, то нестерпно болюче, багато в чому загадкове, часом позбавлене логіки, є для неї способом самовираження. Думається, не так вона шукала любов, як любов знайшла її. Вона, любов, відвідує людей глибокодушних. Здатність чи нездатність носити у собі це святе почуття є для людини мірою її справжньої людяності. Недарма ж велика взаємна любов була дарована батькам Марусі як нагорода "за те, що мали незглибимі душі". Маруся називає себе навіженою через виняткову збудливість своєї душі. А світ без любові для неї, з її інтенсивним духовним життям, і справді мав би бути пісним...
Маруся - Грицько. Виражальне мистецтво Ліни Костенко виявляється в тому, що вона дає читачеві відчути любов своєї героїні - аж до певних емоційних нюансів. Поетеса не декларує любов - вона буквально заряджає нею читача.
Було під вечір лущимо квасолю,
а Гриць іде городами до мас.
Вечірнє небо світиться красою,
і соняхи гудуть, як тулумбас.
Вже тиха осінь ходить берегами,
на вербах трусить листячко руде.
А Гриць бадилля тягне за ногами.
Іде, маленький, дибає, іде...
Таке було гарнесеньке хлоп'ятко
Цікаве. А ласкаве, як телятко.
Хороший хлопчик, трохи шалиган...
Грицько був постійно з Марусею, ріс поряд з нею, мов із сестрою. Разом переживали всі радощі, які тільки можуть випасти українській дитині - збирали
глід, гралися у дитячі ігри, щедрували, пускали голуби на Водохреща, каталися з гори на санчатах... У наведеному вище спогаді добре відчутне ніжне ставлення Марусі до маленького Грицька - хлоп'ятка, не тільки гарненького, за її словами, а й ласкавого, що так, вочевидь, імпонувало її чутливій і добрій душі.
Ліна Костенко настільки вмотивовано розробляє образи роману, що кожний з них можна "розкручувати" в глибину (тобто простежувати логіку його розвитку), не зустрічаючи при цьому якоїсь найменшої сюжетної деталі, яка б суперечила тій логіці. Навпаки, найменший сюжетний хід виконує важливу функцію у творенні характеру персонажу. При цьому - і це дуже важливо для художності твору! - функціональність такої сюжетної деталі не впадає у вічі - вона природна, мов дихання.
Чи ж багато хто із читачів зверне увагу на те, що Грицько все своє дитинство провів у сім'ї Чураїв, де, за словами Якима Шибилиста, він "виріс там на спориші" і був "як рідний син"? Така сюжетна деталь є зовсім не випадковою. Світ сім'ї Бобренків корінним чином відрізнявся від світу сім'ї Чураїв. Бобренчиха постійно "воювала за курку, за телицю, за межу". Життя у цій сім'ї було позбавлене духовного начала. У такому середовищі Гриць і виховався б відповідним чином, і тоді мало ймовірно, що Маруся, з її тонким чуттям моральності, стала б прихильною до нього. Перебуваючи в сім'ї Чураїв, Гриць немовби до пори, до часу ізолювався від негативного впливу матері і набувався всього доброго, що було в сімейному середовищі, у якому зростала Маруся. Він був ніби її молодшим братом, і тому ось те початкове ніжне ставлення Марусі до нього нагадує сестринське почуття. Це було почуття старшої сестри до меншого брата. З часом воно набуло більшої прив'язаності - переросло у любов.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 |
